Тема 31. Затримання особи, що вчинила злочин, його визначення та ознаки

План

План

План

План

План

План

Вступ.

1. Поняття умислу в кримінальному праві, його види та значення.

2. Характеристика інтелектуального моменту прямого умислу.

3. Характеристика вольового моменту прямого умислу.

4. Відмінність прямого умислу від непрямого за інтелектуальним та вольовим моментами.

Висновки.

Література

1. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам.- Спб, 2002.

2. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. - М., 1980.

3. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. - М., 1972.

4. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. - М.,1961.

5. Дагель П.С., Котов Д.Л. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж, 1972.

6. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. – Харьков., 1986.

Приступаючи до розгляду цієї теми слід ознайомитись зі ст. 24 КК України. Після цього, виходячи з положень статті та своїх знань рекомендується дати визначення самого умислу та його видів: прямого та непрямого. Потім рекомендується вказати на їх спільні та відмінні риси. Завершуючи відповідь на перше питання, слід зробити висновок про значення умислу у кримінальному праві.

Далі рекомендується перейти до розгляду інтелектуального та вольового моментів прямого умислу, розкриваючи їх зміст, використовуючи при цьому матеріали судової практики. При аналізі інтелектуального моменту слід звернути увагу на те, що усвідомлюється винним при вчиненні злочину і на характер передбачення ним наслідків, що настали в результаті діяння. При розгляді вольового моменту прямого умислу рекомендується звернути увагу на те, що розуміється під бажанням настання суспільно небезпечних наслідків і в яких випадках можна говорити про наявність такого бажання.

В кінці відповіді на це питання рекомендується акцентувати увагу на проблемі змісту прямого умислу у злочинах з формальним складом. При цьому слід враховувати, що об’єктивна сторона злочину з формальним складом не включає в себе суспільно небезпечних наслідків, а це означає, що психічне відношення до них не входить у зміст умислу.

Завершувати роботу рекомендується питанням встановлення відмінності прямого умислу від непрямого за інтелектуальним і вольовим моментами.

Тема 21. Вчинення злочину з непрямим умислом.

Вступ.

1. Поняття умислу в кримінальному праві, його види та значення.

2. Характеристика інтелектуального моменту непрямого умислу.

3. Характеристика вольового моменту непрямого умислу.

4. Можливість існування непрямого умислу в злочинах з формальним складом, у незакінчених злочинах, у злочинах вчинених у співучасті.

5. Відмінність непрямого умислу від прямого й від злочинної самовпевненості.

Висновки.

Література

1. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам.- Спб, 2002.

2. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. - М., 1980.

3. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. - М., 1972.

4. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. - М., 1961.

5. Дагель П.С., Котов Д.Л. Субъективная сторона преступления и ее установление. - Воронеж, 1974.

6. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. -Х., 1986.

Роботу над темою рекомендується починати з наведення визначення вини, а потім слід звернути увагу на поняття умислу (ст. 24 КК), на підставі якого встановлюється, що являє собою непрямий і прямий умисли. Особливу увагу рекомендується звернути на вплив прямого і непрямого умислів на кваліфікацію злочинів і індивідуалізацію кримінальної відповідальності та покарання, встановлюючи при цьому існуючи відмінності і особливості.

Далі слід перейти до характеристики інтелектуального та вольового моментів. При цьому рекомендується розглянути особливості інтелектуального моменту в характері передбачення, вказавши на відмінність інтелектуального моменту прямого умислу.

Рекомендується також розглянути проблему непрямого умислу в злочинах з формальним складом. В теорії кримінального права панує точка зору, що злочин з формальним складом може бути вчинено тільки з прямим умислом. Також слід приділити увагу можливості існування непрямого умислу у готуванні та замаху на злочин, у злочинах вчинених у співучасті. Треба проаналізувати це положення.

На завершення рекомендується провести розмежування непрямого умислу з прямим та із злочинною самовпевненістю. Це питання має важливе значення, оскільки непрямий умисел тісно межує із злочинною самовпевненістю.

