Загальнонаціональний аспект державної діяльності

Захист інтересів усього суспільства: Стаття 1 Конституції України 1996 року проголошує: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».

Регулюючи надзвичайно широке коло суспільних відносин в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах, Конституція закріпила якісно новий статус особи-людини і громадянина, держави і суспільства, органів державної влади і місцевого самоврядування.

Прийняття конституції свідчить про досягнення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес зумовлюється переходом суспільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається в Україні – результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави.

Нині головним завданням, усіх органів державної влади й місцевого самоврядування, всього суспільства в цілому і кожної людини, кожного громадянина є забезпечення найшвидшого, найповнішого і найточнішого забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцненню громадянської злагоди на землі України, розвитку і зміцненню демократичної, соціальної правової держави та вирішенню корінних питань розвитку і функціонування суспільства і держави.

Найбільш вагомим аргументом забезпечення втілення в життя даної мети – є чітка злагодженість в роботі механізму державної влади в Україні.

Забезпечення громадського блага: Благо громадського вж́итку – товар або послуга, до яких принцип виключення не застосовується і які забезпечує держава за умови, що вони приносять істотні вигоди для суспільства.

Підтримання порядку: Основи охорони громадського порядку в державі, безперечно, як й інших інститутів, встановлено Конституцією України (ст. 17). Детальніше ця діяльність регламентується в законах, підзаконних нормативно-правових та локальних актах.

Чітке визначення понять «громадський порядок» і «охорона громадського порядку» має і теоретичне, і практичне значення. Насамперед необхідно з’ясувати сутність такого соціального явища, як громадський порядок, розкрити зміст його окремих елементів, визначити напрями розвитку. Розв’язання цієї проблеми має практичне значення і для діяльності державних органів, на які покладено обов’язок забезпечувати охорону громадського порядку. Закон України «Про міліцію» визначає охорону громадського порядку одним із пріоритетних завдань органів внутрішніх справ.

Громадський порядок охороняється державою, громадськими формуваннями та безпосередньо громадянами. В основу державних гарантій дотримання загальнообов’язкових правил поведінки покладено кримінальну та адміністративну відповідальність[24].

У правовій державі відносини, регульовані нормами права, встановлюються державою, захищаються її авторитетом, а також правовими засобами. Серед правових норм основну регулятивну роль виконують норми конституційного та адміністративного права — саме вони разом із кримінально-правовими нормами визначають заборони й відповідальність за порушення громадського порядку. Більшість відносин як складових громадського порядку встановлюється й регулюється чинним законодавством.

Подолання суспільних суперечностей шляхом громадського компромісу, толерантності: Зміст діяльності держави набув нових якостей: держава стала на шлях подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою досягнення громадського компромісу[25], толерантності[26], створення умов для розвитку громадянського суспільства; держава у своїй діяльності широко використовує такі загальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.; держава застосовує засоби захисту людини праці, соціальної захищеності всіх громадян; на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей з іншими державами.

Соціальна захищеність усіх громадян: Соціальне забезпечення (соціальний захист) — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття тощо). З макроекономічної точки зору соціальне забезпечення — це система управління соціальними ризиками з метою компенсації шкоди, зниження або запобігання їх дії на процес розширеного відтворення населення. Як соціально-економічна категорія соціальне забезпечення є відносинами щодо перерозподілу національного доходу з метою забезпечення встановлених соціальних стандартів життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків.

Плюралізм думок: Плюралі́зм — філософське вчення, згідно з яким існує кілька незалежних начал буття чи основ знання; характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість інтересів у суспільстві.

Висока роль суду: Правосуддя — самостійна галузь державної діяльності, яку здійснює суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.

«Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України».

Гласність: право людини вільно висловлювати свої думки – розглядається прихильниками лібералізму лібералізму як одна з найважливіших громадянських свобод. В теперішній час охоплює свободу вираження поглядів як в усній, так і в письмовій формі (свобода преси і ЗМІ); в меншій мірі стосується до політичної і соціальної реклами (пропаганди). Ідеологія лібералізму ставить державну цензуру, або будь-яку іншу форму державного примусу до висловлення поглядів або відмови від них, поза законом.

Свобода слова виписана в низці міжнародних і українських документів, серед яких «Загальна декларація прав людини» (ст. 19), «Конвеція про захист прав людини і основних свобод» (ст. 10) і Конституція України, ст. 34 якої стверджує:

«Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших люде й, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя».

Публічно-політична (державна) влада

Управління здійснюється за допомогою влади. Мета управління – суспільство об'єктивно потребує влади, оскільки влада протистоїть анархії, перешкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму.

Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (механізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта).

Сутністю влади є вольові відносини (керування /панування/ — підкорення). Влада припускає верховенство, монопольне право суб'єкта приймати рішення («авторитетні рішення»), обов'язкові і значущі для об'єкта, і спроможність забезпечувати виконання прийнятих зобов'язань, тобто контролювати об'єкт.

Якості суб’єкту владних відносин:

Ø бажання панувати і готовність брати на себе пов'язану з цим відповідальність;

Ø компетентність, тобто знання сутності справи, стану і настрою підвладних, уміння використовувати ресурси, мати авторитет.

Дата добавления: 2014-11-29