Тема 4. Економічні системи сучасного світу

1. Економічні системи та особливості їх функціонування.

2. Власність, її форми та роль в економіці.

3. Ринкова економіка як економічна система. Моделі ринкової економіки.

4. Характерні ознаки та механізм функціонування командно-адміністративної економічної системи.

5. Перехідна економічна система.

1. Економічна система – це форма організації національної економіки, яка поєднує сукупність взаємопов’язаних елементів, інститутів та механізмів що забезпечують функціонування та розвиток суспільного виробництва в країні.

Основними особливостями, які характеризують економічну систему, є:

1) панівна форма власності на економічні ресурси та вироблені блага (приватна, державна, змішана);

2) мотиви економічної діяльності (виконання планів, максимізація прибутку, економічна ефективність, соціальна справедливість, могутність держави);

3) принципи та інструменти розподілу і перерозподілу створеного національного продукту (з допомогою ринкового механізму, централізовано з допомогою державних органів);

4) спосіб узгодження (координації) діяльності економічних суб’єктів (з допомогою ринкового механізму, державного регулювання).

Економічні системи відрізняються економічною роллю держави, зокрема, щодо розв’язання соціальних проблем її громадян.

Економічні системи також можна класифікувати за різними критеріями. Так, за формою виробництва виділяютьекономічні системи, що базуються на натуральній формі виробництва, і ті, що базуються на товарній формі виробництва. На основі товарної форми виробництва і різних форм власності можуть сформуватися такі економічні системи: просте товарне виробництво, ринкова, командно-адміністративна, змішана та перехідна економічні системи.

Відповідно до іншого підходу – матеріалістичного, визначальною особливістю економічної системи є відносини власності на засоби виробництва. При цьому виділяють такі соціально-економічні способи виробництва (або економічні системи): первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний та комуністичний.

Відповідно до підходу проф. Б. Гаврилишина, економічна система визначається формою політичного правління та пріоритетними цінностями народу (ідеалістичний підхід). Вчений виділяє такі економічні системи: 1) вільного підприємництва; 2) узгодженого вільного підприємництва; 3) адміністративно-командну економіку. Ефективність економічної системи може бути досягнута за умови її відповідності менталітету, світогляду, пріоритетним цінностям та національним особливостям населення країни.

Одним із найважливіших елементів економічної системи є власність.

2. Власність як економічна категорія відображає відносини між людьми щодо володіння, користування і розпорядження матеріальними і нематеріальними благами.

Володіння означає, що певний об’єкт власності належить певному суб’єкту необмежено в часі.

Користування – це використання у виробництві та споживання корисних властивостей об’єкта власності, а також створення за його допомогою благ.

Розпорядження – це ухвалення управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності, яке здійснює власник або уповноважений ним інший економічний суб’єкт.

Виділяють два основні типи власності: приватну (домінує в країнах з ринковою економікою) і державну (визначальною в країнах із адміністративно-командною економікою). Приватна власність може перебувати в таких організаційних формах, як одноосібне володіння, колективна (партнерство), акціонерна (корпоративна) форми. Приватна власність дає змогу окремим особам і підприємствам на свій розсуд залучати і використовувати економічні ресурси

Державна власність може бути загальнодержавною і комунальною. Поєднання приватної і державної власності утворюють змішану власність.

Значення власності в економічній системі полягає в тому, що вона обумовлює мотиви економічної поведінки суб’єктів господарювання. Право власності дає можливість здійснювати контроль за використанням ресурсів і розподілом доходів.

У розвинутій ринковій економіці одночасно співіснують різні типи власності, хоча домінує приватна власність. Співіснування різних форми власності (так званий плюралізм форм власності) сприяє більш ефективному функціонуванню економічної системи.

3. Ринкова економічна система базується на таких принципах:

1) домінування приватної власності;

2) свобода підприємництва і економічного вибору: власники ресурсів і грошей можуть використовувати їх на свій розсуд, зокрема, вільно організовувати виробництво товарів і послуг, самостійно обирати галузь діяльності та залишати її (за умови, що це не суперечить законодавству країни); споживачі можуть вільно вибирати товари і послуги, відповідно до своїх доходів та вподобань;

3) вільне (ринкове) ціноутворення – ціни формуються на ринку на основі взаємодії покупців і продавців;

4) конкуренція – на ринку існує така велика кількість незалежних покупців і продавців, де жоден з них не може вплинути на ціну та обсяг виробництва товару;

5) особиста зацікавленість як головному мотиву економічної поведінки – кожна особа і кожна господарська одиниця намагаються робити те, що їм вигідно, зокрема приносить прибуток. Водночас мотив особистого інтересу в умовах конкуренції сприяє досягненню суспільних інтересів – це називають дією “невидимої руки ринку”;

6) обмежене втручання держави в господарське життя, яка забезпечує правове поле функціонування економіки та створює умови для здійснення господарської діяльності.

В ринковій економіці спрацьовує механізм саморегулювання, що сприяє ефективному використанню ресурсів, зростанню обсягу національного виробництва, поліпшення добробуту населення. Однак певні негативні наслідки функціонуванням цієї економічної системи обумовлюють необхідність втручання держави в економічні процеси.