В кінці слід зробити загальний висновок за темою.

Тема 22. Спеціальні види умислу, їх характеристика та значення

План

Вступ.

1. Поняття умислу в кримінальному праві та його види.

2. Характеристика і кримінально-правове значення видів умислу, що відрізняються в залежності від часу його виникнення.

3. Характеристика і кримінально-правове значення видів умислу, що відрізняються в залежності від визначення.

Висновки.

Література

1. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам.- Спб, 2002.

2. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. - М., 1973.

3. Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. - М., 1974.

4. Филоновский И.Г. Социально-психологическое отношение субъекта к преступлению. − Л., 1970.

5. Дагель П.С., Котов Д.Л. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж, 1974.

Роботу над темою рекомендується починати з наведення визначення вини, а потім слід звернути увагу на поняття умислу (ст. 24 КК), на підставі якого встановлюється, що являє собою непрямий і прямий умисли. Звернути увагу на вплив прямого і непрямого умислів на кваліфікацію злочинів і індивідуалізацію кримінальної відповідальності та покарання, встановлюючи при цьому існуючи відмінності і особливості.

Теорія ж кримінального права крім прямого та непрямого умислу виділяє й інші види умислу. Це види умислу в залежності від часу виникнення та в залежності від визначеності наслідків.

В першому випадку виділяють умисел, що винник раптово та його різновидність - афектований, а також умисел, що обдуманий заздалегідь. В другому випадку визначений та невизначений умисли (конкретизований та неконкретизований). Далі слід дати їм характеристику і визначити їх кримінально-правове значення (який умисел найбільш небезпечний, а який виступає як обставина, що пом’якшує вину). Необхідно розглянути також види невизначеного умислу: простий та альтернативний, описати їх особливості.

На завершення треба дати оцінку впливу спеціальних видів умислу на визначення кримінальної відповідальності та призначення покарання. Особливу увагу слід приділити проблемним питанням кваліфікації злочинів, вчинених з невизначеним умислом. Характеристику видів умислу обов'язково слід підкріплювати практичними прикладами.

В кінці роботи слід зробити загальний висновок.

Тема 23. Злочинна самовпевненість як вид необережності

План

Вступ.

1. Поняття злочинної самовпевненості.

2. Характеристика інтелектуального моменту злочинної самовпевненості.

3. Характеристика вольового моменту злочинної самовпевненості.

4. Відмінність злочинної самовпевненості від злочинної недбалості та від непрямого умислу.

Висновки.

Література

1. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. - М., 1977.

2. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам.- Спб, 2002.

3. Мокиашвили В.Г. Уголовная ответственность за неосторожность. - М., 1987.

4. Угрехенидзе М.Г. Проблема неосторожной вины в уголовном праве. – Тбилиси, 1976.

5. Дагель П.С., Котов Д.Л. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж, 1974.

Роботу над цією темою слід починати з ознайомлення із ст.25 КК України. Далі треба дати визначення необережності, розкриваючи зміст її ознак. Потім слід перейти до дачі визначення злочинної самовпевненості.

Особливість інтелектуального моменту самовпевненості полягає в характері передбачення настання суспільно небезпечних наслідків діяння. Існують різні точки зору з цього приводу (одна з них полягає в тому, що винний передбачає тільки абстрактну можливість настання суспільно небезпечних наслідків: «у іншої особи - так, але тільки не в мене»). Вольову ознаку найчастыше розкривають наступним чином: особа розраховує на певні обставини, за допомогою яких можна запобігти настанню цих наслідків.

На закінчення потрібно визначити відмінність злочинної самовпевненості від злочинної недбалості та непрямого умислу за допомогою інтелектуального та вольового критеріїв. Теоретичні положення доцільно проілюструвати конкретними практичними прикладами.

Роботу слід завершити загальним висновком.

Тема 24. Злочинна недбалість як вид необережності

План

Вступ.

1. Поняття злочинної недбалості та її види.

