Навчальний елемент 3.1 1 страница

Авторитет викладача.

Авторитет викладача.

РЕЗЮМЕ

Якість підготовки фахівців у вищих навчальних закладах в умовах інноваційних тенденцій розвитку суспільства значною мірою визначається рівнем педагогічної компетентності професорсько-викладацького складу, його здатністю до інноваційної педагогічної діяльності. Нагальною проблемою сьогодення є не тільки удосконалення предметної компетентності викладача, а й формування його педагогічної компетентності.

Формування і удосконалення педагогічної компетентності викладачів вищих навчальних закладів повинно, перш за все, здійснюватися на етапі навчання у магістратурі. Це потребує:

- визначення статусу ступеня магістра відповідно до європейського контексту, тобто як науковця і викладача вищого навчального закладу;

- розробка і впровадження стандарту формування педагогічної компетентності магістрів для вищих навчальних закладів;

- педагогічної підготовки магістрів за всіма напрямами магістерської підготовки.

У сучасних умовах викладач у вищій школі не тільки і не скільки є носієм наукової інформації, скільки організатором навчально-пізнавальної діяльності студентів, їх самостійної роботи, наукової творчості. Обсяг знань, які необхідні сучасному фахівцю постійно зростає і водночас зростає темп їх старіння. Саме тому виникає нагальна потреба в організації неперервної перепідготовки і підвищення кваліфікації викладача вищої школи. Формування і удосконалення педагогічної компетентності викладачів вищих навчальних закладів педагогічного профілю відбувається: через аспірантуру і докторантуру; отримання другої вищої освіти; у системі підвищення кваліфікації. Така система підвищення кваліфікації педагогічних кадрів вищої школи повинна бути відносно автономною і найбільш гнучкою підсистемою неперервної професійної освіти, оскільки саме вона може подолати кризу професійно-педагогічної компетентності викладача вищої школи і вирішити проблему якісної підготовки науково-педагогічних кадрів до діяльності в умовах модернізації вищої освіти.

Рівень сформованості педагогічної компетентності викладача вищої школи виявляється при оцінці якості знань студентів з окремих предметів, рівня їх вихованості, сформованості ціннісних установок, задоволення процесом навчання.

Для викладачів вищих навчальних закладів непедагогічного профілю особливо важливим є: розуміння соціального значення своєї професії, свого місця у визначенні проблеми якісної підготовки фахівців до різних галузей господарства, а також розвитку у себе здатність до: змін, критичної оцінки власного життєвого та професійного досвіду, свідомого вибору шляхів та методів удосконалення своїх особистісних і професійних якостей.

4.1.3. Забезпечення результативності навчально-пізнавальної діяльності студентів

Аналіз наукових джерел дав змогу виявити специфічні види педагогічної діяльності викладача, спрямовані на розвиток мотивації студентів щодо успішності навчальних досягнень:

діагностична – встановлення рівнів розвитку мотивації студентів щодо їхньої успішності у навчанні;

прогностична – визначення напрямів проміжних та кінцевих результатів розвитку мотивації студентів у цьому напрямку;

конструктивно-проектувальна – конструювання змісту роботи за умов захоплюючого її характеру;

організаційна – стимулювання активності студентів, співставлення конкретних завдань навчання з означеною метою;

інформаційно-пояснювальна діяльність – викладач виступає в ролі керівника дослідної роботи студента;

комунікативно-стимулююча діяльність – встановлення доброзичливих відносин та залучення студентів особистим прикладом до активної навчальної діяльності;

аналітико-оцінна діяльність – аналіз, перевірка запланованого з досягнутим, пошук шляхів підвищення продуктивності роботи;

дослідно-творча діяльність – реалізується в науковому підході до психолого-педагогічних явищ, методів науково-педагогічного дослідження, як самореалізація викладача на основі усвідомлення себе творчою індивідуальністю, побудова програми особистого самовдосконалення.

Розвиток у студентів мотивації щодо успішності навчальних досягнень стає можливим за умов урахування викладачем функцій педагогічного управління цим процесом, серед яких визначено такі: організаційна, коректуючи та контролююча.

Організаційна функція педагогічного управління, реалізується усвідомленістю значущості проблеми?????

Коректуючи функція управління здійснюється переважно під час оволодіння студентами вміннями та навичками самостійної навчальної діяльності, вона спрямована на виявлення шляхів позитивного впливу та напрямів подальшої діяльності, що проявляються через рівень професійних знань викладача в питаннях розвитку мотивації студентів.

