Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Самостійне вивчення. Тема: Поняття, принципи і система цивільного права




План

Лекція

Тема: Поняття, принципи і система цивільного права

Вступ

Третя кодифікація приватного законодавства, що ознаменувалась 16 січня 2003 року Цивільного кодексу України, відкрила епоху ствердження і розбудови нашої держави.

Характерними ознаками цієї трансформації, насамперед, є розвиток конституційних положень про соціальну значущість та пріоритетність людини, її прав та охоронюваних законом інтересів. Важливість такого гуманітарного правового світогляду ще на початку ХХ століття обґрунтував видатний дореволюційний цивіліст Й. О. Покровський у своїй фундаментальній праці „ Основі проблеми громадського права”. Безперечно такий підхід до ролі та місця людини у системі соціальних пріоритетів не лише дасть можливість адаптувати національне законодавство до стандартів Європейського Союзу, а й прискорить процес створення та розвитку в Україні громадянського суспільства.

Ще однією істотною ознакою новітньої цивілістичної доктрини є відмов від адміністративно-правової планової системи управління економікою і перехід до засад вільного ринкового регулювання та конкуренції. Цьому сприяли і закріплення нових підходів до свободи підприємницької діяльності, свободи договору, рівності форм власності тощо. Таке бачення розвитку правового регулювання економічних процесів у поєднанні з виваженою податковою політикою повинно забезпечити стрімке фінансово-економічне зростання добробуту як України в цілому так і кожного громадянина зокрема.

Однак реформування цивільного законодавства мало й низку суттєвих проблем. Насамперед. Попри намагання переважної більшості розробників, серед яких були найкращі науковці та практики України, Цивільний кодекс так і не став єдиним кодифікованим актом у сфері приватноправового регулювання та охорони суспільних відносин. Причин цьому більше, ніж достатньо: це і прийняття окремим актом Сімейного кодексу України і вилучення книги, яка регулювання міжнародні приватноправові відносини. І прийняття Господарського кодексу України. На наше переконання, така розрізненість близьких за духом нормативно-правових актів не лише може створити непотрібну конкуренцію між їх нормами, а й зумовити цілу низку проблем, що пов’язані з єдиним та одноманітним застосуванням приватного законодавства.

І саме висвітленню переваг нового Цивільного кодексу, його основних положень. А також вирішенню проблем при їх застосуванні у сучасний період присвячено цю працю.

 

 

1. Місце цивільного права в система галузей права.

2. Метод цивільно-правового регулювання.

3. Функції цивільного права.

4. Визначення та система цивільного права.

 

1. Особливості методу цивільно-правового регулювання.

2. Основні принципи цивільного права та їх закріплення в Конституції України.

 

1. Цивільне право є проявом приватного права на рівні національних правових систем.

Поняття "цивільне право" може вживатися в кількох значеннях: галузь права, система законодавства, частина науки про право, навчальна дисципліна. Однак визначальним поміж них є розуміння цивільного права як галузі права.

У цьому значенні цивільне право можна визначити як сукупність концепцій, ідей і правових норм, що встановлюють на засадах диспозитивності, юридичної рівності та ініціативи сторін підстави набуття і порядок реалізації та захисту прав і обов'язків фізичними та юридичними особами, а також соціальними утвореннями, що виступають як суб'єкти немайнових і майнових (цивільних) відносин, з метою задоволення матеріальних та духовних потреб приватних осіб і захисту їх інтересів.

Критеріями виокремлення цивільного права як галузі національного права є його предмет, метод, засади правового регулювання, а також функції, які на нього покладаються.

 

2. Предметом цивільного права в радянському цивільному праві традиційно визнавалися: майнові відносини; особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими; інші особисті немайнові відносини. Зокрема, такий підхід знаходить вияв і в ст.1 Цивільного кодексу (ЦК) УРСР 1963 р.

