Контроль з боку органів місцевого самоврядування

Контроль з боку органів судової влади (судовий контроль).

Контроль органів судової влади — це заснована на законі діяльність судів щодо перевірки правомірності актів і дій органів управління, їх посадових осіб із застосуванням, якщо виникає необхідність, правових санкцій.

Основний зміст судового контролю як способу забезпечення законності полягає у правовій оцінці, яку дав суд, діям і рішенням органів державного управління та їх посадових осіб. Якщо при цьому встановлюються порушення законності, то судовий орган вживає відповідні заходи і притягує винних до відповідальності.

Результати контрольної діяльності, що виносяться судами, відбиваються в: 1) окремих ухвалах, які виносяться щодо конкретних справ; 2) поданнях, у яких, на відміну від окремих ухвал, узагальнюються типові порушення законності, умови і причини, які сприяють їх проявам.

Органи міцевого самоврядування та їх виконавчі апарати утворюються згідно з Конституцією України (ст. 140) і функціонують на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. із змінами і доповненнями.

Контрольними повноваженнями у сфері державного управління наділені ради всіх рівнів і виконавчі органи (виконавчі комітети) сільських, селищних, міських, районних у містах рад. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку областей і районів та контролюють їх виконання. Затверджують та контролюють виконання відповідних бюджетів.

Відомчий контроль здійснюється міністерствами і відомствами усередині відповідної структури (тому його ще називають внутрішньовідомчим контролем). Такий контроль тісно пов'язаний із завданнями, що стоять перед міністерствами і відомствами. Загальні питання його організіції та проведення регулює порядок здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю.[76] Відповідно до цього акта в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади створюються і функціонують самостійні внутрішньовідомчі контролюючі структури — контрольно-ревізійні підрозділи, завданням яких є перевірки фінансово-господарської діяльності підпорядкованих їм державних підприємств, установ і організацій. Порядок організації і проведення ревізій та перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій визначається інструкціями, які затверджуються керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з Головним контрольно-ревізійним управлінням України (далі — ГоловКРУ).

Здійснюючи керівництво відповідними сферами управління, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції видають акти, організують і контролюють їх виконання. Повноваження цих органів, у тому числі й контрольні, закріплені в законах, положеннях про відповідні міністерства і відомства, управління (відділи) місцевих органів державної виконавчої влади, статутах державних підприємств, установ і організацій. У міністерствах і відомствах для здійснення контрольних функцій утворюються відомчі інспекції, групи. Контрольні повноваження покладаються також на юридичні служби і юрисконсультів.

Сутність міжвідомчого контролю полягає в тому, що він здійснюється органом міжгалузевої компетенції за виконанням загальнообов'язкових правил, які діють у відповідній сфері.

Першою особливістю міжвідомчого контролю є те, що він виключає підпорядкованість, тобто здійснюється органом іншої відомчої належності. Друга особливість такого контролю полягає в тому, що коло питань, яке має право перевіряти орган міжвідомчого контролю, є вузьким, спеціальним, тобто прив'язанє до завдань, які стоять перед цим органом. Наприклад, Державний комітет статистики України контролює тільки порядок організації та ведення статистичної звітності міністерствами, державними комітетами та іншими відомствами. Міністерство фінансів України за допомогою ГоловКРУ здійснює контроль за використанням грошових коштів, матеріальних цінностей, їх збереженням, контролює стан і достовірність бухгалтерської звітності. Вони не втручаються в інші функціональні повноваження підконтрольного органу.

До міжвідомчого контролю слід віднести й контроль з боку різних спеціалізованих державних інспекцій, служб, комісій, комітетів, управлінь та ін., які структурно входять до складу відповідних міністерств чи відомств. Це пожежна, санітарна, автомобільна та інші інспекції, підрозділи Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації, митної служби, управлінь цивільної авіації та ін. Згідно з наданими їм повноваженнями вони здійснюють контроль за додержанням загальнообов'язкових правил у різних сферах діяльності — промисловості, сільському господарстві, транспорті, охороні природи тощо.

