Суть та види маркетингу

Поняття «маркетинг» походить від англійського слова market (ринок) і буквально означає роботу на ринку із вивчення і задоволення всіх потреб та побажань споживачів.

Широкого практичного значення маркетинг набув лише у 30-ті роки ХХ ст. у зв’язку з насиченням попиту населення у США та Німечинні на основні споживчі товари. Таке насичення відбулося в умовах масового виробництва товарів на етапі комплексної механізації виробництва. В цей період основною умовою реалізації продукції було максимальне зниження цін і затрат виробництва й отримання на цій основі максимального прибутку. В цьому переважно і полягала суть маркетингової діяльності у цей період. Інакше кажучи, у конкурентній боротьбі перемагало те підприємство, яке випускало продукцію за найнижчими цінами.

Ситуація принципово змінюється в умовах технологічного способу виробництва, який ґрунтується на автоматизованій праці, всебічного поглиблення суспільного поділу праці як у межах національної економіки, так і світового господарства.

Рівень зниження затрат на виробництво одиниці продукції в умовах автоматизованого виробництва має свої об’єктивні межі. Навіть, коли на ринку з’являється товар за значно нижчими, ніж у конкурента, цінами, але він уже добре відомий споживачу, шанси перемогти конкурентів невеликі. Тому передусім треба підвищити якість продукції, її нових споживних якостей при тих самих затратах виробництва і цінах.

Для цього треба знати, які нові властивості товарів і послуг найбільш потрібні споживачу, щоб задовольнити його конкретні потреби.

Маркетинг, як і всі інші економічні поняття й категорії, постійно наповнюється елементами якісно нового змісту.

Види маркетингової діяльності. В умовах технологічного способу виробництва, заснованого на машинній праці, застосовувалися такі два види маркетингу:

1) маркетинг, орієнтований на продукт або послугу;

2) маркетинг, орієнтований на споживача в цілому або окремі категорії споживачів.

В сучасних умовах використовується єдиний інтегрований маркетинг, який органічно поєднує обидва названі види. Інтегрований маркетинг передбачає створення спільних команд із управлінців – маркетологів і спеціалістів щодо конструювання і сворення продукції (інженерів, працівників тощо), творчу і органічну взаємодію між різними управлінськими підрозділами і службами. Очолює таку команду керівник із всебічно міждисциплінарною підготовкою. Завдяки цьому розробляється комплексна програма дяльності фірми щодо розробки нових видів товарів, їх виробництв а і збуту на ринку, здійснюється координація різних служб і підрозділів. Це дає змогу операвно реагувати на зміни у зовнішньому економічному середовищі, на ринкову кон’юнктуру, отримувати достовірні прогнози про ринки товарів і послуг.

При пошуку та виборі відповідної ніші ринку розрізняють вертикальний маркетинг, орієнтований на вертикальну нішу ринку, і горизонтальний маркетинг, орієнтований на горизонтальну нішу ринку.

У першому випадку фірма веде пошук реалізації певного товару або групи функціонально близьких виробів за різними групами споживачів.

Горизонтальний маркетинг намагається задовольнити потреби з всього комплексу товарів і послуг. Такий вид маркетингу використовують, як правило, багатогалузеві концерни і конгломерати. З цією метою при реалізації товару пропонуються додаткові послуги для споживачів незалежно від того, чи існує між цими товарами або послугами органічний взаємоємозв’язок.

Важливе значення у маркетингової діяльності мають кредитування покупців, післяпродажне технічне обслуговування і постачання запасних частин. Складовою частиною маркетингу стає дизайн, за допомогою якого продукція тієї чи іншої фірми відрізняється з-поміж інших технічно однакових виробів.

Тактика маркетингу. Маркетингова тактика означає процес формування та виконання завдань фірми по кожному ринку, по кожному товару або групи товарів в конкретний, як правило, короткостроковий проміжок часу. При цьому залежно від зміни індексу цін, сезонного падіння попиту та інших факторів відбувається коригування завдань фірми: посилюється реклама, знижуються ціни, розширюється асортимент послуг і т. д..

