Податкового законодавства

Тема 1.8. Способи забезпечення виконання платниками

1. Поняття податкового обов’язку, його виникнення і припинення. Гарантії

забезпечення виконання зобов’язань по сплаті податків та зборів.

2. Розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового

боргу платників податків.

3. Податкова застава, її зміст та підстави виникнення.

4. Адміністративний арешт активів платника та його види.

5. Строки давності та їх застосування.

1. Поняття податкового обов’язку, його виникнення і припинення.Гарантії забезпечення виконання зобов’язань по сплаті податків та

зборів.

Відповідно до ст.14.1.156 ПКУ Податкове зобов’язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податковий обов’язок у широкому значенні включає в себе:

1) Обов’язок по веденню податкового обліку;

2) Обов’язок щодо сплати податків і зборів;

3) Обов’язок по податковій звітності.

Обов’язок щодо сплати податку або збору виникає, змінюється або припиняється за наявності підстав, установлених податковим законодавством.

Підставою може бути наявність об’єкта обкладання при обов’язковому одержанні податкового повідомлення, крім того визначаються конкретні строки і суми.

Існує чотири підстави припинення податкового обов’язку:

1) Належне виконання податкового обов’язку;

2) Ліквідація юридичної особи – платника податків;

3) Смерть або оголошення громадянина померлим;

4) Втрата особою ознак, що визначають її як платника податків.

Виконання обов’язку зі сплати податків і зборів ґрунтується на кількох факторах, серед яких слід виділити:

а) Рівень правової культури та податкової дисципліни платника податків;

б) Потенційна можливість застосування державного примусу в разі порушення норм податкового законодавства.

Встановлення відповідальності за податкові правопорушення не може забезпечити певної і своєчасної сплати податків і зборів, а тому виникає необхідність у запровадженні спеціальних забезпечувальних заходів:

У податковому праві забезпечувальні заходи спрямовані на виконання конституційного обов’язку платників податків.

1) Механізм забезпечення виконання податкового обов’язку спрямований винятково на сплату податків і зборів.

2) У системі гарантій, що забезпечують надходження податків і зборів до бюджетів виняткове місце відведено уповноваженій стороні – державі як власнику надходжень, що забезпечує підстави належного й безумовного виконання певних дій зобов’язаною стороною – платником податків.

3) Забезпечення виконання обов’язку зі сплати можливо за рахунок коштів і майна платника податків.

4) Способи передбачають сплату податків і зборів як суми безпосередньо податкових платежів, так і компенсацію втрат бюджетів від несвоєчасної сплати, а також витрат на примусове виконання податкового обов’язку.

З урахуванням Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід виділити такі способи забезпечення виконання обов’язку зі сплати податків і зборів:

1) податкова застава;

2) розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань;

3) пеня;

4) адміністративний арешт активів платника.

2. Розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового

боргу платників податків.

Відповідно до ст. 100 ПКУ розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4
статті 129 Податкового Кодексу.

Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені.

Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов’язання.

Розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу в межах процедури відновлення платоспроможності боржника здійснюються відповідно до законодавства з питань банкрутства.

Підставою для розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин,перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Відстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу погашаються рівними частками починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно із пунктом 100.8 статті 100 затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з дня виникнення такого грошового зобов’язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі.

Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку:

стосовно загальнодержавних податків та зборів - керівником контролюючого органу (його заступником);

стосовно місцевих податків і зборів - керівником органу державної податкової служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу стосовно загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного року, приймається керівником (заступником керівника) центрального контролюючого органу за узгодженням з Міністерством фінансів України.

Порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах їх повноважень.

Також ст. 101 ПКУ визначає списання безнадійного податкового боргу.

Списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

Під терміном "безнадійний" розуміється:

101.2.1. податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв’язку з недостатністю майна банкрута;

101.2.2. податковий борг фізичної особи, яка:

визнана у судовому порядку недієздатною, безвісно відсутньою або оголошена померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;

померла, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;

понад 720 днів перебуває у розшуку;

101.2.3. податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом;

101.2.4. податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

101.2.5. податковий борг платника податків, державна реєстрація якого припинена на підставі рішення суду та внесено запис про виключення з Державного реєстру.

101.3. У разі якщо фізична особа, яка у судовому порядку визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, з’являється або якщо фізичну особу, яка перебувала у розшуку понад 720 днів, розшукано, списана заборгованість таких осіб підлягає відновленню та стягненню у загальному порядку з дотриманням строків позовної давності починаючи з дня відновлення такого податкового боргу.

101.4. Органи стягнення відкликають розрахункові документи, якими передбачено стягнення пені, штрафних санкцій та безнадійного податкового боргу, списаних відповідно до цього Кодексу.

101.5. Органи державної податкової служби щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом державної податкової служби.

3. Податкова застава, її зміст та підстави виникнення.

У відповідності до ст. 14.1.155 ПКУ податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов’язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

У разі невиконання платником податків грошового зобов’язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Сутністю податкової застави, її правових засобів є часткове обмеження права боржника розпоряджатися власними активами, достатніми для забезпечення виконання непогашеного зобов’язання.

