Права громадян

КОНСТИТУЦІЙНІ ЕКОЛОГІЧНІ

Серед конституційних екологічних прав громадян чільне місце посідає їх право на безпечне для життя і здоров ’ я навколишнє природ­не середовище, яке належить до основних (фундаментальних) при­родних прав і закріплене в ст. 50 Конституції України і ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Цьому праву відповідає обов’язок кожного і дер­жави щодо його забезпечення.

Право людини і громадянина на безпечне навколишнє природ­не середовище являє собою юридичну можливість проживати в нав­колишньому природному середовищі, яке б не заподіювало шко­ди його здоров ’ ю і життю, а в разі порушення цього права - вима­гати його захисту в установленому законодавством порядку. Це загальне визначення охоплює всі основні ознаки даного суб’єктив­ного права.

У законодавстві, на жаль, не визначені повною мірою критерії безпечного середовища. Але саме визначення поняття «безпечне» вказує на те, що основним критерієм є відсутність небезпеки. Еко­логічно небезпечним вважається такий стан довкілля, «при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей» (ст. 50 Закону Укра­їни «Про охорону навколишнього природного середовища»). На сьогодні єдиними реально визначеними критеріями якості навко­лишнього природного середовища, на підставі яких здійснюється висновок щодо безпеки довкілля, є екологічні стандарти та норма­тиви (статті 31- 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Але вони не позбавлені певних недоліків і не можуть умістити всі аспекти (критерії) безпеки.

Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля за своїм харак­тером - пасивне право, бо підставою для його виникнення є нор­ма закону, а тому суб’єктові не обов’язково входити у відповідні стосунки. На відміну від цього права, право на відшкодування шкоди, заподіяної порушен­ням права на безпечне довкілля, - це активне право особи. Його ре­алізують шляхом звернення до суду з позовом до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди не лише здоров’ю, а й майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. Підставою виникнення цьо­го права є склад екологічного правопорушення.

Шкода, заподіяна порушенням права на безпечне довкілля, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосуван­ня норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за за­бруднення навколишнього природного середовища й погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким завдано такої шкоди, ма­ють право на відшкодування неодержаних прибутків за час, не­обхідний для відновлення здоров’я, якості довкілля, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням (ст. 69 Закону України «Про охорону на­вколишнього природного середовища»).

Право громадян на одержання екологічної інформації розгля­дається як «вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища і вільне одержання, використання, поширення і збере­ження такої інформації, за винятком обмежень, установлених за­коном» (п. «е» ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Екологічна інформація - це відкриті, повні й достовірні відо­мості про природні явища, події, предмети, процеси та осіб у сфері приналежності природних ресурсів, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення й охорони навколишнього при­родного середовища, які надаються своєчасно. Терміни отримання інформації передбачені в законах України «Про інформацію» та «Про звернен­ня громадян».

До складу екологічної інформації входить:

- інформація про забруднення природних ре­сурсів (ґрунтів, атмосферного повітря, вод та ін.);

- інформація про рівень забруднення природних ресурсів шкідливими речовинами (як у комплексі, так і окремо щодо кожного шкідливого елемента);

- про стан захворювання населення тощо.

Громадянам надане право звертатися за одержанням екологічної інформації як до державних органів, так і до суб’єктів господарської діяльності. Йдеться насамперед про Міністерство охорони навко­лишнього природного середовища України та його органів на місцях. Саме вони зобов’язані забезпечувати інформування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та населення про екологічний стан територій та об’єктів, у тому числі ядерних установок і прилеглих до них територій, випадки та причини екстремального забруднення довкілля. Це Міністерство готує разом з іншими органами виконавчої влади і подає в установленому поряд­ку Національну доповідь про стан навколишнього природного се­редовища.

Загальною умовою одержання екологічної інформації є її від­критий характер. За своїм поширенням інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (конфіденційну і таємну). Інфор­мація про стан навколишнього природного середовища, його вплив на здоров’я людей завжди є відкритою і не може бути визнана конфіденційною чи таємницею. Певна інформація екологічного ха­рактеру, що перебуває у віданні суб’єктів господарської діяльності, може мати ознаки комерційної.

Відповідно до законодавства склад й обсяг відомостей, що ста­новлять комерційну таємницю, порядок її захисту визначається керівником підприємства в наказі.

Законом України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» передбачена відповідальність за:

¾ порушення прав гро­мадян на екологічно безпечне природне середовище;

¾ відмову від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан нав­колишнього природного середовища, а також про джерела забруд­нення;

¾ приховування випадків аварійного забруднення навколиш­нього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення (ст. 68).

Дата добавления: 2014-11-29