Самостійне вивчення. Тема: Цивільне законодавство

План

Лекція

Тема: Цивільне законодавство.

Питання для самоперевірки

1. Місце цивільного права в система галузей права?

2. Метод цивільно-правового регулювання?

3. Функції цивільного права?

4. Визначення та система цивільного права?

Література

1. Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права // Вісник Академії правових наук України. — 1999. — № 1 (16). — С. 143-151.

2. Алексеев С.С. Предмет советского гражданского права. — Свердловск, 1959.

3. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. — М., 1963.

4. Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование зкономи-ческих отношений. — Л., 1986.

5. Калмьїков Ю.Х. Структура советского гражданского права и перспективьі ее развития / Калмьїков Ю.Х. Избранное: Трудьі. Статьи. Вьіступления. — М., 1998. — С.84-93.

6. Красавчиков О.А. Диспозитивность в гражданско-правовом регулировании // Советское государство и право. — 1970. — №1. — С.40-46.

7. Червоньїй Ю.С. Предмет гражданского права Украиньї // Юридична освіта і правова держава (до 150-річчя Юридичного інституту ОДУ): 36. наук, праць. — Одеса, 1997. — С. 144-150.

8. Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования об-щественньїх отношений. — Свердловск, 1972.

1. Поняття та структура цивільного законодавства.

2. Цивільний кодекс України.

3. Дія цивільного законодавства.

4. Аналогія права і аналогія закону.

1. Співвідношення галузевого і комплексного законодавства.

2. Акти цивільного законодавства і договір.

3. Роль судової практики в удосконаленні,тлумаченні і застосуванні цивільного законодавства.

1. Термін "цивільне право" вживається не тільки стосовно галузі права, а й також для позначення сукупності законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини, які належать до предмета цивільно-правового регулювання. У цьому значенні "цивільне право" (тут точніше вести мову про "цивільне законодавство") є системою нормативних актів, що містять цивільно-правові норми.

Співвідношення між цивільним правом і цивільним законодавством виглядає таким чином: цивільне право — це сукупність концепцій, правових ідей, юридичних норм; цивільне законодавство — це система нормативних актів, що регулюють цивільні відносини.

Таким чином, цивільне право може бути охарактеризоване як внутрішня форма права, зміст якого визначається соціальними та економічними особливостями регульованих ним суспільних відносин, а цивільне законодавство як зовнішня форма права, зумовлена його змістом. Звідси випливає, що цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права.

При визначенні поняття "цивільне законодавство" постає практично важливе питання: що слід розуміти під терміном "законодавство"?

Відповідь на це питання слід шукати насамперед у площині співвідношення категорій "закон" і "законодавство", з'ясовуючи, стосується поняття "законодавство" лише законів чи ним охоплюються також і підзаконні акти загальнонормативного характеру.

Визначення поняття "законодавство" (хоча й стосовно трудового права) дав Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 9 липня 1998 р. №12 рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради профспілок щодо офіційного тлумачення ч. З ст.21 Кодексу законів про працю (КЗпП) України. Конституційний Суд встановив, що в цьому випадку цей термін слід розуміти в широкому значенні, включаючи до нього не лише закони, а й інші відомі нині нормативні акти.

При цьому Суд зазначив, що це визначення стосується саме ч. З ст.21 КЗпП України і не є єдино правильним в інших випадках використання цього терміна. Так, у деяких нормативних документах законодавством слід вважати лише закони, а в інших, як і у випадку з ч. З ст.21 КЗпП увесь спектр нормативних документів. Щоправда, Конституційний Суд не пояснив, за якими ознаками має визначатися, що мав на увазі законодавець, використовуючи цей термін у тому або іншому випадку.

Слід також зазначити, що, застосувавши до терміна "законодавство", що розглядається у ч. З ст.21 КЗпП, розширене тлумачення, Конституційний Суд зазначив, що не вважає такий стан справ правильним.

Розширене тлумачення поняття "законодавство" характерне і для концепції цивільного права України, де цією категорією охоплюються не тільки закони і підзаконні акти, а й договори та звичаї. Зокрема, як випливає з гл.1 ЦК "Цивільне законодавство України", у ЦК України термін "цивільне законодавство" слугує для позначення всієї сукупності норм і правил, що регулюють цивільні відносини.

2. Як зазначалося вище, основу цивільного законодавства України становить Конституція. Крім того, згідно з ч.2 ст.4 ЦК основним актом цивільного законодавства є цей Кодекс. Іншими словами, закони, що є актами цивільного законодавства, поділяються на засадничі закони (Конституція та ЦК) і звичайні.

