Тактика допиту та одночасного допиту двох та більше раніше допитаних осіб у справах про злочини передбачені ст. 332 КК України

Спорядження та озброєння групи захвату.

Особливості проведення затримання підозрюваного у справах про порушення державного кордону

Затримання підозрюваного у вчиненні незаконного переправлення осіб через державний кордон України носить двох аспектний характер. Так у діяльності органів охорони державного кордону має місце фактичне затримання підозрюваної особи (фізичне захоплення) та процесуальне (правове).

Фактичне затримання має місце у тому випадку коли підозрювану особу затримують безпосередньо на місці вчинення злочину (місці затримання групи незаконних мігрантів) або безпосередньо після його вчинення складом прикордонного наряду або оперативно-пошуковою групою.

Як правило у діяльності органів охорони державного кордону дані особи у такому випадку затримуються у адміністративному порядку для встановлення їх особи та відношення до злочинної діяльності.

У тих випадках, коли злочинець зник з місця події, для розшуку використовуються відомості, одержані під час огляду місця події та опитуванні очевидців. Якщо подія сталася недавно, то за показами очевидців та іншими слідами визначається напрямок, в якому зникла підозрювана особа, і організовується її переслідування «по гарячих слідах».

Процесуальне затримання повинно бути старанно підготовленим і несподіваним. Як правило таке затримання має місце коли у кримінальному провадженні встановлена особа підозрюваного і з метою забезпечення належного виконання ним своїх процесуальних прав і обов’язків необхідно провести дану процесуальну дію. Таке затримання проводиться, як правило за місцем проживання або роботи підозрюваного.

Показання свідків, підозрюваних та інших осіб можуть бути отримані шляхом їх допиту – найбільш поширеним способом отримання доказів.

Допит — це слідча (розшукова) дія, яка являє собою регла­ментований кримінальними процесуальними нормами інфор­маційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть у ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у кримінальному провадженні.

Процесуальний порядок допиту закріплений у КПК України (ст. 224, 225, 226), дотримання яких є обов’язковим.

Залежно від підстав допит може бути поділений на види.

Залежно від процесуального становища допитуваного розрізняють допит

- свідка;

- по­терпілого;

- підозрюваного;

- обвинуваченого;

- екс­перта.

За віковими особливостями допитуваного допит поді­ляється на допит

- неповнолітнього;

- дорослого;

- особи похи­лого віку.

За послідовністю проведення

- допит первинний, повторний (з’ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав показання під час попереднього допиту);

- додатковий (отримання показань щодо обставин, про які не йшлося під час попередніх допитів).

За суб’єктом прове­дення

- допит, який здійснюється слідчим, прокурором, суддею, оперативним працівником.

Предмет допиту включає:

- обставини, що входять до предмету доказування;

- обставини, за допомогою яких виявляються докази;

- обставини, що необхідні для досягнення проміжних цілей розслідування;

- обставини, знання яких необхідні для перевірки і оцінки доказів;

- обставини, що не мають доказового значення, але можуть відігравати тактичну роль.

Етапами проведення допиту є

а) підготовчий етап;

б) робочий етап;

в) заключний етап.

Під час підготовки до допиту велике значення має цілеспрямоване вивчення матеріалів провадження, що дозволяє встановити коло осіб, які підлягають допиту, визначити предмет допиту, сформулювати запитання допитуваному. Вивчення матеріалів справи слід розпочинати з початкових даних.

Вивчення матеріалів кримінального провадження передбачає необхідність:

1) предметної систематизації матеріалів про факти, події, особу тощо;

2) виявлення суперечностей і прогалин у досліджуваних матеріалах;

3) одержання контрольних відомостей, які можна використовувати на допиті.

Заключним етапом підготовки до допиту є його планування, яке передбачає визначення порядку проведення допиту, здійснення прогностичної функції.

При плануванні особа, що проводить слідчу дію прогнозує поведінку підозрюваного або свідка на допиті, а також можливість виникнення різних ситуацій допиту та їх зміни під час його проведення. Планування допиту передбачає прогнозування можливих реакцій допитуваного на той чи інший доказ та можливі зміни лінії поведінки слідчого в процесі допиту.

