Види кримінально-процесуальної діяльності органів охорони державного кордону

Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом являє собою систему, передбачених кримінально-процесуальним законом, процесуальних дій та рішень органів досудового розслідування, прокуратури й суду.

Така діяльність направлена на виконання завдань кримінального судочинства.

Як будь-яка система кримінально-процесуальна діяльність містить свої складові елементи, які класифікуються, виходячи з критеріїв:

суб’єкти здійснення: прокурор, слідчий, оперативний підрозділ та інші;

стадія здійснення: досудове провадження, судовий розгляд, перегляд судових рішень;

завданнями: збирання доказів, затримання підозрюваного, виконання доручення тощо.

Видами кримінально-процесуальної діяльності органів охорони державного кордону за КПК 1960 року були:

1) прийняття, реєстрація і розгляд заяв або повідомлень про злочин;

2) перевірка заяв або повідомлень про злочини;

3) провадження слідчих дій у кримінальній справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким;

4) провадження невідкладних слідчих дій у кримінальній справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин;

5) виконання доручень або вказівок слідчого (іншого органу дізнання), прокурора.

Відмітимо, що зазначені в пунктах 1-4 види кримінально-процесуальної діяльності вирізняли самостійний кримінально-процесуальний статус органів прикордонної служби як органів дізнання.

На сьогодні поняття органів дізнання в КПК України немає, але кримінально-процесуальний статус Державної прикордонної служби України залишився.

Цей статус характеризують наступні види кримінально-процесуальної діяльності державної прикордонної служби України:

1. Виконання доручень слідчого на здійснення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій оперативними підрозділами ДПСУ (ст. 41 КПК України).

2. Затримання уповноваженою службовою особою органу охорони державного кордону особи без ухвали слідчого судді, суду та доставлення затриманого до органу розслідування (ст. 208 КПК України).

3. Невідкладне направлення зібраних матеріалів, які містять ознаки злочину, оперативним підрозділом до органу розслідування (ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

4. Участь у слідчо-оперативних групах (ст. 39, 40 КПК України).

Слід відмітити, що усі ці дії виконуються оперативними підрозділами Державної прикордонної служби України, а затримання підозрюваної особи – усіма уповноваженими службовими особами органів охорони державного кордону на яких покладено завдання з охорони державного кордону України.

Виконання доручень слідчого на здійснення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій оперативними підрозділами ДПСУ
(ст. 41 КПК України)

Стаття 41. Оперативні підрозділи

Оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора.

Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора. Вважається, що оперативні підрозділи можуть звертатися лише до слідчого, тоді як під час здійснення оперативно-розшукової діяльності керівники оперативних підрозділів можуть звертатися й до прокурора й до слідчого судді.

Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання оперативним підрозділом.

З метою упорядкування окремих аспектів проведення негласних слідчих (розшукових) дій, підготовлено Інструкцію про порядок організації виконання у кримінальному провадженні письмових доручень слідчого, прокурора.

Затримання уповноваженою службовою особою органу охорони державного кордону особи без ухвали слідчого судді, суду та доставлення затриманого до органу розслідування (ст. 208 КПК України)

Затримання підозрюваної особи за новим Кодексом водночас тлумачиться як захід забезпечення кримінального провадження і запобіжний захід, що застосовується слідчим суддею під час досудового розслідування, і процесуальною дією, оскільки факт і результати її проведення мають фіксуватися у відповідному протоколі, що є ознакою слідчої дії.

Так, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виключно у випадку, якщо підозрюваний не виконав обов’язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує.

Уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною сьомою статті 223 і статтею 236 КПК України.

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 КПК, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені КПК.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених статтею 104 КПК, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 КПК; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору.

Питання організації затримання підозрюваного уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України визначено в Інструкція про порядок дій посадових осіб органів (підрозділів) охорони державного кордону під час затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, без ухвали слідчого судді або суду та порядок подальшої взаємодії органів (підрозділів) охорони державного кордону з органами досудового розслідування і більш детально буде розглянуто в наступній лекції.

Невідкладне направлення зібраних матеріалів, які містять ознаки злочину, оперативним підрозділом до органу розслідування
(ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»)

Зокрема в Законі зазначається: «У разі виявлення ознак злочину оперативний підрозділ, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, зобов'язаний невідкладно направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, до відповідного органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України».

Проте питанню правової оцінки таких матеріалів на даному етапі діяльності правоохоронних органів не приділяється увага в законодавстві і є суто оціночною категорією.

Також, слід відмітити, що ці матеріали попадають в Єдиний реєстр досудових розслідувань, без їх перевірки слідчим, а тому на оперативних підрозділах лежить й моральна відповідальність про результати своєї діяльності.

«У разі, якщо ознаки злочину виявлені під час проведення оперативно-розшукових заходів, що тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, підрозділ, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, повідомляє відповідний орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину, закінчує проведення оперативно-розшукового заходу, після чого направляє зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, до відповідного органу досудового розслідування».

При направленні матеріалів необхідно дотримуватися правил про підслідність. Їх оцінка повинна здійснюватися за правилами належності та допустимості доказів.

Участь у слідчо-оперативних групах (ст. 39, 40 КПК України)

В КПК передбачено груповий метод розслідування п.1 ч.2 ст. 39 КПК, коли особливо складні, великі за обсягом багатоепізодні кримінальні справи до розслідування керівником органу досудового розслідування призначаються двоє і більше слідчих, один із них призначається старшим.

Ця норма застосовується за аналогією, оскільки оперативні працівники можуть набувати статусу слідчого, відповідно і приймати участь у розслідуванні кримінальних правопорушень.

Єдиною підставою для прийняття рішення про створення слідчо-оперативної групи є необхідність інтенсивної, постійної взаємодії слідчого та оперативних працівників оперативного підрозділу у кримінальному провадженні. Тобто неможливість або труднощі в розкритті злочину без постійного оперативно-розшукового забезпечення діяльності слідчого (слідчих).

Створення слідчо-оперативної групи включає два етапи:

1) прийняття рішення із визначенням її складу та керівника;

2) документальне оформлення створення групи – пропонується у всіх випадках відповідно до ст. 110 КПК України винесення постанови про створення слідчо-оперативної групи, зміну її складу або припинення її діяльності.

Основними принципами діяльності слідчо-оперативної групи є:

1) керівна роль слідчого, який очолює групу;

2) спільне (узгоджене) планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

3) розмежування функцій і компетенції членів групи;

4) раціональний обмін інформацією, що здійснюється залежно від конкретних умов або через керівника слідчо-оперативної групи, або по іншій схемі.

Необхідно відмітити, що оперативні працівники Державної прикордонної служби України на підставі КПК України можуть залучатися до міжвідомчих слідчо-оперативних груп.

Питання для самоконтролю

1. Що таке кримінально-процесуальна діяльність?

2. Які завдання кримінально-процесуальної-діяльності?

3. Як співвідносяться поняття кримінальний процес та кримінально-процесуальна діяльність?

4. Які основні етапи становлення та розвитку кримінально-процесуальної діяльності органів охорони державного кордону?

5. Які види кримінально-процесуальної діяльності уповноважені здійснювати органи охорони державного кордону та їх оперативні підрозділи?

Дата добавления: 2014-11-29