Право громадян України на житло

У відповідності до Всесвітньої Декларації прав людини кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одежу, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, який необхідний для підтримання здоров’я та благоустрою його самого, а також його сім’ї (ст. 25).

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права також вказується, що беручи участь у даному Пакті держави визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, та на неухильне поліпшення умов життя” (ст. 11).

Відповідно до Конституції України держава повинна проводити курс на послідовне забезпечення права громадян на житло. Зокрема, в ст. 47 Конституції зазначено: “Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.”

Отже, право громадян на житло - це гарантована Конституцією України можливість громадянина задовольнити потребу на житло одним із шляхів, що визначає закон.

Таким чином, кожен громадянин України має право на житло. Він може побудувати будинок і обслуговуючі його споруди, придбати їх у власність на основі цивільно-правових угод або взяти в оренду. Громадяни України мають право на одержання у встановленому порядку житлового приміщення (квартири) у будинках державного житлового фонду та у будинках громадського житлового фонду. Надання житла в будинках державного та громадського фонду проводиться в першу чергу громадянам, які потребують соціального захисту (інваліди, ветерани війни і праці, учасники бойових дій), як правило безоплатно, або за доступну для них плату відповідно до закону.

Жилі будинки, побудовані громадянами України або придбані ними на основі цивільно-правових угод, є їх власністю. Власним будинком громадянин на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається. Він може вчиняти щодо своєї власності будь-які дії, що не суперечать закону, може його безоплатно або за плату передавати у володіння або користування іншим особам, а також його відчужувати.

Конституційне право на житло, насамперед, означає, що громадяни забезпечуються реальною та гарантованою можливістю користуватися житлом для задоволення своїх потреб і розпоряджатися ним у певних межах, а також, у міру необхідності, покращувати свої житлові умови.

Як було визначено в Концепції державної житлової політики, схваленій постановою Верховної Ради України 30 червня 1995 року, право громадян на житло гарантується шляхом:

1) розширення житлового будівництва за рахунок різних джерел фінансування. Сприяння залученню позабюджетних джерел фінансування, зокрема коштів населення, підприємств, установ, організацій, фондів, кредитів банків тощо;

2) удосконалення системи інвестування житлового будівництва, у тому числі шляхом залучення приватизаційних паперів громадян у житлове будівництво, створення умов для надання громадянам пільгових кредитів на будівництво або купівлю житла;

3) забезпечення соціального захисту населення у зв’язку з переходом до самоокупної системи експлуатації житла і наданням житлово-комунальних послуг за їх собівартістю;

4) безумовного забезпечення земельними ділянками під індивідуальну забудову громадян, які потребують поліпшення житлових умов; надання згідно з чинним законодавством земельних ділянок для будівництва житла іншим фізичним і юридичним особам;

5) розширення мережі спеціалізованих будинків для тимчасового проживання громадян (гуртожитків, будинків-інтернатів, готелів-притулків);

6) створення ринку будівельних послуг, будівельних матеріалів, виробів, технологій, проектної документації, а також першочергове спрямування недержавних інвестицій на будівництво і реконструкцію житла та інших об’єктів соціальної сфери;

7) продовження приватизації державного житлового фонду, створення ринку житла та ринкових структур у житловому господарстві;

8) підвищення відповідальності власників і користувачів квартир (будинків) за їх належну експлуатацію та утримання, недопущення використання житла не за призначенням;

9) обов’язкового об’єднання власників квартир багатоквартирних будинків в товариства (об’єднання) з метою забезпечення належного утримання будинків та прибудинкових територій;

10) запровадження державної підтримки молоді щодо забезпечення житлом.

Право на житло носить багатоаспектний характер і може бути зведене до декількох юридичних можливостей та гарантій, які випливають зі змісту статті 47 Конституції України.

По-перше, кожному гарантується можливість стабільного користування жилими приміщеннями в будинках державного, громадського та інших житлових фондів. Стабільність користування жилими приміщеннями означає, що:

H ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та за рішенням суду (частина 3 статті 47 Конституції України);

H ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина 3 статті 9 Житлового кодексу).

По-друге, громадянам надається можливість поліпшення своїх житлових умов або отримання іншого жилого приміщення різними способами:

H малозабезпеченими особами та іншими вказаними в законі громадянами, які потребують житла – шляхом отримання житла безоплатно або за доступну плату;

H іншими особами – шляхом будівництва або придбання жилих приміщень за рахунок власних грошових коштів із залученням грошових субсидій держави та кредитів банків.

По-третє, з конституційних норм випливає можливість використання жилого приміщення не лише для проживання громадянина-власника цього приміщення та членів його сім’ї, але й використання його шляхом передачі для проживання іншим громадянам на підставі договору найму.

Важливе значення для забезпечення стабільного використання жилих приміщень мають положення статті 33 Конституції, яка гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та свободу вільного вибору місця проживання. При цьому Конституція має на увазі дві форми проживання: постійне проживання і переважне проживання. В обох випадках громадянин вправі мати своє житло, тому точне визначення місця проживання громадянина має важливе значення для охорони його прав та забезпечення виконання ним своїх обов’язків.

Необхідно відзначити, що відповідно до статті 64 Конституції України право громадянина на житло в будь-яких випадках не може обмежуватись.

З конституційним правом громадян на житло тісно пов’язані їхні права та обов’язки, передбачені житловим законодавством. Зокрема, стаття 9 Житлового кодексу України до основних житлових прав громадян відносить:

1) право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів;

2) право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

До житлових обов’язків громадян законодавство відносить обов’язки щодо:

1) дбайливого ставлення до будинку, в якому вони проживають;

2) використання жилого приміщення відповідно до його призначення;

3) додержання правил користування жилими приміщеннями;

4) економного витрачання води, газу, електричної і теплової енергії;

5) не допущення використання жилих будинків і приміщень на шкоду інтересам суспільства.

Таким чином, закріплене в Конституції України право громадян на житло відображає той факт, що право мати житло є реальним правом, хоча у житловій сфері є ще багато проблем. Так, наприклад, середня забезпеченість житлом в Україні становить 19,7м² загальної площі в розрахунку на одну особу, що нижче рівня забезпеченості в розвинутих країнах у 2,5-3 рази. При цьому 5,66 млн. сімей і самотніх людей, або близько 17 млн. чол. (1/3 населення України), проживають у незадовільних умовах – гуртожитках, комунальних квартирах, старих будинках, в орендованих квартирах чи в приміщеннях із забезпеченістю менше 9м² жилої площі на одну особу.

Поряд із вказаними проблемами необхідно враховувати той факт, що потреби громадян у галузі забезпечення житлом постійно зростають, якісно змінюється характер бачення громадянами питання про благоустрій житла тощо. Тому, на наш погляд, у міру здійснення соціальних та житлових програм буде розширятися зміст права на житло, воно буде збагачуватись новими моментами, охоронятися новими матеріальними та юридичними гарантіями.

Дата добавления: 2014-12-07