Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Виконайте вправу № 9




1.Охарактеризуйте чотири періоди існування Київської Русі.

2. Дайте характеристику середньовічного соціуму, котрий за усталеним на Заході Європи поглядом, мав обіймати три групи.

6). Переміни в житті східних слов’ян, що припали на ІХ – Х ст., були співзвучні загальному рухові історії європейському контингенту, де з різним темпом проходило втягнення колишніх «варварів» до орбіти середземноморської (греко-римської цивілізації). Поява ранніх держав підштовхнула до оформлення інститутів влади, поволі усталювалися соціальні структури суспільств, почало утверджуватися поняття приватної власності, яке стане основою основ європейського життя на все наступне тисячоліття.

Без сумніву, провідну роль в одержавлені варварських народів і встановленні нової системи вартостей, яка санкціонувала ці зміни, відіграла універсальна інституція середньовіччя – християнська церква. Адже саме на неї окрім душпастирства лягала відповідальність за політичну та соціальну сфери життя. Фактично, як єдиний письменний прошарок населення особи духовного стану концентрували у своїх руках вище адміністративне управління, а як люди, наділені правом «учити іменем Бога», прищеплювали нові погляди на владу, родину, шлюб, доброчесність тощо. Офіційне проголошення християнства зазвичай, супроводжувалося тим, що папа (якщо йшлося про католицизм) коронував перших королів ранніх держав. Кожне завоювання християнства, кожен місіонерський захід за межами «цивілізованого світу», було завоюванням Візантійської імперії (якщо йшлося про православ’я).

Охрещення Володимира вводило київських князів до «християнської сім’ї» європейських правителів, адже тільки християнський правитель християнської країни міг стати суб’єктом міжнародного права у тих формах, що вважалися загальновизнаними. Звісно, що категорії міжнародної правосуб’єктивності тієї пори є досить умовними, однак за характерний приклад їхнього тлумачення може послужити наступ у ХІІІ ст. хрестоносців на землі язичницьких племен Балтії: рицарі тотально винищували або обертали в рабство населення якраз під гаслом неналежності до легітимної християнської спільноти.

Додамо також, що безпосереднім проявом прилучення до «християнської сім’ї» володарів були перехресні династичні шлюби, які сприяли активізації політичних та особистих контактів. У Києві при дворі Ярослава Мудрого в різний час жили майбутній норвезький король, сини англійського короля, племінники угорського короля тощо. На початок ХІ ст. припадють перші описи Києва, що їх зробили іноземці – єпископ Бруно з Кверфурта та архієпископ Титмар Мерзебурзький, який, описуючи «столицю Королівства Русів», говорить, що тут мешкає «незліченне число люду» і є понад 400 церков. Якщо під церквами малися на увазі навіть невеличкі каплиці, то все одно розмах цивілізаційних змін, що припав на княжіння Володимира і Ярослава, вражає.

Разом з тим, за джерелами, які згадують охрещення Русі ховається певний парадокс. Зокрема, візантійські пам’ятки виразно зафіксували навернення київського князя Аскольда та його дружини ще у 860-х рр., але майже не коментують офіційного запровадження християнства при Володимирі Великому. Натомість руські літописи про прийняття нової віри Аскольдом взагалі «не знають», зате підносять роль Володимира-першохрестителя. Дослідники припускають, що белетризовану історію «Володимирового хрещення» було внесено до літописних текстів аж через сто років після самої події, і спиралася вона на кілька попередніх першоджерел – «сказань» 1040-х рр., котрі були призначені довести незалежність Руської церкви від Грецької. Русь у баченні авторів «сказань» – це велика й могутня держава рівня Візантії, а християнізація Русі – не наслідок візантійського місіонерства, а здійснення провіщень апостола Андрія, який, примандрувавши до Києва, начебто сказав учням: «Бачите Ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». Грецькій церкві у цій схемі відведено скромну роль пасивного взірця. Додамо також, що загальновідомий сюжет про «вибір віри» князем Володимиром Великим належить вочевидь до мандрівних. Наприклад згідно з легендою хозарський цар Булан так само приймав юдаїзм, вислуховувавши аргументи багатьох місіонерів. Насправді навряд чи могло постати питання про «вибір віри» в країні серед мешканців якої вже не менш як сто років побутувало християнство. Від Аскольдових часів число прибічників нової релігії поволі зростало, охоплюючи дружинне воїнство і купецький прошарок.

«Вибір віри» на користь Константинополя підштовхнуло і традиційне географічне тяжіння, економічно-торговельні інтереси та політичні розрахунки Русі. Окрім цього, як уже зазначалося, тодішній Константинополь був одним з найрозкішніших міст і під враженням його сліпучого блиску виросло не одне покоління руських князів. Візантійська літургія, грецькі церковно-мистецькі канони, книжність і тип духовності витворили фундамент руського світу культури, що спирався на візантійські взірці. Відщеплення від візантійської «пуповини», започатковане в пограничних із Заходом галицько-волинських регіонах упродовж ХІІІ-ХІУ ст. розтяглося не на одне століття, перетворивши тим самим Україну на територію взаємовпливів Сходу і Заходу. У сприйнятті найближчих сусідів з орбіти латинської культури – поляків, Україна завжди зберігала риси таємничого грецького Сходу, тим часом як східні сусіди - московити вбачали в ній підозрілий розплідник «латинства».

