Засоби масової інформації і формування громадської думки

Потреба в інформації, в інформаційному спілкуванні – одна з найважливіших соціальних потреб.

З виникненням у масштабі світового співтовариства інформаційного суспільства засоби масової інформації з інструменту впливу на громадську думку перетворюються на інструмент її цілеспрямованого формування. Будучи інформаційною владою, вони здатні створювати або скидати з п’єдесталів кумирів, трактувати події у вигідному для певних сил світлі, впливати на психологію мас і окремих людей. Тенденція зростання ролі ЗМІ в політичних процесах стає все відчутнішою, а доступ до ЗМІ й можливість вільно оприлюднювати власну думку є однією з основних ознак демократичності суспільного устрою.

Поява засобів масової інформації (ЗМІ) на початку ХХ ст. створила можливість ознайомити з різного роду інформацією величезну кількість людей. Ця можливість була широко використана для проведення масових виборних кампаній, для нав’язування громадянам поглядів, що були вигідними для представників влади. Поява у ХХ ст.. тоталітарних режимів не в останню чергу спричинена появою ЗМІ і використанням їх як потужного засобу насадження ідеології, вигідної можновладцям. За своїм впливом на людей засоби масової інформації особливо ефективні як інструмент формування громадської думки. Поява “масової культури”, яка ігнорує особливості регіональних, релігійних або класових субкультур, була спричинена появою засобів масової інформації. ЗМІ є основою системи комунікації у масовій культурі й значною мірою визначають її характер.

З іншого боку поява ЗМІ зробила можливим проведення масових виборів, референдумів, які є основою сучасної демократії. Звинуваченя політичних режимів, які існували до появи ЗМІ, в недемократичності має й об’єктивну причину: відсутність ЗМІ, і як наслідок відсутність можливості проведення демократичних процедур у великому масштабі країни.

Особливості діяльності ЗМІ:

- сенсаційність (з часу появи ЗМІ значно зросла швидкість передачі інформації. ЗМІ різних країн та господарів постійно борються за швидкість передачі даних, за повідомлення сенсаційних відомостей, але нерідко трапляється, що швидко передана інформація не має нічого спільного із правдою. Це породжує з одного боку недовіру, особливо до офіційних ЗМІ, а з іншого може сприяти поширенню паніки в кризових умовах);

- орієнтація на місцеве населення (ЗМІ різних країн у більшості своїх інформаційних випусків подають інформацію, важливу для власного населення. Менше уваги приділяється подіям віддалених країн за умови, якщо вони не є провідними країнами світу, події в яких турбують мешканців багатьох держав Землі. Тому трапляється, що мешканці однієї країни нічого не знають про події в іншій, особливо якщо така держава не входить до кола інтересів вітчизняних ЗМІ);

- орієнтація на споживача (інформація, що подається ЗМІ, розрахована, як правило, на умовну “середню” людину. Таким чином формується “доступність” її повідомлень. Мас-медіа часто закидають незацікавленість у наукових повідомленнях. Відкриттям науки, культури, мистецтва у ЗМІ приділяється набагато менше уваги, ніж скандальному висловлюванню або поведінці політиків чи відомих осіб у державі. Все, що не має виходу на політику, нецікаве занадто політизованим сучасним ЗМІ. Якщо споживача цікавлять “мильні опери”, повідомлення астрологів, скандальні події із життя “зірок”, то ЗМІ будуть висвітлювати саме їх, а не наукові відкриття);

- прив’язаність до інтересів замовників (ЗМІ фінансуються представниками фінансового капіталу й відстоюють саме їхні інтереси. В сучасних умовах “незалежні” ЗМІ перетворюються на фікцію);

- вибірковість інформації (ЗМІ подають лише ту інформацію і у тій послідовності, яка або вигідна власникам інформаційних компаній, або здається важливою авторам програм. Отримати повідомлення, яке не належить до сфери інтересів ЗМІ досить складно. Автори теле- та радіопрограм впевнено вирішують, які події є найважливішими, кого варто вважати “героєм дня” або “людиною тижня”);

- виступи обраних (за умови, що не всі відомі люди бажають, щоб їхня діяльність стала об’єктом дослідження ЗМІ, вони не роблять все можливе з метою замкнути увагу ЗМІ на собі. Тому на передачі можуть потрапити вчені, політики, “зірки” нижчого рівня, але такі, що мають добрі успіхи у саморекламі).

