Кишкові інфекції

Дизентерія (шигельоз) − гостра інфекційна хвороба з фекально-оральним механізмом передачі, спричиняється різними видами шигел, характеризується симптомами загальної інтоксикації, ураженням товстої кишки, переважно її дистального відділу, та ознаками геморагічного коліту. В окремих випадках набуває затяжного або хронічного перебігу [8, с. 309].

Етіологія. Збудниками дизентерії є бактерії роду Shigella (шигели). При низькій температурі, у вологому середовищі, в темряві вони зберігаються довго; швидко гинуть на сонячному світлі, при висушуванні, високій температурі та у разі дії дезинфікуючих засобів. Найбільш поширені тепер шигели Зонне. Певну питому вагу мають шигели Флекснера [29, с. 62].

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий і бактеріоносій. Шляхи передачі − фекально-оральний.Переважає контактно-побутове зараження. Важливу роль у передаванні дизентерії відіграють руки як хворої (джерело), так і здорової людини, яка сприймає інфекцію. Тому дизентерію називають хворобою брудних рук. Контактно-побутовий шляхзараження найчастіше характерний для людей, які не дотримують санітарно-гігієнічних правил. Поширення дизентерії спричинюють мухи, які механічно переносять шигели. Мухи є також своєрідним джерелом інфекції, оскільки в їхніх кишках шигели довго зберігають життєздатність. При інфікуванні харчових продуктів та води шигелами реалізуються відповідно харчовий та водний шляхипоширення дизентерії [13, с. 79].

Сприйнятлівість до дизентерії дуже висока у всіх вікових групах, особливо у дітей раннього віку. Імунітет нестійкий, зникає вже через кілька місяців.

Патогенез. Дизентерія − типова кишкова інфекція. Збудник потрапляє в організм через рот. У шлунку та кишках дизентерійні палички частково руйнуються. Звільнений токсин всмоктується в кров, зумовлюючи явища інтоксикації. Внаслідок токсичного пошкодження нирок дизентерійний токсин компенсаторно виділяється слизовою оболонкою товстої кишки, спричинює її пошкодження та сенсибілізацію. У зміненій слизовій оболонці товстої кишки шигели фіксуються і завдяки своїм інвазивним властивостям зумовлюють наступний розвиток місцевих запальних процесів (від катаральних до виразкових) [12, с. 72].

Основні клінічні прояви. Інкубаційний період при дизентерії триває від кількох годин до 7 днів (найчастіше 2 − 3 дні). Початок хвороби гострий. Інтоксикація при дизентерії проявляється загальним нездужанням, головним болем, підвищенням температури тіла, нерідко − блюванням. У тяжких випадках спостерігаються симп­томи нейротоксикозу: судороги, порушення свідомості різного ступеня та ін. Місцевий запальний процес у товстій кишці проявляється болем у животі та частими випорожненнями. Біль у животі має переймоподібний характер, спочатку відчувається по всьому животу, потім локалізується переважно у лівій здухвинній ділянці, буває перед кожною дефекацією і під час неї [29, с. 63].

Випорожнення мають спочатку каловий характер, потім кількість калових мас зменшується, у тяжких випадках вони повністю зникають. Випорожнень мало, вони містять мутний слиз та прожилки крові (ректальний плювок). Кількість дефекацій тим більша, чим тяжче захворювання. Зі зменшенням кількості калових мас з’являються часті болісні позиви на випорожнення у зв’язку зі спастичним скороченням м’язів прямої кишки (тенезми). Залежно від ступеня явищ загальної інтоксикації та інтенсивності кишкового синдрому розрізняють легку, середньотяжку та тяжку, або токсичну, форми дизентерії.

При значному харчовому зараженні перебіг дизентерії нерідко нагадує харчову токсикоінфекцію. Спостерігаються явища загальної інтоксикації, повторне блювання, часті рідкі випорожнення з домішками неперетравленої їжі, слизу, зелені, рідше − крові. Розвивається зневоднення, порушується гемодинаміка [8, с. 316].

Дизентерія у дітей раннього віку має ряд відмінностей. Колітичний синдром у цьому віці відносно слабкий або його зовсім немає. Випорожнення рідкі, зберігають каловий характер, але мають зеленуватий колір. Патологічних домішок (слизу та крові) звичайно мало. Еквівалентами тенезмів є почервоніння обличчя та крик під час дефекації. Паралельно з явищами кишкового токсикозу розвиваються зневоднення та гемодинамічні розлади. При глибокому ураженні слизової оболонки товстої кишки можуть спостерігатися кровотеча, прорив кишки та наступний перитоніт, рубцеві зміни, випадання прямої кишки. При затяжному та хронічному перебігу дизентерії розвиваються гіпотрофія, анемія, гіповітаміноз.

