Правова природа виконавчого напису 3 страница

Вірність копії з копії документа засвідчується за умови, що раніше вірність копії була засвідчена в нотаріальному порядку. Крім того, вона може бути засвідчена, якщо копію видано підприємством, організацією, установою, яка видала оригінал документа. Копія в такому разі повинна бути викладена на бланку цієї установи з прикладенням печатки і відміткою про те, що оригінал документа знаходиться на цьому підприємстві, в організації чи установі (п. 139 Інструкції).

При цьому засвідчення копії з копії вимагає певного оформлення. Так, копія з копії повинна містити повний текст документа з зазначенням підписів посадових осіб, тексту розшифрованої печатки установи, яка видала цей документ. Далі розміщується текст посвідчувального напису про засвідчення вірності копії, підпис нотаріуса і повне найменування нотаріальної контори. Підготовлена в такий спосіб копія з копії засвідчується вчиненням на ній посвідчувального напису спеціальної форми.

У практиці трапляються випадки, коли немає потреби засвідчувати копію всього документа в цілому — громадянинові потрібна тільки виписка із документа. Посвідчення виписки з документа є можливим теж за певної умови: якщо в документі вміщено декілька не пов'язаних між собою питань, які можуть за своїм змістом існувати окремо один від одного. Виписка має відтворювати повний текст частини документа з певного питання. Найчастіше виникає потреба зробити виписку з трудової книжки. Так, наприклад, виписка з трудової книжки повинна містити повний текст першої сторінки з зазначенням назви документа, прізвища, імені та по батькові власника, року народження, освіти, професії, а вже потім викладається зміст запису, необхідного громадянинові.

24. Посвідчення договорів застави

Застава — це спосіб забезпечення зобов’язань. Вона виникає внаслідок укладення договору чи на підставі закону.

Договір про заставу укладається між кредитором (заставодержателем), з одного боку, та боржником чи його майновим поручителем (заставодавцем), з іншого. На підставі цього договору, за умови невиконання боржником своїх зобов’язань, заставодержатель для задоволення своїх вимог може звернути стягнення в порядку, встановленому законом чи договором, на заставлене майно чи майнові права. Причому він має перевагу перед іншими кредиторами.

Нотаріус зобов'язаний пересвідчитись у правильному, з огляду додержання встановленого порядку, оформленні зобов'язання. Якщо застава забезпечує договір позики, то слід визначити, що для договору позики, який укладається на суму понад 50 гривень, установлено письмову форму. Якщо договір застави забезпечує виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу жилого будинку з розстроченням платежу, де хоча б однією зі сторін є громадяни, то для такого договору встановлено обов'язкову нотаріальну форму.

За загальним правилом договір застави слід укладати в простій письмовій формі. Частина 2 ст. 13 Закону України "Про заставу" містить перелік випадків, що є винятком із цього правила, і встановлює випадки, коли договір повинен бути посвідчений нотаріально.

Нотаріальне посвідчення договору застави є обов'язковим тоді, коли предмет застави — нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти. Стаття 32 Закону вирізняє як специфічну групу договорів іпотеку і також установлює для них нотаріальну форму. Іпотекою визнається, згідно зі ст. 30 Закону, застава землі, нерухомого майна, за якої земля (або) майно, які становлять предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане з землею: будівлі, споруди, квартири, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомості. Відповідно до законодавства України предметом іпотеки можуть бути також належні громадянам за правом приватної власності земельні ділянки та багаторічні насадження.

Договір застави як нотаріальна дія, залежно від предмета застави, має певне місце його посвідчення. Так, договір застави нерухомого майна посвідчується за місцезнаходженням майна. Місцем посвідчення договору застави транспортних засобів чи космічних об'єктів є місце реєстрації цих засобів та об'єктів. Це положення встановлене ч. 2 ст. 13, викладеною в новій редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про заставу" від 21 жовтня 1997 р. № 583/97-ВР. До набуття чинності цими положеннями нотаріальному посвідченню підлягали також договори застави товарів в обороті та в переробці, що посвідчувалися за місцезнаходженням підприємства. Тепер для договору застави товарів в обороті чи в переробці досить письмової форми. Проте за бажанням сторін цей договір можна посвідчити і в нотаріальній формі. Але в новій редакції ч. 2 ст. 13 Закону України не вказано місце посвідчення такого договору. Відтак випливає висновок, що такий договір може посвідчити нотаріус незалежно від місцезнаходження підприємства.