2. Характеристика інтелектуального та вольового моментів злочинної недбалості.

3. Поняття та значення об’єктивного та суб’єктивного критеріїв злочинної недбалості.

4. Відмінність злочинної недбалості від злочинної самовпевненості та від казусу.

Висновки.

Література

1. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. − М., 1977.

2. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам.- Спб, 2002.

3. Мокиашвили В.Г. Уголовная ответственность за неосторожность. − М., 1987.

4. Учрехенидзе М.Г. Проблема неосторожной вины в уголовном праве. –Тбилиси, 1976.

5. Дагель П.С., Котов Д.Л. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж, 1974.

Відповідь рекомендується починати з розкриття поняття необережної вини. Далі слід охарактеризувати види необережності. При цьому слід уважно проаналізувати ст.25 КК України. Тут же рекомендується розглянути причини вчинення необережних злочинів.

Потім слід дати поняття злочинної недбалості. Після чого необхідно перейти до характеристики інтелектуального та вольового моментів злочинної недбалості, вказуючи на особливості та розкриваючи їх зміст.

Далі рекомендується розглянути та проаналізувати проблему об’єктивного та суб’єктивного критеріїв вольового моменту злочинної недбалості. Об’єктивний критерій означає обов'язок конкретної особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків, при здійсненні нею дій, які потребують додержання певних заходів обережності.. В західноєвропейській літературі цей критерій називається критерієм «середньої людини». Суб’єктивний критерій полягає у наявності фактичної можливості передбачити зазначені у законі наслідки. Його потрібно розглядати відносно конкретної людини, що має певні індивідуальні якості.

При розгляді питання про казус слід пам’ятати, що він характеризується відсутністю об’єктивного та суб’єктивного критеріїв, або одного з них. В літературі ця проблема обговорюється і існує точка зору, що якщо особа хоча і передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але не могла їм запобігти в силу невідповідності своїх психофізіологічних якостей вимогам екстремальної ситуації чи нервово-психологічним перенавантаженням, то кримінальна відповідальність не настає. Це правило розвиває принцип суб’єктивного ставлення в вину.

Слід також проаналізувати точку зору про те, що необережні злочини це завжди злочини з матеріальним складом та висловити свою думку з приводу цього.

Роботу необхідно завершити висновком.

Тема 25. Випадок (казус) як невинне заподіяння шкоди

План

Вступ.

1. Поняття вини та її кримінально-правове значення.

2. Поняття випадку (казусу) та його види.

3. Відмінність казусу від злочинної недбалості.

4. Кримінально-правове значення казусу.

Висновки.

Література

1. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и её установление. – Воронеж, 1974.

2. Дагель П.С. Неосторожность: уголовно-правовые и криминологические проблемы. - М., 1977.

3. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань, 1965.

4. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам.- Спб, 2002.

Розкриття теми рекомендується починати з дачі визначення вини та встановлення її кримінально-правового значення. При розгляді цієї проблеми потрібно розкрити зміст, сутність, форми та ступінь вини як її елементів. Без встановлення вини не можна говорити про те, що особою вчинено діяння, яке розглядається кримінальним законом як злочин.

Не менш важливо розглянути два принципи: об’єктивного та суб’єктивного ставлення в вину. В теорії кримінального права панує принцип суб’єктивного ставлення в вину та заперечується оціночна теорія (принцип об’єктивного ставлення в вину). Далі слід розглянути форми та види вини, встановлюючи їх ознаки та зміст, проаналізувати інтелектуальний та вольовий моменти, їх подібність та розбіжності.

Розглядаючи вину в формі недбалості, слід звернути увагу на те, що можлива ситуація, коли начебто і вчинено діяння, що потягло шкідливі наслідки, але вести мову про злочин неможливо, оскільки є наявним казус (невинне заподіяння суспільно небезпечних наслідків). Далі рекомендується розглянути види казусу, відмінність казусу від злочинної недбалості та визначити значення казусу при встановленні кримінальної відповідальності. Загальне правило говорить: при казусі відсутня суб’єктивна сторона злочину.