Надвідомчий контроль здійснюється органами загальної компетенції — Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями з питань господарського, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва незалежно від відомчого підпорядкування об'єктів контролю.

Ще однією характерною рисою зазначених видів контролю є те, що тільки за результатами відомчого і надвідомчого контролю винну особу можна притягти до дисциплінарної відповідальності за тих обставин, що перевірки здійснюють вищі посадові особи, які наділені правом прийому на роботу. Результатом проведения міжвідомчого контролю може стати притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності. Притягнення до кримінальної відповідальності не виключає можливості застосування дисциплінарного стягнення.

Контроль здійснюється у формі перевірок (обстеження і вивчення окремих напрямків фінансово-господарської діяльності, за результатами якої складається довідка або доповідна записка), ревізій (документальний контроль фінансово-господарської діяльності, за наслідками якої складається акт), витребування звітів та ін.

10.3. Нагляд як спосіб забезпечення законності і дисципліни.

Контроль слід відрізняти від близького до нього виду державної діяльності — нагляду, хоча у них є деякі однакові риси, їх поєднують єдина мета — забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні, форми здійснення роботи — перевірки, витребування звітів, пояснень та ін., спостереження за дотриманням нормативних актів та стандартів. Загальний нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами здійснює єдиний державний орган — прокуратура.

Але, здійснюючи нагляд, прокуратура ставить тільки питання про усунення виявлених нею порушень законодавства. Прокурор приносить протест, вносить припис або подання про усунення порушень закону або виносить постанову про дисциплінарне провадження, провадження в справі про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи відносно винних осіб, але самостійно ніяких конкретних дій по ліквідації (припиненню) протиправної ситуації не здійснює. Конкретні дії щодо наведення порядку здійснюють компетентні посадові особи — сама особа, винна у вчиненні правопорушення, або вища посадова особа, яка має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного ій об'єкта.

Загальний нагляд обмежений функцією нагляду прокуратури за відповідністю нормативних актів (причому актів у будь-яких формах — письмових, друкованих, усних) та дій усіх державних органів, об'єднань громадян, підприємств, установ (незалежно від форм власності, підпорядкованості приналежності), службових осіб та громадян законам України.

На відміну від інших держорганів, яким надано наглядово-контрольні повноваження, прокурори здійснюють функцію загального нагляду, не будучи наділені правом застосування прямих заходів впливу щодо усунення порушень законності у сфері виконавчоі влади: не мають права скасовувати акти управління, звільняти або призначати працівників, накладати на них дисциплінарні, адміністративні стягнення; діють прокурори у формах, властивих тільки цим органам.

Прокурори мають право, зажадати надання документів та відомостей, безперешкодно входити до приміщень, здійснювати на місцях перевірку виконання законів, вимагати від відповідних органів і службових осіб провадження перевірок і ревізій підпорядкованих об'єктів, вимагати від службових осіб громадян пояснень письмових та усних з приводу порушень закону чи підзаконного акту.

Об’єктами загального нагляду прокуратури є будь-які державні органи (Кабінет Міністрів, уряд Криму, міністерства, державні комітети, відомства, місцеві ради та їх виконкоми, інші органи місцевої адміністрації), об'єднання громадян, підприємства, установи, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, службові особи, громадяни. Єдиний державний орган, шодо якого не може здійснюватися загальний нагляд, є Верховна Рада України.

Загальний нагляд прокуратури відрізняється від інших форм контролю (нагляду) і за специфічними методами. Прокурорська перевірка — не планова ревізія і проводиться лише за сигналом про порушення законності, оскільки її завдання не стільки у приверненні уваги до певних недоліків, скільки у виявленні порушника законності і притягненні його до передбаченої законом відповідальності.