Контролююча функція педагогічного управління передбачає визначення ефективності практичної діяльності студентів та рівень розвитку їх мотивації щодо власної успішності у навчанні.

Науковці вважають, що непряме педагогічне управління – це засіб опосередкованої координації процесу розвитку мотивації студентів щодо успішності навчальних досягнень, який опосередковано впливає на особистість студента, без жорсткої регламентуючої дії, з наданням права вибору особистих стратегій поведінки та який реалізується на базі непрямих впливів, рефлексії і спів творчої взаємодії у процесі індивідуальної та групової навчальної діяльності.

Викладач опосередковано, шляхом створення сприятливих умов для так званої «творчої атмосфери», за допомогою непрямого впливу, збуджує в студентів бажання та потребу до самовираженості та творення.

Мотиваційний компонент готовності визначає ставлення викладача до навчальної діяльності студентів: усвідомлення значення проблеми та особисту пізнавальну спрямованість, яка є компонентом професійної усталеності викладача. Така пізнавальна спрямованість має великий вплив на студентів. Вони бачать у викладачі ерудовану, високоосвічену людину, що викликає в них повагу, відчувають потребу та знаходять необхідні форми спілкування з викладачем. Останнім, у свою чергу, таке спілкування зі студентами допомагає краще розуміти спонукальні мотиви дій та вчинків студентів. Такого роду інформація лежить в основі індивідуального підходу до студентів, що дає можливість виявляти, спрямувати та розвивати інтереси й здібності студентів у визначеному напрямку.

Мобілізаційний компонент відображає вміння викладача залучати студентів до пізнавальної діяльності. цьому компоненту характерна ініціативність викладача – його вміння актуалізувати знання студентів, збуджувати їхні бажання пошуку нової інформації. При цьому необхідним елементом є компетентність викладача щодо прийняття рішень стосовно швидкого включення студентів у навчальну діяльність. Тут необхідні знання та врахування вікових особливостей студентів.

Змістовий компонент відображає обсяг та глибину знань викладача щодо виявлення провідних чинників навчально-виховного процесу, які найбільше впливають на склад знань, що формуються у студентів; постійне накопичення інформації про результативність роботи, щодо розвитку мотивації учнів.

Одним із плідних методів формування фахових умінь у студентів є виробнича практика, лабораторні та семінарські заняття фахових дисциплін. Тож до змістового компонента входять комунікативний елемент, ознаками якого є знання про характер взаємовідносин під час спілкування викладача зі студентом у процесі організації та управління їхньою навчальною діяльністю.

Практичний компонент готовності до професійної діяльності з розвитку мотивації студентів щодо успішності навчальних досягнень включає: вольовий, організаційний, конструктивний, дидактичний, розвивальний елемент. Готовність до означеної професійної діяльності передбачає вміння застосовувати теоретичні знання у своїй практичній діяльності.

Ефективність професійної діяльності викладача можлива за умови, якщо всі його думки, почуття, емоції спрямовані на досягнення поставлених цілей, виконання навчальних та виховних завдань. Така спрямованість досягається шляхом свідомого регулювання, управління власними думками, почуттями, тобто супроводжується певними вольовими зусиллями.

Наявність вольових костей розкривається в здатності викладача швидко підвищувати свою активність, енергійність, зберігати оптимальну організацію психічних функцій під час виникнення непередбачених ситуацій та наростаючої втоми, що зазвичай виникає під впливом різноманітних чинників. Без вольового зусилля неможливо довго зберігати розподіленість уваги, працювати у тривалому напруженні, що особливо характерне для педагогічної діяльності, зокрема спрямованої на розвиток мотивації студентів щодо успішності навчальних досягнень.

Професійна спрямованість і воля утворюють взаємопов’язану функціональну систему, в якій воля забезпечує усталеність професійних намірів. Для успішної професійної діяльності викладачу необхідне свідоме управління своїми власними процесами, які мають бути спрямовані на вдосконалення тих чи інших дій, тих чи інших психічних станів, завдяки яким діяльність відбувається успішно.