Робота завершується загальним висновком.

Тема 26 Мотив та мета як ознаки суб’єктивної сторони злочину

Вступ.

1. Поняття та ознаки суб’єктивної сторони злочину.

2. Поняття мотиву вчиненого злочину. Види мотивів.

3. Поняття мети та її відмінність від мотиву вчинення злочину.

4. Кримінально-правове значення мотиву та мети вчинення злочину.

Висновки.

Література

1. Волков Б.С. Мотивы преступлений. (Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование). – Казань, 1982.

2. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступлений. – Казань, 1968.

3. Лунеев В.В. Мотивация преступного поведения. - М., 1991.

4. Дагель П.С., Котов Д.Л. Субъективная сторона преступления и её установление. – Воронеж, 1974.

5. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам.- Спб, 2002.

6. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину. Монографія.- К.: Атіка, 2002. – 144 с.

У вступі, поряд з іншим, доцільно вказати положення Конституції України, в розвиток яких теорія кримінального права розробляє вчення про суб’єктивну сторону злочину взагалі, мотиву і мети злочину зокрема. Позитивною рисою курсової роботи було б наведення визначень мотиву і мети людської поведінки з праць психологів і філософів.

Опрацьовуючи перший пункт плану, слід з’ясувати місце суб’єктивної сторони злочину у системі елементів складу злочину, її значення, а також співвідношення з винністю, як ознакою злочину. Для ілюстрації своїх роздумів доцільно розкрити декілька окремих складів злочинів, а також використати приклади із судово-слідчої практики.

Висвітлюючи питання щодо визначення мотиву злочину необхідно продемонструвати знання нормативної бази, наукової і учбової літератури з цього приводу. Автор має обґрунтувати те визначення яке він сприймає або пропонує. Далі, досліджуючи види мотивів злочину, спочатку слід перерахувати усі мотиви, вказівка на які є в Особливій частині КК, після чого їх згрупувати. Класифікацію мотивів злочинів можна, також, відобразити схематично.

Характеризуючи наступну факультативну ознаку суб’єктивної сторони злочину, якою є мета злочину, автору необхідно застосувати аналогічний підхід – використовуючи положення кримінального права навести визначення мети злочину, з’ясувати її ознаки і місце в системі ознак складу злочину. При цьому не можна забувати, що між мотивом та метою існує тісний зв’язок, але є і певні відмінності, на які і потрібно звернути увагу.

Завершуючи розгляд теми, рекомендується приділити увагу кримінально-правовому значенню мотиву та мети злочину. З'ясувати, яку саме роль вони відіграють при криміналізації суспільно небезпечних діянь, при кваліфікації злочинів, диференціації кримінальної відповідальності та індивідуалізації покарання.

Роботу слід завершити загальним висновком.

Тема 27 Помилка та її значення в кримінальному праві

План

Вступ.

1. Поняття помилки в кримінальному праві та її значення.

2. Юридична помилка, її види та вплив на кваліфікацію злочину.

3. Фактична помилка, її види та вплив на кваліфікації злочину.

Висновки.

Література

1. Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву. - М., 1950.

2. Якушин В.А. Ошибка и её уголовно-правовое значение. – Казань, 1988.

3. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и её установление. – Воронеж, 1974.

4. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам.- Спб, 2002.

Ця тема має тісний зв’язок з темою «Суб’єктивна сторона складу злочину». Сутність помилки полягає в тому, що особа має неправильне уявлення про обставини вчиненого. Передусім слід дати визначення помилки взагалі, а потім визначення помилки в кримінальному праві. Аналізуючи значення помилки в кримінальному праві слід мати на увазі, що помилка справляє істотний вплив на кваліфікацію злочину та призначення покарання.

