Гімнастика артикуляційно-резонаторного апарата 1 страница

Насос

Ритмічні нахили назад і вперед, що супроводжуються повним "закриттям" і "розкриттям" рук на рівні грудей. Особливість рухів у тому, що в момент вдиху "закриті" руки перешкоджають наповненню повітрям легенів, і це створює додаткове зусилля, яке сприяє розвитку глибокого правильного діафрагмального подиху. Подібний характер має вправа "Млин", де руки більш активні. Вправи варто виконувати не механічно, а щораз змінюючи запропоновані обставини: насос може бути водяним або повітряним, потужним або слабким тощо [9].

РОЗВИТОК НАВИЧОК СПІЛКУВАННЯ

Перш ніж почати виконання завдань на розвиток навичок спілкування, пропонуємо ознайомиться з основними діями щодо цього процесу за П. Єршовим.

1. КЛИКАТИ (привертати до себе увагу).

Ця словесна дія має примітивну мету; це найпростіша з опорних словесних дій. Вона не завжди навіть вимагає проголошення слів і тому не завжди є словесною дією у власне розумінні цього поняття. Так, привернути до себе увагу можна не тільки словом, але й звуком – свистком, плесканням у долоні, окриком. Тому проста словесна дія кликати вимагає мінімальної кількості слів. Найчастіше це бувають вигуку (наприклад, "Агов!") або слова "Послухайте!", "Почекайте!", "Хвилиночку!", "Громадянин!", "Товариш!", або звертання: "Колю!", "Вітю!", "Миколо Васильовичу!" і т.ін.

Мета простої словесної дії кликати – тільки привернути до себе увагу, привернути до себе увагу партнера.

2. ПІДБАДЬОРЮВАТИ та 3. ДОКОРЯТИ (або дорікати). Обидві дії адресуються почуттям партнера; обидви вони мають на меті змінити його самопочуття; обидві вони виникають тоді, коли передбачається, що партнер уже розуміє, про що йдеться, коли не потрібно нічого нового відкривати, не потрібно нічого пояснювати, досить лише зміцнити в його свідомості те, що в ній вже існує й коли зробити це можна, показавши партнерові неправомірність, необґрунтованість його самопочуття в цей момент.

Самопочуття людини можна або поліпшити, або погіршити. Тому існує два способи впливу на почуття. Дія підбадьорювати має на меті поліпшити самопочуття партнера, дія докоряти (або дорікати) – погіршити.

У першому випадку (підбадьорювати) суб'єкт прагне зміцнити у свідомості партнера впевненість у тому, що його дії відповідають його інтересам і, отже, йому не потрібно сумніватися, баритися, тягти, роздумувати, коливатися.

У другому випадку (докоряти) суб'єкт немовби повертає партнера до усвідомлення тих інтересів, про які він забув, яким він зрадив, але які повинні були б визначати його поведінку.

Типові підтексти першого: "Сміливіше!", "Рішучіше!", "Веселіше!".

Типові підтексти другого: "Як же тобі не соромно!", "Засоромся!", "Отямся!".

Підбадьорювати – означає намагатися зробити партнера легшим, вищим, бадьорішим; звідси й тенденція підбадьорливо використовувати високі тони власного голосу.

Докоряти – змушувати партнера задуматися, тобто намагатися зробити його серйознішим, змусити його відчути себе поганим, засоромитися своєю поведінкою. Звідси й тенденція використовувати для докорів низькі тони свого голосу.

Внутрішнє поєднання цих двох протилежних словесних дій виражається в тому, що вони часто й легко переходять одна в одну. Так, якщо Ви підбадьорюєте людину в якихось його ініціативах, а вона не піддається вашим підбадьоренням і продовжує сумніватися, Ви будете, імовірно, докоряти його за нерішучість, повільність, лінощі тощо; як тільки Ви побачите, що ваші докори діють – знову будете підбадьорювати його. Якщо вплив починається з докору й він дає належний ефект, то за докором піде підбадьорення. Усе це можливо, зрозуміло, тільки в тому випадку, коли Ви справді домагаєтесь якоїсь певної конкретної мети.