Емоційний компонент готовності проявляється в емоційній сфері особистості викладача та є обумовленим переживаннями, які відображають потреби та актуалізують або гальмують діяльність. упевненість у собі як у викладачі базується на здатності розуміти студентів, уміні проникати у психологію студента, а також на усвідомленні правоти своїх дій та вчинків. Вона тісно пов’язана з самооцінкою особистості, яка формується під впливом оцінок оточуючих та результатів власної діяльності. невпевненість молодого викладача проявляється в надмірній тривожності, хвилюванні та невпевненості в діях. Їм важко «входити в контакт» зі студентами, реалізовувати свої можливості. Такий елемент готовності, як емоційна саморегуляція – уміння довільно управляти особистою інтелектуальною діяльністю, цілеспрямовано будувати процес самонавчання, полягає в системі розумових дій, спрямованих на активізацію самостійних процесів або гальмування, а то й стабілізацію. Прийоми регуляції емоційних станів покликані допомагати викладачу управляти особистим настроєм, впливати на нього. Стабільність емоційного збудження в поєднанні зі свідомим управлінням емоційним станом – важлива умова збереження професійної усталеності та фізичної працездатності під час організації та проведення педагогічної діяльності, яка спрямована на розвиток мотивації студентів щодо успішності навчальних досягнень

ПЕРЕВІРТЕ ВАШІ ЗНАННЯ

Доповніть речення:

1. Специфічними видами педагогічної діяльності викладача, спрямованими на розвиток мотивації студентів щодо успішності навчальних досягнень є _______________________________________________________________________

(правильна відповідь – діагностична, прогностична, конструктивно-проектувальна, організаційна, інформаційно-пояснювальна, комунікативно-стимулююча, аналітико-оцінна, дослідно-творча):

2. Науковці вважають, що ________________________________ – це засіб опосередкованої координації процесу розвитку мотивації студентів щодо успішності навчальних досягнень, який опосередковано впливає на особистість студента, без жорсткої регламентуючої дії, з наданням права вибору особистих стратегій поведінки та який реалізується на базі непрямих впливів, рефлексії і спів творчої взаємодії у процесі індивідуальної та групової навчальної діяльності.

(правильна відповідь – непряме педагогічне управління)

3. Професійна спрямованість і воля утворюють.___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

(Вірна відповідь: взаємопов’язану функціональну систему, в якій воля забезпечує усталеність професійних намірів)

4. ___________________________ здійснюється переважно під час оволодіння студентами вміннями та навичками самостійної навчальної діяльності, вона спрямована на виявлення шляхів позитивного впливу та напрямів подальшої діяльності, що проявляються через рівень професійних знань викладача в питаннях розвитку мотивації студентів. (Правильна відповідь Коректуючи функція управління)

4.1.4. Педагогічна культура викладача ВНЗ

Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» в якості одного із найважливіших напрямів реформування системи освіти визначає підготовку нового покоління педагогів, які б творчо втілювали в реальну практику принципи гуманізації, гуманітаризації, демократизації, індивідуалізації та етнізації навчання. Вирішення цього завдання під силу лише педагогам, котрі мають високий рівень загальної та педагогічної культури.

Під терміном «культура» розуміють систему програм людської діяльності, поведінки і спілкування людини для зміни та удосконалення суспільного життя в усіх його основних виявах.

Як термін у філософії, історії, педагогіці поняття «культура» набуло поширення з 2-ї половини XVIII століття як особливий аспект життя суспільства в царині здійснення людської діяльності, як показник відмінності людського життя від життя від життя тваринного світу. Виникає кілька напрямів у розробці проблеми культури в історичній площині зародження наукових шкіл:

1) розвиток розумових і дослідних ремісничих начал людини за висхідними параметрами від менш до більш досконалого (ранній, середній і пізній італійський ренесанс, французьке просвітительство);

2) удосконалення духовних, тілесних, душевних сил і здібностей людини – еволюція філософського, наукового, морального, естетичного, релігійного, політичного, ідеологічного складників людського світогляду (німецька класична філософія – Гегель, Кант, Фейєрбах; французьке, німецьке, італійське просвітительство – Дідро, Руссо, Леслінг, Герде, Баумгартен, Чезаротті, Філанджері; українська «філософія серця» - Сковорода, Юркевич); 3) розгляд різних типів культури у суспільстві як автономних систем цінностей і ідей, що визначають тип соціальної організації, з включенням у культуру всього багатства матеріальних цінностей, етнічних звичаїв, різноманітності мов і символічних систем.

