Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Методи обчислення ВВП




Методика обчислення ВВП

Перш ніж з’ясувати суть методів обчислення ВВП, зауважимо такі моменти.

1) Під час обчислення ВВП не враховують продаж уживаних речей, оскільки це призвело б до завищення обсягу продукції цього року, тобто до подвійного рахунку.

2) У ВВП не враховують невиробничі фінансові операції, до яких належать:

а) державні трансферні платежі ( видатки держави на соціальне страхування, допомогу з безробіття, пенсії, стипендії та ін.);

б) приватні трансферні платежі (наприклад, приватні подарунки);

в) операції з цінними паперами (купівля-продаж акцій, облігацій тощо).

Основною рисою невиробничих операцій є те, що особи, котрі одержують ці виплати, не роблять будь-якого внеску до поточного виробництва.

3) У процесі обчислення ВВП беруть до уваги лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміжних товарів. Урахування вартості проміжних товарів означає подвійний рахунок, що завищує обсяг ВВП.

Під кінцевими товарами розуміємо товари і послуги, які купують для споживання, а не для перепродажу, подальшого оброблення чи перероблення. Проміжними називають товари і послуги, котрі використовують для подальшого оброблення, перероблення чи перепродажу.

4) У ВВП товари і послуги враховують за їх ринковою ціною. Проте деякі товари та послуги не продаються на ринку і не мають реальної ціни У такому випадку під час обчислення ВВП застосовують умовне оцінювання. Умовну оцінку називають приписаною вартістю. Її застосовують у процесі оцінювання послуг, які надає держава (послуги пожежників, учителів, депутатів та ін.). У ВВП такі послуги враховуються згідно з бюджетними видатками на їх фінансування. Тому зарплату працівників бюджетної сфери розглядають як вартість їхньої продукції.

Приписану вартість використовують також для врахування у ВВП орендної плати за наймання житла – її власник будинку ніби сплачує сам собі.

 

Валовий внутрішній продукт обчислюють трьома методами:

1) як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками — метод кінцевого використання);

2) як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції в цьому році (за доходами — розподільний метод);

3) як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями — виробничий метод).

Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, оскільки у масштабах економііки усі витрати на придбання товарів і послуг є доходами для їхніх виробників. Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари та послуги — споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

Особисті споживчі видатки охоплюють видатки домашніх господарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізори, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, сорочки, зубну пасту тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.).

Інвестиційні видатки фірм — це видатки на: 1) закупівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами; 2) усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки); 3) зміни в запасах. Запасивироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також споживчі товари.

Інвестиції поділяють на валові й чисті. У складі валових інвестицій вирізняють два елементи:

- чисті або приросткові інвестиції – частина валових інвестицій, спрямована на приріст основного капіталу;

- заміщувальні або відновлювальні інвестиції – частина валових інвестицій, яку використовують на відновлення зношеного капіталу. Ці інвестиції дорівнюють амортизації. Отже, чисті інвестиції = валові інвестиції – амортизація.

У ВВП ураховують валові інвестиції.

Державні закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки (крім трансферних платежів) на кінцеві продукти підприємств і на наймання у державний сектор працівників.

Чистий експорт -це різниця між експортом та імпортом.

Підсумувавши чотири групи видатків, отримуємо ринкову вартість річного обсягу вітчизняного виробництва, тобто:

ВВП = С + І + G + (К — М),

де С – особисті видатки на споживання; І – інвестиційні видатки; G – урядові закупівлі товарів і послуг; К – вартість експорту; М – вартість імпорту.

Другий метод обчислює ВВП за доходами, отриманими від виробництва продукції. Такими доходами є:

1. Заробітна плата найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; а також внески підприємців на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо.

2. Рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, в тому числі приписаної ренти за проживання у власному житлі.

3. Процент – це доходи постачальників грошового капіталу (відсотки, які отримують домогосподарства за вклади, відсотки за облігації підприємств).

4. Прибуток. Він має два різновиди — доходи некорпоративного сектору (доходи підприємства, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

Наступні два елементи не є доходами, але вони входять у вартість продукції, тому є частиною ВВП.

- непрямі податки (податок на додану вартість, акцизний збір, мито та ін.);

- амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого у процесі виробництва впродовж року).

Існує ще третій метод обчислення ВВПпідсумовування доданої вартості, створеної в національній економіці. Додана вартість — це різниця між виторгом фірми та вартістю сировини і матеріалів, які вона придбала у постачальників.