Окремої уваги заслуговує таке поняття як “адміністративний нагляд”, який здійснюється державними інспекціями і службами та уповноваженими особами. Ця діяльність на відміну від прокурорського нагляду має за мету не тільки попередження протиправних дій, усунення причин і умов, що сприяють правопорушенням, а й застосування заходів адміністративного примусу, в тому числі адміністративної відповідальності, в разі виявлення порушень загальнообов'язкових правил. Характерним є й те, що інспекції та служби самостійно застосовують адміністративно-примусові заходи відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУАП).

Нагляд, який здійснюється прокуратурою, та адміністративний нагляд, який здійснюється органами управління, розрізняється об’ємом такої наглядової діяльності, яка обумовлена їх неоднаковим правовим положенням.

Адміністративний нагляд має схожість із загальним наглядом прокуратури, але не співпадає з ним, оскільки охоплює більш вузьку сферу діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування.

Як правило, адміністративний нагляд здійснюється особами, які мають право складати протоколи за окремі адміністративні правопорушення (ст. 255 КУАП). Це можуть бути уповноважені на те посадові особи:

органів внутрішніх справ;

органів державного пожежного нагляду;

органів охорони здоров’я;

органів державної служби з карантину рослин;

органів охорони пам’яток історії та культури;

органів державного енергонагляду;

органів Державної інспекції з енергозбереження;

органів Міністерства транспорту України;

органів зв’язку;

органів у справах захисту прав споживачів; фінансових органів;

підприємств і організацій, у віданні яких є електричні мережі;

підприємств і організацій, які експлуатують магістральні трубопроводи;

органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби;

органів державного ветеринарного нагляду;

органів Міністерства праці та соціальної політики України;

органів рибоохорони;

служби державної охорони природно-заповідного фонду України;

органів Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки;

представники громадських організацій або органів громадської самодіяльності: член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; громадський інспектор Українського товариства охорони пам’яток історії та культури; громадський лісовий інспектор;

громадський мисливський інспектор, інші посадові та уповноважені особи, визначені законодавством.

Як правило, це державні інспектори та працівники відповідних служб.

Адміністративний нагляд здійснюється органами управління відносно

непідпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, посадових осіб і окремих громадян.

Поєднання контрольних і наглядових функцій частіше всього зустрічається в діяльності державних інспекцій, оскільки вони з одного боку наглядають за виконання правил і стандартів, а з іншого здійснюють контрольні функції внутрішньоорганізаційної діяльності. Наприклад, Державна автомобільна інспекція, здійснюючи нагляд за дорожнім рухом, одночасно контролює виконання відповідних правил експлуатації автотранспорта в автогосподарствах, і правил дорожнього руху.

Форми адміністративного нагляду різні. Це і спостереження і перевірка як по власній ініціативі так і по заявам та скаргам громадян.

Контрольна функція здійснюється відповідним міністерством і тільки підпорядкованих йому організацій, підприємств та установ.

Функції нагляду, як правило, носять надвідомчий характер і здійснюються вони від імені держави щодо непідпорядкованих організацій та окремих громадян. Органи, які здійснюють нагляд, наділені правом примусу та притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності. Наприклад, підрозділи міліції здійснюють загальний адміністративний нагляд у сфері охорони громадського порядку і громадської безпеки та спеціальний адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, умовно засуджених та умовно звільнених.

10.4. Звернення громадян як форма забезпечення законності і дисципліни.

Відповідно до ст. 40 Конституції Україи усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Через звернення громадян втілюється у життя один із конституційних принципів – участі громадян в управлінні державними та громадськими справами. Зверення є також важливою формою контролю за законністю діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, забезпечення прав і свобод громадян.

Питаня практичної реалізації права на звернення врегульовані Законом України “Про звернення громадян” від 02 жовтня 1996 р з послідуючими змінами[77]. Забезпечуючи громадянам України та іноземним громадянам, особам без громадянства можливість на звернення, цей Закон деталізує та розвиває конституційні положення, надаючи громадянам право звертатися не тільки в органи державної влади і органи місцевого самоврядування, а й в об’єднання громадян, установи, організації незалежно від форм власності, на підприємства, в засоби масової інформації, до посадових осіб відповідно з їх функціональними обов’язками щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних і особистих прав та законних інтересів.

