Розподіл національного доходу

Тема 8. Національний продукт.

1. Національний продукт та його форми.

2. Розподіл національного доходу: а) заробітна плата; б) економічна рента; в) процентна ставка; г) прибуток.

1. Визначальним показником економічного розвитку країни є валовий внутрішній продукт (ВВП), який відображає загальну ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених в країні за рік.

Кінцеві товари – це товари, які купуються для кінцевого споживання. Вони не використовуються ні для перепродажу, ні для переробки.

Існує три способи обчислення ВВП. Його можна порахувати як

1) суму видатків покупців на купівлю кінцевих товарів і послуг (видатки на споживання домогосподарств, інвестиційні видатки фірм, державні видатки на товари і послуги, чистий експорт) – видатковий підхід;

2) суму грошових доходів, отриманих вітчизняними постачальниками ресурсів (заробітна плата, рента, відсоток, прибутки), а також інших виплат (платежів), які не є доходом – амортизаційних відрахувань і непрямих податків (ПДВ, акцизного збору та ін.) – дохідний підхід;

3) суму доданої вартості ( різниця між виторгом фірми і вартістю сировини і матеріалів, придбаних у постачальників).

Розрізняють номінальний ВВП, обчислений у цінах поточного року, і реальний ВВП, обчислений у порівняльних цінах (цінах базового року), без інфляційних нарахувань. Реальний ВВП обчислюється діленням номінального ВВП на дефлятор ВВП (індекс цін).

Дефлятор ВВП =

У системі національних рахунків використовуються також інші вимірники національного продукту:

- чистий внутрішній продукт (ЧВП) – це різниця між ВВП та вартістю спожитого основного капіталу (амортизаційних відрахувань);

- національний дохід – це ЧВП мінус непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизний збір) плюс чисті факторні доходи;

- особистий дохід (ОД) – дохід, одержаний домогосподарствами (з урахуванням транс­ферних платежів) до сплати податків;

- використовуваний дохід (ВД) – це особистий дохід за мінусом особистих податків, тобто це та частина особистого доходу, яка використовується домогосподарствами на власний розсуд.

Використовуваний дохід домогосподарств поділяється на:

– видатки на споживання (купівля товарів щоденного вжитку і тривалого користування та видатки на послуги);

– особисті заощадження (частина доходу, що не споживається).

Пропорція розподілу використовуваного доходу на споживання і заощадження залежить від вели­чини доходів домогосподарств: вищий дохід зумовлює більшу частку заощаджень.

У межах національної економіки вироблений національний дохід розподіляється на дві частини: фонд споживання (включає споживчі видатки домогосподарств, видатки держави на закупівлю товарів та послуг та видатки фірм на виробниче споживання) і фонд нагромадження – частину національного доходу, яка використовується на інвестиції, що здійснюють фірми, держава та домогосподарства (на придбання житла).

Заощадження є основним джерелом інвестицій, які обумовлюють зростання ВВП.

Інвестиції – це видатки на приріст основного капіталу - будівництво нових підприємств, закупівлю устаткування, машин та обладнання (чисті інвестиції) і на відшкодування зношення основного капіталу (амортизацію).

В процесі виробництва національного доходу використовуються чотири основні фактори виробництва: праця, земля, капітал та підприємницький хист. Розподіл національного доходу здійснюється між власниками цих факторів, пропорційно до їх вкладу у виробництво: працівники одержують заробітну плату, власники землі, яку вони здають в оренду, – земельну ренту, власники грошового капіталу, наданого в позику – відсоток, підприємці – прибуток. Такий розподіл національного доходу називається функціональним.

Визначальним фактором виробництва є праця, ціною якої є заробітна плата.

Заробітна плата – це плата за виконану робітником працю (ціна праці). Основними формами заробітної плати є: відрядна, почасова, комісійна і комбінована. Також розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку отримує працівник за відпрацьований час або за виконаний ним обсяг робіт.

Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, яку можна придбати за номі­нальну заробітну плату, тобто це купівельна спроможність номінальної заробітної плати. Рівеньзаробітної плати формується на ринку праці та зумовлений її продуктивністю. Продуктивність праці залежить від технічного, технологічного та організаційного рівня виробництва.

Земля та інші природні ресурси належать до таких факторів виробництва, кількість яких обмежена природою. Плата за користування чужими, взятими в оренду, ресурсами, кількість яких обмежена, називається економічною рентою. Плата за користування взятою в оренду землею називається земельною рентою. Величина ренти залежить як від родючості землі, так і від місця її розташування. Диференційна земельна рента – рента, отримана внаслідок використання кращих і середніх за природною родючістю чи вигідніших за місцем розташування земельних ділянок. Земля може бути об’єктом купівлі і продажу. Тому вона має свою ціну, яка формується на основі попиту та пропозиції, але залежить від величини земельної ренти.

Опосередкованим фактором виробництва є грошовий капітал. Він не бере безпосередньої участі у процесі виробництва, проте необхідний для започаткування виробництва, його розширення та безперервного функціонування. За гроші, одержані в позику, необхідно платити. Ціна, яку сплачують власникові грошей за використання позичених коштів, називається позичковим відсотком. Основними факторами, що визначають величину позичкового відсотка, є: рівень інфляції, рівень облікової ставки, ступінь ризику, термін, на який видається позика, сума позики, величина податків, конкуренція на грошовому ринку.

Розрізняють номінальну і реальну відсоткові ставки.

Номінальна відсоткова ставка – це ставка, виражена в грошових одиницях за поточною купівельною спроможністю.

Реальна відсоткова ставка – це відсоткова ставка, виражена в незмінних грошових одиницях, або з урахуванням інфляції. Вона дорівнює різниці між номінальною відсотковою ставкою та рівнем інфляції. Саме реальна, а не номінальна відсоткова ставка є основою для ухвалення інвестиційних рішень.

Важливим фактором виробництва є підприємницьких хист. Діяльність підприємства спрямована на одержання прибутку. Прибуток, який одержує підприємець, – це винагорода за його діяльність.

Прибуток виконує такі функції:

- є первинною рушійною силою підприємництва;

- відображає ефективність діяльності підприємства;

- обумовлює ефективне використання ресурсів та їх розподіл серед альтернативних користувачів;

- стимулює нововведення та інвестування підприємства.

Джерелами прибутку є:

- раціональне комбінування та ефективне використання виробничих ресурсів;

- ризик, зокрема при запровадженні у виробництво досягнень НТП;

- затрати особистої праці та капіталу підприємця;

- наявність певного ступеня монопольної влади.

Дата добавления: 2014-12-07