Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Гострий гломерулонефрит




 

Гострий гломерулонефрит − гостре двобічне імунозапальне захворювання з переважним ураженням ниркових клубочків і поширенням патологічного процесу на інші відділи нефрону. Його відносять до найчастіших дифузних запальних захворювань нирок, яке становить близько 1 %усіх терапевтичних захворювань. Його актуальність зумовлена не тільки порівняно великою поширеністю, виникненням у дитячому і молодому віці, а й головним чином тим, що він часто набуває хронічного перебігу, що рано чи пізно призводить до розвитку хронічної ниркової недостатності й несприятливих наслідків [2, с. 435].

Гострий гломерулонефрит може виникати в будь-якому віці. Однак серед дітей віком до 2 років він зустрічається дуже рідко, так само як і в осіб літнього віку. У дорослих це захворювання спостерігається переважно у віці 20 − 40 років, найвища захворюваність на гострий гломерулонефрит спостерігається з жовтня по березень, тобто в холодний період року. Виділяють гострий, хронічний і підгострий (злоякісний) перебіг гломерулонефриту [3, с. 509].

Етіологія і патогенез. Загальновизнано, що основним етіологічним чинником гострого гломерулонефриту є стрептокок, точніше ті захворювання, що передують гострому гломерулонефриту, розвиток яких пов’язаний із стрептококовою інфекцією (ангіна, хронічний тонзиліт, скарлатина, бешихове запалення, синусити, отит). Рідше гострий гломерулонефрит є наслідком пневмонії, ревматизму, інфекційного ендокардиту й інших захворювань. Найчастіше гострий гломерулонефрит виникає внаслідок інфікування гемолітичним стрептококом групи А (гострий постстрептококовий гломерулонефрит). Важливим чинником, що сприяє розвитку гострого гломерулонефриту в осіб, сенсибілізованих стрептококом або іншою інфекцією, є переохолодження, особливо поєднання високої вологості: низької температури повітря [5, с. 850].

Встановлено етіологічну роль у розвитку гострого гломерулонефриту вірусної інфекції (віруси гепатиту В, краснухи, інфекційного мононуклеозу, герпесу, тощо). Доведено можливість розвитку гострого гломерулонефриту при лептоспірозах, рикетсіозах, бруцельозі, вторинному сифілісі, паразитарних захворюваннях. Гострий гломерулонефрит може виникати після введення (особливо повторного) сироваток або вакцин, унаслідок індивідуальної непе-реносимості або підвищеної чутливості до деяких хімічних і медикаментозних речовин. У 70 − 80 % випадків патогенез гломерулонефриту має імунокомплексний характер, тобто ЦІК (циркулюючі імунні комплекси) заносяться в ниркові клубочки і спричинюють їх пошкодження [3, с. 510].

Основні клінічні прояви. Хвороба починається приблизно через 2 тижні після попереднього інфекційного захворювання (скарлатини, ангіни та ін.). Клінічно гломерулонефрит має перебіг у вигляді нефротичного, нефротичного, змішаного та ізольованого сечового синдрому. Початкові симптоми в основному спільні для всіх цих форм. Переважають екстраренальні ознаки: слабкість, підвищення температури тіла, головний біль, зниження апетиту, нудота. Можливі пастозність або набряки обличчя і кінцівок. З ренальних симптомів слід відмітити біль у попереку, олігурію, гематурію, протеїнурію. Одночасно або через кілька днів клінічна картина набуває ознак, характерних для кожної окремої форми [6, с. 284].

Основні ознаки гострого гломерулонефриту − це набряки, гіпертонічний і сечовий синдроми. Перші два синдроми звичайно відносять до позаниркових (екстраренальних), а останній − до ренальних (ниркових) проявів гострого гломерулонефриту. У типових випадках гострий гломерулонефрит розвивається гостро, бурхливо, з вираженою клінічною картиною, через 2 − 3 тиж після перенесеної ангіни, загострення хронічного тонзиліту, фарингіту або іншої вогнищевої стрептококової інфекції. На перший план виступають скарги на головний біль, слабкість, нездужання, зниження апетиту, задишку, серцебиття, біль у ділянці серця й попереку, іноді − зменшення кількості і зміна кольору сечі (симптом м’ясних помиїв). Нерідко біль у поперековій ділянці може бути домінуючим (внаслідок набряку нирок, підвищення внутрішньониркового тиску і розтягнення ниркової капсули) [2, с. 435-436].

При огляді хворих виявляють блідість шкіри й одутлість обличчя. У найтяжчих випадках (при лівошлуночковій недостатності) хворі займають вимушене положення сидячи або напівсидячи, відзначають акроціаноз і почастішання дихання.

Найхарактерніший симптом − набряки, які в разі гострого гломерулонефриту виникають швидко (протягом кількох годин або доби) і мають поширений характер − на обличчі, тулубі, кінцівках. У найтяжких випадках розвиваються асцит, гідроторакс, гідроперикард [31, с. 510]. Найчастіше зустрічається нефротичний синдром. При ньому набряки обмежені, з'являються вранці, переважно на обличчі, під вечір вони зменшуються або зникають. Підвищується артеріальний тиск. Дещо зменшується добовий діурез. У загальному аналізі сечі − гематурія, при дослідженні крові відмічають підвищену ШОЕ, може бути лейкоцитоз. При нефротичному синдромінабряки поширюються по всьому тілу. Як правило, підвищується артеріальний тиск. Діурез знижений, характерна гематурія та наявність білка в сечі. У крові збільшена ШОЕ. Перебіг досить тяжкий, і часто хвороба переходить у хронічну форму. В окремих випадках гломерулонефрит має тяжку клінічну картину: виражені симптоми двох попередніх варіантів хвороби − змішана форма,коли розвивається перехідна недостатність нирок і нерідко процес стає хронічним.