У зв'язку з цим визначенню поняття "майнові відносини" і встановленню критеріїв належності їх до сфери цивільного права свого часу в радянській цивілістичній літературі приділялася значна увага. Таким критерієм одні автори називали товарно-грошовий характер майнових відносин (О.А. Пушкін), інші — майнову самостійність суб'єктів і те, що останні виступають як "самостійні товаровласники" (Ю.С. Червоний).

З прийняттям нового ЦК України 2003 р. підґрунтя для таких суперечок практично ліквідоване, оскільки ст.1 ЦК відносить до предмета цивільно-правового регулювання лише ті майнові відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, головним критерієм становлення галузевої належності відносин стає не предмет, а метод правового регулювання. Для цивільно-правового (диспозитивного) методу якраз і характерні юридична рівність та вільне волевиявлення учасників регульованих відносин.

Отже, ЦК України регулює як майнові, так і особисті немайнові відносини. Останні в ст.1 ЦК 1963 р. фактично поділялися на дві групи: особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, та суто особисті немайнові відносини. Але новий ЦК не містить підстав для такого поділу, зазначаючи, що немайнові відносини належать до сфери цивільно-правового регулювання.

Для цих відносин характерним є те, що вони не мають безпосереднього економічного змісту. їх предметом є: ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя, авторство на твори літератури, науки та мистецтва, свобода пересування та інші блага, невід'ємні від особистості. Деякі з особистих немайнових прав можуть належати також юридичним особам: право на честь, гідність, ділову репутацію, фірмове найменування, виробничу марку, товарний знак тощо.

Як особисті немайнові, так і майнові відносини є відносинами цивільними.

Цивільні відносини, які є предметом цивільного права, характеризуються такими ознаками:

1) Суб'єкти. Учасники цивільних правовідносин виступають стосовно один одного як юридично рівні суб'єкти, відокремлені один від одного в організаційно-правовому і майновому сенсі. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, цивільне законодавство застосовується лише у випадках, коли це прямо передбачено законом. Такі відносини не є цивільними, оскільки регулюються за допомогою імперативного методу, не властивого цивільному праву.

2) Характер зв'язку між суб'єктами. Цивільні правовідносини — це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі.

3) Зміст. Учасники цього виду відносин виступають як носії цивільних прав і обов'язків.

4) Характер захисту суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків. Це відбувається за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, в судовому порядку.

5) Особливість підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Зокрема такими підставами є не тільки обставини, передбачені законом чи іншими актами, а також і дії суб'єктів, які хоч і не встановлені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини.

 

 

3. Характеристику цивільного права як галузі національного права доповнюють перелік його функцій і внутрішня система побудови.

Функції цивільного права — це головні напрями його впливу на цивільні відносини з метою впорядкування останніх. Вони визначаються специфікою предмета і методу цивільного права, а також завдань (цілей), поставлених перед ним.

До основних функцій цивільного права цивілісти традиційно відносять регулятивну, охоронну і виховну.

Іноді цей перелік виглядає дещо інакше: регулятивна, охоронна, превентивна функції. При цьому мається на увазі, що цивільне право взагалі виконує функції, властиві праву, але з притаманними йому особливостями.

Такий підхід, вірний по суті, водночас, із погляду можливості загальної оцінки функцій цивільного права, може призвести до неадекватних уявлень про них, оскільки не дає повної картини функціонального механізму цієї галузі.

З таких міркувань доцільно при характеристиці функцій цивільного права вказувати й на ті, що мають загальний характер, а також на ті, що є специфічними у цій сфері.

При такому підході варто розмежовувати загальноправові на рівні цивільного права та специфічні цивілістичні функції.