Після перенесеної дизентерії протягом тривалого часу можуть зберігатися зміни рухових функцій кишок (спазми, біль у животі, нестійкі випорожнення) [6, с. 372-373].

Лікування. Основний принцип лікування хворих на дизентерію − якомога раніше почати терапевтичні заходи. Лікування хворих на дизентерію може здійснюватися як в інфекційному стаціонарі, так і вдома. Хворих на легкі форми дизентерії у разі задовільних санітарно-побутових умов життя можна лікувати вдома. Про це повідомляють санітарно-епідеміологічні установи. Обов’язковій госпіталізації підлягають хворі з середньотяжкими і тяжкими формами дизентерії, декретовані контингенти та при наявності епідеміологічних показань.

Велике значення надають дієтотерапії. У гострій фазі хвороби призначається дієта № 4 (4а). Рекомендують протерті слизові супи з овочів, крупів, страви з протертого м’яса, сир, відварену рибу, пшеничний хліб та ін. їжу потрібно приймати невеликими порціями 5 − 6 разів на день. Після нормалізації випорожнення призначають дієту № 4в, а пізніше − дієту № 15 [13, с. 92-93].

Етіотропна терапія передбачає використання різних антибактеріальних лікарських засобів з урахуванням чутливості до них збудника та після взяття матеріалу на бактеріологічне дослідження. Останнім часом було переглянуто принципи та методи етіотропного лікування хворих на дизентерію. Рекомендується обмежувати використання антибіотиків широкого спектра дії. Хворих на легкі форми дизентерії доцільно лікувати без використання антибіотиків [8, с. 325].

Профілактика. Велике значення для профілактики дизентерії мають санітарно-профілактичні заходи, особливо боротьба з мухами; правильна організація санітарного режиму та медичного обслуговування дітей у дитячих закладах; дотримання правил особистої гігієни.

Заходи у вогнищі. 1. Хворого на дизентерію ізолюють удома або госпіталізують до стаціонара. З лікарні реконвалесцентів виписують не раніш як через 3 дні після зникнення клінічних симптомів хвороби та одноразового бактеріологічного дослідження випорожнень з негативним результатом. Дітей, які відвідують дошкільні заклади, виписують після дворазового бактеріологічного обстеження. Фекалії для дослідження збирають не раніше ніж на 3-й день після закінчення антибактеріального лікування. За реконвалесцентами дільничний лікар встановлює диспансерний нагляд: після гострої дизентерії протягом одного місяця, після хронічної − трьох місяців. 2. Контактних дітей у дитячих дошкільних закладах обстежують бактеріологічно. Потрібно якомога раніше виявляти хворих з клінічно вираженими та безсимптомними формами дизентерії, ізолювати таких хворих і лікувати їх. 3. У вогнищі проводять заключну дезінфекцію. 4. За вогнищами встановлюють медичне спостереження [6, с. 374-375].

Сальмонельоз − гостра інфекційна хвороба, яка зумовлюється численними серотипами бактерій роду сальмонел, передається найчастіше через продукти харчування, характеризується переважним ураженням травного каналу, рідше туфоподібним або септичним перебігом.

Етіологія. Усі сальмонели продукують ентеротоксин, а при руйнуванні бактеріальної клітини вивільняється ендотоксин. Сальмонели досить стійкі до факторів зовнішнього середовища. У відкритих водоймах вони зберігаються близько 4 місяців, а у фекаліях тварин − до 3 років, у молоці при температурі 6 − 8 ° С − близько 3 тижнів, у яйцях водоплаваючої птиці − до 1 року. Сальмонели стійкі до впливу низьких температур, у м’ясі при 0 ° С вони виживають близько 140 днів, зберігаючи здатність до розмноження. Більшість штамів сальмонел стійкі до антибіотиків, але високочутливі до звичайних дезинфікуючих розчинів (хлорного вапна, хлораміну та ін.) [29, с. 21-22].

Епідеміологія. Основним джерелом інфекції при сальмонельозі є різноманітні сільськогосподарські (корови, телята, свині, вівці, коні та ін.) і дикі тварини, птахи, особливо водоплаваючі, у яких хвороба частіше перебігає безсимптомно. Тварини можуть протягом тривалого періоду (роками) виділяти збудників у зовнішнє середовище з екскрементами, сечею, молоком, носовим слизом, слиною. Джерелом інфекції може бути хвора на сальмонельоз людина або бактеріоносій [13, с. 119].

