Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Споживання і заощадження, їх функції




Лекція 7. СПОЖИВАННЯ ДОМОГОСПОДАРСТВ

Антиінфляційна політика в сучасних умовах

Антиінфляційна політика – сукупність заходів держави, спрямованих на

встановлення відповідності між темпами зростання грошової маси і темпами зростання благ.

Антиінфляційні заходи можуть застосовуватися тільки до відкритої інфляції. Приховану інфляцію необхідно спочатку перетворити на відкриту і лише потім розробляти заходи боротьби з нею.

Основним завданням макроекономічного регулювання є підтримка повної

зайнятості при стабільності рівня цін.

Антиінфляційна політика має два види: адаптивна політика (політика градуювання); активна політика (шокова терапія).

Адаптивна – за якої відбувається процес пристосування до умов інфляції, пом’якшення її негативних наслідків, поступового зниження темпів зростання грошової маси.

Адаптивна антиінфляційна політика дає позитивні результати за умови, що темпи приросту грошової маси та рівня цін не перевищує 20-30% на рік. При цьому вживаються заходи щодо стабілізації інфляційних очікувань, поступового обмеження грошової пропозиції, індексації грошових доходів населення, застосування політики «цін і доходів» та інше.

Активна – базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси. Вона особливо прийнятна в умовах гіперінфляції. При цьому вживаються такі заходи, як контроль за грошовою масою, заборона емісійного фінансування державного бюджету, проведення грошової реформи конфіскаційного типу, структурна перебудова, регулювання валютного курсу, приватизація, підвищення ступеня товарності економіки та інше.

ВИСНОВКИ

1. Інфляція - це двоєдиний процес загального підвищення цін і знецінення

грошей. Існує два типи інфляції: інфляція попиту та інфляція пропозиції (витрат).

2. У залежності від середньорічного темпу приросту цін розрізняють: помірну

інфляцію (характеризується повільним зростанням цін – до 10% на рік); галопуючу інфляцію (зростання цін від 10 % до 200% на рік); гіперінфляцію (зростання цін до 1000 % на рік і більше).

3. Антиінфляційна політика - сукупність заходів держави, спрямованих на

встановлення відповідності між темпами зростання грошової маси і темпами зростання благ. Вона має два види: адаптивна політика (політика градуювання); активна політика (шокова терапія).

 

1. Споживання і заощадження, їх функції та графічне зображення.

2. Середня та гранична схильність до споживання та заощадження.

3. Фактори споживання та заощадження, які не залежать від доходу.

 

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати – витрати домашніх

господарств на придбання споживчих товарів (коротко - та довгострокового використання) і оплату послуг для задоволення особистих потреб. Споживчі витрати є найбільшим компонентом ВВП за витратами (частка у ВВП сягає 60-70%). Тому рішення про споживання для економіки є дуже важливим. Від споживання залежить стан національної економіки, економічні піднесення та спади. Тому питання про те, що лежить в основі рішень домашніх господарств щодо визначення величини своїх в споживчих витрат є однією з центральних проблем макроекономіки. Структура споживчих витрат у різних груп населення є різною, оскільки різні пріоритети у споживанні. У середньому споживчі витрати змінюються зі зміною доходів, але це лише в середньому, бо в кожній групі доходів можуть існувати значні відхилення від рівня споживання.

На величину споживчих витрат впливає багато факторів, головним з яких є дохід кінцевого використання (ДКВ). Споживання, яке фінансується поточним доходом, називається індуційованим споживанням, тобто залежним від поточного доходу. Крім індуційованого споживання існує автономне споживання, яке не залежить від поточного доходу, а здійснюється за рахунок доходів, зароблених у минулих періодах. Протилежним джерелом фінансування споживання у таких випадках є позика, яка може бути повернена за рахунок майбутніх доходів. Тобто, та частина споживання, яка фінансується не за рахунок поточного доходу, є автономним споживанням, а чинники, що впливають на його величину, називають чинниками автономного споживання (багатство і запозичення).