Розгорнутий письмовий план може бути складений за такою схемою:

№ з/п	Обставини, які підлягають з’ясуванню	Наявні в справі матеріали	Запитання допитуваному	Тактичні прийоми

Робочий етап включає у себе:

- попередній етап (перевірка особи допитуваного, заповнення анкетної частини протоколу, роз’яснення допитуваному його прав та обов’язків, встановлення психологічного контакту тощо);

- етап вільної розповіді (за змістом це розповідь щодо обставин, у зв’язку з якими особа викликана для допиту);

- етап запитань і відповідей (ставляться уточнюючі, доповнюючі, конкретизуючі, контрольні, нагадувальні питання, демонструються докази).

Під час допиту використовуються різноманітні тактичні прийоми: постановка тих чи інших запитань, пред’явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події, роз’яснення суті наслідків вчиненого злочину, переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування тощо.

Під час допиту, як тактичний прийом, можуть застосовуються певні способи пред’явлення доказової інформації. Найдоцільнішою є класифікація способів пред’явлення доказів за кількома підставами:

1. За характером використання доказів у розслідуванні:

а) пред’явлення доказів на одному допиті;

б) пред’явлення доказів під час низки допитів однієї особи.

2. За характером взаємозв’язку доказів у кримінальному провадженні:

а) роздільне пред’явлення одиничних доказів;

б) пред’явлення комплексу взаємопов’язаних доказів;

в) пред’явлення всієї системи доказів.

3. За характером демонстрації доказів на допиті:

а) згадування про наявні докази на допиті;

б) перерахування доказів, що мають місце, із зазначенням джерел їх походження;

в) показ доказів допитуваному не повністю, мимохідь;

г) надання допитуваному можливості розглядати, вивчати докази;

д) підкреслена демонстрація ознак об’єкта, що пред’являється.

4. За характером послідовності пред’явлення доказів:

а) пред’явлення доказів у послідовності «зростання сили»;

б) пред’явлення доказів у послідовності «зменшення сили».

5. За характером додаткових умов, що підсилюють вплив на допитуваного доказів, що пред’являються:

а) несподіване пред’явлення доказів;

б) пред’явлення доказів після попереднього з’ясування обставин, які пов’язані з ними;

в) пред’явлення доказів і роз’яснення їх значення у кримінальній справі;

г) використання науково-технічних засобів для роз’яснення допитуваному особливостей доказів, що пред’являються;

д) супроводження пред’явлення доказів описом передбачуваного перебігу розслідуваної події та її обставин.

Заключний етап допиту

Передбачає вихід зі спілкування, закріплення і фіксація результатів допиту та їх аналіз. Хід та результати допиту відображаються у протоколі. Додатковими способами фіксації допиту може бути звукозапис або відеозапис.

Після проведених допитів у справі з метою усунення протиріч у показах допитаних осіб та з метою перевірки правдивості їх показів можна провести між ними одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб.

У кримінальному судочинстві одночасний допит двох і більше раніше допитаних осіб відомий як ефективний спосіб перевірки і отримання нових доказів у кримінальному провадженні.

Одночасний допит двох і більше раніше допитаних осіб – це слідча (судова) дія, яка передбачає одночасний допит раніше допитаних осіб про обставини, відносно яких були дані істотно суперечливі показання.

Процесуальний порядок одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб закріплений у ч. 9 ст. 224 КПК України.

Проведення одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб характеризується так як і допит етапністю.

Підготовка до одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб

передбачає вирішення таких питань:

- між якими особами вона буде проведена;

- які запитання слід поставити;

- які суперечності необхідно усунути та яким шляхом;

- які взаємовідносини між допитуваними мають місце;

- яка черговість допиту осіб буде ефективною;

- які тактичні прийоми доцільно застосувати.

Проведення одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб передбачає «ефект присутності», коли наприклад, підозрюваному потрібно давати показання у присутності особи або осіб, яка знає дійсні обставини події, що відбулася.

Тактика одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб має певну специфіку:

- яка пов’язана з розширеним складом її учасників;

- ускладненим інформаційним обміном;

- сильним психологічним впливом учасників одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб один на одного;

- зниженням рівня прогнозу про результати слідчої (розшукової) дії;

- можливістю зміни показань;

- підвищеним ступенем тактичного ризику.