Ще подібність: словесні дії підбадьорювати й докоряти вимагають мінімальної кількості слів; вони можуть бути виконані одними вигуками: підбадьорювати – "Ну-ну!", докоряти – "Ай-ай-ай!", тобто слово за своєю природою передає думку, поняття.

В опорній словесній дії кликати діє переважно звук; у простих словесних діях підбадьорювати й докоряти діє переважно інтонація. Тому обидві дії іноді вживаються при впливі на партнера, навіть якщо останній не розуміє змісту слів. Підбадьорюють і докоряють часто маленьких дітей, причому і докір, і підбадьорення досягають мети, навіть якщо дитина не розуміє змісту слів. Докоряють і підбадьорюють часто тварин, і вони нерідко розуміють, чого від них вимагають.

Уявлення про почуття іншої людини завжди носять узагальнений характер. Тому й впливи, адресовані до почуттів, містять у собі певне узагальнення. У момент оцінки, що передує докору або підбадьоренню, у свідомості діючого суб'єкта виникає уявлення: партнер взагалі поводиться не так як треба. Підбадьорюючий домагається від партнера, щоб той був взагалі активнішим, веселішим, бадьорішим; той, хто докоряє – щоб поводився взагалі інакше. У цьому докір і підбадьорення відрізняються від впливу на волю: останнє прагне до конкретного матеріального результату, докір і підбадьорення – до загального, так би мовити, моральному результату.

Прибудови до докорів і підбадьорень внутрішньо суперечливі. Той, хто прилаштовується і до докорів, і до похвали має право судити й оцінювати поведінку партнера, повинен знати, що добре для нього, а що – погано. Це наближає "прибудови" до прибудов "зверху".

Той, хто підбадьорює, повинен сам бути бадьорим; це ще більше наближає його "прибудову" до прибудов "зверху". Він у певному сенсі є цілителем, що лікує.

Але, з іншого боку, тіло підбадьорюючого повинне бути пристосоване до допомоги партнерові негайно підбадьоритися, стати вищим, активнішим, веселішим. Це притягує підбадьорюючого до партнера. В результаті прибудова підбадьорювати є "прибудовою знизу", але з невеличкою тенденцією "догори".

Докоряючий не має потреби тягнутися до партнера. Навпаки, він чекає, коли нарешті під впливом його слів у партнера заговорить совість; тіло його повинне бути пристосоване до такого очікування. Це робить "прибудову" до докору прибудовою "зверху". Але, з іншого боку, "прибудова" до докору не тільки не містить у собі бадьорості, а навпаки, в ній міститься щось від співчуття партнерові. Докоряючий немов перебирає на себе функцію совісті партнера, тому, хоча він прилаштовує зверху, проте, у межах можливого при такій прибудові, його "опущено"; він немов демонструє партнеру свою пригніченість поведінкою останнього (звідси – серйозність, м'язова розслабленість, характерне погойдування головою). Прибудова до докору й прибудова до підбадьорення вимагають прямого погляду на партнера. Той, хто докоряє й підбадьорює, не відгороджується від партнера, а немов зливається з ним. Він не протиставляє свої інтереси інтересам партнера, а, навпаки, виходить з його інтересів, перебирає на себе турботу про його інтереси.

Прищулений або косий погляд відгороджує від партнера і свідчить про різницю інтересів. Тому, проникаючи в "прибудову" до докору й підбадьорення, слід робити і докір, і підбадьорення не "чистими", а з тією чи іншою "домішкою", тобто робити словесну дію не простою, а складною.

Кожний спосіб дії словом, кожна проста опорна словесна дія містять у собі певного роду "прибудову", що сама випливає зі змісту певної оцінки. Тому зміст оцінки і характер "прибудови" визначають спосіб словесної дії, тобто навчитися точно й вірно підбадьорювати й докоряти означає навчитися виконувати свідомо та довільно ці опорні словесні дії. Це стосується до всіх основних опорних словесних дій.

Впливи докору та підбадьорювання здійснюються за допомогою певних характерних інтонацій, однак завчання їх є завчанням форми й набуттям певних штампів; хоча інтонації докору й підбадьорення досить характерні, вони можуть бути нескінченно різноманітними і кожен випадок докору й підбадьорення відмінний від інших і унікальний.