До тексту договору застави пред'являються певні вимоги. Зокрема, він обов'язково має містити такі відомості:

• найменування сторін, прізвища, імена, по батькові;

• місцезнаходження (місце проживання) сторін;

• суть забезпеченої заставою вимоги;

• розмір забезпеченої заставою вимоги;

• строк виконання зобов'язання;? • опис предмета застави;

• інші умови, відносно яких за заявою однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

Якщо предметом застави є товари в обороті чи в переробці, договір, крім відомостей, що вже зазначилися при розгляді вимог до тексту угоди, повинен містити також відомості про визначення виду товару, його родові та інші ознаки, а також види товарів, якими може бути замінено предмет застави.

Сторонами договору застави є заставодавець і заста-водержатель. Як заставодавцем, так і заставодержателем можуть бути фізичні особи, юридичні особи та держава.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа — майновий поручитель. Останнім є особа, яка надає майно чи майнові права для того, щоб кредитор, у разі невиконання боржником своїх вимог, міг звернути на них стягнення для задоволення своїх вимог із його вартості. Майновий поручитель — не боржник, у нього немає обов'язку погасити заборгованість, але він може при особистому зверненні отримати достовірну інформацію про стан погашення кредиторської заборгованості, будь-коли припинити звернення стягнення на надане ним у заставу майно чи майнові права виконанням зобов'язань у повному обсязі. Він і майновим поручителем, і заставодавцем стає одночасно від моменту посвідчення договору застави. Без договору застави, за яким надається в заставу майно чи майнові права, майнового поручителя не існує. Законодавство містить положення щодо поруки, але порука і майнове поручительство — зовсім різні речі. За поруки поручитель стає зобов'язаною особою, а майновий поручитель лише передає майно чи майнові права в заставу, тобто предметом застави забезпечує виконання зобов'язання.

Заставодавцем під час застави майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Визначення поняття особи, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на майно, а також порядку передачі як майна, так і права застави на нього, чинне законодавство не містить. У цьому випадку, зважаючи на те, що особа, якій передано майно та право застави на це майно, не є власником, але вона може розпоряджатися майном, і якщо стороною договору є фізична особа, то мова може йти про повірену особу як боржника, так і майнового поручителя. Ця особа (повірена особа) не є власником майна, вона керується чиїмись вказівками щодо застави, її повноваження можуть базуватися на підставі доручення. Однак повірена особа діє в інтересах особи, яку репрезентують. Тому повірена особа може передати майно в заставу, але тільки чітко виконуючи надані вказівки власника майна за зобов'язаннями, що їх він теж визначає.

Державне підприємство, за яким майно закріплено за правом повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпоратизації, всі акції якого знаходяться в державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства в порядку, передбаченому для державних підприємств.

Якщо заставодавцем є особа, якій передано майно і право застави на це майно, нотаріусові подаються документи, що стверджують факт передачі майна і права його застави.

Предметом застави можуть бути як майно, так і майнові права. Майно, що заставляється, має бути таким, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Майно вже може находитись у власності заставодавця, а також право власності на предмет застави може виникати в заставодавця після укладення договору застави, у майбутньому. Прикладом застави майна, право власності на яке виникне у майбутньому, можна навести продукцію, плоди, інші прибутки, як-то: майбутній урожай, приплід худоби, дивіденди, що будуть нараховані на акції тощо. Таке майно може бути предметом застави у випадку, коли це передбачено договором. Причому воно є самостійним предметом застави. Не можуть бути предметом застави такі об'єкти:

• національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності та занесені чи підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;

• вимоги, що мають особистий характер;

• інші вимоги, застава яких забороняється законом;

• об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами;

• майнові комплекси державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Земельна ділянка може бути предметом застави тільки за зобов'язаннями за участю кредитної установи.

Предмет застави може знаходитись як у приватній, так і у спільній власності. Остання існує у двох формах: спільна сумісна та спільна часткова. Якщо предметом застави є майно, що знаходиться у спільній сумісній власності, то воно може бути передане в заставу лише за згодою всіх співвласників. Угода про заставу майна, яке є спільною сумісною власністю, підписується всіма співвласниками цього майна чи уповноваженими ними особами.

Угода про заставу спільного сумісного майна подружжя посвідчується за наявності згоди другого з подружжя.

Укладення договору застави, предметом якого є майно, що знаходиться у спільній частковій власності, має свої особливості. Якщо заставляється об'єкт майна в цілому всіма співвласниками, то всі вони виступають як заставодавці (боржники чи майнові поручителі), їхня згода досягається однорідністю їхніх намірів заставити майно та підтверджується тим, що вони виступають однією стороною в договорі.

Якщо предметом застави є лише частка, пай, тобто лише частина майна, що перебуває у власності одного зі співвласників спільної часткової власності, то вона може бути предметом застави лише за наявності двох таких умов:

• згоди всіх співвласників, оскільки в ч. 1 ст. 6 Закону України "Про заставу" зазначено, що майно, яке перебуває у спільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою всіх співвласників;

• виділення частки або паю в натурі.

