Науково-технічної революції

Кооперація військової праці в умовах

Визначаючи задачі й особливості військового організму, М.В. Фрунзе писав: “Військова організація – це специфічна організація, що потребує від своїх членів особливої чіткості, точності, ретельності, витримки, швидкості виконання своїх розпоряджень...”. Військовий колектив – особливий колектив, у якому особливо відчуваються колективістські особистості, де кооперація зусиль воїнів доведена до своєї досконалості.

Особливе значення кооперація військової праці має в період науково-технічної революції в засобах ведення збройної боротьби. Збройні сили усе більше оснащуються зброєю колективного користування, для її застосування потрібно чіткі, злагоджені швидкі дії особового складу. Гнучкість взаємодії різнорідних сил і засобів, взаємна допомога, чіткі дії обумовлюють в сучасних умовах успіх бойових дій.

Насамперед треба відзначити, що військова кооперація праці істотно відрізняється від інших видів кооперації праці в сфері матеріального й нематеріального виробництва способом залучення людей для участі в трудовому процесі. Військова служба в Україні – вид державної служби, що полягає у виконанні громадянами військових обов'язків у складі частин і установ, організацій збройних сил.

Особливий спосіб залучення до участі в трудовому процесі на основі принципу загального військового обов'язку знаходить своє вираження в економічних аспектах кооперації військової праці, у специфічних економічних відношеннях щодо задоволення матеріальних потреб військовослужбовців (обов'язок військовослужбовців, організація праці і система управління в кооперації, система матеріального й грошового забезпечення, організація побуту, культурно-оздоровчих заходів).

У сфері матеріального виробництва цивільних галузей визначальним принципом залучення людини до праці і з'єднання її із засобами виробництва є принцип особистої матеріальної зацікавленості.

Як правовий інструмент, в якому знаходить відображення принцип матеріальної зацікавленості, виступає трудовий договір, що є основною формою з'єднання робочої сили із засобами виробництва. Трудовий договір закріплює рівність сторін, держава надає можливість будь-якому члену суспільства працювати в будь-якій галузі економіки, у якій працівник може найбільш ефективно реалізувати принцип матеріальної зацікавленості в результатах праці.

Військова кооперація праці відрізняється від цивільних сфер тим, що їй властивий більш високий ступінь організації розпорядження трудовими ресурсами. Високий ступінь організації військової праці був властивий завжди збройним силам, але особливий характер цієї діяльності виявляється в період науково-технічної революції. Складні системи зброї і бойового забезпечення, велика вражаюча міць сучасних засобів збройної боротьби постійно потребує більш високого ступеня організації.

Військова кооперація праці відрізняється від кооперації праці в інших сферах суспільної діяльності своєю кінцевою метою, завданням, заради якого вона організовується. Військова праця спрямована на підготовку військовослужбовців до можливої війни. Зовсім інший цільовий характер трудової кооперації в інших сферах діяльності, особливо в сфері матеріального виробництва.

Від інших форм кооперації військова кооперація відрізняється більш високою дисципліною, суворим дотриманням норм поведінки військовослужбовців.

Дисципліна праці взагалі обов'язкова для будь-якого виду діяльності людей, для кожного трудового процесу; без дисципліни праці неможливо узгодити дії учасників процесу в кооперації зусиль людей, неможливо вирішити питання економічних ресурсів та інші питання.

Спільна діяльність людей у трудовому процесі ставить питання й про управління при будь-якій кооперації праці. Процес організації управління у військовій кооперації праці відрізняється від управління організацією праці в інших ланках. У сфері матеріального виробництва в системі управління застосовуються економічні, адміністративні, соціально-психологічні методи; до управління виробництвом залучаються різноманітні ланки, дії яких відповідно координуються. При військовій кооперації праці ці методи управління здійснюються військовими органами, для яких характерні централізація, система єдиноначалія, що відображається на ступені використання тих або інших методів у реальній практиці.

У збройних силах єдиноначаліє забезпечує необхідну чіткість, швидкість виконання прийнятих рішень, відповідальність за будь-які рішення при військовій кооперації праці.

Збройні сили завжди виступають як збройна й масова сила. При військовій кооперації праці розвиваються й використовуються насамперед ті її характеристики, що посилюють міць, ударну силу військової організації.

Ступінь розвитку загальної сили воїнів залежить від оснащення їх озброєнням і військовою технікою, від підготовки особового складу. Водночас важливе значення мають соціально-політичні умови формування й функціонування цієї сили. Свідомість й особистість воїна формується при сукупній діяльності і потім здійснює зворотний вплив. Раціональна організація цілісної діяльності кожного військовослужбовця є одночасно й засобом формування його свідомості й особистості, що є визначальною умовою на ефективності і якості праці при військовій кооперації.