Далі рекомендується сказати про види помилки. В кримінально-правовій літературі існує різна класифікація помилок в залежності від різних підстав. І це не тільки юридична або фактична помилка, але й помилки вибачлива та невибачлива і т.п. В літературі висловлюються різні точки зору з приводу підстав поділу помилок.

Потім слід дати визначення юридичної помилки, сказати про види та впливі її на кваліфікацію злочину, враховуючи при цьому, що в літературі існують різноманітні підходи до встановлення видів юридичної помилки, а також її впливу на кримінальну відповідальність.

При розгляді фактичної помилки треба дати її визначення та назвати її види. Слід звернути увагу на вплив фактичної помилки на кваліфікацію. Та вплив цей суттєвий (особливість полягає в тому, що злочинець досить часто посягає на два об’єкти одночасно. Існують розбіжності з приводу віднесення помилок в об’єкті та помилок в предметі, в причинному зв’язку та відхилення дії і т.п. Цю проблему слід уважно вивчити та проаналізувати, висловити свою точку зору.

Роботу слід завершити загальним висновком.

Тема 28. Загальна характеристика обставин, що виключають злочинність діяння

Вступ.

1. Історія правового інституту обставин, що виключають злочинність діяння.

2. Загальна характеристика правового інституту обставин, що виключають злочинність діяння.

3. Класифікація обставин, що виключають злочинність діяння.

Висновки.

Література

1. Баулин Ю.В. Обстоятельства исключающие преступность деяния. - Х., 1991.

2. Таганцев Н.С. Уголовное право: Курс лекций. - Т.1. - Учение о преступлении. – М, 1994.

3. Российское законодательство Х – ХХ веков. - Т.1-9. - М.: Юрид. Лит., 1984.

4. Сидоров Б.В. Уголовно-правовые гарантии правомерного, социально полезного поведения. - Казань, 1992.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 N 1 “Про судову практику у справах про необхідну оборону”// Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 3(31).

Перед написанням курсової роботи за даною темою необхідно уважно ознайомитись з Конституцією України (ст.ст. 3, 8, 27, 55, 68), Кримінальним кодексом України (ст.ст. 1, 2, 3, 4, 11, 13, 17 – 25, 36 – 43, 115, 118, 119, 124), Постановою Пленуму Верховного Суду України N 1 від 26.04.2002 “Про судову практику у справах про необхідну оборону” рекомендованою учбовою, науковою літературою і, з’ясувати, навіщо законодавець створив правові норми, які утворюють інститут обставин, що виключають злочинність діяння, і чому розмістив їх саме у Кримінальному кодексі України; яке системно-правове значення це має.

Викладаючи історію обставин, що виключають злочинність діяння необхідно звернути увагу на те, що вони складають один з найстаріших інститутів кримінального права, і, мали своє відображення ще в першій пам’ятці національного писаного права – “Руський Правді”. В подальшому, автору необхідно простежити збільшення кількості обставин, що передбачалися безпосередньо в кримінальному законодавстві і виявити тенденції змін відповідних норм.

В наступному підрозділі необхідно висвітлити місце інституту “Обставин, що виключають злочинність діяння” в системі Загальної частини кримінального права і в системі національного права взагалі, його функції і значення.

В четвертому підрозділі автор має детально проаналізувати склад інституту “Обставин, що виключають злочинність діяння” і провести класифікацію окремих обставин за різними підставами, у тому числі за правовою природою. Доцільним є складання схем, що ілюструють позицію автора курсової роботи.

Висновок мають скласти результати синтезу з’ясованого матеріалу зокрема визначення правового інституту “Обставин, що виключають злочинність діяння” й окремих його складових; оцінка відповідності чинного законодавства потребам регуляції суспільних відносин у цій сфері; окреслення можливих шляхів удосконалення тексту відповідних кримінально-правових норм.

Тема 29. Необхідна оборона, її визначення та ознаки

Вступ.

1. Підстави виникнення стану необхідної оборони.

2. Ознаки правомірного заподіяння шкоди в стані необхідної оборони.

3. Ексцеси необхідної оборони.

Висновки.

Література.

