Портрет

Одним з найбільш значних документів історії є портрет. За портретними зображеннями можна судити не тільки про зображену людину, але і про епоху, у яку вона живе. Слово «портрет» походить від давньофранцузького вислову, що перекладається «один в один». В образотворчому мистецтві портрет – це зображення визначної конкретної людини (або групи людей), у якому відтворено її вигляд, розкрито внутрішній світ у її індивідуальній неповторності.

Портретом називається окремий витвір живопису, скульптури або графіки, а також жанр образотворчого мистецтва. Виникнення портретного жанру в мистецтвознавстві прийнято відносити до ХІV - ХVII ст., хоча зображення людини, у тому числі і портретні, відомі і в глибоку давнину.

Історія портрета – це відбитий в особах шлях людства в століттях. Вивчення портрета іконографічними методами може стати джерелом різних знань як про саму людину і її час, так і про побут і вдачу, соціальний стан, рід занять, про костюм і моду епохи, у яку жив зображений. Багата портретна спадщина, залишена майстрами різних століть, показує шлях усвідомлення людиною себе як особистості. Виникнення портретного жанру позв’язано з тими історичними етапами, коли людина прагне усвідомити себе як істоту неповторну в проявах своїх особистісних якостей, зовнішності, темпераменту. Індивідуалізація людської суті складає одну з головних умов портретного мистецтва.

Виникнення портрета пов’язане з бажанням зберегти вигляд людини, уберегти її від забуття. Цьому служили надгробні зображення і похоронні маски, виконані з воску або алебастру (у Давньому Римі), із золота (у давньому Єгипті). Відомі фаюмські портрети, зроблені більш 2 тис. років тому восковими фарбами на дощечках, зображення померлих давніх єгиптян, а також «натрунні» портрети, що з’явилися в українському мистецтві в ХVII ст. і спочатку виконували роль своєрідних двійників покійного. Похоронні, меморіальні портрети мають свої витоки в глибокій давнині. Але чи були вони першими портретами в історії людства, однозначно сказати не можна. Невідомо також, де і коли був виконаний перший портрет. Існує легенда про юну гречанку, яка, прощаючись з коханим, обвела його профіль на стіні будинку. Це і був перший портрет, виконаний з натури, тобто з живої конкретної людини «на пам’ять».

По суті всі портрети, коли б вони не виконувалися і кого б не зображали, зроблені «на пам’ять». Чи то портрет старійшини роду, могутнього правителя держави або войовничого полководця – усі вони створювалися для пам’яті нащадків. По численних портретах сьогодні можна більш яскраво і чітко уявити собі окремі історичні особистості, їхній вигляд, натуру, темперамент. Головну роль у створенні подібного враження грає майстерність художника, який виконав портрет. Наприклад, завдяки мистецтву художників епохи Відродження ми переконуємося в справедливості історичних свідчень про найвищих служителів церкви – пап Юлія II, Павла Ш, Інокентія X.

Тривалий час, починаючи із древності, правом на портретування користувались можновладці. Нерідко це було питанням престижу. У силу цих обставин портрет був свого роду суспільним привілеєм. Так, у давньому Єгипті пам’ятники-портрети ставили лише фараонам, в античній Греції ліпили портретні статуї знаменитих спортсменів, в основному зображення конкретних людей, навіть знаменитого Перикла, були ідеалізованими і були схожі один на одного (хоча і серед них зустрічаються такі неповторні образи, як портрет Сократа.

Зовсім по-іншому представлені люди на римських портретах, реалістичних і часто безсторонніх. Відношення до людини в Давньому Римі було куди більш прозаїчним, ніж у греків. Про це свідчить, наприклад, мармурове погруддя першого римського імператора Юлія Цезаря, що передає хворобливу утому на похмурому обличчі.

З поширенням християнства портрет поступається місцем канонізованим образам бога-людини, поруч з яким зображення реальних людей – батьків церкви і государів різних країн – стають схожими на іконописні лики. Система церковних образотворчих канонів поширюється у всіх країнах, що прийняли християнство. Однак згодом священні лики здобувають яскраво виражені національні риси (прикладом тому можуть бути українські ікони ХVII- ХVIIІ ст., де часто в образах святих угадуються реально існуючі люди. Так, св. Уляна з ікони початку ХVIIІ ст. з іконостаса церкви с. Сорочинці на Полтавщині схожа на багату городянку, Христос на іконі «Перетворення» другої половини ХVI ст. із с. Яблонево на Львівщині зображений у білому одязі, що вишитий червоними візерунками).

Розквіт переживає портрет в епоху Ренесансу, коли художниками багатьох країн була створена галерея портретів, що відображають характери повнокровні й активні, радіючі життю і страждаючі в ньому. Портрет цього часу наочно показує шлях розвитку самосвідомості людини: від маленьких уклінних зображень донаторів (донатори – люди, що зробили багаті дарунки церкви або замовили ікону для неї.) у ніг святого до окремих, самостійних портретів (Леонардо да Вінчі і Мікеланджело, зображені Рафаелем у вигляді давньогрецьких філософів Платона і Геракліта в знаменитій фресці «Афінська школа», або портрет ігумена Красовського, виконаний також у техніці фрески на стіні Кирилівської церкви і Києві в ХVII ст.). Пізніше повсюдним стає звичай писати портрети не тільки правителів і їхніх наближених, але і людей, помітних своїми справами в науці і культурі, полководців і повстанців.

Але незважаючи на повсюдне поширення фотографії, а потім кіно і телебачення, розвиток новітніх комп’ютерних технологій, портрет в образотворчому мистецтві не втратив свого значення. Об’єктив фотоапарата всього лише безпристрасно фіксує те, що в нього потрапляє. Художник відбирає головне, те, що йому здається важливим і акцентує на ньому увагу. При цьому, хоче він того чи ні, виявляє своє власне бачення і сприйняття предмета відображення. Іноді портрет, виконаний рукою художника, як це не парадоксально, виглядає більш точним, ніж фото.

Вивчаючи мініатюри, гравюри, малюнки, портретний живопис, іконографія за допомогою специфіки своєї інформації сприяє створенню наочного уявлення про минуле людства. Іконографічний матеріал – це коштовне історичне джерело, що представляє суму знань про особистість, її місце в історичному процесі.

Дата добавления: 2014-11-29