Загальноправовими функціями, що проявляються на цивілістичному рівні, є:

1) інформаційно-орієнтаційна, здійснюється ознайомлення суб'єктів цивільних відносин із концепцією прав людини (приватної особи), засадами визначення становища приватної особи, загальними тенденціями правового регулювання в цій галузі тощо. Таким чином, відбувається орієнтація суб'єктів цивільного права на певний тип поведінки, усвідомлення ними своїх прав та обов'язків. У разі невиконання цих завдань учасники цивільних відносин практично втрачають можливість усвідомлювати себе суб'єктами приватного права, а відтак не можуть повною мірою реалізувати свої цивільні права та обов'язки;

2) виховна (запобіжно-виховна, превентивна). Полягає у вихованні поваги до права взагалі, цивільних прав інших осіб, правопорядку тощо. Невиконання цивільним правом цієї функції може призвести до розмивання межі між правом і "не правом", до порушення одними суб'єктами цивільних відносин у процесі реалізації ними цивільних прав інтересів інших осіб, до зловживання цивільними правами тощо;

3) регулятивна. Полягає в позитивному регулюванні цивільних відносин, наданні прав та обов'язків їх учасникам, встановленні правил поведінки суб'єктів цивільного права;

4) захисна. Виконує завдання захисту цивільних прав та інтересів від порушень. Досягається ця мета шляхом передбачення правових засобів належного виконання цивільних прав та обов'язків, встановлення відповідальності за цивільні правопорушення тощо.

Аналізуючи зазначені функції в цілому, можна дійти висновку, що вони властиві будь-якій галузі права, але набувають специфічних властивостей за рахунок предмета (сфера приватних або ж цивільних відносин) та методу досягнення мети, виконання завдання. Водночас цивільне право виконує специфічні, властиві лише йому функції, що є передумовою, проявом і результатом застосування цивільно-правового методу регулювання.

Специфічними цивілістичними функціями в галузі цивільних відносин є:

1) уповноважувальна функція. Полягає в тому, що цивільне право створює нормативну базу передумови для саморегулювання у сфері приватного права, визначає засади внутрішнього регулювання за допомогою угоди сторін цивільних відносин.

Ця функція є специфічною цивілістичною функцією, оскільки лише в цій галузі учасники відносин можуть самі визначати для себе правила поведінки, фактично створювати нормативні акти локальної дії тощо.

Концептуальною основою зазначеної функції є відома ще римському приватному праву сентенція: "Дозволено все, що прямо не заборонено законом", яка протиставлялася і протиставляється нині положенню публічного права: "Дозволено лише те, що прямо зазначено в законі";

2) компенсаційна функція. У процесі її виконання забезпечується можливість поновлення порушеного цивільного права та інтересу на еквівалентній основі.

Ця функція також властива лише цивільному праву, оскільки в інших галузях мета поновлення порушеного права на еквівалентній основі, як правило, не ставиться. Наприклад, адміністративно-правові норми можуть виконувати функцію припинення правопорушення, навіть повернення учасників відносин у становище, яке існувало до правопорушення. Водночас майнові санкції, котрі застосовуються в цих відносинах, мають завданням покарати правопорушника, але не поновити майнове становище потерпілого. Натомість, у цивільному праві зменшення майна у порушника договірного зобов'язання або в особи, котра завдала шкоди іншій особі, практично завжди означає відповідне прирощення у майновій сфері потерпілого.

 

 

4. У літературі з цивільного права при характеристиці внутрішньої побудови (розміщення норм) цієї галузі найчастіше йдеться про систему або структуру цивільного права.

Відомо, що може бути використаний як той, так і інший термін. Однак при цьому необхідно мати на увазі, що "система" тлумачиться також як цілісна сукупність норм, що має характерні властивості (наприклад, "система приватного права", "правові системи сучасності" тощо). З цих міркувань для характеристики взаємоузгодженого розташування цивільно-правових норм точнішим видається вживати термін "структура цивільного права".

У найпростішому вигляді структуру (систему) цивільного права можна визначити як сукупність норм, що об'єднані у правові інститути або існують самостійно і знаходяться у певному ієрархічному взаємозв'язку.

Однак на сучасному етапі розвитку цивільного права його структура ускладнюється. У зв'язку з цим деякі вчені, наприклад, О.А. Пушкін, звертали увагу на необхідність враховувати існування не тільки інститутів, а й підгалузей цивільного права.

Такий підхід вважається виправданим. При цьому, однак, слід враховувати, що замість терміна "підгалузь" можна використовувати таке поняття, як "розділ цивільного права" тощо.

