Інфляція

Гроші

Гроші є продуктом історичного розвитку товарного виробництва. Будучи засобом вираження вартості товару, гроші, перш ніж стати такими, пройшли такі етапи: проста форма вартості (випадковий обмін), розгорнута форма вартості (регулярний обмін), загальна форма вартості (поява загального еквіваленту) і нарешті – грошова форма.

Гроші – це особливий товар, який служить загальним еквівалентом, мірою вартості (цінності) всіх інших товарів. З часом всі товари стали прирівнюватися до грошей і тим самим придбали ціну. Сутність грошей як загального еквівалента розкривається у виконуваних ними функціях: міра вартості, засіб обігу, засіб нагромадження, засіб платежу і світові гроші. Як засіб обігу спочатку використовувалися золоті монети, які пізніше були замінені паперовими грошима. Останні – лише символ повноцінних грошей. Засобом накопичення можуть бути лише повноцінні гроші (золото) або стабільна валюта. У функції платежу гроші стають засобом оплати боргових зобов'язань. У цих умовах отримують ходіння векселя, а пізніше – чеки. Це – кредитні гроші, що забезпечують взаємні розрахунки кредитора і боржника без готівки. Функцію світових грошей останні виконують в міжнародних розрахунках. У сучасній економічній літературі вважається, що гроші виконують лише три функції: засіб обігу, міра вартості і засіб заощадження (накопичення).

Виникнувши приблизно п'ять тисяч років тому, гроші пройшли тривалий шлях від безпосереднього виконання функції обігу у вигляді золотих монет до кредитно-паперових грошей, що існують нині у вигляді готівкових та безготівкових грошей, а також кредитних карток і «електронних грошей».

Обіг грошей підпорядкований певним законам. За К. Марксом, кількість грошей в обігу має дорівнювати:

К_Д = (СЦ – К + П – ВП) / О,

де: СЦ – сума цін всіх товарів; К – сума цін товарів, проданих у кредит; П – сума платежів за борговими зобов'язаннями; ВП – сума платежів, що взаємопогашаються; О – середня кількість оборотів грошової одиниці за рік.

Цей закон регулює кількість золотих монет, що знаходяться в обігу, або паперових грошей, розмінних на золото. Сучасна кількісна теорія грошей і цін кількість грошей в обігу визначає за такою формулою:

де: Р – рівень цін на товари і послуги;

Q – обсяг випуску у реальному вираженні;

Y – швидкість обігу грошової одиниці.

Обіг грошей здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система – це форма організації грошового обігу, що виявляється в емісії грошових знаків і певному порядку їх обігу, організація і регламентація безготівкового обороту і створення центрів грошового обігу. Існуюча спочатку металева система була змінена паперово-кредитною грошовою системою. У розвинених країнах кредитні відносини прийняли масові масштаби, велику роль стали грати кредитні гроші і в їх структурі близько ¾ припадає на чеки і ¼ – на банкноти. Готівковий оборот в деяких країнах Заходу становить лише 10–15 % від загального грошово-безготівкового обігу.

У грошовій масі розрізняють активні гроші (які використовуються в готівковому і безготівковому обігу) і пасивні (нагромадження, резерви, залишки на рахунках). Грошова маса складається з декількох грошових агрегатів: М 0 – готівка; в сукупності із залишками на поточних рахунках комерційних банків вони складають грошовий агрегат М 1; якщо врахувати ще строкові та ощадні вклади комерційних банків, то це буде грошовий агрегат М 2; разом з терміновими й ощадними вкладами в некомерційних кредитно-фінансових установах вони складають грошовий агрегат М 3.

При надмірній грошовій і кредитній емісії, тобто появі грошових знаків, не забезпечених товарною масою, гроші знецінюються, знижується їх купівельна спроможність, настає інфляція.

Термін інфляція (від латинського inflatio – здуття) буквально означає процес розбухання паперово-грошового обігу. Традиційне визначення інфляції наступне: переповнення грошового обігу грошовою масою понад потреби товарообігу викликає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання рівня товарних цін.

У цілому інфляція є складним соціально-економічним явищем, викликаним диспропорціями відтворення в різних сферах ринкового господарства.

Вимірюється інфляція за допомогою індексу цін, який розраховують як співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг в даному періоді і сукупною ціною ідентичної (схожої) групи товарів і послуг у базовому періоді. За базовий період беруть відносно стабільний період. Даний набір товарів називають «споживчим кошиком».

Існують кількісні визначення інфляції. Інфляцію називають повзучою, коли вона протікає помірно, ціни зростають не більше ніж на 10 % на рік. Для галопуючої інфляції характерне зростання цін від 20 % до 200 % на рік. Гіперінфляція являє собою астрономічне (до кількох тисяч або десятків тисяч відсотків на рік) зростання кількості грошей в обігу і рівня товарних цін.

Відомі різні причини інфляції: емісія грошей, не забезпечених товарним покриттям; надлишковий сукупний попит в економіці; зростання середніх витрат; очікування економічних суб'єктів; монополізація економіки.

Основні форми інфляції в ринковій економіці – це інфляція попиту і інфляція витрат. Інфляція попиту має місце, якщо сукупний попит у народному господарстві зростає швидше, ніж виробничі можливості економіки за умови повної зайнятості ресурсів. Якщо сукупний попит перевищує сукупну пропозицію, то середні ціни на товари і послуги зростають. Інфляція пропозиції має місце, коли збільшення цін на фактори виробництва призводить до зростання витрат і підвищення цін на продукцію. Скорочення пропозиції товарів (наприклад, при неврожаї) також може призвести до інфляції пропозиції. Очікування інфляції споживачами і діловими колами призводять до інфляції, якщо при цьому зростає число покупок, а продавці поспішають підвищувати ціни.

Негативний ефект інфляції залежить багато в чому від того, наскільки точно вона передбачається і наскільки вона несподівана: інакше постраждають люди, що живуть на фіксовані грошові доходи, які мають грошові накопичення і дали позики під відсотки без урахування інфляції.

Дата добавления: 2014-12-07