Туберкульоз

Відкриття збудника туберкульозу належить Роберту Коху (1882 р). Тепер збудник називають мікобактерією туберкульозу. Виділяють такі типи мікобактерій: людський, бичачий, пташиний. Вони відрізняються за ступенем вірулентності, патогенності, стійкості і впливом на характер перебігу захворювання.

Етіологія. Головне джерело зараження − хвора на туберкульоз людина. Основні шляхи проникнення мікобактерій туберкульозу в організм людини або тварини такі: аерогенний, або інгаляційний, краплинний, або пилковий, аліментарний, контактний і внутрішньоутробний [6, с. 316].

Епідеміологія. Аерогенний шлях зараження спостерігається у 90 − 95 % випадків. При аерогенному шляху інфікування мікобактерії потрапляють у дихальні шляхи з краплинами слизу, харкотиння або пилом. Туберкульоз органів дихання може розвинутися і при проникненні збудника з мигдаликів, лімфовузлів, з черевної порожнини.

Аліментарний шлях зараження пов’язаний із вживанням харчових продуктів від тварин, хворих на туберкульоз, використанням інфікованої їжі, посуду, через молоко хворої матері.

Контактний шлях проникнення мікобактерій можливий у людей, які доглядають хворих тварин або працюють із зараженим матеріалом від хворих, коли збудник захворювання проникає безпосередньо через пошкоджену шкіру або кон’юнктиву. Рідко вхідними воротами туберкульозу можуть бути мигдалики, слизова оболонка очей та статевих органів.

Внутрішньоутробне зараження туберкульозом зустрічається При генералізованих формах захворювання та пошкодженні плаценти під час пологів при аспірації новонароджених навколоплідних вод. Існування спадкового туберкульозу не доведено [11, с. 595]

Патогенез. Туберкульоз органів дихання визначають за локалізацією і поширеністю процесу, фазою його перебігу і бактеріовиділенням.

Фази перебігу процесу визначаються активністю процесу у хворого (інфільтрація, розпад, обсіменіння).

При ефективному лікуванні відбувається зворотний розвиток туберкульозу, процес стабілізується, йому властиві такі фази, як розсмоктування, ущільнення, рубцювання і петрифікація.

Локалізацію і поширеність процесу визначають у легенях за частками і сегментами, вказуючи їх у діагнозі. Якщо уражуються інші органи або системи, відмічають локалізацію ураження.

До тих, хто виділяє бактерії, відносять хворих, в яких мікобактерії туберкульозу знайдено будь-яким методом дослідження, навіть одноразово, але при наявності клініко-рентгенологічних даних, що свідчать про активність процесу. Після підтвердження повторного бактеріовиділення констатують відкриту форму туберкульозу БК+ (закриту форму позначають БК−) [33, с. 428].

Ускладнення туберкульозного процесу

До ускладнень належать ті, які найчастіше зустрічаються і пов’язані з особливостями і тяжкістю перебігу легеневого і позалегеневого туберкульозу, а також ті, що є наслідком хірургічних операцій з приводу легеневого, сечостатевого, кістково-суглобового та інших форм туберкульозу.

Ускладненнями є: легенева кровотеча, ателектаз, легенево-серцева недостатність (легеневе серце, спонтанний пневмоторакс, амілоїдоз, бронхіальні, торакальні фістули та ін.).

У дитячому віці найчастіше розвиваються форми первинного туберкульозу (первинний туберкульозний комплекс, бронхоаденіт, полісерозит), який має свої характерні риси: 1) високу сенсибілізацію всіх тканин до мікобактерій туберкульозу; 2) схильність до генералізації процесу всіма шляхами, особливо гематогенним і лімфогенним; 3) майже постійне залучення в процес лімфатичної системи (лімфатичних вузлів і судин), а також серозних оболонок; 4) схильність лімфатичних вузлів до казеозу. Схильність до самостійного загоювання і сприятливого прогнозу. Залежність перебігу від віку: чим менша дитина, тим важчою є хвороба [6, с. 317].

При первинному туберкульозі в клінічній картині переважають загальні симптоми. Дитина стає дратівливою, млявою, вередливою, швидко втомлюється, втрачає апетит, худне, починає відставати у фізичному розвитку. З’являється субфебрильна температура тіла. Розвивається локальний процес у будь-якому органі або діагностується туберкульозна інтоксикація.

Вторинний туберкульоз виникає внаслідок реогенної реінфекції (загострення первинних вогнищ у легенях, плеврі, лімфатичних вузлах, рідше − в інших органах) і екзогенної суперінфекції (вторинного проникнення в організм мікобактерій туберкульозу).

При вторинних формах процес поширюється переважно бронхогенним і лімфогенним, рідше гематогенним шляхом. Він може проявлятися як вогнищевий, інфільтративний і дисемінований туберкульоз. У пубертатному віці спостерігаються форми туберкульозу, що мають гострий перебіг, у тому числі й первинний туберкульоз, який нерідко стає хронічним. Вогнище в легені загноюється, а у внутрішньогрудних лімфатичних вузлах залишаються казеозні маси. Проявом первинного туберкульозу у підлітків буває вузлова еритема, фліктенульозний кератокон’юктивіт, ексудативний плеврит, полісерозит, лімфаденіт [19, с. 355-356].

Ураження туберкульозом кісток і суглобів, очей, шкіри (скрофулодерма) зумовлюється гіперергічним станом організму. Розвивається екстрапульмональний лімфаденіт (периферичний і брижовий) з тотальним казеозом і утворенням фістули. Часто виникають ускладнення − плеврит, утворення в легенях каверн, обсіменіння з первинного вогнища з розвитком дочірніх каверн.

Рання діагностика захворювання у дитячому віці грунтується на досконалому вивченні анамнезу, даних об’єктивного, лабораторного, рентгенологічного, функціонального та інструментального методів дослідження.

Основним методом установлення діагнозу туберкульозу є бактеріоскопічний. Він включає пряму бактеріоскопію мазків із патологічного матеріалу: харкотиння, плеврального і перитонеального ексудату, спинномозкової рідини, сечі, гною та ін.

З метою раннього виявлення туберкульозу пробу Манту роблять дітям при досягненні ними 1 року і далі щороку (краще восени) незалежно від результату попереднього дослідження. Дітей до 12 міс обстежують на туберкульоз за показаннями (наявність контакту або підозра на туберкульоз).

Протипоказаннями для проведення реакції Манту є захворювання шкіри, гострі і хронічні інфекційні захворювання в періоді загострення, включаючи період реконвалесценції (не менш як 2 міс після зникнення клінічних симптомів), алергічний стан (бронхіальна астма, ідіосинкразія з вираженим шкірним проявом), епілепсія, ревматизм в активній фазі.

Не допускається проведення проби Манту в дитячих колективах під час карантину при інфекційних захворюваннях. Проба Манту передує ревакцинації проти різних інфекцій [33, с. 440-441].

Дата добавления: 2014-11-29