Види дієздатності

Дієздатність являє собою встановлену законом здатність особи — учасника правовідносин своїми безпосередніми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права і юридичні обо­в'язки. Характер і обсяг дієздатності, як і правоздатності, визначається державою і закріплюється у різноманітних правових актах. Визначальне значення серед них мають кон­ституції. Внаслідок цього дієздатність поряд з правоздатніс­тю розглядається не інакше як юридична властивість.

Подібно до правоздатності дієздатність має історичний ха­рактер. Вона обумовлена особливостями державного устрою, права, історичними, національними і релігійними традиція­ми, рівнем розвитку економіки і громадянського суспільства.

Дієздатність перебуває у тісному взаємозв'язку з право­здатністю. Разом з останньою вона вказує на потенційну можливість суб'єктів бути учасниками різних правовідносин, її наявність є неодмінною умовою для виникнення суб'єк­тивних прав і юридичних обов'язків.

У державних і громадських органів та організацій — суб'єктів права, як правило, немає розриву між правоздат­ністю і дієздатністю. Вони виникають, здійснюються і при­пиняються одночасно. Щодо громадян — правоздатність виникає з моменту народження, а повна дієздатність — з досягненням повноліття. Згідно, наприклад, з українським законодавством, повна дієздатність фізичних осіб настає з 18-річного віку. Однак у цивільному праві особам дозволяєть­ся здійснювати дрібні правочини і у більш ранньому віці. Що ж стосовно всіх інших правочинів чи реалізації спадко­вих прав, то до настання повноліття особи її інтереси пред­ставляють батьки чи інші законні представники.

За законодавством України у випадку, коли визнаний дійсним укладений шлюб до досягнення 18 років, особа, що не досягла 18-річного віку, набуває цивільну дієздатність у повному обсязі з моменту його укладення.

Крім того, згідно з трудовим і цивільним правом непов­нолітній, який досяг 16-річного віку, може бути оголоше­ний повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим до­говором, чи зі згоди батьків, усиновителів або піклуваль­ників, займається підприємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним називається еманси­пацією. Вона провадиться за рішенням органів опіки і піклу­вання зі згоди батьків, усиновителів чи піклувальників, якщо такої згоди немає, — то тільки за рішенням суду.

Українське законодавство не визнає добровільної — пов­ної чи часткової відмови громадянина від правоздатності і дієздатності. Не визнає воно і будь-яких угод, спрямованих на обмеження правоздатності чи дієздатності. Вони вважа­ються недійсними, за винятком випадків, коли такі угоди не суперечать закону.

Визнання особи повністю недієздатною можливе лише у тому випадку, коли вона внаслідок психічного захворюван­ня не може розуміти значення своїх дій чи керувати ними. Недієздатність особи може встановлюватися тільки судом і у порядку, передбаченому цивільно-процесуальним законо­давством.

У випадку визнання особи повністю недієздатною від її імені у цивільно-правових відносинах виступає опікун. За­коном передбачена можливість поновлення цивільної дієздатності фізичної особи. Якщо внаслідок видужання або знач­ного поліпшення її психічного стану здатність усвідомлюва­ти значення своїх дій та керувати ними поновилась, то за рішенням суду знову визнається її повна дієздатність і ска­совується опікунство.

Поряд з можливістю визнання особи повністю недієздат­ною законодавство України визнає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи у випадках, якщо: фізична особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними; фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і тим ставить себе і свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матері­альне становище.

За наявності зазначених вище обставин над особою вста­новлюється піклування, і відповідно обмежується право са­мостійно укладати правочини, одержувати заробітну плату, пенсію тощо.

Якщо підстави, за якими особа була визнана частково недієздатною, відпадають, то за рішенням суду повна дієздатність поновлюється. На підставі судового рішення скасовується також встановлене піклування.

Правоздатність суб’єктів правових відносин – громадян, державних органів, юридичних осіб, держави в цілому

Для того, щоб особа чи організація мали право повністю розпоряджатися своїм майном, самостійно укладати угоди, бути учасником правовідносин, вони неодмінно повинні мати правоздатність і дієздатність. Вперше поняття правоздатності було сформульовано і запроваджено в практику буржуазними кодексами XIX ст. (французький Цивільний кодекс 1804 p.). До цього часу категорією правоздатності користувалося і ан­глійське цивільне право.

Правоздатність означає встановлену законом здатність особи чи організації бути носієм суб'єктивних прав і юри­дичних обов'язків. Вона виступає в якості первинної умови, загальної підстави для участі у правовідносинах.

У сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, не наділених загальною правоздатністю. Це важлива передумова і невід'ємний елемент політико-юридичного і соціального статусу особи.

Правоздатність — не природна, а суспільно-правова якість суб'єктів, що має аб­солютний, універсальний характер. Вона випливає з міжна­родних пактів про права людини, принципів гуманізму, сво­боди, справедливості. Обов'язок кожної держави — належ­ним чином гарантувати і захищати цю якість.

Правоздатність відрізняється від суб'єктивного права тим що:

а) вона невіддільна від особи (людину не можна позба­вити правоздатності), її не можна «відібрати» або «обмежи­ти»;

б) вона не залежить від віку, професії, статі, націо­нальності, місця проживання, майнового стану та інших жит­тєвих обставин;

в) вона не може передаватися, її не можна делегувати іншим;

г) стосовно суб'єктивного права вона пер­винна, вихідна, відіграє роль передумови;

д) суб'єктивне право конкретне, а правоздатність абстрактна.

Загальність правоздатності полягає у тому, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїх громадян однією загальною властивістю — юридичною здатністю бути носія­ми відповідних прав і обов'язків, передбачених законом. Зрозуміло, що фактична можливість мати ті чи інші права внаслідок різних причин настає у різний час. Зрозуміло, що та чи інша особа не може бути носієм всіх існуючих прав одночасно. Однак здатність до цього не підлягає ніякому сумніву. За наявності відповідних умов кожний може мати будь-які права, що передбачаються чинним законодавством.

Якщо один громадянин має у даний час права, яких не має інший, це не означає, що у них різна правоздатність. Пра­воздатність у них однакова, сукупність прав і обов'язків різна. З цього виходить і міжнародне право.

У правовій теорії і на практиці розрізняють три основні види правоздатності: загальну, галузеву, спеціальну.

Загальна правоздатність — це здатність будь-якої осо­би чи організації бути суб'єктом права як такого. Вона ви­знається державою за особами з моменту їх народження.

Галузева правоздатність означає юридичну здатність особи чи організації бути суб'єктом тієї чи іншої галузі пра­ва. У кожній галузі права строки її настання можуть бути неоднаковими.

Спеціальна правоздатність — здатність бути учасни­ком правовідносин, що виникають у зв'язку із зайняттям певних посад (президент, суддя, член парламенту) чи при­належності особи до певної категорії суб'єктів права (робіт­ники ряду транспортних засобів, правоохоронних органів та ін.). Виникнення спеціальної правоздатності завжди по­требує виконання особливих умов.

Дата добавления: 2014-11-29