Основними принципами маркетингу є:

1) виробництво товарі в і послуг, яке повинно ґрунтуватися на точному знанні потреб покупців і реальних можливостей фірми, організації або установи;

2) забезпечення довгострокової результативності фірми, для чого необхідно постійно мати повний комплект розробок для підготовки виробництва товарів і послуг, необхідних для ринку;

3) якнайповніше задоволення потреб споживачів, забезпечення їх необхідними після продажними послугами;

4) економічно ефективна реалізація продукції і послуг на чітко визначених ринках у заздалегідь запланованих обсягах і у зазначені строки;

5) органічне поєднання маркетингової стратегії і тактики з метою оперативного просування до споживачів, що увесь час змінюються;

6) активний вплив фірми на формування і стимулювання потреб споживачів;

7) уже задоволені потреби та запити людей перестають надалі справжніми потребами, відбувається звуження ринків масового збуту. Тобто фірма повинна орієнтуватися на випуск тих товарів і послуг, яких ще немає на ринку, а їх конкурентоспроможність все більше залежить від здатності радикально оновлювати їх асортимент і тим самим створювати нові потреби.

Маркетинг у галузі охорони здоров’я.

Виділення медичних послуг в окрему групу обумовлено рядом чинників, що відрізняють її від інших видів послуг, і пояснюється специфікою:

v споживчого попиту;

v ринку медичних послуг;

v форм фінансування медичних установ;

v форм оплати праці медичних працівників.

Разом з тим слід зазначити, що маркетинг медичних послуг є тільки одним з основних напрямів маркетингу в галузі охорони здоров'я.

Основною особливістю медичних послуг є їх нематеріальність. Усі види медичних послуг дуже різні. Вони можуть надаватися фахівцями з низьким рівнем кваліфікації (наприклад, доглядальниці, санітарки) або вимагати дуже високого рівня кваліфікації виконавців (професори). Деякі види медичних послуг потребують великих капіталовкладень, наприклад, великі лікувально-профілактичні заклади з діагностичним комплексом і стаціонаром, інші можуть реалізовуватися при незначному первинному вкладенні капіталу, наприклад, надання медичних послуг удома, консультаційні послуги лікарів.

Основною мірою нематеріальності послуг є поняття континууму, який має певні відмінності залежно від виду послуг. Поняття континууму включає той комплексний набір чинників, який дає можливість відрізнити наближеність медичної послуги до виду продукту, орієнтованого на послугу або на товар.

Континуум "послуги-товар" конкретизує специфіку маркетингової діяльності.

Оскільки медичні послуги є частиною всього комплексу послуг, що затребувані суспільством, то вони мають особливості і характеристики, типові для інших видів послуг. Специфіка медичних послуг визначає їх маркетинг.

Критерії медичних послуг:

Споживання медичних важко прорахувати, вони не підлягають зберіганню. Ця особливість обумовлює проблему регулювання попиту і пропозиції. Якщо торгівля товаром ґрунтується на торговому посередництві й можливості зберігання, то для продажу послуг на інших ринках необхідно створювати філії фірми, а якщо йдеться про консультаційні послуги - то й забезпечити виїзд туди провідних фахівців.

У медичній послузі завжди присутній елемент продукції. Наприклад, визначення рівня гормонів у сироватці крові припускає наявність наборів реактивів, відповідного інструментарію (мікропіпеток та ін.), лабораторної техніки. В продажу продукції завжди присутній елемент послуги, наприклад, продаж рентгенівської плівки або лікарських засобів.

Сфера послуг, на відміну від сфери виробництва, більше захищається державою від іноземної конкуренції. Більше того, в багатьох країнах галузь охорони здоров'я знаходиться в повній або частковій державній власності або сурово нею контролюється і регламентується.

Тенденція диверсифікації сфери послуг стала розповсюджуватися і на медичне обслуговування. Відособлені види послуг об'єднуються «під одним дахом». Так догляд за хворими вдома став поєднуватися з навчанням родичів пацієнтів простим медичним маніпуляціям або забезпеченням продуктами й лікарськими засобами.

Ф. Котлер визначив п'ять основних характеристик послуг, які повинні враховувати підприємства і організації при формуванні маркетингової програми:

1) нематеріальний характер або невідчутність;

2) мінливість або неоднорідність якості;

3) невіддільність від особи, що надає послугу;

4) неможливість збереження і накопичення;

5) відсутність володіння.

Маркетингова класифікація послуг ґрунтується на групі ознак, залежних від таких складових:

1. Хто надає медичну послугу, за допомогою або без допомоги медичного устаткування, тобто який елемент переважає в наданні медичної послуги. При наданні одних медичних послуг може переважати професійна майстерність. Наприклад, хірургічна операція. При надання інших медичних послуг - технологічний або інструментальний компонент. Наприклад, діагностика за допомогою комп'ютерної томографії.

