Перелік факторів ураження джерел природних НС, характер їх дії і проявлення 2 страница

Оператори та провайдери телекомунікації, телерадіомовні організації, незалежно від форм власності та підпорядкування, зобов‘язані забезпечити організаційно-технічну можливість підключення систем централізованого оповіщення для автоматизованої передачі сигналів оповіщення та повідомлень з питань цивільного захисту.

Організація оповіщення і зв‘язку в єдиній державній системі цивільного захисту визначається положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Інформацію у сфері цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також способи та методи реагування на них.

Інформація у сфері цивільного захисту, діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад у цій сфері є гласними і відкритими, якщо інше не передбачено законодавством.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну та достовірну інформацію про стан цивільного захисту, про виникнення надзвичайних ситуацій, методи та способи захисту від них, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки.

Керівники потенційно небезпечних об‘єктів (підприємств) зобов‘язані розміщувати у найбільш придатній формі інформацію про свої підприємства (об‘єкти). Така інформація повинна містити: дані про суб‘єкта, що надає інформацію; дані про сферу діяльності установи; небезпечні речовини, що є на підприємстві та їх небезпечні властивості; природа можливого ризику при аваріях, включаючи вплив на людей та навколишнє природне середовище; спосіб інформування населення у випадку аварії та поведінка, якої слід дотримуватися; свідчення про надання органам влади звіту про виконання вимог щодо безпеки, укладення відповідних угод з рятувальними службами; дані про те, чи детальніша інформація з цих питань може бути отримана з огляду на положення законодавства про конфіденційність.

Керівники радіаційно-небезпечних підприємств розробляють переліки інформацій, що надаються населенню, яке проживає у зоні спостереження навколо таких радіаційно-небезпечних підприємств, у разі загрози та виникнення радіаційних аварій. Переліки таких інформацій затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Медичний захист. Заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя у зонах надзвичайних ситуацій повинні передбачати:

– планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров'я незалежно від відомчої належності, форм власності та господарювання;

– розгортання в умовах надзвичайної ситуації необхідної кількості додаткових лікувальних закладів та формувань Державної служби медицини катастроф;

– завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарних протиепідемічних заходів;

– контроль за безпекою та якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;

– завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;

– накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки;

– контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією, за місцями захоронення біологічних матеріалів, заражених активними формами бактерій;

– підготовку та перепідготовку медичного персоналу з надання невідкладної медичної допомоги;

– навчання населення способам надання першої медичної допомоги та правилам дотримання особистої та громадської гігієни.

Постраждале населення, а також особи, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних робіт, за висновками Державної служби медицини катастроф та/або медико-соціальних експертних комісій, гарантовано забезпечуються відповідним лікуванням та психологічним відновленням у санаторно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.

Неповнолітні особи, які постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій, дорожньо-транспортних пригод, а також у яких внаслідок надзвичайної ситуації, дорожньо-транспортної пригоди, загинув один із батьків або обоє батьків, гарантовано забезпечуються відповідним лікуванням та психологічним відновленням у санаторно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.

Центри медико-психологічної реабілітації створюються при санаторно-курортних закладах незалежно від їх організаційно-правової форми діяльності. Порядок визначення санаторно-курортних закладів, при яких створюються центри медико-психологічної реабілітації встановлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік визначених санаторно-курортних закладів затверджується спільним рішенням центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров‘я та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

6. Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях.

Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях здійснюється за місцем роботи - працюючого населення; навчання - дітей дошкільного віку, учнів та студентів; проживання - непрацюючого населення.

Організація навчання діям у надзвичайних ситуаціях покладається:

1) працюючого та непрацюючого населення - на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, які розробляють і затверджують відповідні організаційно-методичні вказівки та програми з підготовки населення до таких дій;

2) дітей дошкільного віку, учнів та студентів - на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, що розробляє та затверджує навчальні програми з вивчення заходів безпеки, способів захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних надзвичайними ситуаціями, з надання первинної медичної допомоги за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

3. Стандартами професійно-технічної та вищої освіти передбачається вивчення питань з цивільного захисту.

4. Порядок здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях встановлюється Кабінетом Міністрів України.