Клінічні ознаки при гострому гломерулонефриті утримуються від 2 до 4 тижнів, після чого зникають і залишаються тільки зміни в сечі. Загальна тривалість хвороби біля 3 місяців, проте нефротична і змішана форми можуть тривати набагато довше. У 5 − 10% випадків гострий гломерулонефрит переходить у хронічний [31, с. 218].

При затяжному несприятливому перебігу гострого гломерулонефриту приблизно через рік формуються три варіанти хронічного гломерулонефриту:гематуричний, нефротичний і змішаний. Можливий поступовий розвиток хронічного гломерулонефриту без гострого початку. При гематуричній формі загальний стан хворого мало відрізняється від нормального. Спостерігається тільки блідість шкіри. Основна ознака хвороби − гематурія,яка то наростає, то зменшується, і розвивається анемія. Функція нирок довгі роки зберігається. Для нефротичної форми характерними є набряки, які з’являються або посилюються під час загострень. Змішана форма має ознаки нефротичної і гематуричної форм. Майже завжди супроводжується підвищенням артеріального тиску, через що виникають зміни на очному дні і гіпертрофія лівого шлуночка серця. Перебіг завжди дуже тяжкий. Досить швидко розвивається хронічна недостатність нирок. Хронічному гломерулонефриту властиві рецидиви і ремісії [3 с. 509-512].

Лікування. Майже на 1,5 міс (до зменшення або зникнення екстраренальних проявів і поліпшення аналізів сечі і крові) призначають постільний режим. Дітям слід створювати оптимальний емоційний настрій, забезпечити добрий догляд, вони повинні дотримуватися гігієни тіла (обмивання і обтирання теплою водою).

Основою лікування при гломерулонефриті є дієта.З їжі вилучають продукти, які алергізують і мають екстрактивні речовини (бульйони, смажене м’ясо, ковбаси, консерви). В гострий період призначають дієту без солі. Коли набряки зникають і нормалізується артеріальний тиск, можна додавати по 1 − 2 г солі, через тиждень − 2 − 3 г, а ще через тиждень − 3 − 5 г на добу. При цьому дитина одержує сіль у готовому вигляді і додає її до їжі. Якщо немає набряків і артеріальної гіпертензії, з перших днів хвороби можна давати по 1,5 г солі. Ахлоридну дієту призначають також під час приймання максимальних доз глікокортикоїдів. Одночасно, за умови достатнього діурезу, їжа збагачується на калій (печена картопля, ізюм, урюк, курага, чорнослив) [2, с. 438-439].

Другим важливим моментом у дієтичному лікуванні є обмеження білків, особливо при збільшенні кількості сечовини креатиніну у крові. В основному рекомендуються білки рослинного походження (картопля, гарбузи, рисова і вівсяна каші), тваринних білків у перші дні можна призначати коров’яче молоко і курячі яйця (по 1 − 2 на тиждень). Пізніше додають кефір. З другого тижня хвороби до раціону вводять варені м’ясо і рибу. На початку хвороби добову кількість білка зменшують наполовину, а з 4 − 5-го тижня її доводять до норми (2 − 2,5 г). При вираженій протеїнурії кількість білків у дієті не обмежують. Для поліпшення смакових властивостей використовують цибулю, часник, перець та інші приправи. Потрібно стежити за кількістю прийнятої рідини. Добова її кількість у гострому періоді хвороби повинна дорівнювати вчорашньому діурезу плюс 300 − 500 мл [6, с. 284].

Профілактика гломерулонефриту полягає в запобіганні стрептококовим захворюванням, своєчасному і правильному їх лікуванні. Обов’язковою є санація хронічних вогнищ інфекції. Дітям, які перехворіли на скарлатину ангіну, ГРВІ, через 2 тижні після видужання потрібно робити контрольні аналізи сечі. Попередження захворювань нирок у дітей у дошкільному закладі передбачає широке застосування комплексу різних заходів, направлених на зміцнення здоров’я дітей. Для підвищення опірності організму велике значення має дотримання гігієни зовнішнього середовища. Важливо підтримувати оптимальну температуру в приміщеннях, де знаходяться діти, регулярно провітрювати їх навіть в найхолодніші дні, проводити щоденні прогулянки на свіжому повітрі, загартовуючі процедури та гімнастику, організувати та забезпечити правильний режим сну та активного неспання. Важливе значення має повноцінне харчування. Особливої уваги і дотримання індивідуального режиму потребують діти в період виздоровлення після ГРВІ, ангін, скарлатини, пневмонії тощо [19, с. 222]. Обов’язковою є санація хронічних вогнищ інфекції. Якщо потрібна тонзилектомія, її роблять після затихання запального процесу у нирках (не раніше 3 − 6 міс від початку хвороби). Із стаціонару дитину можна виписати тоді, коли було ліквідовано екстраренальні симптоми, нормалізувалися показники активності запального процесу (ШОЕ, СРП, ДФП та ін.) і при мінімальних змінах у сечі. Після виписування зі стаціонару хворого можна перевести на доліковування у місцевий санаторій. У період ремісії рекомендується санаторно-курортне лікування(Південний берег Криму, Байрам-Алі) [6, с. 285].




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 2085; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.017 сек.