Радіоактивне забруднення місцевості при аваріях на АЕС

Радіаційний захист

З метою ефективної реалізації завдань ЦЗ, зменшення втрат та недопущення шкоди населенню та територій в разі виникнення НС, пов'язаних з аваріями на радіаційно небезпечних об'єктах, та в разі застування ядерної зброї, центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та підпорядковані їм сили і засоби незалежно від форми власності здійснюють радіаційний захист.

Радіаційний захист включає:

виявлення та оцінку радіаційної обстановки;

організацію та здійснення дозиметричного контролю;

розроблення та запровадження типових режимів радіаційного захисту;

організацію та проведення спеціальної та санітарної обробки;

забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту.

Радіаційний захист забезпечується шляхом:

завчасного накопичення і підтримання в постійній готовності засобів радіаційного захисту, обсяги і місця зберігання яких визначаються диференційовано відповідно до зон можливого ураження;

своєчасного впровадження засобів, способів і методів виявлення та оцінки масштабів і наслідків аварій, руйнувань на радіаційно небезпечних об'єктах;

створення уніфікованих засобів захисту, приладів радіаційної розвідки та дозиметричного контролю;

надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів радіаційного захисту;

завчасного пристосування об'єктів комунально-побутового обслуговання і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки населення і спеціальної обробки одягу, майна і транспортних засобів.

розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної обстановки.

Специфіка цього забруднення полягає у тому, що радіонукліди залишаються зв'язаними у аерозольних частинах та природно хімічно неактивними, отже, у більшості своєї нерозчинними.

На радіоактивно забрудненій території, де не проводилась рекультивація земель, радіонукліди знаходяться в сантиметровому шарі Грунту. Тому вони легко переносяться вітром, паводковими водами, потрапляють у рівні ґрунтових вод та активно їх забруднюють. Так виникає вторинне забруднення.

Так, при вибуху на Чорнобильській АЕС в атмосферу було викинуто близько 450 типів різних радіонуклідів. З них більшість - це короткоживучі ізотопи. Одним з основних, що обумовлював на 50 - 70 % радіоактивність того часу, був радіоактивний йод - 133 з періодом напіврозпаду 8,04 доби. Пізніше було виявлено більш живучі радіонукліди: Ніобій-95, Церій-141, Рутеній-103, Стронцій-89, Цирконій-95, Церій-144, Рутеній-106, Цезій-134, Свинець-210, Стронцій-90, Цезій-137, а також трансуранові елементи: Нептуній, Плутоній, Америцій, Уран, Торій та радіоактивні гази: Ксенон-133, Кріптон-85.

Своєрідний стан викинутих при аварії радіонуклідів був обумовлений тим, що горів графіт з великою температурою, що й обумовило фізико-хімічний стан радіонуклідів. Цю особливість слід враховувати при оцінці екологічних наслідків катастрофи - частинки з новими якостями (оксиди і карбіди деяких рідких металів). Вони дуже важко змиваються з поверхні рослин та грунту. Рослини не спроможні їх поглинути, вони переносяться вітром, поверхневими та ґрунтовими водами, все це створило специфічні типи забруднення.

За оцінкою академіка А. Сахарова - сумарна довготривала дія радіації від зруйнованого реактора адекватна вибуху десятимегатонної водневої бомби.

При аваріях на реакторах енергоблоків АЕС зони можливого радіоактивного забруднення характеризуються дозами опромінення за перший рік після аварії (рад.) та потужністю дози опромінення через 1 годину після аварії (рад/год).

Слід радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на реакторах енергоблоків АЕС поділяється на п'ять зон (ріс. 46.1.):

Зона М - радіаційної небезпеки, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 5 рад. (0,014 рад/год), на внутрішній - 50 рад. (0,14 рад/год), у середині - 16 рад;

зона А -помірного радіоактивного забруднення, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 50 рад. (0,14 рад/год), на внутрішній - 500 рад. (1,4 рад/год), у середині - 160 рад;

зона Б - сильного радіоактивного забруднення, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 500 рад. (1,4рад/год), на внутрішній - 1500 рад. (4,2 рад/год), у середині 866 рад.;

зона В - небезпечного радіоактивного забруднення, характеризується дозою опромінення на зовнішній межі - 1500 рад. (4,2 рад/год), на внутрішній межі - 5000 рад. (14рад/год), у середині 2740 рад.;

зона Г - надзвичайно небезпечного радіоактивного забруднення, характеризується дозою опромінення на зовнішній межі - 5000рад. (14рад/год), у середині 9000рад.

Рис. 4.1 Графічне відображення зон можливого радіоактивного зараження місцевості при аваріях на реакторах енергоблоків АЕС

При ліквідації наслідків аварії:

в зоні М (та у рештах зон) - повинні виконуватися основні заходи радіаційної безпеки: радіаційний та дозиметричний контроль, захист органів дихання та шкіри, профілактичний прийом препаратів стабільного йоду, санітарна обробка особового складу сил ЦЗ, дезактивація обмундирування, одягу техніки, будівель, споруд шляхів та інше;

в зоні А - виходячи з умов обстановки необхідно максимально скорочувати час перебування сил ЦЗ та населення на відкритій місцевості. При проведенні робіт (заходів) в межах зони обов'язково захищати органи дихання та шкіру;

в зоні Б - особовий склад сил ЦЗ повинен діяти з використанням броньованої техніки, розміщуватись у захисних спорудах;

в зоні В - дії можливі тільки у сильно захищених об'єктах бойової та іншої техніки. Час на проведення робіт (заходів) необхідно скорочувати до декількох годин. Аварійно-рятувальні роботи проводити з залученням радіаційно-стійкої спеціальної техніки;

в зоні Г - не припустимо допускати майже короткочасне перебування людей.

Дата добавления: 2014-12-07