5. Громадські організації та позашкільні навчальні заклади здійснюють навчання діям у надзвичайних ситуаціях відповідно до своїх статутів.

Навчання працюючого населення діям у надзвичайних ситуаціях є обов'язковим і здійснюється у робочий час за рахунок коштів роботодавця за програмами з підготовки населення діям у надзвичайних ситуаціях, а також під час проведення спеціальних об'єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту.

Порядок організації та проведення спеціальних об'єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту визначається центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Для отримання працівниками відомостей щодо конкретних дій у надзвичайних ситуаціях з урахуванням особливостей виробничої діяльності суб'єкта господарювання на кожному суб'єкті господарювання обладнується інформаційно-довідковий куток з питань цивільного захисту.

Особи під час прийняття на роботу та працівники щороку за місцем роботи проходять інструктаж з питань цивільного захисту, пожежної безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях.

Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Перелік цих посад і порядок організації навчання визначаються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань цивільного захисту, зокрема з пожежної безпеки, забороняється.

Програми навчання з питань пожежної безпеки погоджуються з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Навчання учнів, студентів та виховання дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та вивчення правил пожежної безпеки є обов'язковим і здійснюється під час навчально-виховного процесу за рахунок коштів, передбачених для фінансування навчальних закладів.

Навчання та виховання дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та запобігання пожежам від дитячих пустощів із вогнем проводиться шляхом формування у них поведінки, відповідної віку дитини, щодо власного захисту та рятування.

Культура безпеки життєдіяльності населення - сукупність цінностей, стандартів, моральних норм і норм прийнятної поведінки, спрямованих на підтримання самодисципліни, як мети підвищення рівня безпеки.

Популяризація культури безпеки життєдіяльності у дітей та молоді організовується і здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, разом з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, громадськими організаціями шляхом:

проведення шкільних, районних (міських), обласних та всеукраїнських змагань з безпеки життєдіяльності;

проведення навчально-тренувальних зборів та польових таборів;

участі команд-переможниць у заходах міжнародного рівня з цих питань.

Непрацююче населення самостійно вивчає пам'ятки та інший інформаційно-довідковий матеріал з питань цивільного захисту, правила пожежної безпеки у побуті та громадських місцях та має право отримувати в органів державної влади, органів місцевого самоврядування, через засоби масової інформації іншу наочну продукцію, відомості про надзвичайні ситуації, у зоні яких або у зоні можливого ураження від яких може опинитися місце проживання, а також про способи захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних такими ситуаціями.

7. Запобігання надзвичайним ситуаціям.

Статтею 63 Кодексу Цивільного захисту України визначені основні заходи щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій. З метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, відверненню або пом‘якшенню їх наслідків, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації організовують та здійснюють:

– проведення оцінок ризиків виникнення надзвичайних ситуацій;

– прогнозування виникнення надзвичайних ситуацій;

– своєчасне оповіщення та достовірне інформування населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, розвиток подій, методи та способи захисту, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки;

– спостереження та лабораторний контроль;

– комплекс заходів інженерного, медичного, психологічного, біологічного, радіаційного та хімічного захисту населення і територій;

– забезпечення готовності захисних споруд цивільного захисту до укриття населення у надзвичайних ситуаціях;

– функціональні заходи державного регулювання та контролю з питань цивільного захисту;

– створення і підтримання в робочому стані автоматизованих систем контролю за станом техногенної безпеки об‘єктів підвищеної небезпеки;

– створення страхового фонду документації для забезпечення проведення аварійно-рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт;

– своєчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайних ситуацій на підставі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів;

– створення резервів фінансових і матеріальних ресурсів;

– розроблення і реалізацію цільових та науко-технічних програм з проблем запобігання надзвичайним ситуаціям;

– створення, підготовку та належне утримання в готовності до дій у надзвичайних ситуаціях необхідних органів управління та оптимально достатньої кількості та спеціалізації сил і засобів цивільного захисту;

– підготовку населення діям в умовах надзвичайних ситуацій.

Реалізація заходів у сфері запобігання виникненню надзвичайних ситуацій є одним із головних пріоритетних напрямів роботи Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності.

8. Забезпечення техногенної та пожежної безпеки.