1. Баулин Ю.В. Обстоятельства исключающие преступность деяния. − Х, 1991.

2. Лі І.Т. Діалектична єдність і протиріччя принципів незастосування сили і права на самооборону // Вісник УніВС. − 2000. − Спецвипуск. − С. 118 – 122.

3. Таганцев Н.С. Уголовное право: Курс лекций. - Т.1. - Учение о преступлении. – М. - 1994.

4. Российское законодательство Х – ХХ веков. - Т.1-9. - М.: Юрид. Лит., 1984.

5. Паше-Озерский Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость. - М., 1962.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 N 1 “Про судову практику у справах про необхідну оборону”// Вісник Верховного Суду України. − 2002. − № 3(31).

Перед написанням курсової роботи з теми “Необхідна оборона, її визначення та ознаки” необхідно уважно ознайомитись з Конституцією України (ст.ст. 3, 8, 27, 55, 68), Кримінальним кодексом України (ст.ст. 1, 2, 3, 4, 11, 13, 17 – 25, 36 – 43, 115, 118, 119, 124), Постановою Пленуму Верховного Суду України N 1 від 26.04.2002 “Про судову практику у справах про необхідну оборону” рекомендованою учбовою, науковою літературою і, з’ясувати, навіщо законодавець створив правові норми, які утворюють інститут обставин, що виключають злочинність діяння, і чому розмістив їх саме у Кримінальному кодексі України; яке системно-правове значення це має.

У вступі необхідно викласти своє бачення необхідної оборони, як явища соціальної дійсності, позитивні і негативні наслідки існування відповідної дозвільної кримінально-правової норми. Також мають бути продемонстровані знання конституційних засад визнання правомірним заподіяння шкоди в стані необхідної оборони. Після цього автор повинен окреслити коло питань, що пропонується до розгляду і мотивувати обрання методу дослідження (як правило це формально-догматичний метод). Обсяг вступу дві – три сторінки.

Головну частину роботи потрібно розпочати з викладення законодавчого визначення такої обставини, що виключає злочинність діяння як “необхідна оборона”. Потім обґрунтувати необхідність окремого розгляду ознак, що характеризують підстави виникнення відповідного стану, а також ознак, що характеризують правомірність заподіяння шкоди у такому станові (або, якщо автор вважає за доцільне, окремий розгляд об’єктивних і суб’єктивних ознак, або провести інше групування ознак, з відповідною зміною плану).

В цьому ж підрозділі автор має визначити, що підставою виникнення стану “необхідної оборони” є необхідність негайного попередження чи припинення суспільно небезпечного посягання, визначити ознаки суспільно небезпечного посягання, як підстави необхідної оборони, і розкрити зміст таких ознак як “наявність”, “дійсність”, “реальність” як властивостей цієї підстави.

В наступному підрозділі, характеризуючи ознаки правомірності заподіяння шкоди при “необхідній обороні”, автору, перш за все, необхідно з’ясувати сутність дій, що названі законодавцем як “необхідна оборона”. Потім перейти до характеристики мети заподіяння шкоди у відповідному стані, а також розкрити зміст ознак “своєчасності” і “домірності”.

Четвертий підрозділ курсової роботи, необхідно присвятити дослідженню такого ексцесу необхідної оборони як перевищення меж необхідної оборони. Необхідно вказати які ознаки “необхідної оборони” мають бути встановленими для констатації перевищення меж необхідної оборони, і в чому полягає порушення ознаки “домірності”. Потребує дослідження питання яким чином суб’єктивні процеси впливають на визнання наявності перевищення меж необхідної оборони.

З’ясування зазначених питань має дозволити автору зробити висновок про необхідність введення в кримінальне законодавство “Необхідної оборони” як окремої обставини, що виключає злочинність діяння, вказати недоліки законодавчої конструкції і намітити можливі шляхи для їх усунення.

Тема 30. Уявна оборона, її визначення та ознаки

Вступ.

1. Підстави виникнення стану уявної оборони.