Ці засоби є структурованими, універсальними та реалізуються у чітко визначеному правовим нормами процесуальному порядку.

Податкова застава – один з найефективніших способів забезпечення виконання обов’язку, адже при її застосуванні обмежується права платника податків щодо розпорядження власним майном, а це, у свою чергу, негативно впливає на здійсненні ним подальшої фінансово – господарської діяльності.

Право податкової застави виникає у разі:

- неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації – з першого робочого дня наступного за останнім днем строку, встановленого законом про певний податок;

- несплати у встановлені строки суми податкового зобов’язання, самостійно визначеної платником у податковій декларації – з дня наступного за останнім днем зазначеного строку;

- несплати у встановлені строки суми податкового зобов’язання, визначеної контролюючим органом – з дня наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.

Механізм використання податкової застави як способу забезпечення податкового обов’язку органами податкової служби деталізований у порядку застосування податкової застави органами ДПС, затвердженому наказом ДПА України від 28 серпня 2001 р. № 338.

Податкова застава є тимчасовим примусовим заходом, спрямованим на забезпечення належного виконання податкового обов’язку зі сплати податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів.

Активи платника звільняються з податкової застави з дня:

- отримання податковим органом копії платіжного документа, завіреного обслуговуючим банком, що засвідчує факт перерахування до бюджету повної суми податкового зобов’язання;

- визнання податкового боргу недійсним;

- отримання податковим органом довідки про смерть фізичної особи;

- закінчення термінів позовної давності щодо такого податкового боргу;

- отримання податковим органом договору поруки на повну суму податкового боргу платника податків;

- прийняття рішення про арешт активів платника податків;

- отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень;

- прийняття податковим органом рішення про розстрочення, відстрочення суми податкових зобов’язань (крім податкового боргу) або досягнення податкового компромісу у разі, коли умови, визначені в рішенні про розстрочення, відстрочення або податковий компроміс, передбачають зупинення права податкової застави;

- прийняття відповідного рішення судом.

4. Адміністративний арешт активів платника та його види.

Винятковим способом забезпечення можливості погашення податкового боргу платника податків є адміністративний арешт, який застосовується у визначених пп. 9.1.2. п. 9.1. Закону України № 2181, коли на думку, податкового керуючого або посадової особи податкової міліції чи інших правоохоронних органів (щодо окремих активів), інші заходи впливу можуть виявитись неефективними.

Процедура застосування адмінарешту активів платника податків як способу забезпечення податкового обов’язку регулюється ст.9 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Порядком застосування адмінарешту активів платника податків, затверджений наказом ДПА України від 25 вересня 2001 року № 386.

Адмінарешт активів є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу.

Арешт може бути накладений на будь – які активи юридичної особи, а щодо фізичної – на будь – які активи, крім тих, що не підлягають арешту відповідно до чинного законодавства.

Рішення про застосування арешту активів платника приймає керівник податкового органу (його заступник) за поданням відповідного підрозділу податкової міліції за наявності таких підстав:

а) платник порушує правила відчуження активів;

б) фізична особа, яка має податковий борг виїжджає закордон;

в) платника податків визнано неплатоспроможним за зобов’язаннями, крім окремих випадків;

г) платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для цього або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень;

д) немає свідоцтва про державну реєстрацію, спеціальних дозволів (ліцензій) на її здійснення, торгових патентів, сертифікатів і т.д.;

е) особа не зареєстрована як платник податку в органах ДПС.

Арешт активів може здійснюватись у двох формах:

1) повним арештом

2) умовний арешт.

Арешт може бути накладено на активи терміном до 96 годин від години підписання відповідного рішення керівником податкового органу. Цей термін може бути продовжено в адмінпорядку.

Арешт активів полягає в забороні платнику здійснювати будь-які дії щодо своїх активів, крім дій щодо їх охорони, зберігання й підтримання в належному функціональному і якісному стані.

Платник податків має право на відшкодування збитків і немайнової шкоди, заподіяних податковим органом у результаті неправомірного застосування арешту його активів, за рахунок коштів відповідного бюджету. Рішенння про таке відшкодування приймається арбітражним судом.

5. Строки давності та їх застосування.

Відповідно до ст. 102 ПКУ визначається поняття строків давності та порядок їх застосування.

Контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

102.2. Грошове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у частині першій цієї статті, якщо:

102.2.1. податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов’язання, не було подано;

102.2.2. посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов’язання або у кримінальній справі винесено рішення про її закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

102.3. Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні.

102.4. У разі якщо грошове зобов’язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв’язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов’язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

102.5. Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

102.6. Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань, підлягають продовженню керівником контролюючого органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

102.6.1. перебував за межами України;

102.6.2. перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

102.6.3. перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

102.6.4. мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув’язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;

102.6.5. був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з цим пунктом.

102.7. Дія пункту 102.6 статті 102 поширюється на:

102.7.1. платників податків - фізичних осіб;

102.7.2. посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.

102.8. Порядок застосування пунктів 102.6 - 102.7 статті 102 встановлюється центральними контролюючими органами відповідно до їх повноважень.

Модуль 2.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА.

Дата добавления: 2014-11-29