Суспільні функції ЗМІ:

- просвітницька (спрямована на збагачення знань, задоволення потреб реципієнтів інформації щодо певного кола питань або галузі знань);

- аксеологічна (порівняльна, оцінююча) (відрізняється від просвітницької методами: порівняння схожих, аналогічних явищ, процесів, рішень і з’ясування на цій основі їх недоліків і переваг);

- контрольно-критична (спрямована на здійснення суспільного контролю);

- функція зворотного зв’язку (з’ясування ЗМІ, наскільки своєчасно надходить інформація до реципієнтів, адекватність сприйняття і тлумачення її. Реалізація цієї функції сприяє вдосконаленню самих ЗМІ, значно зміцнює їх позиції у відносинах із владними структурами);

- комунікативна (спрямована на встановлення та розвиток зв’язків між реципієнтами. ЗМІ надають їм можливість шукати і знаходити однодумців, “спільників”, об’єднуватися для досягнення єдиної мети, утворювати формальні та неформальні організації, підтримувати одне одного);

- футурологічна (прогностична) (покликана забезпечити науковий аналіз перспектив суспільно-політичного розвитку).

Історії відомо немало ситуацій, коли під безпосереднім впливом поширеної ЗМІ інформації (дезінформації) владні структури, відповідальні посадові особи змінювали свою позицію, приймали серйозні політичні рішення. Але поширенішим і значущим є їх опосередкований вплив на погляди, настрої, переконання широкого загалу громадян, на формування громадської думки.

Громадська думка – відображення ставлення народу (в цілому або окремих спільнот) до влади, її діяльності, політики.

Громадська думка в окремих питаннях може бути монолітною, виражати волю всього народу. Однак у більшості випадків кожна соціальна спільнота має свої погляди та переконання. Нав’язування суспільству певної ідеології з боку держави для його згуртування передбачає формування громадської думки більшості на основі узгодження поглядів, досягнення консенсусу між різними верствами населення.

Способи формування громадської думки за допомогою ЗМІ:

- “підказки” (ненав’язливі повідомлення чи коментарі, які підштовхують до певних висновків);

- нагнітання напруженості (серія повідомлень, в яких мова йде про можливі негативні наслідки події, що є в центрі уваги громадськості. Наслідком є занепокоєння громадян у зв’язку з невирішеністю того чи іншого виду проблем. Прикладом можуть бути телепередачі, пов’язані з кримінальною хронікою, коли люди переконуються, що всюди є злочинці, і виникає страх за своє життя навіть під час звичайної прогулянки вулицею. За тоталітарного режиму подібна діяльність ЗМІ використовується з метою створення “внутрішніх ворогів”, з якими варто нещадно боротися. Сформована таким чином негативна реакція громадськості проти окремих осіб чи суспільних організацій може бути використана для проведення репресій).

- створення образів (інформація про відомих осіб, організації чи взагалі сфери діяльності людей, яка постійно повторюється в різних варіантах, але із збереженням головної лінії їх оцінки. Часто цей спосіб подачі повідомлень використовується під час виборних кампаній, коли одні особи оголошуються рятівниками нації, а інші – злочинцями. За допомогою ЗМІ можна сформувати практично будь-який потрібний образ особи чи організації. Але слід зазначити, що формуванню образів у чистому вигляді заважає діяльність політичних опонентів, які теж вдаються до подібної тактики. Найкраще цей метод діє у країнах, де відсутня демократія, а отже й плюралізм думок);

- шантаж (використання повідомлень ЗМІ, як засобу небажаного розголошення тієї чи іншої інформації про відомих людей, політичні організації, фірми, країни тощо);

- винагороди показом у ЗМІ (створення у людей думки, що їхня діяльність може бути вшанована у повідомленнях, про які дізнаються багато інших осіб. Люди бажають вже не тільки винагороди за свою працю, а й широкого визнання корисності їхньої роботи. Так формується бажання за будь-яку ціну потрапити на шпальти газет, у телевізійні новини. Це є як стимулом до підвищення продуктивності праці, так і мотивом діяльності злочинців, що бажають прославитися);