Порядок проведення одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб

а) спочатку встановлюється, чи знають учасники один одного і в яких взаємовідносинах знаходиться;

б) далі пропонується особі, яка на його думку дає правдиві свідчення, дати покази стосовно спірних обставин;

в) ставляться питання іншому учаснику, чи підтверджує він показання першого учасника;

г) ставляться питання першому учаснику, чи наполягає він на своїх показаннях;

д) ставиться питання до обох учасників, чи мають вони питання один до одного та чи хочуть доповнити свої показання;

є) фіксація ходу і результатів одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб.

Особливості проведення допиту та одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб у справах про порушення державного кордону

Однією із початкових слідчих (розшукових) дій, яку проводять у процесі розслідування незаконного переправлення осіб через державний кордон є допит свідка.

Встановлення очевидців незаконного переправлення осіб через державний кордон не вимагає виконання значного обсягу роботи. Усі незаконні мігранти є свідками злочинної події. І лише від умілих дій слідчого (оперативного працівника) при підготовці і проведенню їх допиту залежить підсумковий його результат та розслідування злочину в цілому. Багато чого залежить від попередньо правильного вивчення особи допитуваного і встановлення з цією особою психологічного контакту. Ще Ганс Грос писав у свій час: «Свідок невмілому слідчому або нічого не розповість, або покаже на несуттєве чи зовсім невірне, і той самий свідок правдиво, точно і в подробицях покаже тому слідчому, який зуміє заглянути в його душу, зрозуміти його та уміло з ним повестись».

Особливістю проведення допиту та одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб у діяльності органів охорони державного кордону є те, що у 95 % випадків допиту підлягають іноземні громадяни, які не володіють мовою кримінального судочинства та мають характерні національні соціально-психологічні особливості.

Специфікою допиту у справах про порушення державного кордону є акцентування запитань щодо виявлення осіб, які вчинили злочин.

Проблемні питання та типові недоліки проведення допиту у справах про порушення державного кордону:

- низька ефективність залучення до допиту перекладача (розмаїття мов і діалектів у іноземців-свідків);

- неналежне встановлення психологічного контакту в ході допиту (невміння, небажання тощо);

- низька ефективність застосування тактичних прийомів в ході допиту;

- неналежне використання додаткових засобів фіксації ходу допиту;

- допущення помилок у протоколі (скорочення, формулювання, оціночні судження, загальні фрази, підписи);

- у деяких випадках неможливості залучення педагога, батьків, законних представників до допиту неповнолітнього;

- залучення захисника (до першого допиту підозрюваного);

- постановка навідних запитань заборонена;

- тривалість допиту та застосування до допитуваного заходів фізичного та психічного впливу, а також таких, що принижують честь і гідність допитуваного;

- неналежне роз’яснення прав та обов’язків допитуваній особі та повідомлення про кримінальну відповідальність.

Проблемні питання та типові недоліки проведення одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб у справах про порушення державного кордону:

- низька ефективність залучення до допиту перекладача або перекладачів;

- неналежне використання додаткових засобів фіксації одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб;

- окремі недоліки, які характерні для допиту;

- допущення помилок у протоколі (загальні фрази, застосування ненормативної лексики, підписи).

Тактика пред’явлення для впізнання при розслідуванні незаконного переправлення осіб через державний кордон

Пред’явлення для впізнання – це слідча (розшукова) дія, яка полягає в пред'явленні, демонстрації свідку, потерпілому або підозрю­­­ваному предмета, особи або інших речей чи трупів з метою вста­­­новлення тотожності або групової належності. Процесуальний порядок проведення пред’явлення для впізнання передбачений ст.ст. 228-231 КПК України.

Існують наступні види пред’явлення для впізнання:

1. В залежності від об’єкта впізнання:

- людей (за ознаками зовнішності та функціональними ознаками);

- трупів;

- речей та предметів;

- знарядь злому та документів;

- тварин та їх трупів;

- ділянок місцевості.

2. За цілями впізнання:

- встановлення тотожності;

- встановлення групової належності.

3. За формою впізнання:

- натурально;

- за фото-, відео зображенням;

- за фонограмою.