У всі часи розвитку людської цивілізації проблеми культури мали першочергове, по суті провідне значення. Передусім тому, що культура завжди була могутнім чинником соціального розвитку. Вона завжди відбивала якісну характеристику суспільного життя, уособлювала в собі специфічний спосіб розвитку людської життєдіяльності, зафіксований у результатах діяльності, в системі соціальних норм і закладів. Усі різноманітні види культур – виробництва, управління, політична, художня, міжнародних стосунків, екологічна, риторична тощо – утворюють єдине ціле як форми існування та розвитку людської природи і суспільства. Культура пронизує всі напрями людської життєдіяльності – від основ матеріального виробництва і людських потреб до найвеличніших вивів людської творчості. Вона впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності – працю, побут, дозвілля, мислення, практичну діяльність, етику і етикет, красномовство тощо

Український педагог-методист С.Гончаренко підкреслює «Водночас під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості людини, а також рівень володіння якоюсь галуззю знань або діяльністю». У цьому розуміння поняття культури наближається до поняття професійної культури, культури діяльності фахівця, що знаходить відбиток у його професійній діяльності, засобах і прийомах вирішення професійних завдань.

Важливим у цьому контексті є поняття педагогічна культура під якою розуміють сукупність фізичних, інтелектуальних, загальнокультурних і моральних якостей, професійних знань і умінь, необхідних для успішної навчальної та виховної роботи.

Аналізуючи особливості педагогічної діяльності науковці (С.Вітвицька) звертають увагу на такий логічний ланцюжок «духовна культура – професійна культура – педагогічна культура».

У педагогічній культурі умовно виділяють такі групи характеристик:

1) загальнолюдські якості (добре здоров’я, інтелектуальний розвиток, належний рівень розвитку мовлення);

2) професійні якості (любов до дітей, професійна компетентність, знання теорії та історії педагогіки, основ психології, методики уміння, що включає в себе педагогічну техніку, знання досягнень педагогічної науки та практики, уміння застосовувати їх у практичній діяльності, тактовність, прагнення до самовдосконалення, уміння організовувати самоосвіту тощо);

3) моральні якості (духовність, моральна чистота, доброзичливість, чуйність та людяність, чесність і правдивість, організованість і відповідальність).

Складовими педагогічної культури як прояв творчої індивідуальності викладача є:

- ерудиція, наукові знання, науковий світогляд;

- розвинуте професійно-педагогічне мислення, професійна компетентність;

- педагогічна техніка (як сукупність прийомів володіння собою і прийомів впливу на інших вербальними і невербальними засобами);

- психолого-педагогічна та методична підготовка, педагогічна майстерність;

- особистісні якості (духовне багатство, гуманізм, справедливість, толерантність, відкритість, оптимізм, прагнення до самовдосконалення);

- комунікативна культура;

- етична поведінка (знання норм професійної етики, здатність визнати власні помилки, мовний та діловий етикет);

- культура зовнішнього вигляду, естетична привабливість, позитивний імідж.

ПЕРЕВІРТЕ ВАШІ ЗНАННЯ

Доповніть речення:

1. Під терміном «культура» розуміють ___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

(Правильна відповідь - систему програм людської діяльності, поведінки і спілкування людини для зміни та удосконалення суспільного життя в усіх його основних виявах).

2. Усі різноманітні види культур –__________________________________– утворюють єдине ціле як форми існування та розвитку людської природи і суспільства.

(Правильна відповідь виробництва, управління, політична, художня, міжнародних стосунків, екологічна, риторична тощо)

3. У педагогічній культурі умовно виділяють такі групи характеристик:

1) _______________________________________________________________

_________________________________________________________________

2) _______________________________________________________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________

3) _______________________________________________________________

_________________________________________________________________

(Правильна відповідь: 1) загальнолюдські якості (добре здоров’я, інтелектуальний розвиток, належний рівень розвитку мовлення);

2) професійні якості (любов до дітей, професійна компетентність, знання теорії та історії педагогіки, основ психології, методики уміння, що включає в себе педагогічну техніку, знання досягнень педагогічної науки та практики, уміння застосовувати їх у практичній діяльності, тактовність, прагнення до самовдосконалення, уміння організовувати самоосвіту тощо);

3) моральні якості (духовність, моральна чистота, доброзичливість, чуйність та людяність, чесність і правдивість, організованість і відповідальність)).