Володіння словесними діями " докоряти" та " підбадьорювати" є володінням не двома інтонаційними формами, а вмінням свідомо й довільно звертатися до свідомості партнера, апелювати, зокрема, до його почуттів. Докір і підбадьорення, як справжні, продуктивні й доцільні словесні дії, не можуть бути штампами; однак як дії зображувані, умовні, "сценічні" і як дії справжні, вони завжди й неминуче – штампи.

Це стосується, зрозуміло, не тільки до докору й підбадьорення, але й будь-якої іншої дії, у тому числі словесної.

4. ДИВУВАТИ й 5. ПОПЕРЕДЖАТИ словесні дії, адресовані уяві партнера.

В одному випадку уява партнера закликається до змалювання чогось зміцнюючого його позиції, такого, що розширює його обрії або робить приємне; в іншому випадку уява партнера закликається до змалювання картини, яка допомогла б йому чогось уникнути, побачити щось, обмежити перспективи, що може застерегти його від можливих помилок.

Зміст вимовленої фрази може при цьому різко розходитися з об'єктивним змістом способу словесної дії. Так, дивувати можна, повідомляючи щось надзвичайно неприємне, страшне, навіть жахливе по суті. Але якщо людина цим повідомленням дивує, то він видає його за щось полегшуюче положення партнера, що розширює його обрії.

Такою фразою, наприклад, "Зараз я здивую вас дуже приємним для вас повідомленням", можна не тільки дивувати, й попереджати. В останньому випадку в партнера неминуче залишиться двоїсте враження: зміст слів буде говорити одне, спосіб діяння ними – зворотне. У такий же спосіб фразою "Я вас попереджаю – вас чекає велика неприємність" можна з успіхом дивувати. І знову в партнера буде двоїсте враження – так вимовлена фраза знову буде інтригувати його. І дія "дивувати" і дія "попереджати" вимагають від партнера, щоб той "покопався" у своїх спогадах, щоб він "пробігся" по них і у пропонованому фрагменті відновив цільну картину. Дія " дивувати" пропонує рухатися в одному напрямку, дія " попереджати" – в іншому. Можливий випадок суперечливої позиції, коли зміст слів вимагає одного, а спосіб дії – іншого, змушує партнера насамперед вирішувати питання – у якому ж напрямку повинна працювати його уява?

Обидві дії розраховані на кмітливість партнера; а для її виявлення, потрібен час. Тому характерною рисою дій " дивувати" і " попереджати" є очікування ефекту, або ж очікування результату та найуважніше спостереження за партнером. Якщо ця риса виражена яскраво, вона зближує обидві дії з дією " дізнаватися".

Дії "дивувати" та "попереджати" так само легко переходять одна в одну, як і дії "підбадьорювати" та "докоряти"; але для переходу від одного способу дії до іншого, як завжди, потрібні особливі підстави, а в цьому випадку вони зазвичай спричиняють не тільки зміну способу, але й ускладнення його.

Оцінка, в момент якої народжується словесна дія, адресована уяві, полягає в сприйнятті новини: співрозмовник не знає того, що його стосується; він поводиться так, ніби не існувало того, що реально існує. Потреба, зацікавленість у повідомленні важливого, у подальших діях, як людини обізнаної, що діє у власних інтересах, – ця потреба виливається в діях " дивувати" й " попереджати".

"Прибудова" дивувати – це яскраво виражена прибудова "згори". Той, хто планує дивувати, володіє тим, чого не має його партнер, але воно йому потрібно і важливо. Тому той, хто дивує, повинен почуватися сильнішим, мати право дивувати партнера – це, так би мовити, психічна передумова прибудови "зверху". Для того, щоб дивувати, потрібно влаштуватися зручно для споглядання ефекту. Так готується людина спостерігати цікаву картину, в якій він від кожного штриха сподівається на велике задоволення й в якій він не хоче загубити жодної подробиці.

Тому прибудова до дії " дивувати" вимагає в принципі стійкого й зручного розташування тіла в просторі, прямого погляду на партнера й відносного полегшення тіла. Той, хто дивує, повідомляє партнерові щось позитивне й, поки він буде дивувати партнера, йому немає потреби готуватися до опору, до протидії, до боротьби.