Розглянемо його на прикладі стадій виробництва хліба, що має кілька стадій, які, скажімо, здійснюють незалежні виробники — фермер, мірошник, пекар і бакалійник (див.таблицю). Якби ми підсумували їхні виторги, то допустили б помилку, яку називають подвійним рахунком. У нашому прикладі є лише єдиний кінцевий продукт – хліб, доставлений до місця продажу. Отже, у ВВП враховуватиметься лише виторг бакалійника — 100 коп за хлібину.

Аби уникнути подвійного рахунку під час обчислення ВВП, необхідно враховувати у ньому тільки додану вартість, створену кожною фірмою.

 

Таблиця 8.1

Виторг і додана вартість коп за хлібину

Стадії виробництва Виторг Вартість проміжних сировини і матеріалів Додана вартість
Пшениця (фермер)      
Борошно (мірошник)      
Випечений хліб (пекар)      
Хліб, доставлений до місця продажу (бакалійник)      

 

Підсумувавши додану вартість усіх чотирьох підприємств (від вирощування пшениці й аж до доставки хліба), можна точно визначити вартість хлібини. Так само, підсумувавши додані вартості, створені всіма фірмами в економіці, можна обчислити ВВП, тобто ринкову вартість загального обсягу продукції.

ВВП дещо занижує реальний обсяг вітчизняного виробництва, оскільки не враховує результатів економічної діяльності натурального господарства та у тіньовому секторі національної економіки

8.1.4. Інші показники обсягу національного виробництва (для самостійного опрацювання)

Валовий національний продукт (ВНП) – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу, зазвичай за рік, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни, наприклад України, незалежно від того, де використовувались ці фактори — в Україні чи за кордоном. Навпаки, частка продукції (доходу), вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, які належать іноземцям, вираховується із ВНП України.

Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих іноземних факторних доходах. Щоб отримати ВНП, потрібно до ВВП додати надходження на фактори виробництва від решти світу (прибутки, зарплата, зароблені резидентами за кордоном) і відняти платежі за фактори виробництва решті світу (прибутки, зарплата, зароблені іноземцями в даній країні):

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — це валовий внутрішній продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП — амортизація.

Він вимірює загальний обсяг продукції, який уся економіка — домогосподарства, фірми, уряд та іноземці — може спожити, не погіршуючи виробничих можливостей наступних років.

У системі національних рахунків особливу значущість має національний національний дохід (НД)весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, де ці ресурси використовують — у власній країні чи за кордоном. Для визначення національного доходу з ВНП необхідно вирахувати амортизацію та непрямі податки на бізнес

НД = ВНП — амортизація — непрямі податки.

Національний дохід можна також прямо одержати додаванням усіх факторних доходів резидентів — заробітної плати, ренти, процента та прибутку.

8.2. Показники сфери зайнятості

8.2.1. Рівень безробіття та особливості його обчислення. Інші показники сфери зайнятості (для самостійного опрацювання)

Найчастіше рівень зайнятості в національній економіці характеризують за допомогою показника рівня безробіття. Для обчислення цього показника все населення країни від 16 років поділяють на три групи: а) зайняті; б) безробітні; в) ті, що не входять до робочої сили. Зайняті — це люди, які виконують оплачувані види робіт, і ті, що мають робочі місця, але не працюють через хворобу, страйки або відпустки. Безробітні – особи, котрі не мають роботи, але активно її шукають; до безробітних належать ті, хто тимчасово увільнений від роботи і чекає на виклик на роботу. Зайняті та безробітні становлять робочу силу країни. Ті, що не входять до робочої сили — це частина дорослого населення, яка зайнята в домашньому господарстві, перебуває на пенсії, не працює внаслідок інвалідності або у зв’язку з навчанням або не хоче працювати і не шукає роботи

Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття:

,

де Б — безробітні; З — зайняті; Бґ — рівень безробіття.

Іншим статистичним показником, який характеризує рівень зайнятості в країні, є коефіцієнт участі у робочій силі. Його обчислюють як відношення робочої сили до дорослого населення країни:

Економісти іноді оперують показником рівня зайнятості. Його визначають відношенням кількості зайнятих до дорослого населення країни, що виражене у відсотках:

 

8.2.2. Види безробіття. Повна зайнятість і природна норма безробіття

У макроекономіці дуже часто використовують поняття “повна зайнятість”. Повна зайнятість аж ніяк не означає абсолютної відсутності безробіття або, інакше кажучи, стовідсоткової зайнятості робочої сили. Але перш ніж визначити, що таке повна зайнятість, необхідно встановити відмінність між трьома видами безробіття в економіці — фрикційним, структурним і циклічним.

Фрикційне безробіття пов’язане з постійним рухом населення між регіонами й видами праці, а також із певними стадіями життя людей. У національній економіці завжди є люди, котрі шукають роботу, — випускники шкіл, які шукають роботу вперше; ті, що переїхали на проживання в інший регіон країни; жінки, що знову входять до складу робочої сили після народження і виховання дітей; ті, які добровільно звільнилися і шукають роботу, яка відповідала б рівневі їхньої кваліфікації чи уподобанням; ті, котрі шукають роботу після звільнення.