4. Складовими педагогічної культури як прояв творчої індивідуальності викладача є:

- ерудиція, наукові знання, науковий світогляд;

- розвинуте професійно-педагогічне мислення, професійна компетентність;

- педагогічна техніка (як сукупність прийомів володіння собою і прийомів впливу на інших вербальними і невербальними засобами);

- психолого-педагогічна та методична підготовка, педагогічна майстерність;

- особистісні якості (духовне багатство, гуманізм, справедливість, толерантність, відкритість, оптимізм, прагнення до самовдосконалення);

- комунікативна культура;

- етична поведінка (знання норм професійної етики, здатність визнати власні помилки, мовний та діловий етикет);

-

(Правильна відповідь - культура зовнішнього вигляду, естетична привабливість, позитивний імідж.)

Дайте тлумачення вислову С.С.Вітвицької «Виділення педагогічної культури, однієї з найважливіших складових суспільства, зумовлене специфікою педагогічної діяльності викладача, вчителя, спрямованої на формування особистості, здатної відтворювати і збагачувати культуру суспільства» [??, с.80] [ Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. ]

Обґрунтуйте вислів А.Дістервега «як ніхто не може дати іншому того, що не має сам, так не може розвивати, виховувати і навчати той, хто сам не розвинений, не вихований, не освічений».

4.1.5. Комунікативна культура викладача ВНЗ.

Однією з найважливіших комунікативних рис особистості викладача має бути толерантність. У «Декларації принципів толерантності»

Навчальний елемент 4.2

СКЛАДОВІ УСПІШНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

4 .2.1 Педагогічний професіоналізм діяльності викладача.

4.2.2 Педагогічна творчість та її особливості.

4.2.3. Професіоналізм особистості викладача.

4.2.5. Педагогічний імідж викладача вищого навчального закладу

Запитання для самостійного опрацювання.

1. У чому специфіка педагогічної діяльності викладача вищого навчального закладу порівняно з діяльністю шкільного вчителя?

2. Які психологічні умови визначають ефективність діяльності викладача вищої школи?

3. Довести, що педагогічна діяльність викладача має творчий характер. Особливості педагогічної творчості.

4. Які існують шляхи підвищення педагогіяної майстерності викладача вищого навчального закладу?

5. У чому полягає проблема критеріїв оцінки ефективності діяльності викладача вищої школи?

Література

1. Зиновкина М. Вузовский диалог XXI века // Высшее образование в России. – 1998. - №3. – С.14-16.

2. Калошин В.Ф. Самоактуалізація викладача // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. - №1. – С.7-9.

3. Левківський Б. Підвищення педмайстерності викладачів вищих навчальних закладів // Вища школа. – 2005. - №3. – С. 57-59.

4. Мороз О., Юрченко В.І. Підготовка майбутнього викладача вищої школи: психолого-педагогічний ракурс // Наукові записки: Зб. наук. стат. НПУ ім. М.П.Драгоманова. – К.: НПУ, 2001. – Вип.41. – С.156-159.

5. Мороз О., Юрченко В. Психолого-педагогічна млодель викладача вищої школи // Наукове проектування інноваційних та альтернативних систем вищої освіти. – Тернопіль, 2000. – С. 187-189.

6. Скок Г.Б., Заринич К.Л., Кочеткова В.П. Анализируем деятельность преподавания // Вестник высшей школы. – 1987. - №6. – С. 50-53.

7. Сластенин В.А. Профессионализм педагога: аксеологический контекст // Педагогическое образование и наука. – 2002. - №4. – С.4-9.

8. Степанишин Б.І. Особа викладача інституту та шляхи її формування // Рідна школа. – 1992. -№2. С. 60-67.

9. Черникова О.В. Особенности профессиональных умений в педагогической деятельности // Психологическая наука и образование. – 2005. - №3. – С.68-73.

10. Щербань П. Сутність педагогічної культури // Вища освіта України. – 2004. - №3. С. 67-72.

4.2.1 Педагогічний професіоналізм діяльності викладача.

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту», науково-педагогічні працівники – особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього й четвертого рівнів акредитації професійно виконують педагогічну діяльність у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю. Викладачі вищої школи обираються за конкурсом, переважно з осіб, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури.

Узв’язку з цим актуальним завданням вищої освіти поряд із професійною підготовкою фахівців різних спеціальностей є також підготовка й перепідготовка висококваліфікованих викладачів, підвищення рівня їх педагогічного професіоналізму.

Професіоналізм – це творче оволодіння спеціальністю, вміння домагатися найвищого результату розв’язання завдань професійної діяльності з найменшими витратами та в найкоротші терміни.