Переваги демократичного суспільства створюють усі умови для вияву високоморальних якостей воїнів. Але для практичної реалізації цих якостей в армійському середовищі необхідна велика робота з укріплення військових колективів, усунення негативних явищ, породжуваних нестатутними взаємовідносинами, недоліками в організації виховного процесу. Без такої роботи неможливо використовувати ті сприятливі можливості, що надає військова кооперація праці. Особливо важливо це враховувати в умовах переходу на якісні параметри в підготовці особового складу.

Правильне розуміння основ кооперації військової праці, її вигода й перевага, процесу з'єднання військової праці з об'єктом поновлення військової сили – озброєнням і військовою технікою – дає можливість більш повно втілювати в життя принцип економії матеріально-технічних, трудових і фінансових ресурсів.

Поділ праці при військовій кооперації праці, тобто всередині самих ЗС, розвивався протягом багатьох сторіч відповідно до росту продуктивних сил, удосконалення матеріальних засобів ведення війни, засобів переваги на сучасному етапі – етапі впровадження результатів науково-технічного прогресу у військову практику. У Першу світову війну було всього 15 – 20 основних військових спеціальностей, у роки Другої світової війни – близько 160, зараз їх нараховується біля 2000. Відзначається, що в останні 8-12 років з'явилося військових спеціальностей значно більше, ніж за минулі 1000 років.

Поділ військової праці припускає спеціалізацію цілих колективів і окремих військових по окремих напрямках діяльності.

Якщо розглядати виконання складних обов'язків військових як сукупну військову діяльність, як визначену загальну галузь занять людей і в тісному зв'язку із засобами специфічного виробництва, то вона може бути розділена на види, форми і методи.

Вид військової діяльності – це значний поділ праці. В основу його покладений зв'язок з тим або іншим основним видом озброєння й військової техніки, а також засобом ведення збройної боротьби, рівнем стратегічних і військових задач. Поділ по видах військової діяльності знаходить свій відбиток у видах збройних сил, родах військ.

Форма військової діяльності – подальший поділ виду діяльності, що виявляється в організаційних одиницях певних військ (з'єднання, військові частини), де діяльність військовослужбовців відбувається в конкретних специфічних формах.

Метод військової діяльності військових виступає у вигляді визначених спеціальностей, що свідчать про конкретний приклад, засоби дій військовослужбовця (пілот, танкіст, моряк) і більш вузьких фахів (кулеметник, снайпер, навідник, механік-водій).

Науково-технічна революція в засобах ведення збройної боротьби в зв'язку з появою нових систем зброї, видів діяльності неминуче призводить до подальшої диференціації різноманітних видів праці. Крім того, характерним явищем став ріст технічної оснащеності праці військових; посилене впровадження розумової, інтелектуальної праці; підвищення вимог до освітнього рівня військових, до інтенсивності їхньої праці й навчання.

Для захисту країни, для зміцнення миру в усьому світі країна віддає ЗС України найбільш дієздатне населення, кваліфіковані трудові ресурси, що виконують обов'язки найвищої соціальної значимості. У таких умовах піднімаються питання про необхідність ефективної організації системи військової праці, усього процесу навчально-бойової діяльності.

Вирішення завдань раціональної, ефективної організації військової діяльності здійснюється насамперед шляхом установлення твердого статутного порядку, нормування різноманітних сфер використання військової праці. Є оперативно-тактичні норми (швидкість пересування в бою, глибина різноманітних бойових порядків, рубежі), матеріальні норми, норми фінансові. Усі ці норми достатньо відпрацьовані й широко застосовуються на практиці як основа організації управління військами.

Нормування в умовах збройних сил поширюється на всі види діяльності військових і здійснюється на основі керівних документів збройних сил: статутів, положень, інструкцій, наказів Міністерства оборони України. Водночас розпорядженнями відповідних командирів (начальників) на основі досвіду можуть вводитися визначені положення із нормування військової праці на розвиток або тлумачення існуючих норм. Крім того, враховуючи, що для багатьох дій, операцій, видів військової праці немає нормативів праці як більш деталізованої норми на окремі операції, вузли, машини і важко в централізованому порядку визначити таку норму часу. Виділяються три функції для нормування військової праці:

1) нормування як одне з основ наукової організації військової праці, підвищення бойової готовності військ;

2) нормування як одне із засобів навчання й виховання воїнів;

3) нормування як засіб оцінки ступеня участі особового складу у військовій праці.

У військовій організації важко переоцінити значення нормування. Воно об'єднує за часом дії різноманітних учасників навчально-бойового процесу, дозволяє ставити обгрунтовані задачі виконавцям, доцільно й ефективно використовувати особовий склад, домагатися економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

У різноманітній і насиченій військовій діяльності необхідно використовувати різні форми нормування. Нормування військової праці звичайно починається з найпростіших форм: визначення кількості виконаних дій за одиницю часу, кількості одиниць обслуговування техніки й виконання операцій. Потім ці прості норми витрат часу об'єднуються в більші, загальні для підрозділу і частини норм для експлуатації визначених видів озброєння і військової техніки.