Дія " дивувати" містить у собі наполегливу мобілізацію уваги партнера. Тому дивуючий часто "млоїть" слухача – старанно готує його свідомість до сприйняття того головного, що повинне здивувати його, усе більше й більше привертає до себе увагу багатозначністю відтвореної картини. Буває, однак, і навпаки: той, хто дивує "б'є на несподіванку" і випалює все відразу, попередньо, зрозуміло, "прилаштувавшись" до партнера так, як було тільки-но сказано. Але й у цьому випадку він обов'язково обійме позицію, зручну для сприйняття ефекту.

М'язову природу опорної словесної дії " дивувати" у найбільш чистому вигляді, можна уподібнити безсловесній дії: хтось привіз до своїх друзів або рідних валізу з чудовими подарунками для кожного з присутніх. Бажаючи цілком насолодитися тим ефектом, який вони справлять, він повинен спочатку привернути увагу всіх до себе і валізи, розташувавшись так, щоб зручно було виймати подарунки й вручати їх, щоб усі бачили процес вручання, але не здогадувалися б про вміст валізи. Потім, коли повний порядок буде встановлено і всі будуть досить зацікавлені, він почне видавати подарунки. Почне з найменш ефектного, але, чудового. Насолодившись ефектом від першого подарунка, він вийме другий, як тільки помітить ознаки вгасання ажіотажу – вийме наступний і до останнього, й найефектнішого. Тепер він може спокійно насолоджуватися результатами своїх дій, тепер він начебто б нічого і не робить – він насолоджується ефектом. Саме заради цього він і купував подарунки, і віз їх, і створював належну атмосферу, й інтригував присутніх.

Так само поводиться й той, хто дивує за допомогою слів: він видає слова, точніше, повідомлення заради ефекту, щоб ним насолодитися. Той, хто приїхав з подарунками, може поводитися й інакше, і це залежить, мабуть, від індивідуальних особливостей його характеру. Зібравши всіх зацікавлених, він може одним жестом вивалити всі подарунки на стіл і в такий спосіб вразити всіх не тільки змістом і якістю самих подарунків, але й насамперед фактом їх несподіваної появи та кількістю. Так само можна дивувати й словесним повідомленням. В обох випадках спосіб дії принципово схожий, і м'язова, фізична природа його однакова, лише застосована по-різному.

Якщо "прибудову", що підготовляє дію " попереджати", уподібнити безсловесним діям, щоб ясніше побачити м'язову природу її, можна помітити, що вона має дещо загальне із безсловесною дією "підстерігати". Прибудова попереджати в чистому вигляді вимагає косого погляду й положення тіла, немов готового до оборони, настороженого. Прибудова попереджати внутрішньо суперечлива: з одного боку, той, хтопопереджає (як і дивує) володіє тим, чого позбавлений попереджуваний – звідси тенденція бути "зверху"; з іншого боку – і це робить прибудову " попереджати" прибудовою "знизу", – попереджуючий залежить від попереджуваного. Останній чомусь не зважає на те, із чим повинен би рахуватися за поданням попереджуючого. Чому? Можливо, він не знає того, про що його доводиться попереджати, хоча, може, знає, але не хоче, бо володіє чимось іншим, чого позбавлений попереджуючий. Звідси невпевненість попереджуючого у своєму праві бути "зверху" і залежність від нього партнера.

Прибудова попереджати містить у собі деяку нерішучість, непевність. Справа ще ускладнюється тим, що дія " попереджати" штовхає партнера у неприємну для нього сторону, й попереджаючий повинен бути готовим до протесту й опору з боку партнера. Він готується не до того, щоб насолоджуватися ефектом в прибудові дивувати, а до того, щоб продовжувати домагатися свого, тобто працювати, діяти далі, перебудовуючи свідомість партнера.

Якщо, тенденція "вгорі" утримується в прибудові попереджати, робиться переважаючою, то і наступний за нею словесний вплив буде не простою опорною словесною дією попереджати, а складною – з домішкою, наприклад, словесної дії наказувати (тобто складною словесною дією загрожувати). Якщо з "прибудови" попереджати зовсім зникне тенденція "вгорі", то до цієї простої опорної словесної дії буде додаватися інше – наприклад, " просити", і перед нами знову буде складна словесна дія.