З урахуванням зазначеного структура цивільного права — це систематизована сукупність його елементів (цивільно-правових норм, інститутів, підгалузей або розділів), розташованих у послідовності та ієрархії, що визначаються внутрішньою логікою цієї галузі. Норма цивільного права — це правило поведінки приватних осіб у сфері цивільного обігу, встановлене їх угодою, корпоративним рішенням, актом законодавства або таке, що випливає з приписів природного права.

Інститут цивільного права може бути визначений як сукупність норм, що регулюють певні групи суспільних відносин у сфері цивільного обігу (наприклад, інститут купівлі-продажу, інститут опіки та піклування тощо).

Підгалузь (розділ) цивільного права — це сукупність інститутів і окремих норм, що охоплюють своїм регулюванням цілісну групу відносин у сфері цивільного обігу (наприклад, право власності, зобов'язальне право, спадкове право тощо).

Перевага цієї позиції полягає в тому, що вона дозволяє уникнути непорозумінь, які можуть виникнути внаслідок вживання однакових термінів (наприклад, "інститут зобов'язань" та "інститут договору", "інститут спадкування" та "інститут заповідального відказу" тощо).

Відповідно, це впливає на визначення структури цивільного права.

Традиційним для приватного (цивільного) права Європи було існування двох основних систем його побудови (структури) — інституційної та пандектної.

Інституційна система побудови (структура цивільного права) включає такі інститути: особи, речі, способи придбання речей.

її перевагами є простота й логічність. Але, з іншого боку, надмірна спрощеність структури не дає можливості точно встановити взаємозв'язок і взаємодію норм, у неї не вписуються багато норм та інститутів сучасного цивільного права.

Пандектна система складається з таких частин: загальні положення, речове право, зобов'язальне право, сімейне право, спадкове право.

Її перевагами є виокремлення загальної частини, що дозволяє уникнути повторювань при характеристиці окремих інститутів, чіткий поділ на розділи (підгалузі) тощо. Водночас, на відміну від інституційної системи, цивільно-правове становище особи тут ніби відступає на другий план, що не відповідає сучасним тенденціям розвитку цивільного права.

Однак слід мати на увазі, що тепер ні тієї, ні іншої системи в чистому вигляді не існує.

Хоч деякі цивільні кодекси й побудовані за інституційною (Цивільний кодекс Франції) або пандектною (Німецький цивільний кодекс) системами, але структура цивільного права як галузі нині складніша.

Зокрема вона охоплює:

1. Загальні положення.

2. Правове становище особи.

3. Речові права (права на речі).

4. Права інтелектуальної власності.

5. Договори (договірні зобов'язання).

6. Недоговірні зобов'язання.

7. Спадкове право.

8. Сімейне право. В Україні останнє поки що традиційно тлумачиться багатьма юристами як самостійна галузь, але по суті належить до предмета і сфери дії цивільного права.

Щодо структури цивільного права слід зазначити, що викликає заперечення поділ цієї галузі на загальну і спеціальну частини.

Такий поділ недоцільний, оскільки у цивільному праві універсальної "загальної частини" не існує. Натомість "загальна частина" складається начебто з двох рівнів: є положення, загальні для всього цивільного права, і є загальна частина зобов'язального права. Понад те, можливий і третій рівень — загальна частина договірного права, загальна частина недоговірних зобов'язань, загальні питання спадкового права тощо. Тому виокремити "загальну частину" як таку практично неможливо.

У зв'язку з цим виправданим видається вести мову не про загальну і спеціальну частини, а про окремі розділи цивільного права. При цьому перший розділ цивільного права охоплює його загальні положення. Наступні розділи, як правило, адекватні відповідним підгалузям цивільного права і до того ж у кожному з них є своя загальна і спеціальна частини.

 

1. Метод правового регулювання — це засіб впливу на учасників тих чи інших відносин з метою забезпечення їх належної поведінки. Метод цивільно-правового регулювання — це сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються насамперед юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на їх розсуд за винятками, встановленими цивільним законодавством.