Значення пред’явлення для впізнання:

- під час проведення можуть бути отримані нові докази;

- можуть бути перевірені докази, які вже є у справі;

- можуть бути перевірені висунені криміналістичні версії.

В криміналістичній тактиці необхідно виділити наступні етапи пред’явлення для впізнання:

1. Підготовчий, який передбачає:

- попередній допит особи, яка впізнає;

- підбір об’єктів для впізнання;

- визначення місця і умов пред'явлення для впізнання;

- визначення необхідного комплексу науково-технічних засобів.

2. Проведення пред’явлення для впізнання включає:

- попереднє видалення особи, яка буде впізнавати;

- збір учасників, які будуть представлятись для впізнання;

- роз’яснення прав та обов’язків учасникам впізнання;

- підготовка об’єктів та надання відповідних умов для впізнання;

- виклик особи, яка буде здійснювати впізнання та роз’яснення її прав та обов’язків;

- пропозиція особі, яка здійснює впізнання, провести впізнання.

3. Заключний етап пред’явлення для впізнання включає:

- прийняття рішення про закінчення пред’явлення для впізнання;

- фіксація результатів;

- оцінку результатів.

Процес безпосереднього пред’явлення можна поділити на три стадії.

Під час першої стадії, перед пред'явленням особи для впізнання, в присутності понятих їй пропонують зайняти будь-яке місце серед інших осіб і роз'яснюють її права.

Під час другої стадії особа, яка проводить впізнання:

- запрошується до приміщення, де знаходяться усі учасники впізнання;

- попереджають про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів (якщо це потерпілий або свідок) та за відмову від дачі показів (якщо це свідок);

- після цього у особи, яка впізнає, з’ясовують, чи задовольняють її умови, чи їй добре видно зовнішні прикмети всіх осіб;

- при позитивній відповіді впізнаючому пропонують подивитися на групу осіб, впізнати серед них потрібну особу і пояснити, за якими ознаками він її впізнав. При цьому не потрібно квапити його з відповіддю, слід дати йому час на обдумування. Якщо впізнаючий вагається з відповіддю, можна запропонувати пред'явленим особам пройтись по кабінету з метою спостереження їх у русі чи дозволити пред’явленим особам розмовляти між собою.

Третя стадія полягає у встановленні тотожної чи групової належності або відмінності конкретного об’єкта. Названі впізнаючим прикмети або ознаки повинні бути виражені в певній формі. Виконання цієї вимоги багато в чому залежить від правильно поставлених йому уточнюючих і конкретизуючих запитань.

Впізнання людей може проводитись також за голосом, особливостями мови і ходи.

У слідчий практиці нерідко виникає необхідність пред’явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів та інших об’єктів за фотознімками.

Впізнання за фотознімками живої особи проводиться, коли вона відсутня, але слідчий має її фотознімки. Для встановлення особи вбитого нерідко пред’являються фотознімки трупа.

Пред’явлення для впізнання за фотознімками може також проводитися з тактичних міркувань. Як правило, пред’явлення для впізнання предметів за фотознімками проводиться в тих випадках, коли їх неможливо пред’явити в натурі.

Необхідно, щоб пред’явлені фотознімки були однаковими за формою і розміром, а зображені на них обличчя схожі з тим, тотожність якого передбачається встановити. Слід прагнути до того, щоб фотознімки відносилися до того часу, коли свідок спостерігав ту чи іншу особу в зв'язку з розслідуваною подією.

Основним видом фіксації даної слідчої (розшукової) дії є протокол пред’явлення для впізнання. Під час проведення даної слідчої (розшукової) дії можуть застосовуватись відео та звукозапис.

Проблемні питання та типові недоліки проведення пред’явлення для впізнання у справах про порушення державного кордону:

- підбір статистів не менше трьох (схожі за зовнішністю, національністю, віком тощо);

- неналежне використання додаткових засобів фіксації пред’явлення для впізнання;

- неякісне проведення додаткового допиту на предмет встановлення ознак за якими будуть впізнавати;

- відсутність облаштованих приміщень для пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням;

- допущення помилок у протоколі (формулювання, загальні фрази, підписи).

Дата добавления: 2014-11-29