Як ми відзначали, в опорній словесній дії " кликати" діє переважно звук; в опорних словесних діях " підбадьорювати" й " докоряти" діє переважно інтонація; у простих словесних діях " дивувати" й " попереджати" діє вже переважно фраза. Але фраза діє тут не як цілісна закінчена картина, а як частина, фрагмент картини – як картина не стільки відтворена, скільки уявна. Фраза ця – багатозначний натяк. Фрагментарність її виражається в схильності до здивування й попередження до психологічних пауз, під час яких виникають роздуми: потрібно чи малювати картину далі? Чи не вистачить уже відтвореного штриха, риси, фрагмента? Звідси – тенденція до особливо рельєфного виділення ударних слів і до короткої фрази. Функцію натяку виконують по суті ударні слова; тому дивувати й попереджати зручно одним словом чи рядом слів, зв'язок між якими тільки уявляється. Цей ряд слів відтворює картину немов пунктиром, він дає лише опорні точки для уяви партнера.

6. ДІЗНАВАТИСЯ й 7. ЗАТВЕРДЖУВАТИ – прості словесні дії, адресовані пам'яті партнера.

Усі словесні дії певною мірою стосуються пам'яті партнера, а це спричиняє наслідки, про які йтиметься далі. Але словесні дії " дізнаватися" й " затверджувати" виступають у чистому виді, оскільки словами апелюємо переважно до пам'яті партнера, а той ігнорує у свідомості партнера всі інші його властивості й здібності.

Коли людина виконує "чисту" словесну дію дізнаватися, вона немов витягає щось із пам'яті партнера; коли вона стверджує – вона щось у неї вкладає. Якщо при цьому вона зачіпає мислення, уяву, почуття або волю партнера – він не тільки довідується або стверджує; тоді до цих опорних словесних дій додаються інші, й утворюються уже не прості словесні дії, а складні.

Головні труднощі в оволодінні цими словесними діями саме й полягають у тому, щоб не зачіпати нічого у свідомості партнера, крім його пам'яті: тільки дізнаватися (запитувати) і стверджувати. У повсякденному побуті характерним прикладом такого "дізнавання" (чистого питання) може бути перепитування – той, хто не розчув або не зрозумів слів партнера й хоче тільки відновити сказане. Прикладом такого ж "чистого" твердження може служити холодна, формальна і, головне, остаточна відповідь на питання.

"Оцінка", що передує "дізнаванню", є зіткненням потреби знати щось конкретне зі сприйняттям поінформованості партнера.

"Оцінка", що передує "твердженню", є сприйняттям готовності партнера щось довідатися, при зацікавлені в тому, щоб він це довідався. Без сприйняття цієї готовності твердження не буде чистим – до нього додасться певна словесна дія.

Прибудови до партнера для дізнавання і твердження, прибудови "нарівні", нейтральні. Якщо в ній з'являються елементи прибудови "зверху" або прибудови "знизу", то до наступного дізнавання або твердження додаються інші опорні словесні дії й виходять складні (складові) словесні дії.

Характерною ознакою дізнавання є очікування відповіді без її вирішення. Проголошуючи ударне слово фрази, мовець фізично вже готовий до сприйняття будь-якої відповіді. Тому безпосередньо за останнім словом дізнавання наступає повна нерухомість у положенні, зручному для сприйняття відповіді, що немов дозволяє міцно триматися за партнера увагою, особливо міцно вчепитися в нього і не відпускати його аж до з'ясування результату виконаної дії (партнер відповів, партнер не відповів, партнер не знає, що відповісти).