2. Мотиви виробника медичних послуг: медичний бізнес, який орієнтований на отримання прибутку або медична допомога, яка надається в державних лікувально-профілактичних закладах, а також медичні послуги, що надаються благодійними закладами та фондами, орієнтованими на соціальний ефект.

3. Ознаки діяльності, що залежать від джерел фінансування: держава; добродійні внески; кошти пацієнтів і їх представників.

4. Ознаки діяльності, що залежать від споживачів послуг: медичні послуги, які надаються юридичним (організації) або фізичним особам (пацієнти).

Таким чином, маркетинг медичних послуг - це спрямована на пацієнта і прибуток медичного закладу діяльність, результатом якої є збереження або відновлення здоров'я.

Управління маркетингом із сфери надання медичних послуг орієнтоване на особливості, які визначені двома чинниками: а)відмінністю між послугою і фізичним товаром; б)специфікою медичних послуг порівняно з іншими видами послуг.

Обидва чинники впливають на кожну з характеристик: нематеріальність; зміна якості; невіддільність від особи, що надає послугу; неможливість накопичення послуг; відсутність володіння.

Виизначити точно ємність ринку медичних послуг в Україні неможливо, що обумовлено значною часткою тіньового обігу на ринку. Навіть експертні оцінки операторів ринку мають розбіжності в декілька разів, від кількох десятків мільйонів і до мільярдів доларів. На думку екс-міністра охорони здоров'я Миколая Поліщука обсяг неофіційно наданих послуг закладами охорони здоров'я перевищує 20 млрд. грн.

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в Україні налічується 18,2 млн. домогосподарств, які згідно даним Держкомстату мали в минулому році сукупні середньомісячні витрати 1442,8 грн. Враховуючи, що витрати на охорону здоров'я становили 2,8 % в структурі загальних споживчих витрат, то можна розрахувати загальні витрати на медицину в рік: 1442,8*0,028*18200000*12=8823010560. Тобто за офіційними даними витрати населення на медичні послуги становлять близько 8,8 млрд. грн. в рік. Хоча на думку незалежних досліджень ємкість ринку за даними держкомстату значно занижена. Так за даними досліджень компаній GFK-USM та Comcon Ukraine (щорічні дослідження стилю життя населення) ринок медичних послуг (офіційний і тіньовий сектори разом) оцінюються в 5 млрд. $.

На думку експертів газети „Бізнес” на заклади приватної медицини припадає близько 20 % від ринку медичних послуг в Україні (на думку інших досліджень на приватну невідкладну допомогу припадає 25 – 30 % ринку). При цьому основна частка приватної медицини (близько 85 – 90 % ринку) на сьогодні зосереджена в Києві. Приріст ринку приватних медичних послуг експертами оцінюється в 15 – 20 % в рік.

За даними Міністерства охорони здоров'я України, щороку близько 15 млн. осіб потребують послуг екстреної медичної допомоги. Щороку кількість осіб яким було надано допомогу бригадами ШМД становить близько 13,8 млн., що становить близько 97,6 % від потреби. Така ситуація обумовлена низьким рівнем технічного забезпечення станцій швидкої допомоги. За даними МОЗ рівень забезпечення державних станцій ШМД оснащенням становить 68 %, апаратурою – 54 %. Знос техніки на сьогодні становить 80 – 90 %. В Україні норми кількості машин ШМД відсутні і використовуються норми, прийняті в часи СРСР, згідно них одна машина має припадати на 20 тис. осіб. населення. В середньому щороку припадає близько 300 звернень до швидкої допомоги на 1000 чоловік населення.

3.Світове господарство.

На сьогодні у світі нараховується понад 200 самостійних країн. Розширення і поглиблення економічних відносин між окремими країнами, а також групами країн, певними формами та організаціями, сприяло зростанню значення міждержавних економічних відносин у світовому господарстві. Дані процеси вимагають чіткої координації та узгодженості дій різних держав та прийняття ними спільних рішень, швидкго реагування на зміни у світовому господарстві, а також детального вивчення їх причин та наслідків.

Світове господарство – внутрішньо суперечлива єдність національних економік, пов’язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв’язками.