Відповідно до ст. 115 ЦК виділення частки або паю в натурі може бути здійснене в добровільному чи судовому порядку. На практиці виділ в натурі слід відрізняти від договору конкретного користування майном (ст. 118 ЦК). Якщо частка майна не виділена в натурі, то навіть за наявності згоди всіх співвласників є перешкоди для посвідчення, наприклад, договору застави половини квартири.

Посвідчуючи договір застави, нотаріус зобов'язаний перевірити певні факти і витребувати необхідні документи.

Якщо предметом договору застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, інше майно, що підлягає спеціальній реєстрації, нотаріусові мають бути подані документи, які встановлюють право власності на це майно.

Крім того, нотаріус повинен також перевірити відсутність заборони відчуження чи арешту цього майна.

Якщо предметом застави є нерухоме майно, то така перевірка здійснюється за даними Єдиного реєстру заборон, довідки з якого видаються Реєстраторами. Щодо іншого майна, то відомості про відсутність заборони його відчуження надаються заставодавцями і можуть бути перевірені нотаріусом лише за наявності спеціальних відміток на документах, які встановлюють право власності. Тому не можуть бути предметом застави товари, що знаходяться на складах митниці, якщо за них ще не сплачено митні збори. Таке майно не може вільно відчужуватись, у заставодавця немає вільного доступу до цього майна.

Якщо майно вже заставлене, то нотаріус повинен ознайомитися з умовами попереднього договору застави. Наступна застава вже заставленого майна може мати місце лише за умови, що це допускається законом чи передбачено попереднім договором застави.

Для посвідчення договорів застави жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража нотаріус вимагає довідку-характеристику БТІ.

Договори про заставу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд посвідчуються нотаріусом за наявності дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.

Право застави виникає від моменту укладення договору, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — моменту нотаріального посвідчення такого договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави.

Договір застави може містити певні умови, враховуючи специфіку предмета застави чи бажання сторін.

25. Передача заяв громадян та організацій іншим особам

Передача заяв від одних осіб до інших — досить поширена нотаріальна дія. Необхідність її вчинення виникає в багатьох випадках, коли громадянин чи організація бажають довести до відома іншого громадянина чи організації певне повідомлення, яке має важливе правове значення і може бути доказом тих чи тих фактів під час розгляду справи в суді.

Коло таких заяв досить велике, вони стосуються різних життєвих ситуацій, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки.

Найчастіше трапляються заяви, пов'язані зі здійсненням права власності на нерухоме майно.

Через нотаріуса передаються також заяви подружжя, які містять певні пропозиції, повідомлення щодо добровільного розділу майна, розлучення, виховання та утримання дітей, примусового обміну житлової площі тощо.

Передаються повідомлення, пов'язані з правом користування житловою площею.

Необхідність передачі таких заяв, які відіграють роль попереджень, певних повідомлень, пропозицій, можлива і в інших випадках.

Передача таких заяв через нотаріальні органи практично унеможливлює оспорювання певної дії на тій підставі, що заінтересованим особам було невідомо про наміри заявника.

Таким чином, свідоцтво нотаріального органу про передачу заяв стає доказом передачі заяви певного змісту. При цьому особа, якій передано таку заяву, не може посилатися на те, що їй не було відомо про наміри заявника, і оспорити цей факт.

Для вчинення передачі заяви треба дотримуватись певних умов, щоб така передача була дійсною і мала юридичні наслідки для заявника.

По-перше, нотаріус, приймаючи заяву, зобов'язаний перевірити законність передачі такої заяви, її правомірність. Вона не повинна суперечити законам України.

По-друге, заява не може своїм змістом принижувати честь і гідність людини.

По-третє, заява має бути достатньою за своїм змістом, щоб у майбутньому не виникало спорів, певних непорозумінь між заявником та особою, якій передано заяву.

По-четверте, умовою передачі заяв від одних осіб до інших є наявність певних юридичних наслідків такої передачі заяв.

Передача заяв громадян, підприємств, установ та організацій іншим громадянам, підприємствам, установам та організаціям вчиняється тільки державними нотаріальними конторами і приватними нотаріусами. Посадові особи консульських установ і виконкомів місцевих рад права на це не мають.

Процесуальний порядок вчинення цієї нотаріальної дії урегульовано ст. 84 Закону України "Про нотаріат" і пунктами 156, 157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

За вчиненням передачі заяв можна звернутися до будь-якої державної нотаріальної контори чи до будь-якого приватного нотаріуса, тобто діє загальне правило територіальної компетенції.

Заява повинна містити прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання адресата і заявника чи найменування та місцезнаходження юридичної особи. У багатьох випадках треба вказувати і строк для відповіді на заяву.