Механізм передачі інфекції переважно фекально-оральний, рідко контактно-побутовий. Факторами передачі найчастіше є продукти харчування, насамперед м’ясо тварин та птиці. Інфекція може передаватись також через рибу і рибопродукти, готові страви, які не підлягають термічній обробці (салати, вінегрети), а також через фрукти, кондитерські вироби, молоко, воду. Описані випадки хвороби, спричиненої вживанням яєць, особливо водоплаваючої птиці; останнім часом почастішали випадки сальмонельозу, зумовлені вживанням курячих яєць, внаслідок інтенсифікації процесу вирощування і незадовільних умов утримування птиці [12, с. 98].

Контактно-побутовий шлях зараження реалізується під час догляду за хворими, а також у скупчених колективах, особливо в дитячих дошкільних закладах, пологових відділеннях, дитячих стаціонарах. Найбільш сприйнятливі до сальмонельозу діти першого року життя, серед яких частіше спостерігаються важкі генералізовані форми хвороби. З віком у дітей сприйнятливість до сальмонельозу поступово знижується [6, с. 377].

Патогенез. Збудник сальмонельозу потрапляє в організм через рот. Місцем первинного втілення та розмноження збудника; епітелій тонкої кишки і лімфатичні вузли. Ендотоксин, який утворюється в процесі розмноження та загибелі сальмонел, зумовлює явища загальної інтоксикації, ураження судинно-нервового апарату та місцевий запальний процес у кишках. При генералізації інфекції розвиваються тифоподібні і септичні форми сальмонельозу. В деяких випадках у клінічній картині сальмонельозу прояви ураження травного каналу не дуже виражені або їх зовсім немає [8, с. 290].

Основні клінічні прояви. Сальмонельозу властива різноманітність проявів хвороби. При харчовому зараженні розвивається, як правило, сальмонельоз типу харчової токсикоінфекції. Інкубаційний період від кількох годин до 1 − 2 днів. Гостро та швидко розвиваються явища гастроентериту та гастроентероколіту (біль у животі, блювання, пронос). Підвищується температура тіла, спостерігається розлад гемодинаміки на фоні токсикозу з ексикозом. Випорожнення прискорюються, вони рідкі, пінисті, дуже неприємного запаху. Коли в процес втягується товста кишка, можливі домішки слизу, прожилки крові. Сальмонельозна харчова токси-коінфекція розвивається переважно у дітей старшого віку, але можлива й у дітей раннього віку [29, с. 26-27].

Лікування хворих на сальмонельоз проводять з урахуванням клінічної форми, тяжкості та фази хвороби, а також віку хворого.

При харчовому інфікуванні треба промити шлунок, поставити очисну клізму. Якщо є симптоми зневоднення та токсикозу, вдаються до регідратаційної терапії ізотонічними глюкозосольовими розчинами та синтетичними плазмозамінниками (гемодез, реопо-ліглюкін та ін.). У тяжких випадках застосовують глікокортикоїдні препарати. Згідно з показаннями призначають серцеві, діуретичні, спазмолітичні та інші симптоматичні засоби. При гастроінтестинальній формі сальмонельозу у дітей старшого віку немає потреби призначати антибактеріальні засоби.

При сальмонельозі у дітей раннього віку застосовують антибактеріальне лікування. Антибактеріальну терапію застосовують також у хворих усіх вікових груп при тяжких і генералізованих (тифоподібна та септична) формах сальмонельозу. Антибактеріальне лікування слід поєднувати з корекційним регідратуючим та детоксикаційним, проводячи його під контролем показників активної реакції внутрішнього середовища.

Широко застосовують у лікуванні сальмонельозу біологічні препарати: колібактерин, біфідумбактерин, лактобактерин, біфікол та ін. [13, с. 127-128].

Профілактика. Основою профілактики харчового сальмонельозу є ветеринарно-санітарний нагляд за забоєм худоби та птиці, контроль за збереженням і обробкою м’яса та інших харчових продуктів, санітарним станом харчоблоків, винищування гризунів, виявлення бактеріоносіїв серед працівників харчової промисловості та дитячих закладів.

Профілактика контактного сальмонельозу серед дітей раннього віку включає суворе дотримання харчового режиму та бактеріологічне дослідження випорожнень у людей, які їх оточують. Бактеріологічні обстеження проводять у матерів новонароджених дітей у пологовому будинку та у матерів, які доглядають за хворими дітьми в дитячих відділеннях лікарні; у всіх дітей, які надходять до лікарні для стаціонарного лікування; у дітей при оформленні їх у дитячі заклади та перед поверненням у них після тривалої перерви. При виявленні серед дітей бактеріоносіїв їх ізолюють та лікують [6, с. 379].

Дата добавления: 2014-11-29