Оскільки методу цивільно-правового регулювання у більшості випадків властива відсутність категоричних приписів учасникам цивільних відносин діяти певним чином (виняток становлять цивільні охоронні відносини — зобов'язання відшкодувати шкоду, повернути безпідставно отримане майно тощо), тобто останнім надається можливість обрання типу поведінки і самостійного врегулювання своїх відносин, цей метод отримав назву диспозитивного, на відміну від методу імперативного, властивого праву адміністративному (публічному праву взагалі). Втім, враховуючи туобставину, що терміном "диспозиція" в теорії права позначається частина правової норми, котра визначає дозволену поведінку суб'єкта, обов'язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму)^, можливо, коректніше було б вести мову не про "диспозитивний", а, скажімо, про "уповноважуючий" (правонаділяючий) або про "дозволяючий" метод. Водночас це питання потребує подальшого дослідження, оскільки цивільно-правовий метод може містити, як зазначалося, й елементи обов'язкового (імперативного) припису. Поки що можна зробити попередній висновок: цивільно-правовий метод включає як правонаділяючий, так й імперативний елементи.

Характерними рисами диспозитивного (уповноважуючого, правонаділяючого) елемента цивільно-правового методу правового регулювання є:

1) юридична рівність сторін (незалежно від того, хто виступає учасником цивільних відносин — фізична особа, юридична особа, держава тощо — сторони цих відносин формально, тобто юридично, рівні);

2) ініціатива сторін при встановленні правовідносин (учасники цивільних відносин самі, за загальним правилом, вирішують, чи вступати їм у ці відносини, чи укладати договір тощо. Хоча в деяких випадках цивільні правовідносини можуть виникати і внаслідок безпосереднього припису закону або адміністративного акта);

3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанта поведінки, що не суперечить засадам цивільного законодавства і моралі суспільства.

Характеризуючи цивільно-правовий метод правового регулювання, водночас не можна ігнорувати згаданий вище імперативний елемент.

Зокрема у зобов'язаннях, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, імперативним є припис про її відшкодування, підстави, умови та порядок відшкодування шкоди. І хоча потерпілий (кредитор) у більшості випадків може звільнити боржника від відшкодування, загальна спрямованість норм про відшкодування шкоди (гл. 82 ЦК) має саме імперативний характер.

Водночас від використання імперативного методу правового регулювання відносини, що виникають у зв'язку із заподіянням шкоди, з цивільних не перетворюються на адміністративні.

Характерними рисами імперативного елемента цивільно-правового методу правового регулювання є:

1) юридична рівність сторін;

2) виникнення правовідносин незалежно від бажання учасників цивільних відносин внаслідок безпосереднього припису закону;

3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанта поведінки лише в межах, точно визначених актами цивільного законодавства.

Таким чином, метод цивільно-правового регулювання охоплює як уповноважуючі диспозитивні (в регулятивних цивільних відносинах), так і імперативні засоби впливу на учасників цивільних відносин, маючи, однак, при цьому підґрунтям засади юридичної рівності сторін, справедливості, добросовісності й доцільності.

 

2. Принцип судового захисту цивільного права та інтересу. Цей принцип цивільного права ґрунтується передусім на положенні Конституції України, згідно з яким правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124). При цьому судовий захист можливий як щодо тих цивільних прав, що прямо вказані у ЦК, так і стосовно тих, що випливають із норм Конституції чи іншого закону (див. постанову Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя").

Судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод фізичних осіб. Суд не має права відмовити особі у прийнятті позовної заяви або скарги, наприклад, на тій підставі, що її вимоги можуть бути захищені в іншому порядку.

Проте слід мати на увазі, що реалізація принципу судового захисту цивільного права та інтересу не означає встановлення вимоги звернення за захистом виключно до суду. Наприклад, згідно зі ст. 17-19 ЦК захист цивільних прав та інтересів може здійснюватися органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, нотаріусом, а також власними силами особи в порядку самозахисту. Спір про порушене цивільне право може бути вирішений також третейськими судами, які створюються за домовленістю суб'єктів відповідних цивільних відносин.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 449; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.063 сек.