Техногенна безпека - відсутність ризику виникнення аварій на потенційно небезпечних об'єктах, а також у суб'єктів господарювання, що можуть створити реальну загрозу їх виникнення. Техногенна безпека характеризує стан захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного характеру. Забезпечення техногенної безпеки є особливою (специфічною) функцією захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Джерелами небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру є:

об'єкти підвищеної небезпеки;

будівлі та споруди з порушенням умов експлуатації;

суб'єкти господарювання з критичним станом виробничих фондів та порушенням умов їх експлуатації;

ядерні установки з порушенням умов експлуатації;

наслідки терористичної діяльності;

гідротехнічні споруди;

неконтрольоване ввезення в Україну, зберігання і використання техногенно небезпечних технологій, речовин, матеріалів;

надмірне та неврегульоване накопичення побутових і промислових відходів, непридатних для використання засобів захисту рослин;

негативні наслідки військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

суб'єкти господарювання, на об'єктах яких здійснюється виробництво, зберігання та утилізації, вибухонебезпечних предметів;

об'єкти із життєзабезпечення населення з порушенням умов експлуатації;

інші об'єкти, що можуть створити загрозу виникнення аварії.

Забезпечення техногенної безпеки, регулювання відносин у цій сфері органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу, інших законів та нормативно-правових актів.

Діяльність із забезпечення техногенної безпеки є складовою частиною виробничої, експлуатаційної та іншої діяльності відповідних посадових осіб та працівників суб'єктів господарювання. Ця вимога відображається в їх статутах або положеннях.

Забезпечення техногенної безпеки в суб'єкта господарювання покладається на керівників цих суб'єктів господарювання.

Забезпечення техногенної безпеки під час проектування, будівництва суб'єктів господарювання, будівель, споруд покладається на орган архітектури, замовників, забудовників, проектні і будівельні суб'єкти господарювання.

Забезпечення техногенної безпеки в жилих приміщеннях державного, громадського жилого фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на житлово-експлуатаційні організації, квартиронаймачів та їх власників, а в жилих будинках приватного житлового фонду - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

Вимогами щодо дотримання техногенної безпеки є умови, заборони, обмеження та інші обов'язкові вимоги, які визначені цим Кодексом, іншими законами та нормативно-правовими актами, а також нормативно-технічними документами, дотримання яких забезпечує техногенну безпеку.

Вимоги щодо дотримання техногенної безпеки повинні відповідати нормам захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя, охорони навколишнього природного середовища, екологічної, пожежної та промислової безпеки, охорони праці, будівництва, а також вимогам національних стандартів.

Вимоги щодо дотримання техногенної безпеки розробляються центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, суб'єктами господарювання відповідно до компетенції.

Об'єкти підвищеної небезпеки з метою своєчасного виявлення на них загрози виникнення надзвичайних ситуацій обладнуються автоматизованими системами раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення.

Вимоги до автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення, а також їх улаштування, експлуатація та технічне обслуговування визначаються правилами, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Міста, на території яких розміщені суб'єкти господарювання, що мають важливе економічне і стратегічне значення для економіки і безпеки держави та становлять небезпеку для населення і територій у зв'язку з можливістю радіоактивного, хімічного забруднення чи катастрофічного затоплення, відносяться до відповідних груп цивільного захисту, зокрема особливої, першої, другої і третьої.

Суб'єкти господарювання, які мають важливе значення для національної економіки і оборони держави, відносяться до відповідних категорій цивільного захисту, зокрема особливої важливості, першої та другої.

Заходи щодо забезпечення пожежної безпеки

Пожежна безпека - відсутність ризику виникнення та розвитку пожеж. Пожежна безпека також характеризує стан захисту населення і територій від пожеж. Забезпечення пожежної безпеки є особливою (специфічною) функцією захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, яку реалізують суб'єкти забезпечення цивільного захисту.

Забезпечення пожежної безпеки на території України, регулювання відносин у цій сфері органів державної влади, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання і громадян здійснюється відповідно до цього Кодексу, інших нормативно-правових актів.

Діяльність із забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб та працівників суб'єктів господарювання. Зазначена вимога відображається в трудових договорах (контрактах) та статутах суб'єктів господарювання.

Забезпечення пожежної безпеки у суб'єктів господарювання покладається на керівників таких суб'єктів господарювання.