Засадничі закони встановлюють найважливіші положення, що стосуються засад цивільно-правового регулювання. Звичайні закони приймаються на базі засадничого і на його розвиток. Вони, як правило, регулюють окремі питання, відіграють службову роль, термін їх існування менш тривалий.

Важливим спеціальним засадничим законом у сфері цивільно-правового регулювання, прийнятим на основі і відповідно до Конституції, є ЦК — основний акт цивільного законодавства України.

Звідси випливає правило, згідно з яким у разі якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, що регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК.

Крім того, оскільки новий ЦК за своєю суттю та призначенням є кодексом приватного права, тобто провідним актом у системі законодавства, що регулює відносини у приватній сфері, його положення мають застосовуватися не тільки до традиційних "суто цивільних" відносин, а й до взаємин суб'єктів споріднених відносин. Так, до регулювання сімейних відносин при використанні найманої праці у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля норми ЦК застосовуються субсидіарно, тобто у випадках, якщо ці відносини не врегульовані іншими (спеціальними) актами законодавства.

До сфери регулювання ЦК належать також відносини у сфері підприємництва. Частина 2 ст. 9 ЦК встановлює, що Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Звідси випливає, що підприємницькі відносини, прямо не врегульовані ЦК, регулюються іншими актами законодавства. Таким актом, зокрема, є Господарський кодекс (ГК) України 2003 р.

У зв'язку з цим у публікаціях останнього часу деякими фахівцями в галузі господарського права висловлювалася думка, що ГК як спеціальний законодавчий акт має перевагу над ЦК в галузі регулювання господарських відносин. Ця теза ґрунтується на загальному принципі переважання спеціального закону над загальним.

Але тут варто звернути увагу на те, що згідно з наведеним вище правилом ст.9 ЦК провідними є положення ЦК, а норми ГК та інших актів, прийнятих на його основі, є спеціальним законодавством, яке застосовується в тих випадках, коли підприємницькі відносини не врегульовані взагалі або недостатньо повно врегульовані ЦК. Тобто йдеться не про співвідношення загального і спеціального законів, а про співвідношення засадничого (ЦК) і звичайного (ГК) актів цивільного законодавства.

3. Практичне значення має визначення дії цивільних законів у часі, у просторі, за колом осіб.

1) Дія актів цивільного законодавства у часі. Дія актів цивільного законодавства у часі визначається за загальними правилами. Зокрема акти цивільного законодавства регулюють відносини, що виникли, з дня набрання чинності цими актами.

Порядок набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами на території України визначається передусім Конституцією (ст. 57, 58, 94, ч. З ст.106, ст.117).

Зокрема відповідно до загальних правил ст.57 Конституції закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов'язки фізичних осіб, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Недотримання цього правила зумовлює недійсність відповідного акта. Стаття 94 Конституції України передбачає: закон набирає чинності через 10 днів від дня його офіційного оприлюднення. Самим законом може бути встановлено, що він набирає чинності в іншому порядку, але в будь-якому випадку це відбувається не раніше дня його опублікування у відповідних офіційних виданнях. Згідно зі ст.3,6,10-Регламенту Верховної Ради України офіційним опублікуванням законів та інших актів Верховної Ради України визнається їх публікація у "Відомостях Верховної Ради Україні" протягом 30 днів, а також у газеті "Голос України" протягом 5 днів після дати прийняття.

Порядок набрання чинності іншими нормативно-правовими актами визначається окремо. Відповідно до п.1 Указу Президента України від 10 червня 1997 р. №503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" офіційними друкованими виданнями у цьому разі є "Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради України", газета "Урядовий кур'єр".

Згідно з цим Указом акти Верховної Ради України і Президента України загально-нормативного характеру набирають чинності через 10 днів від дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в одному з зазначених офіційних друкованих видань.

Нормативні акти, видані Кабінетом Міністрів України, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо пізніший строк набрання ними чинності не передбачений у цих актах. При цьому потрібно мати на увазі, що акти Кабінету Міністрів, які визначають права і обов'язки фізичних осіб, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Якщо нормативно-правовий акт опублікований у газеті "Урядовий кур'єр" раніше, ніж в "Офіційному віснику України" і "Відомостях Верховної Ради України", він набирає чинності після опублікування в цій газеті в порядку, викладеному вище.

Щодо набрання чинності нормативно-правовими актами інших органів виконавчої влади, то тут є певні особливості. Відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" з 1 січня 1993 р. запроваджено обов'язкову державну реєстрацію нормативно-правових актів, що стосуються прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб або мають міжвідомчий характер.