Багатство – всі активи, якими володіють домашні господарства. Проте джерелом автономного споживання можуть бути переважно такі фінансові активи як ощадні рахунки, акції, облігації тощо. Багатство як чинник поточного споживання домашні господарства формують на основі заощаджень, здійснених за рахунок доходів попередніх періодів. Тому його величина залежить від рівня доходу в попередніх періодах, а також від того, як вони його розподіляють між споживанням і заощадженням.

Запозичення. Іншим чинником автономного споживання у поточному періоді є позики. За рахунок позик домашні господарства мають можливість покривати дефіцит особистих доходів у поточному періоді за рахунок доходів або від’ємних заощаджень у майбутньому періоді. Запозичення домашніх господарств збільшує їх споживання відносно поточного доходу певного періоду, але воно унеможливлює або зменшує заощадження у майбутньому періоді.

Як зазначалось, не весь ДКВ використовується на споживання, певна частка заощаджується.

Заощадження – це відстрочене споживання або та частина доходу кінцевого використання домашніх господарств, яка не споживається.

З =ДКВ – СВ (7.1). Отже, ДКВ є визначальним фактором для споживання і заощадження.

Найпоширенішими формами заощаджень домашніх господарств є депозитні вклади в комерційних банках, придбання акцій та облігацій.

Заощадження домашніх господарств є одним із джерел, за рахунок яких вони переміщують свої доходи з одного періоду в інший з метою регулювання в часі рівня свого споживання. Але заощадження є не лише джерелом міжчасового переміщення доходів, а й засобом їх примноження. Це пояснюється тим, що майбутня вартість заощадженої суми грошей більша за їх теперішню вартість на величину процентів, нарахованих за кожний рік заощаджувального періоду. Такий метод обчислення вартості грошей називається методом складного процента. В його основі лежить використання ставки дисконту, яка визначається як максимально можливий рівень доходу, котрий можна отримати за альтернативними варіантами вкладання коштів. Ставка дисконту використовується також для обчислення теперішньої вартості бажаної майбутньої вартості.

Здійснення домашніми господарствами заощаджень не є самоціллю. У кінцевому підсумку заощадження використовуються домашніми господарствами для переміщення доходів з одного періоду в інший з метою регулювання в часі своїх витрат на споживання. При цьому вони враховують, що з часом вартість заощаджуваних грошей зростає. Тому слід розрізняти теперішню і майбутню вартість грошей.

Теперішня вартість грошей – це наявна сума грошей у поточному періоді. Майбутня вартість теперішньої суми грошей визначається за допомогою нарахування складного процента на теперішню вартість цих грошей. Це означає, що майбутня вартість більша за теперішню вартість на величину процентів, нарахованих за кожний рік використання заощадженої суми грошей у майбутньому періоді.

Приватні заощадження – це структуризована система, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств та заощадження підприємств (фірм).

Заощадження підприємств структурно поділяються на чисті та валові. В їх основі лежить відмінність між прибутком, чистим прибутком і валовим прибутком підприємств.

Прибуток відображає перевищення виручки від реалізації продукції над витратами, пов’язаними з її виробництвом. Прибуток мінус податок на прибуток – це чистий прибуток. За своєю суттю чистий прибуток є доходом кінцевого використання підприємств. Певна його частина у формі дивідендів спрямовується на приватне споживання. Звідси випливає формула чистих заощаджень підприємств у спрощеній економіці: ЧЗ підпр. = Чистий прибуток – Дивіденди (7.2), де:

ЧЗ підпр. - чисті заощадження підприємств.

Валовий прибуток – це прибуток плюс амортизація, тобто споживання основного капіталу. Це дає підстави визначити валові заощадження підприємств за такою формулою: ВЗ підпр. = ЧП підпр. – Дивіденди + Амортизація (7.3), де:

ВЗ підпр. – валові заощадження підприємств;

ЧП підпр – чистий прибуток підприємств.

Або ВЗ підпр. = ЧЗ підпр. + Амортизація (7.4).

Отже, заощаджують як домашні господарства, так і підприємства.

 

Однією з найважливіших у макроекономіці є функція споживання, яка показує співвідношення між споживчими витратами й доходом кінцевого використання як у статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Дж. Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний зв’язок між споживанням та доходом.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-07; Просмотров: 398; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.