Антисептика і асептика

Антисептика − одна із складових частин єдиного асептичного методу, який забезпечує сьогодні профілактику ранової інфекції під час проведення хірургічних операцій та досліджень. Антисептика − комплекс засобів та заходів, спрямованих на знищення мікробів у рані, тканинах і порожнинах, що її оточують.

Сучасна антисептика, передусім, володіє широким колом засобів. Поряд із хімічними антисептиками вона користується механічними, фізичними, біологічними засобами, більше того, вона віддає пріоритет у профілактиці та лікуванні ранової інфекції не хімічним, а механічним засобам або їх поєднанню.

Відмінною рисою сьогоднішньої антисептики є її біологічна прийнятність і спрямування. Засоби повинні мати не тільки протимікробну активність, бактерицидний чи бактеріостатичний вплив, але бути насамперед нешкідливими для живих тканин, організму [40, с. 19-20].

Хімічна антисептика. Під хімічною антисептикою розуміють застосування хімічних речовин для профілактики інфекції та боротьби з нею. Але не всі хімічні речовини, які застосовуються для боротьби зі збудниками інфекції, можна називати антисептиками. Хімічні речовини та сполуки, які використовуються для знезараження, дуже різноманітні за своїм складом та механізмом дії на мікрофлору. Протимікробна дія їх може полягати у дегідратації, набряку чи лізису мікробних клітин; порушенні їх дихання, синтезу ними білків, ДНК, РНК, ліпопротеїдів мембран та в інших ефектах, завдяки яким гинуть мікроби або пригнічується їх життєдіяльність [30, с. 61].

Хімічні засоби використовують у вигляді розчинів, лініментів, мазей та порошків. Застосовують хімічні антисептики у вигляді зрошення ран (у тому числі й перманентне промивання їх), пов’язок, аплікацій. Знезаражують також шляхом занурення в їх розчини органів: кисті, стопи, статевого члена, сідниці, що мають рану чи виразку, присипання порошками антисептиків ран та виразок (всі ці форми складають поверхневу антисептику). За призначенням антисептики діляться на засоби для обробки рук хірурга перед операцією і операційного поля та на засоби для безпосереднього зрошення, просочування перев’язного матеріалу, промивання, аплікацій, ванночок, впливу на рани (контаміновані та інфіковані), виразки, опікові поверхні, порожнини [10, с. 64].

З численних груп хімічних сполук найчастіше застосовують як антисептики галоїди та галоїдмісткі засоби, окислювачі, органічні кислоти, барвники, спирти, деякі солі важких металів, нітрофурани, похідні 8-оксихіноліну, етоній, сульфаніламіди, фітонциди та антибіотики.

Галоїди та галоїдмісткі засоби. Розчин йоду спиртовий 3 − 5 % володіє широким спектром бактерицидної та спороцидної дії, а також подразною дією (у 10 % концентрації − дубильною та припікальною). Застосовують для обробки (дезінфекції) операційного поля та рук, свіжих мікротравм та невеликих ран з метою профілактики інфекції. У дітей та у дорослих у ділянках з ніжною тонкою шкірою використовують 1 − 3 % розчин йоду спиртовий.

Інші препарати галоїдів (зокрема розчин хлораміну 2 − 3 − 10 %) використовують для дезінфекції інструментів, рукавичок, іноді шкіри. Через гемолітичний ефект хлорамін для обробки ран та виразок не використовують.

Великою популярністю в останні роки користується хлормісткий антисептик хлоргексидин. Спиртовий 0,5 % розчин його застосовують для лікування гнійних ран та опікових поверхонь, виразок, а також для обробки операційного поля та миття рук. Водний розчин хлоргексидину менш ефективний.

Окислювачі. Найпоширеніші з них перекис водню та калію перманганат. Перекис водню (1 − 3 %розчин) застосовують для промивання гнійних ран та порожнин.

Калію перманганат дуже сильний окислювач. Його розчинами у концентрації від 0,1 − 0,5 до 1 − 3 % промивають рани, виразки, порожнини, опікові поверхні, гнильні рани та рани, ускладнені анаеробною інфекцією. У вищих концентраціях забезпечує припікальний ефект, тому його 5 % розчином обробляють ділянки опіків, переважно тоді, коли лікують відкритим способом (обличчя тощо) [28, с. 8].

Барвники. Брильянтовий зелений (1 − 2 % спиртовий розчин) використовують при стафілококових інфекціях шкіри, рідше − для лікування гнійних ран та опіків. Входить до складу однієї з композицій, зокрема композиції М. В. Новікова, для обробки мікротравм.

Метиленовий синій − слабкий антисептик. Його 1 − 3 % розчин застосовується при гнійних (стафілококових, стрептококових) ураженнях шкіри та слизових оболонок, особливо порожнини рота. Оскільки має високу окисно-відновну здатність, застосовують його як антидот при отруєннях ціанідами, чадним газом та сірководнем.