Звернення громадян стосуються різних напрямків діяльності суспільства і держави, але, як правило, вони мають єдину мету – звернути увагу відповідних органів і посадових осіб на необхідність розв’язання проблем, що зачіпають суспільні інтереси або інтереси конкретної особи. Загальними ознаками звернень є те, що вони відображають стан справ у відповідній сфері діяльності і несуть в собі інформацію, яка направляється в державні органи чи органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, на підприємства, в установи, організації.

Закон називає три види звернень громадян: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги.

Пропозиція (зауваження) – звернення громадян, де висловлюються поради, рекомендації щодо діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, удосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) – звернення громадян з проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією і чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання – письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до ст. 4 Закону “Про звернення громадян” до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і зконних інтересів чи свобод;

незаконно покладено на громадянина які-небудь обов’язки обо його незаконно притягнуто до відповідальності.

Звернення адресуються суб’єктам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

У зверненнях має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. При недотриманні цих вимог звернення повертається заявникові з відповідними роз’ясненнями на пізніш як через десять днів від дня його надходження.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду.

Якщо порушенні у зверненні питання не входять до повноважень відповідних суб’єктів, воно в термін на більше п’яти днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі; про що повідомляється заявнику.

Забороняється розголошувати відомості, що містяться в зверненнях. Анонімні звернення не розглядаються. Не розглядаються також повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також звернення (скарги), направлені з порушенням термінів подачі – протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням, та звернення осіб, що визнані судом недієздатними.

Про наслідки розгляду звернень повідомляється заявникам. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням причин відмови, а також із роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Звернення Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

Скарги подаються у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства.

Скарги на рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також на рішення вищих державних органів вирішуються в судовому порядку. В законодавстві України не визначено, які органи нележать до вищих.

Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим у встановленому законом порядку, може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність. В інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб скарга подається їх законними представниками.

До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, якщо громадянин раніше звертався за вирішенням порушених ним питань, а також інші документи, які після розгляду скарги повертаються громадянину. Пропущений з поважної причини термін подання скарги може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу. Закон не називає причин, які можуть бути визнані поважними.

Права громадянина при розгляді заяви чи скарги та обов’язки суб’єктів, що їх розглядають, закріплені у відповідному Законі. Звернення громадян розглядаються безоплатно.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до відповідних суб’єктів, має право:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо забезпечення дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушення встановленого порядку розгляду звернень.

Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об’єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов’язані:

об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати рішення, які оскаржуються, у випадках, передбачених законодавством України;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв’язку з заявою чи скаргою рішень,

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати аходів щодо припинення неправомірних дій; виявляти та ліквідовувати причини і умови, що сприяли порушенням; вживати заходів щодо відшкодування матеріальних збитків та здійснювати інші заходи, передбачені Законом “Про звернення громадян” та іншими закономи України. Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, він може бути подовжений. При цьому загальний термін вирішення птань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.

Особи, винні у порушенні Закону “Про звернення громадян”, несуть дисциплінарну відповідальність, передбачену законодавством України. Матеріальні збитки, завдані громадянинові у зв’язку з порушенням вимог закону при розгляді скарги, підлягають відшкодуванню.

У разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов’язані з поданням і розглядом скарги, обгрунтовані витрати, понесені у зв’язку з виїздом для участі у розгляді, скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори з цього питання розглядаються в судовому порядку.

Громадянинові на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян та їх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

За рішенням суду з громадянина можуть бути стягнуті витрати по перевірці звернень, які містять завідомо неправдиві відомості. Діловодство щодо звернень громадян ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до Указу Президента України від 19 березня 1997 р. “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення”[78].

Контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян покладається на органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюють органи прокуратури.

Дія Закону України “Про звернення громадян” не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним та трудовим законодавством.

Особи, що не є громадянами України і законно перебувають та її території, мають право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачене міжнародними договорами.

Дата добавления: 2014-12-07