Питання для самоперевірки

План

Лекція

Тема: Спадкове право

Питання для самоперевірки

1. Поняття, значення та види спадкування?

2. Час і місце відкриття спадщини?

3. Спадкодавець та спадкоємець?

4. Спадкування за заповітом?

5. Спадкування за законом?

Література

1. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. — М, 1990.

2. Жуковская О.Л. Возмещение вреда, причиненного источни-ком повьішенной опасности. — К., 1994.

3. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субьектами гражданского права. — Харьков, 1996.

4. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. — К, 1998.

5. Смирнов В.Е., Собчак А.А. Общее учение о деликтньїх обя-зательствах в советском гражданском праве. — Л., 1983.

6. Цивільний кодекс України: Коментар. — Харків, 2003.

1. Призначення виконавця заповіту. Контроль за виконанням заповіту.

2. Оформлення спадкових прав.

3. Державна реєстрація права на спадщину.

4. Поняття і форма спадкового договору.

5. Розірвання спадкового договору.

6. Розірвання спадкового договору.

1. Виконання заповіту. Виконання заповіту — це здійснення останньої волі спадкодавця, вираженої у заповіті. Зазвичай суб’єктами виконання є спадкоємці, які прийняли спадщину. Її прийняття накладає на спадкоємця (спадкоємців) обов’язок виконати заповіт у точній відповідності з волею заповідача, якщо інше не передбачено законом.

Виконання заповіту врегульоване у гл.88 ЦК. Згідно зі ст.1286 ЦК заповідач має право на призначення виконавця заповіту. Він може доручити виконання заповіту фізичній особі з повною цивільною дієздатністю або юридичній особі (виконавцеві заповіту). Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, його виконання може бути доручено будь-кому з них. Якщо заповіт складено на користь однієї особи, виконання останнього може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом.

Виконавець заповіту може бути також призначений за ініціативою спадкоємців. Останні мають право пред’явити позов про усунення виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо той не може забезпечити виконання волі заповідача.

Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була ним призначена, відмовилася від його виконання або була усунена від виконання заповіту, спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу.

Якщо спадкоємці не можуть досягти згоди щодо призначення виконавця заповіту, він на вимогу одного з них може бути призначений судом.

Виконавець заповіту може бути призначений нотаріусом за місцем відкриття спадщини, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо останній відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців (ст.1288 ЦК).

Особа може бути призначена виконавцем заповіту лише за її згодою. Така згода може бути виражена нею на тексті самого заповіту або додана до останнього. Особа може подати до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяву про згоду бути виконавцем заповіту після відкриття спадщини. У ст.1290 ЦК визначені повноваження виконавця заповіту.

Виконавець заповіту зобов’язаний:

1) вжити заходів щодо охорони спадкового майна;

2) вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодер-жувачів, кредиторів про відкриття спадщини;

3) вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов’язань;

4) управляти спадщиною;

5) забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті;

6) забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов’язкову частку в спадщині.

Виконавець заповіту зобов’язаний забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов’язані заповітом. Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена у заповіті. Чинність повноважень виконавця заповіту припиняється нотаріусом за місцем відкриття спадщини за погодженням із спадкоємцями та відказоодержувачами.

Після припинення повноважень виконавець заповіту повинен повернути нотаріусові документ, який був йому виданий (ч.З ст.1290 ЦК). У разі неповернення виконавцем заповіту документа, який засвідчував його повноваження, спадкоємці мають право витребувати документ, а також вимагати відшкодування завданих їм збитків (ст.1294 ЦК).

Виконавець заповіту має право на плату за виконання своїх повноважень. Заповідач має право визначити у заповіті те майно (у натурі або у грошах), яке виконавець заповіту має право одержати зі складу спадщини як плату за виконання своїх повноважень.

Якщо розмір плати не визначений заповідачем, він може бути встановлений за домовленістю виконавця заповіту та спадкоємців, а у разі спору судом. Виконавець заповіту має право вимагати від спадкоємців відшкодування тих витрат, які були ним зроблені для охорони спадщини, управління нею та виконання заповіту.

