Політична думка в Україні у ХІХ ст

Особливості української політичної думки ХІХ ст.:

- початок національного відродження, який позначився у програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства;

- розробка широкої політичної та соціально-політичної програми боротьби за визволення українського народу;

- відмова від культурно-територіальної, культурно-національної автономії, слов’янської федерації і федерації з Росією, проголошення гасла: ”Україна для українців”.

Досягнення української політичної думки ХІХ ст..:

- Кирило-Мефодіївське товариство (1845-1847 рр.; складалося із революційного (Г.Андрузький, М.Гулак, О.Навроцький, І.Посяда) та ліберально-демократичного крил (О.Маркович, Д.Пильчиков, М.Костомаров, В.Білозірський, П.Куліш):

1) відстоювали ідеї справедливості, свободи, рівності, братерства слов’янського союзу у вигляді федерації росіян, українців, болгар, поляків, словаків, сербів, чехів при провідній ролі України (представники ліберального крила сповідували поміркований реформізм у досягненні цих цілей);

2) пропагували скасування кріпацтва, станового поділу суспільства;

3) були прибічниками ліквідації національної нерівності;

4) виступали за християнську смиренність, мирну пропаганду ідей товариства, деякі з них намагалися довести нездатність українства до створення власної держави.

- Микола Костомаров (1817-1885; “Закон Божий (Книга буття українського народу)”) сформулював програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства. Його ідеалом була федеративна демократична слов’янська республіка. Виступав за скасування кріпацтва, станових відмінностей. Правителі на засадах християнської моралі повинні неухильно дбати про освіту і добробут народу, його культуру. Ідеалізував братерське співжиття слов’янських народів. Вказав на психологічне розходження між українським та російським народами. Виступав за федеративну державу, що мала керуватися обраним на чотири роки президентом і конгресом, утримувати невелике спільне військо, впровадити однакову грошову систему, здійснювати загальне керівництво зовнішніми відносинами; визнавав народ рушійною силою історичного процесу. Розумів український народ як окрему етнокультурну одиницю. Надавав перевагу колективним формам власності. У 60-70-ті рр. ХІХ ст. під впливом репресій відмовився від радикалізму і утвердився як ідеолог безполітичного, культурницького українства.

- Михайло Драгоманов (1841-1895; “Чудацькі думки про українську національну справу”, “Листи на Наддніпрянську Україну”) критично ставився до унітарних держав, крайностей націоналізму, які спонукали до примусу особистості, насильства над людиною, обмеження її прав і свобод. Гарантією прав людини може бути вільна самоврядна громада, а не держава, яка нав’язується людській громаді зверху як штучне, неприродне утворення. Прагнув перетворити Росію на децентралізовану федерацію, де з українців створюється громада “Вільна спілка”, завданням якої є забезпечення політичних свобод, скасування будь-яких надзвичайних судів, впровадження суду присяжних, недоторканості приватних листів, телеграм, свобода вибору місця мешкання і занять, недоторканність національної мови, свобода совісті і відокремлення церкви від держави, свобода слова, друку, навчання, зібрань, мітингів, звернень до владних структур. В адміністративному плані поділяв Російську імперію на 23 області. Відстоював права місцевого самоуправління; ідею пріоритету політичних і громадянських прав особи над державою і нацією; ідею конституціоналізму і правової держави; ідею державної автономії України в складі Російської федерації; ідею національного розвитку на ґрунті загальнолюдських цінностей. Був противником адміністративно-командних методів управління. Головною метою держави вважав охорону особистої гідності громадянина. Виступав за полегшення долі пригнічених і бідних, забезпечення їх засобами для життя і розвитку, зменшення тягаря військової повинності, скасування несправедливих податків і зборів (подушних, акцизних, паспортних), встановлення доступної кожному нижчої, середньої і вищої освіти з наданням державної матеріальної допомоги. Висловлювався за заснування третейських судів для вирішення суперечок між підприємцями і робітниками.

- Микола Міхновський (1873-1924; “Самостійна україна”) один із авторів проекту Основного Закону “Самостійна Україна”, де було вперше закладено принцип української самостійності, принцип федеративної держави (передбачалося утворення 9 земель) у формі президентської республіки з двопалатним парламентом (радою представників і сенатом). Проект також передбачав широкі політичні і громадянські права, самоврядування, а також право набуття громадянства для інородців. Проголошував етнічний принцип формування української нації (“Україна для українців”).

Дата добавления: 2014-12-07