Такій реєстрації, зокрема, підлягають нормативні акти міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також місцевих органів виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, районах областей, районах міст Києва і Севастополя. Згідно з п. З Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" зазначені нормативно-правові акти набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання ними чинності. Державну реєстрацію здійснюють Міністерство юстиції України та його органи в Автономній Республіці Крим, областях, районах.

За загальним правилом, дія закону не обмежена строком, якщо в самому законі не зазначено інше (зокрема термін його дії) або якщо сутність закону не припускає його дію протягом певного терміну.

Зазвичай закон діє до його скасування у встановленому порядку. Про скасування закону може бути прямо зазначено в новому законі. Можливе також "опосередковане скасування". Так, якщо в новому законі нічого не йдеться про дію раніше ухваленого закону, що регулює ті ж відносини, або вказано, що інше законодавство діє в частині, яка не суперечить новому закону, то, коли попередній закон суперечить новому, його слід вважати скасованим у відповідній частині або в цілому з моменту набрання чинності новим законом.

Акт цивільного законодавства, як й інші нормативні акти, зворотної дії в часі не має (ст.58 Конституції), крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. З цих причин акт цивільного законодавства діє на майбутній час і не застосовується до тих відносин, які виникли до набрання ним чинності.

До цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивільного законодавства застосовується щодо прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Як випливає з ч. З ст.5 ЦК, для цього необхідне додержання трьох умов: відносини належать до сфери цивільно-правового регулювання; акт, що їх регулював, втратив чинність; права і обов'язки за цими відносинами виникають і після набрання чинності новим актом цивільного законодавства.

2) Дія актів цивільного законодавства у просторі. Закони України діють на всій території нашої держави. Частина 6 ст.4 ЦК встановлює, що вимогою до актів цивільного законодавства є дотримання принципу однаковості регулювання цивільних відносин на всій території України.

Можливе, однак, прийняття законів спеціально для певної частини території України. Природно, що в цьому разі його дія поширюється лише на зазначену в ньому територію.

Нормативні акти Автономної Республіки Крим діють на території Республіки, а постанови і розпорядження органів місцевої влади і місцевого самоврядування мають силу на території певної адміністративно-територіальної одиниці.

3) Дія актів цивільного законодавства за колом осіб. Фізичні особи і організації однієї держави можуть перебувати в цивільних правовідносинах з такими ж особами іншої держави. Це зумовлює необхідність визначення дії цивільного законодавства залежно від кола учасників відповідних правовідносин.

Загальне правило таке: цивільне законодавство в межах території своєї дії поширюється на всіх фізичних осіб і на всі організації. Однак у деяких випадках постає проблема вибору норм цивільного законодавства тієї або іншої країни, пов'язана з появою в цивільних правовідносинах так званого "іноземного елемента".

Тут слід враховувати, що іноземний елемент може мати місце:

— у суб'єктному складі правовідношення (один з учасників іноземець);

— у об'єкті правовідношення (наприклад, спірна будова знаходиться за кордоном);

— у визначенні місця виникнення (зміни, припинення) правовідношення (наприклад, укладення договору за кордоном).

Для регулювання відносин за участю іноземного елемента застосовуються колізійні норми, а також спеціальні матеріально-правові норми.

Колізійні норми як такі не вирішують питання по суті, а відсилають до тих або інших норм внутрішнього законодавства.

У складі колізійних норм розрізнюють два елементи: 1) обсяг норми (характеристика відносин, до яких вона може бути застосована) і 2) прив'язка (вказівка на закон, який підлягає застосуванню до цього виду відносин).

Критерієм прив'язки є місце проживання фізичних осіб, місце знаходження юридичної особи, місце здійснення правочину тощо.

Колізійні норми можуть мати імперативний або диспозитивний характер.

У першому випадку розпорядження про закон, що підлягає застосуванню, є безумовно обов'язковим. Наприклад, при створенні спільних підприємств застосовується право країни, де таке підприємство реєструється.

У другому (при диспозитивності колізійної норми) сторони можуть своєю угодою обрати або уточнити варіант поведінки.

Наприклад, диспозитивний характер мають усі норми Закону України від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність", що стосуються зовнішньоекономічних операцій купівлі-продажу, зберігання, комісії, доручення тощо.

Спеціальні матеріально-правові норми безпосередньо регулюють цивільні відносини з іноземним елементом.

Це можуть бути норми міжнародних угод або норми внутрішнього законодавства, спеціально призначені для регулювання відносин з участю іноземного елемента.