Виконавець заповіту, незалежно від того, ким його було призначено, має право відмовитися від здійснення своїх повноважень. Він зобов’язаний негайно повідомити спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких він повинен був вчинити певні дії, про відмову від здійснення своїх повноважень.

Виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення своїх повноважень у разі необхідності вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям. Він відповідає перед спадкоємцями за збитки, що були ним завдані у зв’язку з невиконанням вказаних вище вимог.

Спадкоємці мають право контролювати дії виконавця заповіту. Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, контроль за виконанням заповіту здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, а також орган опіки та піклування.

За вимогою визначених вище осіб виконавець заповіту повинен звітувати про дії, які були ним вчинені щодо виконання заповіту. Після виконання заповіту його виконавець подає спадкоємцям або їх законним представникам звіт про виконання своїх повноважень.

Спадкоємці, їх законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають ЦК, іншим законам, порушують інтереси спадкоємців. До вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту застосовується позовна давність в один рік.

2. Оформлення права на спадщину. Глава 89 ЦК регулює оформлення права на спадщину.

Законність спадкування деяких видів майна, якщо стосовно нього немає спору, має бути підтверджена відчужувачем або право встановлюючим документом, що видається на прохання спадкоємців нотаріальною конторою свідоцтвом про право на спадщину. Закон, як правило, не покладає на спадкоємців обов’язку одержання свідоцтва. Однак воно потрібне для підтвердження прав на майно, що підлягає обов’язковій державній реєстрації (будинок, автомашина тощо). Без одержання свідоцтва спадкоємці не можуть ним розпорядитися, а іноді і користуватися.

Свідоцтво про право на спадщину за своєю природою засвідчує законність придбання спадщини. Підтверджені свідоцтвом правомочності спадкоємця мають визнаватися усіма фізичними і юридичними особами. Отже, свідоцтво про право на спадщину — це офіційний документ, що підтверджує факт прийняття спадщини.

Для всіх спадкоємців установлений єдиний порядок видачі свідоцтва про право на спадщину. Свідоцтво спадкоємцям видає нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини, як правило, після закінчення встановленого законом строку для її прийняття.

Згідно зі ст.1296 ЦК спадкоємець має право на одержання свідоцтва про право на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на неї. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на останню.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, в складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім’я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини. Ці положення застосовуються також щодо дитини, зачатої за життя спадкодавця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом.

До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, що мають істотне значення.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, він зобов’язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту його державної реєстрації.

За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У вказаних випадках нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також у інших випадках, передбачених законом.

4.Спадковий договір. Однією з новел ЦК є спадковий договір, урегульований у гл.90. Враховуючи те, що останній пов’язаний із спадкуванням, він розміщений у книзі шостій ЦК „спадкове право”.

Спадковий договір — це договір, за яким одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (від-чужувача) і у разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (ст.1302 ЦК).

Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один з подружжя або інша особа. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа. Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Предметом спадкового договору може бути майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також те, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя. Спадковим договором може бути встановлено, що у разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а у разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.

На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який його посвідчив, накладає заборону відчуження. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним, відчужувач має право призначити особу, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору після його смерті. У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

5. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

1. Призначення виконавця заповіту. Контроль за виконанням заповіту?

2. Оформлення спадкових прав?

1. Державна реєстрація права на спадщину7

Література

1. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. — М, 1990.

2. Жуковская О.Л. Возмещение вреда, причиненного источни-ком повьішенной опасности. — К., 1994.

3. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субьектами гражданского права. — Харьков, 1996.

4. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. — К, 1998.

5. Смирнов В.Е., Собчак А.А. Общее учение о деликтньїх обя-зательствах в советском гражданском праве. — Л., 1983.

6. Цивільний кодекс України: Коментар. — Харків, 2003.

Дата добавления: 2014-11-29