Етапи розвитку світового господарства:

І - кінець ХІХ – початок 20-х років ХХ ст.;

ІІ – друга третина 20-х років – кінець 80-х років ХХ ст.;

ІІІ – кінець 80-х – початок 90-х років ХХ ст. і продовжується нині.

Світове господарство характеризується:

Ø зростанням інтернаціоналізації економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці;

Ø створенням багатогранної системи міжнародних економічних відносин;

Ø формуванням міжнаціональних механізмів регулювання екнмічних взаємовідносин між країнами.

Міжнародний поділ праці (МПП) – спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їхніх природно-климатичних, історичних та економічних умов.

Одиничний поділ праціґрунтується на подетальній спеціалізації (виробництво шарикоподшипни- ків, шин, двигунів тощо)    

Частковий поділ праціґрунтується на спеціалізації у виробництві готових виробів (медапаратура, взуття, трактори і т. ін.)

Загальний поділ праціґрунтується на галузевій спеціалізації окре- мих країн (сільськогоспо- дарське виробництво, переробні галузі)

Сучасний етап розвитку МПП характеризується:

v розвитком спеціалізації та кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивних технологій, що зумовлює деіндустріалізацію промислово розвинених країн (скорочення у їхніх структурах виробництва базових галузей);

v поглибленням спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації;

v інтернаціоналізацією сфери послуг, тісним переплітінням продажу послуг із виробництвом та збутом товарів, експортом капіталу, обміном інформацією;

v загостренням конкуренції на міжнародних ринках, глобалізацією її змісту, зростанням значення інтернаціональних конкурентних переваг.

Інтернаціоналізація економіки – формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами завдяки відкритості національних економік.

Форми інтернаціоналізації економік:

- інтеграційна – об’єднання ринків, а згодом і виробництва окремих країн у зону вільної торгівлі та підприємництва;

- транснаціональна – взаємопереплетення економік різних країн у результаті функціонування транснаціонального капіталу.

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) – процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму.

Найбільші регіональні інтеграційні угрупування.

АПЕК – Азійсько-тихоокеанське об’єднання, частка якого досягає близько 50% міжнародної торгівлі.

ЄС – Європейський Союз (37,3% світвої торгівлі).

НАФТА – Півнчнамериканське регіональне об’єднання (18,7% світової торгівлі).

АСЕАН – Південноазійське регіональне управління (6,8%).

МЕРКОСУР – Латиноамериканське об’єднання 1,5%).

Міжнародні організації і союзи

Регіональні об’єднання і союзи держав

Національні держави (національні господарства)

Міжнародні і транснаціональні корпорації, транснаціональні банки  

Суб’єкти світового господарства

Провідну роль у сучасному світовому господарстві відіграють інтернаціональні промислові та банківські корпорації.

Міжнародні корпорації (МНК) – концерн або союз концернів різних країн, які домінують в одній або кількох сферах світового господарства.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – основні суб’єкти світогосподарських зв’язків на сучасному етапі.

Транснаціональні банки – крупні банки, які виконують посередницьку роль у міжнародному русі позичкового капіталу (спираючись на мережу закордонних підприємств) і контролюють (за державної підтримки) валютні й кредитні операції на світовому ринку.

Класифікація країн світового господарства.

За специфікою господарських систем:

· країни з розвиненою ринковою економікою;

· країни з ринковою економікою, що розвивається;

· країни з перехідними до ринку економіками;

· країни з неринковою економікою.

За ступенем економічного розвитку:

· високорозвинені;

· середньо розвинені;

· з низьким рівнем розвитку.

Крім того виділяють:

· нові індустріальні країни Південно-Західної Азії та Латинської Америки;

· високодоходні нафтоекспортуючі країни;

· найменш розвинені країни.

Форми міжнародних економічних відносин.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – економічні відносини в системі світового господарства.

Науково-технічне співробітництво

Міграція робочої сили

Міжнародні валютно- Фінансові відносини

Міжнародний рух капіталів

Світова торгівля

Організація Об'єднаних Націй(ОН) займає центральне місце в системі міждержавних організацій і грає виняткову роль у сучасному міжнародно-політичному розвитку. Створена в 1945 р. як універсальна міжнародна організація, що має своєю метою підтримання миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами, ООН об'єднує в даний час 185 країн світу.

Вплив ООН на сучасні міжнародні відносини є вагомим і багатогранним. Він визначається наступними основними факторами:

-- ООН є найбільш представницьким форумом для дискусій між державами з актуальних проблем міжнародного розвитку.