Ствердження, навпаки, характеризується тим, що на останньому складі ударного слова стверджуючий полишає партнера, вклавши в його свідомість те, що йому потрібно було вкласти, щоб ствердження виконало свої функції й партнер його тепер вже не цікавить. Зрозуміло, це тільки видимість і тільки момент; у наступну ж мить він може знову "зчепитися" з партнером, адже стверджуючий укладав у свідомість партнера щось для певної загальної мети, що може бути не досягнуте одним твердженням, що, втім, також трапляється. Якщо стверджуючий хоча б на мить не залишить партнера – це значить, що він не тільки стверджує. Тому твердження як таке завжди закінчується крапкою, і в жодному разі не комою. Тому, щоб уміти стверджувати, потрібно вміти при проголошенні ставити крапки.

Дізнавання й твердження є надзвичайно розповсюдженими словесними діями. Але найчастіше вони зустрічаються не як "чисті" опорні словесні дії, а у складі словесних складних дій, адже будь-яка мова містить у собі або твердження, або дізнавання в широкому сенсі цих слів.

Стверджувати можна не тільки наявність, але й відсутність чогось. Я, наприклад, можу стверджувати, що там не був, того не бачив, таким чином не діяв. При твердженні у свідомість партнера вкладаються певні відомості. Зміст цього внеску визначається, напевно, не процесом вкладання, не способом дії, а змістом баченого та змістом пропозиції.

Тут наочно виявляється зв'язок м'язової, фізичної сторони способу дії зі змістом вимовлених слів. Стверджувати можна й фразою "ні, не був", і фразою "так, був", але вони обидві можуть зажадати різних м'язових рухів при тому самому способі дії – ствердженні. Перша може зажадати негативного жесту головою, друга – стверджувального. Спосіб дії – це ще й зміст фрази, до якої цей спосіб застосовується; рухи, що ілюструють зміст фрази, додаються до рухів, що випливають зі способу дії нею.

У принципі, це стосується не тільки до "дізнавання" й "твердження", але й усіх опорних словесних дій.

Дії дізнаватися й стверджувати здійснюються переважно окремою фразою або одним словом, що в цьому випадку відіграє роль такої фрази. Обидві ці словесні дії вимагають чіткого і ясного виділення ударного слова й відносної злитості, монотонності й безударності всіх інших слів фрази. Ударне слово виражає те, що витягає з пам'яті партнера або вкладається в неї; всі інші слова з фрази покликані лише допомогти партнерові відшукати у своїй пам'яті потрібні факти або укласти в пам'ять надані йому відомості. Ударне слово примушує, всі інші – допомагають. В ударному слові сконцентровано питальність або ствердження всієї фрази.

Якщо дізнавання або ствердження здійснюються одним словом або короткою фразою, це значить, що з пам'яті партнера витягається (чи в неї вкладається) або щось дуже просте, або щось таке, про що партнер уже достатньо знає. Якщо ці дії передаються довгою фразою, це значить, що витягається з пам'яті або вкладається в неї щось складне або незрозуміле без пояснень і уточнень. Фраза в цілому дає, так сказати, суху довідку про предмет, позначуваний ударним словом. Тому її конструктивна цілісність і логічне ліплення повинні бути чіткими.

8. ПОЯСНЮВАТИ і 9. ВІДБУВАТИ. Ці прості словесні дії адресовані розумовим здібностям партнера. Пояснюючий домагається від партнера, щоб той щось зрозумів, засвоїв, запам'ятав. Але на відміну від дії стверджувати вони домагаються, щоб він засвоїв і запам'ятав не той або інший факт сам по собі, а певний просторовий чи тимчасовий зв'язок явищ – елементів, тобто загальну картину.

Пояснювати й відбуватися є дії хоча й протилежні, але водночас і близькі один до одного.

Пояснюючий вимагає від партнера, щоб той щось зрозумів і став його однодумцем; йому потрібне позитивне розуміння, він зацікавлений у певній свідомій й діяльнісній поведінці партнера.

Слухач теж домагається від партнера, щоб той щось зрозумів. Але потрібно це йому лише для того, щоб партнер відчепився від нього, дав йому спокій. Це, так би мовити, завдання негативне – "зрозумій і відчепись", "невже не зрозуміло", "давно настав час зрозуміти".

Відбувати – це те саме, що й пояснювати, але з протилежною метою, – тому й існує серед чистих словесних дій специфічне відбуватися, відмінне від всіх інших.

