Компетенція Суду

Прецеденти Європейського суду з прав людини

З надбанням незалежності Україна вступила в Раду Європи, метою якої є досягнення більшої єдності між її членами (учасниками), а одним із засобів досягнення цієї мети – захист і розвиток прав людини і основних свобод (п. а і b ст.1 Устава Ради Європи).

Законом України від 17 липня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Верховна Рада України надала згоду на обов’язковість для України цих чинних міжнародних договорів і вони, згідно з ч 2. ст. 8 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція і протоколи до неї закріплюють основні права і свободи людини, встановлюють міжнародні норми, яких повинні дотримуватися держави у своїх відносинах з людьми, обов’язки держав ефективно забезпечувати всім, хто підпадає під їх юрисдикцію, користування основними правами і свободами.

Відповідно до ст. 32 вказаної Конвенції зі змінами, внесеними Протоколом № 11 до неї, питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї віднесені до компетенції Європейського суду з прав людини. Україна визнала цю компетенцію, про що спеціально вказано в згаданому законі. Тлумачення положень Конвенції та протоколів до неї Європейський суд з прав людини (далі — Суд) здійснює у своїх рішеннях при розгляді конкретних справ. Суд при розгляді таких справ шляхом правотлумачення перевіряє відповідність Конвенції та протоколам до неї національного законодавства і результатів його тлумачення та тлумачення положень міжнародного права, до якого воно відсилає, національними судами. Суд також перевіряє повноту (достатність) національного законодавства та його досконалість у сфері дії конвенційних норм. Національне законодавство та його застосування повинні відповідати вимогам Конвенції та протоколів до неї.

У рішеннях Суд з’ясовує і роз’яснює конвенційні норми, їх зміст і обсяг. Від справи до справи він виробляє і формулює правові позиції (положення) щодо інтерпретації конвенційних норм. Такі загальні та усталені позиції щодо розуміння конвенційних норм мають загальну дію, тобто поширюються на невизначене коло осіб і на необмежену кількість подібних ситуацій, випадків («невичерпність» роз’яснення). Тому в подальшому ними Суд керується і спирається на них при розгляді інших аналогічних справ. Разом з конвенційними нормами правові положення Європейського суду з прав людини регулюють діяльність держав – учасників Ради Європи, всієї державної влади, особливо законодавчої, в сфері прав людини і основних свобод. Але Суд не може формулювати прав і обов’язків, які не передбачені Конвенцією і протоколами до неї.

Дата добавления: 2014-11-29