Тема 3.1 Основи оперативного планування виробництва

РОЗДІЛ 3 ОПЕРАТИВНЕ ПЛАНУВАННЯ І РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

План

1 Мета, задачі, методи та зміст оперативного планування

2 Організаційно-функціональна структура оперативного управління виробництвом

1 Мета, задачі, методи та зміст оперативного планування

Оперативне управління складається з оперативного планування виробництва і диспетчеризацій.

Оперативне планування виробництва – це доведення затвердженої річної виробничої програми підприємства до кожного цеху, ділянки й робочого місця у вигляді оперативно-календарних планів і організація їх виконання.

Диспетчеризація – централізоване безперервне управління з координації робіт, що охоплює облік, контроль, аналіз, регулювання, організацію і стимулювання, виконання оперативно-календарних планів усіма цехами і підрозділами підприємства.

Оперативне управління складається з таких етапів:

• прогнозування (визначення майбутнього ходу подій);
• нормування (розроблення календарно-планових нормативів);
• планування (оперативно-календарне планування роботи підрозділів);
• організація;
• оперативний облік.

Основним завданням оперативного планування є забезпечення планомірного ритмічного виробництва з метою виконання зобов’язань з постачання продукції за умови найкращого використання виробничих ресурсів, а також мінімального зв’язування оборотних коштів на всіх стадіях виробничого процесу.

Існують такі методи оперативного планування:

• обсяговий;
• календарний;
• обсягово-календарний;
• обсягово-динамічний.

Обсяговий метод використовується для розподілу обсягу виробництва продукції, що випускається, у натуральних, трудових і вартісних величинах за терміном виконання і виробничими підрозділами.

Календарний метод застосовується для визначення календарних термінів ходу виробництва.

Обсягово-календарний метод одночасно враховує терміни і обсяги виконуваних робіт за умови узгодження номенклатури, термінів і обсягу запланованих робіт з можливою пропускною спроможністю виробничих підрозділів у цілому періоді, що розглядається.

Обсягово-динамічний метод дозволяє одночасно враховувати терміни, обсяги випуску і динаміку виконання робіт узгодженої номенклатури, термінів і обсягів запланованих робіт з повним і рівномірним завантаженням виробничих підрозділів за видами робіт на весь період, що розглядається.

2 Організаційно-функціональна структура оперативного управління виробництвом

Керівництво оперативним управлінням здійснюється заступником генерального директора підприємства з виробництва або начальником виробничо-диспетчерського відділу (ВДВ). Роботу з оперативного управління підприємства виконує персонал виробничо-диспетчерської служби на заводському і цеховому рівнях управління, лінійні керівники всіх рангів, керівники відділів підприємства, керівники функціональних цехових служб, які займаються забезпеченням і обслуговуванням робочих місць.

Організаційно-функціональна структура управління включає:

• виробничо-диспетчерський відділ або інший відділ, наділений функціями оперативного управління, в якому начальник ВДВ є головним диспетчером підприємства; до складу ВДВ входять змінні і старші диспетчери, економісти, диспетчери-плановики;
• планово-розподільні бюро цехів, до складу яких входять змінні плановики цехів, плановики і диспетчери цехів;
• лінійних керівників - начальників цехів, виробництв та корпусів, начальників ділянок, майстрів і бригадирів;
• функціональних керівників, керівників функціональних відділів підприємства і цехових служб, начальників інструментального і транспортного господарств, енергетичних і ремонтних служб, а також завідуючих складами матеріально-технічного забезпечення і цеховими складами.

Ефективність оперативного управління підприємством залежить від ступеня досконалості самої системи оперативного управління і якості праці персоналу її органів. Оцінними показниками якості праці лінійного керівника можуть слугувати різноманітні техніко-економічні показники:

• ступінь виконання зобов'язань щодо постачання продукції;
• рівномірність випуску продукції;
• зростання продуктивності праці за рахунок ліквідації внутрішньозмінних втрат робочого часу;
• ступінь завантаження робочих місць;
• коефіцієнт корисного використання робочого часу;
• частка приросту продукції, що випускається, за рахунок зниження втрат робочого часу.

Дата добавления: 2014-11-29