Оглядаючи соціальні новації ХІ ст., можна твердити, що головну роль у них також відігравала християнська релігія, яка взяла на себе перебудову ментальності вчорашніх варварів – більш-менш однорідного колективу, в якому «знатні» особи вели перед завдяки авторитетові сили. Церква почала пропагувати інакшу модель панування й підкорення, прищеплювала її через «науку віри», згідно з якою поділ на володарів і підданих, вищих та нищих поставав як наслідок божественного впорядкування світу – справа промислу Божого. Визнаючи нерівність людей на землі, а водночас їхню рівність перед Богом, коли володар – це такий самий раб Божий, як і його підвладні, Церква тим самим санкціонувала і пом’якшувала соціальні антагонізми. Характерно, що вже перша з нині відомих християнських пам’яток Русі – «Слово про закон і благодать», звертається до «всіх християн – незнатних і знатних, рабів і вільних, юних і старих, бояр і простолюдців, багатих і вбогих».

Звісно, що із прийняттям християнства у Київській Русі поширився якісно новий вид культури. Більшість зразків писемної літератури мали релігійний характер. Маємо уривки зі Старого й Нового завітів, гімни, проповіді, житія святих. Найвидатнішими серед них є «Києво-Печерський Патерик», тобто оповідь про життя святих, проповіді та гімни св. Кирила Туровського. Дуже відомим твором виявився твір митрополита Іларіона «Слово по закон і благодать», у якому він продемонстрував глибоке розуміння Біблії.

Якщо в релігійних творах грецькі впливи цілком домінували, то у літописах вони були менш помітними. Ранні київські літописи, створені переважно монахами й пройняті християнським світовідчуттям, характеризуються реалізмом і багатством подробиць. У них відтворювалися ключові проблеми доби – князівські чвари, боротьба з кочовиками тощо. Найважливішими з них є літопис «Повість временних літ», який пов’язують з іменами монахів Нестора та Сильвестра, які склали літопис у 1113-1116 рр.

Займалися літературною творчістю й представники світської верхівки. Так, Володимир Мономах написав твір «Повчання дітям», а анонімний автор твору «Слово о полку Ігоревім» (1185-1187 рр.) імовірно також належав до княжого двору. Вся його оповідь про невдалий похід на кочовиків дрібного руського князя пройнята пристрасним закликом до ворогуючих руських князів об’єднатися задля спільного блага. Утім писемні джерела у своїй переважній більшості залишалися недоступними для неписьменного люду Києва. Скарбницею народної мудрості й творчого духу слугували пісні, билини, казки тощо. З уст в уста, від покоління до покоління переказувалися билини, в яких розповідалося про подвиги русичів.

Серед учених побутують різні думки щодо рівня і поширення освіти в Київській Русі. За літописом, початок шкільній («книжній») освіті поклав Володимир, який одразу після хрещення киян «став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне». Так було покладено початок вишколу «книжних людей», а далі й творенню перших пам’яток руської «книжності», що їх переписували в монастирях. У Києві центром освіти стала Свята Софія, на території якої містилася школа та бібліотека. Києво-Печерська лавра також мала бібліотеку. Більшість фахівців доводять, що освіта взагалі та обізнаність із візантійською культурою, зокрема, були в основному привілеями мирської та церковної еліти, а відтак лишалися недосяжними для мас.

З іншого боку, можна констатувати, що «філософів» і «книжників» Русь знала не багато. Вірогідно письменних мешканців Києва, Новгорода окремих інших міст Русі нараховувалося приблизно 10 %. Однак тут ідеться радше не про освіту, а про письменність. Бо насправді освічених людей – «філософів» і «книжників» нараховувалося на Русі небагато – можна назвати обох митрополитів русичів – Іларіона і Клима Смолятича, єпископа Кирила Туровського, агіографів і літописців з Києво-Печерського монастиря – Нестора. Никона, Сильвестра та окремих князів.

Разом з тим, варто відзначити, що ті ж літописи, житія святих та інші пам’ятки києво-руської словесності непідготовленому читачеві без перекладу зрозуміти важко. Мова, котрою вони написані являє собою суміш двох мовних струменів – церковнослов’янського (старослов’янського) і давньоруського. Церковнослов’янська – це мова перших перекладів Біблії та літургійних і учительних книг, що їх здійснили вихідці з Македонії, творці кириличної абетки Кирило та Мефодій. Проповідуючи впродовж 860-х рр. як візантійські місіонери у Моравії, брати на основі грецького алфавіту створили слов’янську буквенну систему й записали зроблені ними ж перші переклади з греки на слов’янську мову Євангелії та псалтири.

Окремим питанням є історія живої мови, якою розмовляли люди княжої Русі. Писемна мова й справді була однаково зрозумілою всім книжникам – від Києва до Новгорода, хоча жоден з книжників у побуті нею й не розмовляв. Інша річ – доля діалектів живої мови. Хоча відмінності між ними не створювали неподоланного бар’єру для взаєморозуміння, наприклад між киянином і псковичем, однак фонетичні й лексичні розбіжності були між ними достатньо виразними. Можна констатувати, що протоукраїнські мовні риси можна вважати засвідченими вже в перших писемних пам’ятках Русі ХІ ст., а почали вони формуватися приблизно у УІ – УІІ століттях. Паралельно з мовними формувалися етнічні обриси майбутнього українського народу, чий ареал проживання збігався з давніми східнослов’янськими теренами між Прип’яттю, Дніпром, степом і Карпатами. Таким чином, твердження радянських істориків, що нібито всі мешканці Русі відчували «спільність свого походження» і усвідомлювали «територіальну цілісність і єдність мови, культури та віри» є з погляду тогочасних реалій абсурдним. Основна маса населення (не князі, бояри чи книжники) мабуть і не мала приблизного уявлення про розміри Русі.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 478; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.016 сек.