Структурне безробіття виникає тоді, коли пропозиція робочої сили і попит на неї не збігаються. Така невідповідність найчастіше виникає внаслідок змін у структурі споживчого попиту. Це своєю чергою змінює структуру загального попиту на робочу силу. Внаслідок цього попит на одні види професій зменшується або взагалі зникає, а на інші— розширюється. Структура робочої сили перестає відповідати структурі робочих місць, неминуче виникає структурне безробіття. Різниця між фрикційним і структурним безробіттям невиразна. Однак істотна відмінність між ними полягає в тому, що у фрикційно безробітних є навички, які можна продати, а структурно безробітні працівники не можуть отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а інколи й зміни місця проживання.

Циклічне безробіття спричинене фазою спаду ділового циклу, яка характеризується недостатністю сукупних видатків. Коли у фазі спаду попит на товари та послуги зменшується, то зайнятість скорочується, а безробіття, відповідно, зростає.

Фрикційне і структурне безробіття неминучі, їх неможливо уникнути в будь-якій економічній системі. Стосовно циклічного безробіття, то у фазі піднесення воно дорівнює нулю. Отже, повну зайнятість досягають у тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Інакше кажучи, рівень безробіття за повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Рівень безробіття за повної зайнятості називають природною нормою безробіття.

 

8.3. Показники сфери цін

8.3.1. Соціально-економічна суть інфляції. Індекси цін та способи їх обчислення

Інфляція означає зростання загального рівня цін, що супроводжується падінням купівельної спроможності грошей.

Динаміку загального рівня цін, тобто темпи інфляції, визначають за допомогою індексів цін — індексів Леспейреса, Пааше та Фішера.

Індекси цін Леспейреса показують, як змінився рівень цін упродовж певного проміжку часу, якщо структура виробництва і споживання не змінилася. Цей індекс обчислюють у такий спосіб:

де р1 і р0 ціни відповідно в поточному і базовому періодах; q0 — обсяг виробництва у базовому періоді.

Індекс цін Леспейреса, обчислений для незмінного кошика споживчих товарів і послуг, називають індексом споживчих цін (ІСЦ). Індекс споживчих цін обчислюється відношенням між сукупною ціною певного набору товарів і послуг (споживчого кошика) у поточному періоді та сукупною ціною споживчого кошика в базовому періоді:

де qk — споживчий кошик товарів і послуг.

Основними товарними групами у споживчому кошику є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни та ін.

Унаслідок того, що споживчий кошик є незмінний, під час обчислення ІСЦ виникає можливість для визначення економічної ваги товару або послуги, які входять у споживчий кошик. Цю вагу визначають часткою видатків на товар або послугу в сукупних споживчих видатках бюджету типової міської сімї. Вага встановлюється для базового року. Тому індекс споживчих цін обчислюють за такою формулою:

де Р1 — ціна товару А в розрахунковому періоді; Р0 — ціна товару А в базовому періоді; ЕA – економічна вага товару А; далі те саме для товарів В, … N.

Для виявлення динаміки загального рівня цін обчислюють також індекс Пааше. У цьому випадку змінними вагами є структура виробництва розрахункового року. Цей індекс обчислюють так:

де q1 — обсяг виробництва в розрахунковому році.

Індекс Пааше, обчислений для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

ІСЦ і дефлятор ВВП дають дещо різні результати стосовно динаміки загального рівня цін. Оскільки ІСЦ не враховує змін у структурі споживання товарів і послуг, то цей індекс дещо завищує темп зростання рівня цін. І навпаки, дефлятор ВВП дещо недооцінює зростання загального рівня цін, бо на цей індекс впливають структурні зрушення, які нейтралізують підвищення цін на окремі товари та послуги.

Між цими двома індексами цін існує три основні відмінності:

1. Набір товарів для обчислення дефлятора ВВП містить і споживчі блага, і капітальні блага, тоді як при обчисленні ІСЦ – лише споживчі.

2. Під час обчислення дефлятора ВВП враховують експорт, але не беруть до уваги імпортні товари, а в індексі споживчих цін відображається зміна цін імпортних товарів і не враховуються експортовані товари.

3. Дефлятор ВВП є індексом із змінними вагами, а ІСЦ — з постійними.

Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Леспейреса і Пааше, згладжує неточності в оцінці зростання загального рівня цін, притаманні індексам зі змінними і постійними вагами. Індекс Фішера обчислюють за формулою:

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 1792; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.036 сек.