Найважливіше місце серед усього процесу розробки норм праці займають нормативи бойового підготовки. Нормативи бойової підготовки – це система науково обгрунтованих методів військової праці, що відображають насамперед сучасні вимоги до експлуатації озброєння й військової техніки та нові засоби ведення бойових дій. Разом із ростом вимог до бойової готовності військ ростуть і вимоги до нормативів щодо окремих сфер військової праці. Так потреба в діях, що потребують добре розвинутих фізичних і розумових навичок, виросла зараз порівняно з тридцятими роками на 70 %.

Проблеми найбільш ефективної організації військової праці, її нормування має важливе військово-економічне значення. Військова праця прямо й безпосередньо пов'язана з матеріальними об'єктами бойової підготовки, і характер з'єднання речовинних й особистих чинників бойової готовності виражається в обсязі ресурсів, його витрата потребує постійного поновлення у вигляді визначеного обсягу, що виділяється на ту або іншу ціль.

Наукова організація праці військових підвищує ефективність їхньої діяльності, дозволяє заощаджувати матеріальні, трудові й фінансові ресурси, раціонально використовувати час, створювати необхідні сприятливі умови для всебічного розвитку воїнів.

Один із дослідників проблем підвищення ефективності військової праці Ю.Я. Киршин висуває чотири якісних критерії (показники), що характеризують ступінь науковості й раціональності організації праці:

1) військові критерії визначають бойову готовність військ, наявність можливостей для перемоги над супротивником у короткі терміни з найменшими втратами й мінімальними витратами;

2) соціальний критерій визначає рівень розвитку розумових і фізичних можливостей військовослужбовців, їхньої свідомості, моральної стійкості, змістовності й інтелектуальності військової праці;

3) економічний критерій визначає обгрунтованість заходів щодо організації військової праці, доцільність і заходи для його стимулювання;

4) фізично-психологічний критерій визначає інтенсивність діяльності, заходи для швидкого відновлення витрачених сил, виключення фахових захворювань, травм і аварій.

При визначенні підходу до наукової організації військової праці не повинно бути допущено абсолютизації певноУ групи питань і недооцінок інших. Всі чотири критерії повинні оцінюватися в діалектичному зв'язку, тому що кожний із них характеризує важливу сторону військової діяльності. Особовий склад діє у визначеній системі, що характеризується своєю багатобічністю й складністю, і тому необхідно системно підходити до оцінки праці військовослужбовців.

Питання раціональної організації праці військових стали вивчатися нещодавно, і, природно, у цій сфері є цілий ряд невирішених проблем. Одним із шляхів для раціоналізації використання праці військовослужбовців, підвищення його ефективності є вивчення можливостей впровадження вартісних оцінок обсягу праці, його норм і нормативів і посилення впливу фінансових важелів на поліпшення військової праці.

Посилення впливу фінансових важелів на поліпшення організації й використання військової праці може йти по лінії удосконалювання штатної структури частин підрозділів, активної боротьби фінансової служби з використанням особового складу не за призначенням, зазначеним у штаті, з відривом особового складу від бойової підготовки і від виконання інших обов'язків у цивільних установах та організаціях.

Важливе місце в раціональному, високоефективному використанні наявних ресурсів військової праці займають різноманітні заходи економічного стимулювання найбільш дефіцитних видів військової праці, що важко відновлюються, пов'язаних з виконанням обов'язків в екстремальних умовах (екіпажі підводних човнів, літаків). У системі грошового забезпечення військовослужбовців добре розвинуті фінансові заходи стимулювання високоякісної військової служби на особливо важливих з погляду високої бойової готовності військ об'єктах, служби в найбільш важких для життя районах. Але не завжди заходи матеріального стимулювання високоякісної військової служби підкріплюються заходами морального стимулювання, не завжди ці два засоби заохочення військових використовується з належною ефективністю. Практика показує, що як тільки заходи матеріального й морального стимулювання починають відставати від життя, відразу ж з'являються традиції, що протидіють зберіганню високих рубежів у військовій майстерності, що заважають просуванню вперед.

Вирощування висококласних фахівців з особливо важливих видів військової діяльності, пов'язаної з виконанням обов'язків в екстремальних умовах, потребує не одноразових, а постійних заходів економічного стимулювання, що є вираженням особистих матеріальних інтересів військовослужбовців, що укладаються в тісному зв'язку з обсягом, що витрачається на виконання службових обов'язків розумової і фізичної енергії.

Дата добавления: 2014-12-07