Спирти. Головним антисептиком цієї групи є спирт етиловий, який широко застосовується для дезінфекції операційного поля та рук хірурга, лікування у початковій стадії інфекцій м’яких тканин (інфільтрат, панарицій тощо). Застосовують 70 − 90 − 95 % спирт етиловий. Антисептична бактерицидна дія препарату полягає в дегідратації мікробної клітини та розчиненні її ліпідної оболонки. Терапевтичний ефект спирту етилового при запальних інфільтратах тканин проявляється головним чином зменшенням набряку та поліпшенням кровопостачання [40, с. 22-23].

Кислоти та основи мають мале застосування та переважно слабкі антисептичні якості. Застосовуються борна кислота (2 − 3 % розчин) − для підготовки операційного поля та рук хірургів та метанова (мурашина) кислота в суміші з перекисом водню (рецепт С-4) − для миття рук хірургів (1,5 хв). Потім після висушування рук їх оброблюють 95 % спиртом етиловим 3 хв.

Солі важких металів. Застосовуються як антисептики солі срібла, міді сульфат, цинку сульфат, вісмуту нітрат та дезінфікуючі засоби. Найбільш використовуваними антисептиками з цієї групи є солі азотнокислого срібла: 1 − 5 % водний розчин; „ляпісний олівець”; 1 − 3 % розчин протарголу (містить 7,8 − 8,3 % срібла); 0,2 − 1 % розчин коларголу. Ними промивають сечовий міхур, гнійні рани та виразки. Для профілактики бленореї по 1 краплі 2 %розчину нітрату срібла закапують у кон’юнктивальний мішок. Останніми роками широко застосовують мазі сульфазину срібла (частіше 1 % ) для лікування опіків, ран, виразок [32, с. 163].

Антибіотики. Велика група біологічних антимікробних препаратів використовується переважно для хіміотерапії. Але деякі з них знаходять і топічне застосування, переважно в формі лініментів (1 − 10 %) та мазей (5 − 10 %); головним чином на водорозчинній основі (левоміцетин, поліміксин, еритроміцин тощо), рідше − розчинів (мікроцид, граміцидин тощо) для лікування гнійних ран, опіків, виразок [10, с. 66-67].

Асептика − система заходів із запобігання потраплянню патогенної мікрофлори в рани, порожнини, судини і розвитку інфекції в організмі під час операції, досліджень та лікувальних процедур.

Асептика − основа асептичного методу, складовою частиною якого є і антисептика у її вузькому значенні.

Асептика включає в себе комплекс різноманітних за змістом і характером дії на мікрофлору заходів − організаційно-технічних, гігієнічних, фізичних та хімічних. Питома вага їх у комплексі асептичних заходів неоднакова, але значущість кожного дуже велика.

Залежно від джерела проникнення в організм патогенна мікрофлора поділяється на екзогенну та ендогенну. Перша проникає в рану чи порожнину з навколишнього середовища (повітря, різних предметів та поверхні тіла хворого, зокрема шкіри та слизових оболонок) [28, с. 9].

Повітряна інфекція не має вирішального значення, бо повітря містить незначну кількість патогенних мікроорганізмів.

Краплинна інфекція потрапляє на рану із слиною І слизом при розмові, кашлі, чханні. Профілактика краплинної інфекції має дуже велике значення, бо в порожнині рота і носоглотці звичайно містяться різні мікроорганізми, в тому числі патогенні, нерідко стійкі до антибіотиків.

Контактна інфекція передається предметами, які стикаються з раною під час операції (інструменти, перев’язний матеріал, рукавички та ін.), імплантацій на − шовним матеріалом, тампонами. Профілактика контактної та імплантаційної інфекції є одним з основних розділів асептики [32, с. 163].

Ендогенна інфекція (аутоінфекція) міститься в організмі хворого і може потрапити в операційну рану гематогенним, лімфогенним шляхом або безпосередньо під час проведення операції.

Для профілактики ендогенної інфекції слід уважно обстежувати хворих до операції. При наявності гнійних захворювань (фурункули, карбункули), тонзиліту, карієсу зубів, грипу тощо планову операцію робити не можна. Для знищення мікроорганізмів та їх спор у хірургії застосовують як фізичні (стерилізація), так і хімічні методи (дезинфекція) [40, с. 29-30, ].

Стерилізації досягають кип’ятінням у стерилізаторах, обробкою парою під тиском у парових стерилізаторах (автоклавах), обпалюванням і прожарюванням.

Кип’ятіння − найпоширеніший метод стерилізації інструментів, гумових дренажів, скляних предметів. Воно проводиться в стерилізаторах.

Стерилізатори виготовляють з нержавіючої сталі або латуні. Вони складаються з металевого ящика різної конструкції і сітки, на яку кладуть предмети, що підлягають стерилізації. Стерилізатори заповнюють 1 − 2 % розчином натрію гідрокарбонату. Електричний стерилізатор має спеціальний електронагрівальний пристрій, розрахований на напругу в мережі живлення 127 і 220 В [27, с. 11-12].

Дата добавления: 2014-11-29