Консервативна ідеологія

Термін “консерватизм” вперше вжив у післяреволюційній Франції, назвавши цим словом свій журнал, письменник і політичний діяч Ф.Шатобріан. У політиці він був прихильником реставрації монархії (династії Бурюонів). Тому термін “консерватизм” означав спочатку “феодально-аристократичне реагування на Французьку революцію”, критику ліберальних ідей: природних прав людини, суспільного договору, розподілу влади, республіканського правління, вільного підприємництва – з позиції аристократії, яка протиставляла їм силу релігійної традиції, божественне право монарха на владу, непохитність привілеїв вищих класів.

Головні принципи консерватизму:

- суспільство – це система норм, звичаїв, традицій, інститутів, що сягають корінням в історію;

- існуючий інститут кращий за будь-яку теоретичну схему;

- орієнтація на державний авторитет;

- песимізм в оцінці людської природи, скептицизм стосовно людського розуму;

- зневіра у можливість соціальної рівності між людьми;

- приватна власність – гарант особистої свободи і соціального порядку.

Основні політичні цілі консерватизму:

- ідея традиції, що визначає суспільне життя індивіда;

- ідея національної величі;

- ідея соціальної нерівності і політичної конкуренції;

- ідея відмови від активного політичного втручання в суспільне життя;

- зневага до парламентаризму та виборних інститутів влади.

Консервативна ідеологія спрямована на збереження вічних цінностей (приватна власність, сім’я, релігія, мораль, нація, держава) і їх пристосування до сучасних модернізаційних процесів. Консерватизм на відміну від лібералізму, який акцентує увагу на цінностях індивідуалізму і прагматизму, намагається поєднати ці цінності з цінностями таких спільнот, як сім’я, церква, нація і держава. Консерватизм поділяють на такі напрямки:

- традиціоналізм (заперечення ідей революції і конституціоналізму як руйнівних для існуючого монархічного порядку, заснованого на християнській релігії і моралі; Ф.Шатобріан, Е.Берк, Ж. Де Местр):

ü Франсуа Рене Шатобріан (французький письменник-романтик. Намагався захистити християнське віровчення від сучасних йому критиків);

ü Едмонд Берк (англійський політичний діяч, публіцист. Висунув кредо “всі люди мають рівні права, але не одні й ті самі блага”. Критикував французьку революція за розрив з історичними традиціями і звичаями, насадження панування посередностей в ім¢я рівності, нігілізму – в ім¢я свободи. Захищав приватну власність, принцип “роби, що хочеш”, обмежене втручання держави в економічну і соціальну сфери; був прихильником монархії, церкви, аристократичної шляхетності. Дружба між народами, на його думку, грунтується на відповідності законів, звичаїв, способу життя);

ü Местр Жозеф де (французький мислитель, політичний діяч. Доводив необхідність домінування влади Папи Римського над світською владою, був прихильником збереження феодальних традицій, абсолютної монархії, релігійної віри, оскільки вважав їх цінностями, без яких суспільство не може існувати. Рішуче засуджував французьку революцію, просвітницький раціоналізм як явища, що підривають легітимний порядок суспільства).

- елітарні теорії (В.Паретто, Г.Моска, Р.Міхельс, Хосе Ортега-і-Гассет) протиставляли активну еліту як рушійну силу прогресу і інертну масу як об’єкт політичних маніпуляцій. Вихід мас на історичну арену розглядався ними як небезпека породження фашизму і комунізму:

1) Вільфредо Парето (італійський соціолог. Обгрунтував логіко-експериментальний метод соціологічних досліджень, різко виступав за звільнення соціології від ідеологічних та метафізичних спекуляцій, за експериментальне підтвердження логіко-теоретичних висновків. Обгрунтував закон циркуляції еліт, згідно з яким у суспільстві одна еліта змінює іншу);

2) Гаетано Моска ( італійський соціолог, політолог. Сформулював концепцію нового політичного класу – правлячої меншості, що прагне узаконити і раціоналізувати своє панування. На думку вченого, існує два типи панівної верхівки: аристократична, або закрита, еліта, яка чинить опір будь-яким змінам, і демократична, або відкрита, що допускає розширення своїх рядів за рахунок вихідців з низів. Політолог вважав, що еліти відкритого і закритого типів існують як у системі демократії, так і у системі диктатури);

3) Роберт Міхельс (німецький соціолог. Доводив наявність олігархічних тенденцій в демократичному суспільстві. Це обумовлено професіоналізацією політики, яка передбачає наявність партійної бюрократії, що володіє владою над партійною масою. Розробив “залізний закон” олігархії, згідно з якою у кожній організації є еліта – каста – і маса – “демократична декорація”);

4) Хосе Ортега-і-Гассет (іспанський філософ. Вважав, що ліберальна демократія, експериментальна наука та індустріалізація можуть забезпечити високий рівень цивілізації і широкий доступ до її благ, маси. Одна масова людина виявилася морально і інтегрально не готовою розумно користуватися надбаннями цивілізації. Це неодмінно призведе до тотальної етатизації (одержавлення) всього суспільного життя, виникнення фашизму і більшовизму, що загрожують основам сучасної цивілізації. Появу фашизму пояснював зневірою людей у старих ліберальних ідеалах, їх прагненням до твердої віри. А тому гору візьме той, хто відверто всім нехтує).

- сучасний неоконсерватизм можна умовно розділити на англо-саксонський, який більше змикається із неолібералізмом у соціально-економічній політиці, і християнсько-демократичний – близький у соціально-економічній сфері з соціал-демократією. Однак у інших сферах суспільного життя ці два види неоконсерватизму відстоюють ідеї твердого правового і морального порядку, розумного обмеження людини в ім’я збереження здорових начал національного буття, аристократичного державного управління.

Основні ідеї неоконсерватизму:

1) тільки ринкові відносини ведуть до реального розвитку суспільства;

2) класична демократія нездійсненна або шкідлива, необхідне поєднання демократії та влади еліт;

3) свобода і рівність несумісні;

4) головне право особи – право мати власність та вільно нею розпоряджатися.

Дата добавления: 2014-12-07