Повноваження у галузі пожежної безпеки асоціацій, корпорацій, концернів, інших господарських об'єднань визначаються їх статутами або договорами між суб'єктами господарювання, що утворили об'єднання. Для виконання делегованих об'єднанню функцій у його апараті створюється служба пожежної безпеки.

Обов'язок із забезпечення пожежної безпеки під час проектування та забудови населених пунктів, будівництва суб'єктів господарювання, будівель і споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації.

Обов'язок із забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, комунального, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і їх власників, а в жилих приміщеннях приватного житлового фонду та інших спорудах, приватних житлових будинках садибного типу, дачних та садових будинках з господарськими спорудами і будівлями - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

Нормативні документи (проекти стандартів, норм та правил, технічних умов на виготовлення продукції та виконання робіт), які встановлюють вимоги до пожежонебезпечних технологічних процесів та продукції, повинні включати вимоги пожежної безпеки і погоджуватися з центральним органом виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки.

Вимоги пожежної безпеки, що містяться у відомчих нормативних актах, не повинні суперечити національним стандартам, нормам і правилам.

Виробничі, жилі, інші будівлі та споруди, обладнання, транспортні засоби, що вводяться в дію чи експлуатацію після завершення будівництва, реконструкції або технічного переоснащення, а також технологічні процеси та продукція повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з пожежної безпеки.

Початок роботи новоутворених підприємств, початок використання суб'єктом господарювання об'єктів нерухомості (будівля, споруда, приміщення або їх частини) здійснюється суб'єктом господарювання на підставі поданої декларації відповідності матеріально-технічної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки (далі - декларація), а для суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику - за наявності позитивного висновку за результатами оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об'єкта чи приміщення (далі - оцінки протипожежного стану).

Висновок оформляється за результатами оцінки протипожежного стану, що проводиться центральним органом виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки.

Оцінка протипожежного стану суб'єкта господарювання з високим ступенем ризику та надання висновку за його результатами проводиться у разі:

початку роботи новоутворених підприємств;

початку використання об'єктів нерухомості.

Перелік суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику визначається Держтехногенбезпеки за погодженням з Мінекономрозвитку. Критерій віднесення суб'єкта господарювання до високого ступеня ризику визначається Кабінетом Міністрів України.

Оцінка протипожежного стану здійснюється на платній основі відповідно до переліку платних адміністративних послуг, які надаються органом державного нагляду у сферах техногенної та пожежної безпеки, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Оцінка протипожежного стану та надання висновку здійснюється органами державного нагляду у сферах техногенної та пожежної безпеки у строк не більш як 60 днів з дня звернення заявника.

Позитивний висновок за результатами оцінки протипожежного стану видається за відсутності фактів порушення правил пожежної безпеки без обмеження строку його дії.

Підставою для відмови у наданні позитивного висновку за результатами оцінки протипожежного стану є виявлення фактів порушення правил пожежної безпеки, що може призвести до виникнення пожежі або перешкод під час її гасіння та евакуації людей.

Переоформлення, видача дубліката та анулювання позитивного висновку здійснюється відповідно до підстав, визначених Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

Декларація подається суб'єктом господарювання до державного адміністратора у разі:

початку роботи новоутворених підприємств.

початку використання об'єктів нерухомості;

Декларація реєструється дозвільним органом на безоплатній основі протягом 10 днів з дня отримання декларації державним адміністратором.

Якщо декларацію подано чи оформлено з порушенням установлених вимог, дозвільний орган повертає декларацію до суб'єкта господарювання на доопрацювання.

У разі якщо дозвільним органом не зареєстровано декларацію або не відмовлено в її реєстрації в установлений цією статтею строк, право на провадження дій щодо провадження господарської діяльності, передбачені частиною другою цієї статті, виникає на одинадцятий робочий день з дня, коли декларація повинна бути зареєстрована. У такому разі декларація вважається зареєстрованою.

Декларація не подається:

на використання торговельних місць, кіосків та контейнерів, якщо їх розміщено на ринку відповідно до схеми, погодженої з органом державного пожежного нагляду;

орендарем об'єкта нерухомості (особою, що використовує об'єкт нерухомості за цивільно-правовим договором, який не передбачає перехід права власності на цей об'єкт) за умови, що декларацію на об'єкт нерухомості зареєстровано власником.