Ринкову економіку, в якій уряд відіграє активну роль, називають змішаною. Характерні риси змішаної економіки: плюралізм форм власності, розвиток державного сектору економіки, наявність макроекономічного програмування і прогнозування, державне регулювання цін, перерозподіл значної частини національного доходу через державний бюджет, соціальний захист населення, державна підтримка конкуренції і запобігання монополізації економіки, грошово-кредитне регулювання. Характерною особливістю сучасної ринкової економіки в розвинутих країнах є її соціалізація, що досягається шляхом перерозподілу частини доходів бізнесу на користь суспільних потреб.

Виділяють такі основні моделі сучасної ринкової економіки:

1) американська модель (вільне підприємництво) – для цієї моделі характерне активне заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху і збагачення найактивнішої частини населення. Втручання держави в економіку є неглибоким і полягає у визначенні правил гри на ринку, підтриманні економічної стабільності та ін. Держава надає пільги і допомогу лише найбіднішим групам населення;

2) японська модель (узгоджене вільне підприємництво) – характеризується значним втручанням держави в економіку, що спрямоване на підтримку прогресивних галузей економіки. Тут узгоджуються інтереси бізнесу, держави і найманих працівників. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням. Соціальне розшарування населення є значно меншим, ніж в умовах вільного підприємництва; значна частина соціальних проблем вирішується на фірмах;

3) шведська модель (соціальне ринкове господарство або розподільний соціалізм) – тут приватний сектор забезпечує ефективне виробництво, а уряд контролює розподіл і здійснює перерозподіл національного доходу з метою досягнення соціальної справедливості. Державні видатки на соціальні потреби (освіта, охорона здоров’я, культура та ін.) в такій економіці є високими, що забезпечується за рахунок високих ставок оподаткування.

4. Адміністративно-командна економіка (АКС) – це економічна система, для якої характерні такі ознаки:

1) домінування державної власності на економічні ресурси та виготовлені блага;

2) централізоване вирішення проблем організації економіки (що, як і для кого виробляти) державними плановими органами; централізований розподіл ресурсів і доходів;

3) встановлення державних цін на більшість товарів і послуг (так зване адміністративне ціноутворення);

4) повний державний контроль зовнішньоекономічної діяльності;

5) державне фінансування соціальної сфери (освіти і науки, охорони здоров’я, житлового будівництва тощо).

Адміністративно-командна система функціонувала в багатьох країнах світу, зокрема у Радянському Союзі. У певні історичні періоди ця форма господарювання дала змогу швидко нагромадити ресурси і перерозподілити їх у пріоритетні галузі економіки (машинобудування, металургія, військово-промисловий комплекс та ін.), знизити безробіття, забезпечити високий рівень освіти, медичного обслуговування, розвитку науки.

Успіхи цієї системи в окремих сферах суспільного виробництва досягались за рахунок низькооплачуваної праці промислових робітників та колгоспників, використання праці політичних в’язнів, використання багатих природних ресурсів, а в останні роки функціонування – за рахунок “проїдання” заощаджень населення в Ощадбанку СРСР та іноземних кредитів. Однак ефективність АКС була низькою і вона не могла конкурувати з ринковою економікою.

Серед причин низької ефективності АКС слід виділити:

1) відсутність стимулів до продуктивної праці, економії ресурсів, поліпшення якості продукції і використання досягнень науково-технічного прогресу;

2) неможливість здійснювати ефективне управління великою кількістю підприємств з допомогою централізованого планування;

3) недосконалість структури національного виробництва, яка не відповідала потребам національного ринку. Тут пріоритет віддавався розвитку важкої промисловості та військово-промислового комплексу, в той час, як виробництво споживчих товарів було недостатнім;

4) зростання витрат на виробництво енергії і видобування сировини, що зумовлювало дестабілізацію цін і доходів у державі (висока енергомісткість виробництва);

5) високий рівень корупції і хабарництва, породжених надмірною централізацією економіки.

Вищенаведені обставини обумовили необхідність переходу більшості соціалістичних країнах від АКС до ефективнішої моделі господарювання – ринкової економіки. Цей процес супроводжувався глибоким економічним спадом.

5. Перехідна економіка – це економічна система, яка перебуває в процесі переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Її ще називають транзитивною.

Виділяють два основні способи переходу до ринкової економіки: радикальний (так звана “шокова терапія”) і поступовий (градуалістський). Радикальний підхід передбачає швидке здійснення економічних реформ, зокрема, прискорену лібералізацію економіки, масштабну приватизацію державної власності, демонополізацію економіки і макроекономічну стабілізацію. Натомість за градуалістського підходу ринкові реформи втілюються поступово, а відповідні зміни в економічній системі відбуваються еволюційно.

Під лібералізацією економіки розуміють звуження державного контролю в багатьох сферах життя (скасування директивного планування, перехід до ринкового ціноутворення, обмеження державного контролю зовнішньоекономічної діяльності).

Приватизація економіки – це передання чи продаж державної власності приватним і колективним економічним суб’єктам.

Демонополізація економіки означає подолання чи обмеження негативних наслідків діяльності монополій та сприяння розвитку конкурентних ринкових економічних відносин.

Дата добавления: 2014-12-07