Скарлатина

Скарлатина − гостре інфекційне захворювання переважно дитячого віку, яке характеризується явищами загальної інтоксикації, ангіною, регіонарним лімфаденітом, дрібнокрапковим висипом та наступним пластинчастим лущенням.

Етіологія. Збудник скарлатини − бета-гемолітичний стрептокок групи А. Антитіла, які утворюються в організмі після перенесеної скарлатини у відповідь на дію токсину, зв’язують токсини стрептокока всіх типів виробляються тільки проти того типу стрептокока, який кликав захворювання. Стрептококи досить стійкі до впливу фізичних і хімічних факторів. При температурі 70 °С вони зберігають життєздатність протягом 1 год, а при 65°С − 2 год. Добре переносять заморожування. Довго зберігаються в гною, висохлій крові. Чутливі до дезінфікуючих засобів [6, с. 359].

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на скарлатину, контагіозний з моменту захворювання до 22-го дня від початку хвороби, а також хворий (дитина або дорослий), в якого є інша стрептококова хвороба (ангіна, назофарингіт, стрептодермія, бешиха та ін.). Основний шлях передачі скарлатини − повітряно-краплинний. Певну роль при поширенні скарлатини відіграє передавання інфекції контактним шляхом − через третю особу та через предмети, яких торкався хворий. Бувають також харчові спалахи скарлатини − через молоко, холодець тощо.

Найбільше випадків захворювання скарлатиною спостерігається серед дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Діти першого року життя і після 15-річного віку на скарлатину хворіють рідко [11, с. 556].

Патогенез. Вхідні ворота інфекції − піднебінні мигдалики, а також пошкоджена шкіра або слизові оболонки іншої ділянки (опікова, ранова, післяродова скарлатина). Скарлатинозний стрептокок розмножується в ділянці вхідних воріт інфекції, виділяє токсин, який всмоктується в кров і зумовлює загальнотоксичні симптоми (головний біль, блювання, підвищення температури тіла тощо), ураження вегетативної нервової системи (спочатку симпатичної, а потім парасимпатичної частини). Септична дія скарлатинозного стрептокока проявляється виникненням на місці втілення інфекції первинного вогнища запалення (ангіна) та гнійними ускладненнями, які розвиваються при певних несприятливих умовах. Продукти розпаду стрептокока мають алергічну дію, що спричиняє розвиток алергічних ускладнень [6, с. 359].

Основні клінічні прояви. Інкубаційний період триває 2 − 7 днів, може скорочуватись до доби або продовжуватися до 11 − 12 днів. Хвороба починається гостро, підвищується температура тіла до 39 − 40 °С, з’являються озноб, блювання, біль у горлі під час ковтання, головний біль, кволість, частішає пульс. У тяжких випадках − неспокій, марення, судороги. У першу добу (рідше − на другу) на лиці, шиї, верхній частині грудей з’являється висип, який швидко поширюється на тулуб і кінцівки (рис. 10.4). Він розеольозний, дрібнокрапковий на гіперемійованому тлі шкіри, зливний на щоках, які стають яскраво-червоними [19, с. 351].

Носогубний трикутник блідий (симптом Філатова), губи яскраво-червоні (вишневі) і потовщені (симптом Розенберга). Висип більш інтенсивний на згинальних поверхнях рук, внутрішніх поверхнях стегон, передній і бічній поверхні грудей та нижній половині живота.

Рис. 10.4. Локалізація висипу при скарлатині (а), краснусі (б)

Характерне скупчення висипу в природних складках шкіри (пахвових, пахових, ліктьових, підколінних), темно-червоне забарвлення шкірних складок та крапкові крововиливи в складках і навколо них. У цих ділянках висип зберігається досить довго, що дозволяє діагностувати хворобу в пізніші строки. Скарлатинозний висип супроводжується помірним свербінням. Шкіра суха, шершава, чіткий білий дермографізм. Іноді, крім типового висипу на шиї, кистях і бічних поверхнях грудей, на спині з’являється міліарний висип у вигляді численних дрібних пухирців з прозорим або мутнуватим вмістом [8, с. 105-106].

Залежно від тяжкості хвороби висип утримується від 2 − 3 до 4 − 7 днів. При його згасанні починається лущення на лиці й тулубі дрібною лускою висівкоподібного типу, а на долонях і підошвах − великопластинчасте, типове для скарлатини.

Ангіна − обов’язковий і типовий симптом скарлатини − може бути катаральною, лакунарною і некротичною, Характерна яскрава гіперемія слизової оболонки глотки і м’якого піднебіння з чіткою межею м’якого і твердого піднебіння. Іноді в перші години хвороби на м’якому піднебінні, частіше в його центрі, можна виявити крапкову або дрібно плямисту,яка потім зливається в суцільне почервоніння. Мигдалики збільшені, на їх поверхні часто спостерігається жовтувато-білий наліт, а у випадку некротичної ангіни з’являються вогнища некрозу брудно-сірого кольору. Катаральна і лакунарна ангіна тривають 4 − 5 днів, некротична − 7 − 10. З першого дня хвороби відповідно до ступеня ураження мигдаликів збільшуються підщелепні лімфатичні вузли, які тверднуть, стають болючими під час пальпації.

Слизова оболонка порожнини рота суха. Язик спочатку обкладений густим білим нальотом, з 2 − 3-го дня хвороби починає очищатися з кінчика і країв (з чіткою межею між нальотом і чистою поверхнею) і до 4 − 5-го дня стає яскраво-червоним (синюшним) з чіткими сосочками, нагадуючи ягоду малини − симптом малинового язика, який може спостерігатись протягом 2 − 3 тижнів. У розпалі хвороби виявляється збільшення печінки, а при тяжких формах − і селезінки [12, с. 329-330].

Лікування. Оскільки навіть при легких формах скарлатини можуть виникати ускладнення, треба проводити антибактеріальну (антистрептококову) терапію. Доцільно також застосовувати гіпосенсибілізуючі засоби: антигістамінні (димедрол, піпольфен, тавегіл та ін.), препарати кальцію.

При токсичних формах скарлатини вдаються до неспецифічної. За показаннями застосовують також симптоматичні засоби. Хворі на скарлатину протягом усього гострого періоду хвороби повинні дотримувати постільного режиму. Ускладнення лікують за загальними правилами. При бактеріальних ускладненнях застосовують антибіотики, за показаннями − фізіотерапевтичні, хірургічні та інші методи лікування [6, с. 362].

Профілактика. Специфічної профілактики скарлатини досі ще не розроблено. Тривають пошуки ефективних методів активної імунізації. Хворого на скарлатину ізолюють удома або госпіталізують, якщо є показання (важка та ускладнена форми хвороби, неможливість забезпечити догляд за хворим або ізолювати його вдома тощо). Реконвалесценти, які відвідують дитячі дошкільні заклади та перші два класи школи, допускаються в ці заклади, коли мине 22 дні від початку хвороби. Карантин для контактних дітей дошкільного віку та учнів перших двох класів встановлюється на 7 днів. 3. За вогнищем встановлюють медичний нагляд [12, с. 333].

Дата добавления: 2014-11-29