Суб'єкт господарювання набуває право провадити дії щодо провадження господарської діяльності, передбачені частиною другою цієї статті, з дати реєстрації декларації відповідним дозвільним органом, а суб'єкт господарювання з високим ступенем ризику - після отримання позитивного висновку за результатами оцінки протипожежного стану.

Форма декларації, порядок її подання та реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Плановій перевірці органами державного нагляду у сфері пожежної безпеки підлягають лише суб'єкти господарювання, які не подали декларацію, а також суб'єкти господарювання з високим ступенем ризику та бюджетні установи.

Позапланові перевірки суб'єктів господарювання, зазначених у частині сьомій цієї статті, органами державного нагляду у сфері пожежної безпеки, проводяться відповідно до закону.

Особи, які подали декларацію, несуть передбачену законом відповідальність за достовірність даних, зазначених у поданій декларації.

Пожежна охорона - вид діяльності, який полягає у запобіганні виникненню пожеж і захисті життя або здоров'я населення, матеріальних цінностей, навколишнього природного середовища від впливу небезпечних чинників пожежі.

Пожежна охорона призначена для захисту життя або здоров'я громадян, приватної, комунальної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки суб'єктів господарювання і в населених пунктах.

Основними завданнями пожежної охорони є:

забезпечення пожежної безпеки;

запобігання виникненню пожеж та нещасним випадкам під час пожеж;

гасіння пожеж, рятування населення, а також надання допомоги у ліквідації наслідків інших надзвичайних ситуацій.

Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та добровільну.

Забезпечення державної пожежної охорони відповідно до повноважень покладається на:

структурні підрозділи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки;

державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту;

допоміжні служби, призначені для забезпечення пожежної безпеки;

навчальні заклади цивільного захисту, науково-дослідні установи, об'єкти центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки;

Державний центр сертифікації центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Порядок забезпечення державної пожежної охорони визначається положенням про державну пожежну охорону, що затверджується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

У суб'єктів господарювання, які віднесені до сфери управління відповідних центральних органів виконавчої влади, утворюються державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини) для забезпечення відомчої пожежної охорони.

Перелік суб'єктів господарювання, на яких створюється відомча пожежна охорона, визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок забезпечення відомчої пожежної охорони, права та обов'язки її працівників визначаються положеннями про них, які затверджуються відповідними міністерствами на підставі Типового положення про відомчу пожежну охорону. Типове положення про відомчу пожежну охорону затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пожежно-рятувальні підрозділи, які забезпечують відомчу пожежну охорону та мають виїзну пожежну техніку, залучаються до гасіння пожеж у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Пожежно-рятувальні підрозділи, які забезпечують відомчу пожежну охорону щодо підготовки рятувальників та організації гасіння пожеж, керуються актами центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, а також актами інших відповідних міністерств, до сфери управління яких віднесені підрозділи, що забезпечують відомчу пожежну охорону.

Нормативно-правові акти міністерств з питань підготовки рятувальників пожежно-рятувальних підрозділів, які забезпечують відомчу пожежну охорону, та організації гасіння пожеж погоджуються з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

У селах, селищах, де немає пожежно-рятувальних підрозділів, сільськими і селищними радами за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, утворюються пожежно-рятувальні підрозділи для забезпечення місцевої пожежної охорони.

Фінансування та матеріально-технічне забезпечення таких пожежно-рятувальних підрозділів здійснюється за рахунок:

коштів місцевих бюджетів;

інших джерел, не заборонених законодавством.

У разі коли у населеному пункті, розташованому на відповідній території та зв'язаному з іншими населеними пунктами під'їзними шляхами загального користування, утворено пожежно-рятувальний підрозділ, який забезпечує місцеву пожежну охорону і здатен виконувати завдання за призначенням на території населених пунктів, де зазначені підрозділи відсутні, відповідними місцевими бюджетами можуть передбачатися відрахування на матеріально-технічне забезпечення таких підрозділів.

Порядок забезпечення місцевої пожежної охорони, права та обов'язки їх працівників визначаються положенням про місцеву пожежну охорону, яке затверджується органом, що її утворив, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Дата добавления: 2014-11-29