Оцінка, що передує впливам на розумові здібності партнера, полягає в сприйнятті акту – співрозмовник не розуміє того, що необхідне для розуміння мовця; або він не розуміє чогось, тобто має підстави не розуміти й тому не робить потрібного, щоб тоді з оцінки випливали прибудова і вплив пояснення; або ж партнер не розуміє чогось, що повинен би розуміти й тому заважає суб'єктові діяти – тоді за оцінкою випливають прибудова і вплив відбувати.

Прибудова пояснювати, як це не здається на перший погляд дивно, є прибудовою "знизу". Пояснюючому потрібно, щоб партнер думав, щоб він напружив свої розумові здібності, зосередився на мисленнєвих поданнях; при цьому пояснюючий бере на себе функцію помічника у справі, яку може здійсніти тільки сам партнер, він, так би мовити, обслуговує розумові процеси партнера. Таку роль пояснюючий перебере на себе, бо він кровно зацікавлений у певному плині думок партнера. Позиція обслуговуючого помічника й визначає характер прибудови – "знизу".

Чи значить це, що пояснювати можна тільки "знизу"? – Звичайно, ні. Але пояснення "зверху" або "нарівні" можуть бути тільки складними словесними діями, до складу яких входить опорна словесна дія пояснювати. Так, скажімо, професор, читаючи лекцію, пояснює тільки в широкому змісті (тобто за змістом своєї лекторської роботи взагалі). Практично ж він адресується не тільки до мислення студентів, але й до їх уяви, пам'яті та почуттів. Читаючи лекцію, він імовірно, буде прилаштовуватися до слухачів "зверху", бо враховує, що слухачі більше, а не менше, ніж він сам, зацікавлені в розумінні матеріалу.

Чисте здійснення словесної дії пояснювати завжди містить у собі спостереження за розумовими процесами, що відбуваються у свідомості партнера. Пояснюючий стежить, розуміє його чи партнер ні, засвоює він його логіку чи ні; пояснюючий очікує проявів розуміння або нерозуміння. Тому до його прибудови входять рухи, потрібні для того, щоб зручно було стежити за ходом думок партнера, і тому пояснення, доки воно не закінчене, найчастіше чергується із дізнавання. А хід думок відбивається переважно в дрібних рухах лицьової мускулатури обличчя й голови: адже очі – це "дзеркало душі", тому що з них видно напрямок уваги, а де увага людини – там і її думки.

Тому прибудова пояснювати є, образно кажучи, прибудовою до працюючої голови партнера. Прибудова з позицій залежного (однак залежного не від волі партнера, а від того, як і що він думає) прагне виправити партнера, якщо той помилиться. Це – прибудова "знизу" на даний момент того, хто може бути, має право й підстави на "прибудову зверху", але зараз поставлений перед необхідністю прилаштуватися "знизу".

Прибудова відбуватися полягає в тому, що людина, відірвана від справи, яку він тільки-но робив і готовий продовжувати, чекає моменту, коли можна буде пояснити партнерові, що його претензії недоречні. Оскільки зацікавлення партнером не відбувається, а партнер реагує так само, це – прибудова "зверху", але в момент початку впливу вона миттєво перетворюється на мінімальну за тривалістю й амплітудою рухів прибудову пояснювати, тобто на прибудову "знизу". Після здійснення впливу відбуватися людина знову повертається до тієї справи, яку вона робила до оцінки нерозуміння партнера й у цьому знову виявляється незалежність його від партнера. Навчитися "відбуватися" – означає навчитися бути зайнятим справою, відволіктися від неї рівно настільки, наскільки це необхідно, щоб пояснювати й знову до цієї справи повернутися.

Той, хто пояснює, стежить за тим, що відбувається у свідомість партнера й тому він міцно тримається своєю увагою за партнера упродовж усього впливу і навіть після того, як вимовить останнє слово. Той, хто пояснює, навпаки, повинен миттєво "схопити" партнера й так само миттєво кинути на останнім слові. Ця готовність кинути партнера втримується вже в прибудові відскіпатися від нього й саме в ній, у цій готовності, виражається головна, істотна риса отличающая "чисте" опорна словесна дія відбуватися від "чистої" опорної словесної дії пояснювати.

Дата добавления: 2014-11-29