- реклама (короткотермінові повідомлення, які повторюються протягом доби десятки, а то й сотні разів і мають на меті переконати громадськість у корисності того чи іншого виду діяльності, продукції тощо);

- маніпуляція словами і образами;

- розмивання і підміна понять;

- підміна імені та предмету;

- маніпуляція числами та мірами (заміна реальних чисел та мір на вигадані. Прикладом може бути оцінка кількості учасників мітингу опозиції: в одній передачі число вказується як 15 тисяч, а у іншій – 5 тисяч; люди, які бачили друге повідомлення, а не перше вже будуть мати інше уявлення про масштаби акції);

- перебудова і розладнання логічного мислення (нав’язування беззмістовних тверджень, переконань, недоведених істин, які змушують людей мислити нелогічно);

- фальсифікація історичної пам’яті народу;

- маніпуляція образами праці та безробіття.

Серед наслідків використання ЗМІ для формування громадської думки варто назвати величезне збільшення швидкості отримання інформації. У той же час люди стали віддавати більшу кількість часу для ознайомлення із повідомленнями ЗМІ. Залежність від радіо - та телеповідомлень, від регулярної роботи з комп’ютерами в мережі INTERNET створює небезпечну перспективу для людей: психіка людей поступово звикає до віртуальної реальності. Повідомлення ЗМІ про трагедії у далеких країнах у більшості викликають стурбованість тільки тоді, коли це якимось чином стосується власної держави. ЗМІ зробили можливим проведення масових виборів. У той же час за допомогою ЗМІ можна сприяти створенню тоталітаризму, який використовує ЗМІ для створення “людини-гвинтика”. ЗМІ створюють можливість боротися із негативними явищами, якщо у цій боротьбі зацікавлена більшість суспільства.

Оскільки головне завдання влади – підпорядкування людей своїй волі, а ЗМІ володіють потужними можливостями впливу на їх свідомість і поведінку, це дає достатні підстави розглядати ЗМІ як “четверту владу”. З іншого боку законодавча, виконавча, судова влади можуть використати засоби примусу, не ігноруючи і засоби заохочення до виконання владних вимог. ЗМІ позбавлені такої можливості. Лише переконливість, привабливість, щирість аргументації привертає на їх бік прихильників. Якщо влада може діяти силою, то ЗМІ – тільки авторитетом.

Особливості використання мережі INTERNET у якості ЗМІ:

- доступність інформації все ще для обмеженої кількості користувачів;

- відносна повільність отримання повідомлень із найбільш популярних серверів (особливих комп’ютерів, призначених для зберігання інформації) та низька швидкість передачі даних (мережа не була розрахована на таку велику кількість зацікавлених у її використанні, що призводить до труднощів використання INTERNET);

- можливість отримання рідкісної інформації, повідомлень з інших країн, що не висвітлюються у інших ЗМІ;

- можливість обміну неофіційною інформацією для користувачів системи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бебик В., Сидоренко О. Засоби масової інформації посткомуністичної України.-К., 1996.

2. Власенко Н., Зосько С., Сиротич М. Україна на шляху до інформаційного суспільства: проблеми та здобутки.-К., 1995.

3. Головаха Є., Пухляк В. Політична соціалізація в посткомуністичній Україні // Політична думка.-1994.-№ 2.

4. Доценко Е. Психология манипуляции.-М., 1996.

5. Землянова Л. Американская коммуникативистика.-М., 1995.

6. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием.-К., 2000.

7. Мас-медіа України. Довідник.-К., 1995.

8. Міцкевич Е., Файерстоун Ч. Телебачення.-К., 1994.

9. Ольшанский Д. Массовые настроения в политике.-М., 1995.

10. Підготовка і проведення виборчих кампаный /Автор-укладач В.О.Наумов.-К., 2002.

11. Почепцов Г. Паблик рилейшнз.-М., 1998.

12. Почепцов Г. Теория коммуникации.-К., 1996.

13. Современные политические мифологии: содержание и механизмы функционирования.-М., 1996.

14. Шкляр В. Политика и средства массовой информации.-Одесса, 1990.

15. Щербинин А.Т. Вхождение в политический мир //Политические исследования.-1996.-№ 5.

Дата добавления: 2014-12-07