-- Статут ООН є фундаментом сучасного міжнародного права, свого роду загальновизнаним кодексом поведінки держав і їхніх взаємин; по ньому звіряють інші міжнародні договори та угоди.

-- ООН сама стала важливим механізмом міжнародної нормотворчості і займає особливе місце серед інших організацій - джерел міжнародного права. З ініціативи та в рамках ООН укладені сотні міжнародних конвенцій і договорів, що регулюють стан справ в найрізноманітніших сферах суспільного життя.

-- У принципах побудови ООН (перш за все в наданні особливого статусу постійним членам Ради Безпеки) знайшли своє відображення об'єктивні реалії міжнародно-політичної системи, а їх зміна стала головним стимулом для роботи, що ведеться з реформування цієї організації.

-- Під покровом ООН існує велике число міжурядових організацій, що здійснюють регулювання міжнародного життя в рамках свого функціонального призначення.

-- ООН наділена виключно важливою компетенцією вирішувати питання війни і миру, в тому числі й шляхом використання збройної сили.

Штаб-квартира ООН знаходиться в Нью-Йорку, де розміщені п'ять з шести її головних органів. У Генеральній Асамблеї кожна держава має один голос; вона збирається на свої регулярні сесії щорічно, а також на спеціальні та надзвичайні сесії.; рішення щодо порядку денного (яка налічує більше 100 питань) приймаються простою більшістю голосів і не є обов'язковими для держав-членів, але розглядаються як думку світового співтовариства і в цьому сенсі мають значний моральний авторитет. (За час своєї діяльності Генеральна Асамблея прийняла понад 10 тис. резолюцій.). Рада Безпеки складається з 15 членів, 5 з них - постійні (Росія, США, Великобританія, Франція і Китай), решта обираються Генеральною Асамблеєю на два роки. Рішення приймаються більшістю в 9 голосів з 15, включаючи співпадаючі голоси всіх постійних членів (які, таким чином, мають право вето). При розгляді питань, пов'язаних з виникненням загрози міжнародному миру Рада Безпеки має винятково широкі права, включаючи право вводити економічні санкції та приймати рішення про застосування збройних сил.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) – спеціалізований кредитний заклад ООН, заснований у 1944 році згідно з рішенням Бреттон-Вудської конференції з метою сприяння та допомоги в реконструкції та розвитку економік країн – членів МБРР шляхом надання кредитів та гарантій. Функціонує з 1945 р.. його членами можуть бути лише країни, що вступили до МВФ.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – спеціалізований заклад ОНН, заснований у 1944 р. згідно з рішеннями Бреттон-Вудської конференції. Функціонує з 1946 р. як міжурядова валютно-кредитна організація, діяльність якої спрямована на сприяння розвитку міжнародних економічних відносин. Особливими функціями МВФ є: ирблення правил регулювання валютних курсів і контроль за їхнім виконанням та надання країнам – членам МВФ кредитів для вирівнювання платіжних балансів і підтримки національних валют.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) – сворений у травні 1990 р. з метою сприяння реформам у країнах Центральної та Східної Європи, спрямованим на перехід цього регіону до ринкової економіки.

Глобальні проблеми.

Глобальні проблеми – проблеми, пов’язані з природними, природно-антропогенними, суто антропогенними (у т.ч. економічними, соціальними) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивізації та мають загальнопланетарний характер як за масштабами та значенням, так і за способами вирішення, а тому потребують координації зусиль усього світового товариства.

Класифікація глобальних проблем:

1.У сфері взаємодії природи і суспільства:

- раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища;

- раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору.

2.У сфері суспільних взаємовідносин:

- відвернення світової термоядерної війни і забезпечення стабільності мирного становища;

- подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу;

- попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів:

- ліквідація наслідків світових та локальних криз;

- роззброєння та конверсія військового виробництва.

3.У сфері розвитку людини та забезпечення її майбутнього:

- пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТР;

- подолання епідемій, тяжких захворювань (серцево-судинних, онкологічних, СНДу, наркоманії);

- культурно-моральні проблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім’ї та послаблення зв’язку поколінь;

- боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом;

- проблема демократизації та охорони прав людини.

4.Місце України у світовій економіці.

Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, у розвитку своєї суверенної економіки великі надії покладає на інтеграцію у систему світогосподарських зв’язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міжнародному поділі праці, ефективному використанню його переваг. У всіх урядових та альтернативних програмах антикризових заходів і ринкової трансформації української економіки підкреслюється необхідність якнайшвидше розширити поля господарської взаємодії з основними центрами світового господарства та міжнародними фінансово-економічними інститутами, необхідність розгортання широкомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних засадах з усіма державами світу.

Перехід України до фази економічного пожвавлення та піднесення в нових умовах господарювання може здійснюватися за зрахунок ефективного використання власного ресурсного потенціалу шляхом упровадження новітніх технологій. Основою нової економічної стратегії у сфері зовнішньоекономічної діяльності України мають бути зацікавленість людини у вільному підприємництві та розвитку товарного виробництва, а також у провадженні ринкових відносин, запровадження в обіг твердої конвертованої грошової одиниці, НТП із застосуванням активної інноваційної, інвестиційної та структурної політики, рівноправне співіснування різних форм власності. Щоб стати рівноправним учасником загальноєвропейського процесу інтеграції, Україні необхідно докласти немало зусиль для створення нової економічної системи, проходження стабілізаційного періоду, подолання кризи економіки, усунення бар'єрів у спілкуванні із зовнішнім світом, налагодження активних і взаємовигідних зв'язків з країнами-партнерами. Для цього має бути створена інфраструктура, сумісна із західноєвропейською та здатна функціонувати з нею в одній системі координат. Головні її елементи — це самостійні суб'єкти господарської діяльності, економічний раціоналізм у відносинах з країнами-учасницями, створення режиму вільного руху товарів, послуг, капіталів, формування мережі банків і ділових центрів для фінансування та інформаційно їпідтримки державних та приватних інвестиційних проектів, комплексне використання й охорона природних ресурсів, співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази, раціональне використання енергетичних ресурсів, співробітництво в технологічному оновленні металургійних підприємств, розвитку АПК, харчової та переробної промисловості, створення сучасних телекомунікацій, розвиток уніфікованої митної системи. Для інтеграції з економікою європейських та інших країн Україні необхідно максимально використовувати переваги міжнародного розподілу праці та розташування в центрі Європи, створити сприятливий клімат для залучення іноземного капіталу та зарубіжних інвестицій. На сучасномуетапі понад половини експорту України припадає на Європу. Одним з найважливіших завдань зовнішньоекономічної діяльності є диверсифікація ринків збуту та просування українських товарів у Африку, ЛатинськуАмерику, Азію з метою збільшення обсягів експорту та валютних надходжень. Промисловий потенціал України достатній для успішного вирішення проблем забезпечення валютних надходжень, потрібних для закупівлі найнеобхіднішого з імпорту, покриття загальнодержавних потреб і сплати зовнішнього боргу. Важливо збільшити питому вагу продукції машинобудування в загальному обсязі експорту України. Необхідність підтримки державою експортерів продукції машинобудування зумовлена й тим фактором, що Захід не зацікавлений у прониканні наших товарів на світові ринки, тому створює додаткові квоти та митні бар'єри. Не дуже поспішають розвинені країни з наданням Україні вигідних кредитів під реалізацію проектів, що стимулюють експорт машинобудівної продукції. Без розробки й реалізації державної програми розвитку експорту продукції машинобудування Україні не піднятися до рівня розвинених держав. Ця проблема ускладнюється ще й необхідністю одночасного проведення структурної перебудови, конверсії та диверсифікації цілого ряду підприємств. Слід зазначити, що Україна виробляє багато видів наукомісткої, складної продукції машинобудування, яка зробила 6 честь економіці будь-якої країни світу (це літаки, трактори, автобуси, судна, ракетні космічні комплекси, верстати, турбіни та ін.).

МІСЦЕ УКРАЇНИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ.

Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань України стала її інтеграція у світову економіку. Однак, цей процес виявився досить-таки болісним для молодої держави, оскільки на міжнародних ринках товарів і послуг Україна зіткнулася з надзвичайно жорсткою конкуренцією. Затримка з проведенням ринкових перетворень і надто повільна реструктуризація промисловості призвели до погіршення структури зовнішньої торгівлі України. На відміну від країн Центральної та Східної Європи, Україна так і залишилась експортером переважно сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів з високою доданою вартістю в загальній структурі експорту. Поступово здійснюється географічна диверсифікація зовнішньої торгівлі України, закріплення на нових ринках. Нерідко це відбувається скоріше під впливом зовнішніх обставин, аніж внаслідок впровадження виваженої зовнішньоекономічної стратегії. Загалом же, і сьогодні країни СНД (насамперед, Росія) залишаються головними торговельними партнерами України. Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему глобального розподілу праці. Важливим чинником є наявність в Україні сотень підприємств, зорієнтованих на зовнішні ринки. Протягом десятиріч не лише крупні промислові гіганти, але й цілі галузі промисловості (суднобудування, ракетобудування, ВПК, металургійна та хімічна галузі) були глибоко інтегровані у виробничу кооперацію з республіками СРСР і країнами соціалістичного табору. Після розвалу СРСР ці галузі втратили доступ на традиційні ринки, тому при обмеженому внутрішньому попиті величезні виробничі потужності залишилися незавантаженими. Переорієнтація надмірних потужностей на випуск іншої продукції виявилась неефективною (про це свідчать спроби конверсії ВПК), а їх згортання породжує соціальні проблеми. Більш продуктивним видається відновлення втрачених коопераційних зв'язків та освоєння нових ринків, в т.ч. – і разом з колишніми партнерами. Попри тривалу і глибоку економічну кризу, в Україні зберігаються передумови для створення конкурентноспроможної економіки і зміцнення позицій на міжнародних ринках – це насамперед багаті природні ресурси, вигідне географічне розташування, кваліфікована і порівняно дешева робоча сила, потенціал ВПК, високі технології, наука і відносно ефективна система освіти. Проте, протягом останніх трьох років зовнішній торговельний оборот зменшується. Погіршується структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції окремих галузей є неефективним, нерідко – просто збитковим (як це було в у металургійному комплексі). Сировинна спрямованість українського експорту зумовлює його вразливість до коливань цін на світовому ринку. Висока енергоємність зорієнтованих на експорт галузей (металургії, хімічної промисловості) спричиняє залежність експорту від поставок імпортних енергоносіїв, не дає можливості спрямовувати валютні надходження від експорту на технологічне оновлення виробництва, посилює залежність від Росії. Україна нерозсудливо втрачає свої традиційні (і наближені географічно) ринки збуту, однак при цьому надто повільно просуває продукцію на нові ринки. Є підстави стверджувати, що потенціал екстенсивного розвитку експорту вже майже вичерпано. Необхідно впроваджувати якісні зміни – насамперед:

- змінити структуру експорту в напрямі збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту;

- підвищити ефективність експортних операцій;

- відновити присутність на традиційних ринках і зміцнити позиції на нових перспективних ринках;

- вдосконалити державне регулювання зовнішньої економічної діяльності.

У нинішніх умовах обсяг експорту України не відповідає можливостям товаровиробників і не забезпечує потреб країни у валютних надходженнях, зниження рівня інфляції. Майже 72,4% експорту в Україні становлять сировина, матеріали. Зовнішня економічна діяльність України потребує докорінної перебудови. У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда, кокс. Популярною стала форма бартерної основи, у формі клірингу – заліку взаємних вимог і зобов’язань (безготівкові розрахунки). Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгівельно-економічного співробітництва з країнами Східної Європи та країнами, що мають українську діаспору. За сучасних умов Україна налагоджує прямі зовнішньоекономічні відносини з багатьма країнами світу.

Головними структурними елементами механізму господарського співробітництва України на міжнародній арені виступають:

1.Прогамно-цільові форми та методи координації господарських міжнародних відносин, тобто: погодження довгострокових програм економічного та науково-технічного співробітництва між Україною та державами світового господарства: укладення договорів, угод про розвиток взаємних господарських зв’язків між зацікавленими партнерами.

2.Сукупність товарно-вартісних важелів, що використовується в міжнародних господарських відносинах: відповідна валютна, податкова, кредитна, депозитна, цінова й митно-тарифна політика.

3.Організаційно-економічні інструменти, а саме: міжнародні господарські організації, товариства, інститути, центри, банки, біржі, а також форми економічних зв’язків.

4.Правові форми, акти, положення, що регулюють міжнародні економічні звязки.

Використовуючи цей механізм та постійно його вдосконалюючи, Україна повинна виступати на світовій арені і включатися в ринок взаємних господарських відносин з країнами світвого господарства. Саме це є одним з дійових важелів, що приведуть до стабілізації національного господарства та сприятимуть зростанню добробуту населення України.

Дата добавления: 2014-11-29