Слід зазначити, що у проекті ЦК України регулюванню відносин за участю іноземного елемента була присвячена спеціальна книга — книга восьма, яка називалася "Міжнародне приватне право", де досить детально врегульовані колізійні питання застосування цивільного законодавства. Проте до остаточної редакції ЦК ця книга не увійшла. Натомість п. З Прикінцевих та перехідних положень передбачена підготовка проекту спеціального закону про міжнародне приватне право.

4. Цивільне законодавство не здатне (та й не призначене) встановлювати норми на всі випадки життя. Його характерною рисою є диспозитивність у врегулюванні цивільних відносин.

У зв'язку з цим виникає проблема так званих прогалин у законодавстві та їх подолання.

Вирішити її покликані такі засоби, як аналогія закону і аналогія права.

Якщо раніше можливість застосування аналогії ґрунтувалася на положеннях ст. 11 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, то тепер ст.8 ЦК прямо вказує на можливість застосування аналогії закону та аналогії права.

Застосування аналогії закону та аналогії права можливе за таких умов: 1) відносини сторін знаходяться у сфері дії цивільного права, тобто є цивільними відносинами (ст.1 ЦК); 2) зазначені цивільні відносини не врегульовані ЦК, іншими актами цивільного законодавства або договором; 3) існують норми, що регулюють схожі за змістом цивільні відносини.

Але тут варто звернути увагу на таке. Частина 1 ст.8 ЦК передбачає, що аналогія закону може мати місце, якщо цивільні відносини не врегульовані актами цивільного законодавства або договором. Звідси можна дійти висновку, що положення ст.8 ЦК стосуються лише судових органів. Адже, як випливає з неї, аналогія закону може мати місце лише тоді, коли цивільні відносини не врегульовані ні законодавством, ні договором. Отже, врегулювавши свої відносини договором, сторони не можуть вдаватися до аналогії: їх угода усуває таку можливість.

Якщо використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин неможливо (наприклад, через відсутність норм, що регулюють подібні відносини), то застосовується аналогія права, тобто використовуються загальні засади цивільного законодавства, встановлені ст. З ЦК.

Аналогію права можуть використати суб'єкти цивільного права, обираючи для себе при укладенні договору, не передбаченого законом, орієнтири змісту (умов останнього). Крім того, аналогію права може використати будь-який орган чи особа, яка має цивільну юрисдикцію (застосовує цивільно-правові норми): суди всіх рівнів, прокурори, нотаріуси та інші.

2. Характеризуючи акти цивільного законодавства України, слід звернути увагу на те, що ЦК розрізняє основу цивільного законодавства України (Конституція) і акт цивільного законодавства як такого.

Конституція України не є актом цивільного законодавства у прямому значенні, оскільки є основою усього законодавства України і містить норми різного характеру, визначаючи основи не тільки цивільного, а й адміністративного, кримінального, процесуального законодавства тощо.

Водночас окремі її положення є нормами цивільного права, які прямо регулюють цивільні відносини і можуть безпосередньо застосовуватися судами для захисту цивільних прав та інтересів як передбачених, так і не передбачених у ЦК (див. постанову Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"). Зокрема Конституція містить серед інших низку норм цивільно-правового характеру, які визначають принципові положення регулювання відносин власності (ст.13, 14, 41), регулювання особистих немайнових відносин (ст.21, 23, 24, 27, 28) та інші.

Відповідно до ст.8 Конституції всі інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади мають прийматися на основі Конституції і відповідати її положенням.

Акти цивільного законодавства як такого в свою чергу поділяються на головний акт — ЦК та інші закони України, які видаються відповідно до Конституції та ЦК.

Значення такого поділу відображається в тому, що інші акти законодавства не можуть суперечити Кодексу, а при змінах і доповненнях повинні з ним узгоджуватися.

Цивільні відносини можуть також регулюватися актами Президента України. Стаття 106 Конституції України передбачає, що Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів, що мають загальнонормативний характер і регулюють цивільні відносини.

Якщо акти Президента, видані у випадках, встановлених Конституцією України, та постанови Кабінету Міністрів у галузі цивільного права в кожному випадку є актами цивільного законодавства, то інші органи державної влади можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених законом. Тобто вимогою до актів Президента та Кабінету Міністрів у галузі цивільного права є відповідність останніх Конституції, ЦК або іншому закону; водночас вимогами до актів інших органів влади України є, по-перше, наявність у законі вказівки про те, що вони можуть видавати нормативно-правові акти, які регулюють цивільні відносини, а, по-друге, відповідність цих актів положенням ЦК та інших законів.

Дата добавления: 2014-11-29