Календарно-обрядова творчість

Календарно-обрядова поезія.

ТЕМА 2

У фольклористиці загальнопоширена думка про те, що первісні ритуалізовані тексти лягли в основу календарно-обрядової лірики народної творчості в цілому. Зокрема М. Грушевський твердив: ^Людський колективний крик (неартикульований хоровий спів у примітивній формі), ритмічний рух (танець) і ритмічний гук, викликаний різними ударами, почавши від ударів голих рук і різних інструментів... — се той ґрунт, на котрім виростають, очевидно, найстарші форми словесного мистецтва», «Ритмічне слово, котре входить як елементи в ритмічний зміст сих відправ, культивується таким чином... в службі колективного магічного обряду»86.

Отже слово у найдавніших формах народної творчості невіддільне від дії - Воно сприймається як частина дії (її супровід) чи як те, що здатне викликати певну дію.

На основі древніх міфів-рухів, їх поєднання, виникають суцільні оповіді — міфи-танці. У залежності від призначення, ритуальні танці поділялись на: 1) мисливські танці, метою яких було сприяти удачі на полюванні чи риболовстві; 2) очисні танці, які виконувалися з метою очищення швидким рухом; 3) еротичні танці (танці родючості), які імітували шлюбний союз неба і землі (вогню і води), процеси сіяння і вирощування окремих сільськогосподарських культур і виконувалися з метою збільшення родючості людей, тварин, землі; 4) траурні танці, виконання яких базувалось на уявленні про переміщення у потойбічний світ; 5) військові танці, якими давні люди прагнули накликати перемогу в битві, нерідко при їх виконанні використовувались різні види зброї — мечі, списи, які втикали в землю, імітуючи вбивство ворога; 6) імітаційні танці, якими наслідували рух води, дерев, хід сонця чи інших космічних тіл, уявне повернення весни тощо. Вони могли виконуватись у формі кола чи еліпсу (в яких учасники танцювали за чи проти руху сонця; прямої чи кривої лінії, парами тощо). їх метою було підтримувати встановлений У природі космічний порядок, активізувати чи стимулювати певні природні явища; 7) жертовні танці. Таким зокрема був «данець» — танець-жертва богині Дані, який часто виконувався під час ініціації; а також у період весняно-літніх ігрищ і супроводжувався рефреном типу «Ой, Дана, Дана».

Календарно-обрядова творчість — це драматично-поетична система обрядів та ритуалів магічного значення, що супроводжуються відповідними поетичними текстами сакрального змісту, яка тісно пов´язана із циклічністю природи. Основними ознаками цієї творчості є синкретизм, що проявляється у поєднанні пісні, руху, пантоміми, танцю; а також — утилітарне призначення (з метою заворожування сил природи та духів). Відповідно до чотирьох пір року, а також періодів у землеробстві — приготування до сівби, сіяння, вирощування, збирання врожаю, — виділяється чотири цикли календарно-обрядової творчості — зимовий, весняний, літній, осінній87. Кожен із них має свої особливості, відповідно до землеробської праці, яка виконується у той час. Спільним для усіх є нероздільне поєднання слова та дії, виконання сталих обрядів та пов´язаних з ними традиційних текстів, які ніколи не виконуються відокремлено від цих обрядів чи в іншу пору року. А також — прадавнє доісторичне походження мисливського та землеробського періодів, про що свідчить поганський світогляд, відображений в них. Кожен із циклів об´єднується навколо одного центрального свята, якому надається найважливішого значення. Цим головним святам передували вступні, метою яких було приготувати людей до святкування головного культу. Усі календарно-обрядові свята, а відтак обрядові дійства, що виконувалися з їх нагоди, мали чотири значення: релігійне, поминальне, землеробське та родинне.

Зараз календарно-обрядова народна творчість функціонує як традиція, що втратила своє сакрально-магічне значення, але поза межами системи давніх вірувань вона незрозуміла.

З цього погляду розглядаємо кожен із циклів календарно-обрядової творчості, подаючи аналіз систем їх жанрів та поетики.

Дата добавления: 2014-11-29