2. Ознаки правомірного заподіяння шкоди в стані необхідної оборони.

3. Відмежування від необхідної оборони.

Висновки.

Література.

1. Баулин Ю.В. Обстоятельства исключающие преступность деяния. − Х., 1991.

2. Лі І.Т. Діалектична єдність і протиріччя принципів незастосування сили і права на самооборону. // Вісник УніВС. − 2000. − Спецвипуск. − С. 118 – 122.

3. Таганцев Н.С. Уголовное право: Курс лекций. - Т.1. - Учение о преступлении. – М. - 1994.

4. Российское законодательство Х – ХХ веков. - Т.1-9. - М.: Юрид. Лит., 1984.

5. Паше-Озерский Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость. - М., 1962.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 N 1 “Про судову практику у справах про необхідну оборону”// Вісник Верховного Суду України. − 2002. − № 3(31).

Перед написанням курсової роботи з теми “Уявна оборона, її визначення та ознаки” необхідно уважно ознайомитись з Конституцією України (ст.ст. 3, 8, 27, 55, 68), Кримінальним кодексом України (ст.ст. 1, 2, 3, 4, 11, 13, 17 – 25, 36 – 43, 115, 118, 119, 124), Постановою Пленуму Верховного Суду України N 1 від 26.04.2002 “Про судову практику у справах про необхідну оборону” рекомендованою учбовою, науковою літературою і, з’ясувати, навіщо законодавець створив правові норми, які утворюють інститут обставин, що виключають злочинність діяння, і чому розмістив їх саме у Кримінальному кодексі України; яке системно-правове значення це має.

У вступі необхідно викласти своє бачення уявної оборони як явища соціальної дійсності, позитивні і негативні наслідки існування відповідної дозвільної кримінально-правової норми. Також мають бути продемонстровані знання конституційних засад визнання правомірним заподіяння шкоди в стані уявної оборони. Після цього автор повинен окреслити коло питань, що пропонується до розгляду і мотивувати обрання методу дослідження (як правило це формально-догматичний метод). Обсяг вступу дві – три сторінки.

Основну частину роботи потрібно розпочати з викладення законодавчого визначення такої обставини, що виключає злочинність діяння як “уявна оборона”. Потім обґрунтувати необхідність окремого розгляду ознак, що характеризують підстави виникнення відповідного стану, а також ознак, що характеризують правомірність заподіяння шкоди у такому стані (або, якщо автор вважає за доцільне, окремий розгляд об’єктивних і суб’єктивних ознак, або провести інше групування ознак, з відповідною зміною плану).

В цьому ж підрозділі автор має визначити, що підставою виникнення стану “уявної оборони” є необхідність негайного відвернення чи припинення суспільно небезпечного посягання, яке помилково припускається; визначити її ознаки, і розкрити їх зміст.

В наступному підрозділі, характеризуючи ознаки правомірності заподіяння шкоди при “уявній обороні”, автору, перш за все, необхідно з’ясувати сутність дій, що названі законодавцем як “уявна оборона”. При цьому особливу увагу необхідно приділити особливостям усвідомлення особою, що вчинює захисні дії, реальності суспільно небезпечного посягання. Потім слід перейти до характеристики мети заподіяння шкоди у відповідному стані, а також розкрити зміст ознак “своєчасності” і “домірності”.

Четвертий підрозділ курсової роботи, необхідно присвятити проведенню відмежування “уявної оборони” від такої обставини, що виключає злочинність діяння як “необхідна оборона”. Особливу увагу належить звернути на різницю в підставах, що обумовлюють соціальну корисність заподіяння шкоди у відповідних станах, а також на різницю в змісті ознак “своєчасності” і “домірності”.

З’ясування зазначених питань має дозволити автору зробити висновок про необхідність введення в кримінальне законодавство “уявної оборони” як окремої обставини, що виключає злочинність діяння, вказати недоліки законодавчої конструкції і визначити можливі шляхи для їх усунення.

Дата добавления: 2014-12-07