Специфіка педагогічної діяльності полягає в тому, що основним знараддям праці викладача є його власна персона – особистість, яка й визначає результати його практичної педагогічної роботи. Успішність розв’язання педагогічних завдань викладачем вищої школи визначається специфікою його науково-педагогічної діяльності та залежить від реалізації ним таких змістово-функціональних компонентів:

– пізнавальна функція (гностичний компонент): організація пізнавальної діяльності студентів і своєї власної, розширення наукової ерудиції, обізнаності та глибини знань свого предмету, професійна самоосвіта;

– проектувальна функція: планування педагогічної діяльності, визначення її мети і завдань; проектування найближчої і віддаленої перспективи особистісного розвитку й професійного становлення студентів;

– конструктивна функція: структурування лекцій та семінарського заняття; вдосконалення методики викладання і розробка новітніх педагогічних технологій;

– організаторсько-практична функція: втілення задумів у педагогічному процесі (організація викладу навчального матеріалу на лекції, виконання плану семінарського заняття, організація власної поведінки й навчально-професійної діяльності студентів, здійснення виховних впливів та ін.);

– комунікативна функція: забезпечення педагогічної взаємодії в стосунках зі студентами, професійне спілкування з колегами й керівництвом вищого навчального закладу;

– діагностична функція: використання методів психолого-педагогічної діагностики з метою вивчення особистості студента і групи, виявлення рівня розвитку та психологічних змін суб’єктів педагогічного процесу;

– естетичний компонент: імідж викладача, його самопрезентація;

– рефлексивний компонент: самопізнання, самооцінка, самоконтроль професійної діяльності, її саморегулювання.

Забезпечення цих функцій (компонентів) педагогічної діяльності на рівні сучасних вимог можливе за умови високого професіоналізму діяльності викладача і професіоналізму його як особистості.

Професіоналізм діяльності – висока професійна кваліфікація і компетентність, володіння ефективними професійними вміннями і навичками, алгоритмами і способами успішного розв’язання професійних завдань, у тому числі й творчих. Професіоналізм діяльності забезпечує виконання відповідних функцій педагогічної діяльності на рівні досконалості. упевнене володіння сучасними дидактичними технологіями вищої школи.

Професіоналізм діяльності викладача вищої школи передбачає оптимальне поєднання суто педагогічної діяльності з науково-дослідною та навчально-методичною роботою Викладач – учений у галузі науки, яку викладає. Він не тільки грунтовно володіє своїм предметом, а й самостійно проводить дослідження певної наукової проблеми, збагачує навчальний курс новими теоретичними висновками й науковими положеннями, бере участь у роботі наукових конференцій і семінарів, публікує наукові статті й монографії тощо.

4.2.2 Педагогічна творчість та її особливості.

Відповідно до новоїфілософії вищої освіти сучасний викладач є не просто траслятором науково-культурного й професійного досвіду, а й носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна студентом.

Мистецтво викладача виявляється в тому, як він організовує самостійну роботу студентів, як знаходить контакти й потрібний тон спілкування в різних педагогічних ситуаціях. Це й орієнтація на розуміння думок іншого, на сприйняття іншого погляду, а також уміння доводити свою думку, переконувати в ній аудиторію – тобто це орієнтація на ділове мислення.

Педагогічна майстерність – комплекс властивостей особистості, який забезпечує високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності. Її елементами є гуманістична спрямованість, професійні знання, педагогічні здібності та педагогічна техніка (І.А.Зязюн).

Критеріями педагогічяної майстерності викладача є:

– доцільність (за спрямованістю);

– продуктивність (за результатами – рівень знань, умінь і наіичок студентів, ступінь їх вихованості);

– оптимальність (у виборі засобів);

– творчість (за змістом професійної діяльності).

Поступово з примноженням досвіду викладач починає виокремлювати стержневі ідеї розв’язання педагогічних завдань, заново для себе відкриває психологічні та дидактичні принципи, вміє передбасати результати своїх дій, «випереджаючи» умови їх досягнення. При аналізі й оцінці своєї діяльності він уже бачить за кожним конкретним педагогічним рішенням певну конструктивно-методичну схему, загальну педагогічну ідею та вдосконалює шляхи її практичного втілення. Педагогічна діяльність стає справжньою педагогічною творчістю, яка стосовно реалізації планів у студентській аудиторії має свої особливості:

Дата добавления: 2014-11-29