Заява подається нотаріусу щонайменше у двох примірниках. Заявник може передати заяву і через свого представника, який пред'являє нотаріусу доручення, що залишається у справах нотаріуса. Один примірник заяви подається поштою зі зворотним повідомленням чи особисто адресатові під розписку, а другий залишається у справах нотаріуса.

На випадок пересилання заяви поштою вона доповнюється супровідним листом нотаріуса, копія якого приєднується до залишеного у нотаріуса примірника заяви. На цьому примірнику заяви обов'язково вказується реєстровий номер, за яким нотаріус зареєстрував передачу заяви, і робиться відмітка про сплату державного мита чи плати. До цих документів додаються квитанція пошти про прийняття заяви і повідомлення пошти про вручення заяви адресатові.

Якщо з листівки зворотного повідомлення вбачається, що заяву було вручено не адресатові, а комусь іншому (наприклад, сусіду), то нотаріус повинен надіслати начальникові відділу доставки пошти листа з пропозицією робітникам зв'язку перевірити цю обставину на місці та виправити становище, вручивши заяву адресатові.

У разі особистої передачі заяви нотаріус бере від адресата розписку про одержання заяви. Така розписка повинна бути вчинена одержувачем заяви на другому примірнику заяви, який зберігається в нотаріуса. У розписці необхідно вказати повне найменування адресата, найменування документа і час його одержання. На випадок відмови одержати заяву, адресат зобов'язаний викласти її причини. Текст розписки скріплюється підписом особи, яка одержала заяву. Якщо заяву одержав представник юридичної особи, то в розписці, крім підпису, зазначаються його посада, прізвище, ім'я, по батькові та ставиться печатка юридичної особи.

Заяви також можуть передаватися з використанням телефаксу, комп'ютерних мереж та інших технічних засобів. У цьому випадку другий примірник заяви повертається особі, яка її подала.

На прохання особи, яка подала заяву, нотаріус видає свідоцтво про передачу заяви. Це свідоцтво потім може бути використане як доказ вручення заяви конкретного змісту громадянинові чи організації.

Свідоцтво видається не раніше вказаного в заяві строку Для дачі відповіді та за наявності повідомлення пошти про час вручення заяви особисто адресатові чи за наявності відповіді адресата.

Свідоцтво складається у двох примірниках. Нотаріус може скласти його у вигляді окремого документа чи викласти на зворотному боці заяви. Доцільніше робити це на зворотному боці, оскільки в тому самому документі міститься повний зміст заяви і свідоцтво про її передачу.

У разі складання свідоцтва як окремого документа в основному посвідчується та обставина, що в певний момент було передано заяву громадянинові чи організації від іншого громадянина чи організації.

Свідоцтво може містити відомості про час одержання нотаріусом заяви, її зміст, час вручення заяви адресатові, про відмову адресата від прийняття заяви чи про неможливість вручення йому заяви, час одержання відповіді на заяву, зміст відповіді чи про те, що відповіді не було.

Один примірник свідоцтва видається заявникові, а другий — залишається у справах нотаріальної контори.

Враховуючи те, що видача свідоцтва про передачу заяви провадиться за проханням заявника, то передача заяви і видача свідоцтва про передачу заяви розглядаються як дві самостійні нотаріальні дії, що вносяться до реєстру нотаріальних дій під окремими номерами.

Витрати, пов'язані з пересиланням заяви поштою чи з використанням технічних засобів, оплачуються заявником.

26. Здійснення протестів векселів

Вексель є засобом оформлення кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки сплати грошей за продані товари.

Вексель — це цінний папір, який представляє собою безумовне встановленої законом форми письмове боргове зобов'язання векселедавця, що надає векселедержателю без-спірне право після перебігу строку виконання зобов'язання вимагати від векселедавця або акцептанта (особа, яка зобов'язується сплатити по векселю) сплати грошової суми, що вказана у векселі.

Векселі можуть бути простими та переказними.

Простий вексель — це письмове безумовне зобов'язання векселедавця сплатити відповідну грошову суму пред'явнику векселя чи особі, яка вказана у векселі, або тому, кого вона вкаже, а також законному пред'явнику після встановленого строку або за вимогою-.

Переказний вексель — це письмова безумовна вказівка векселедавця платнику сплатити відповідну грошову суму пред'явнику векселя або особі, яка вказана у векселі, чи тому, кого вона вкаже, після встановленого строку або за вимогою.

Основна відмінність простого векселя від переказного в тому, що в простому векселі платником є векселедавець, а в переказному — особа, яка шляхом акцепту приймає на себе зобов'язання сплатити переказний вексель у встановлений строк.

Таким чином, в обігу простого векселя беруть участь дві особи — векселедавець (він же і платник) і векселедержа-тель. Переказний вексель (тратта) оформляє більш складні правовідносини.

У переказному векселі беруть участь векселедавець (трасант), платник (трасат) і векселедержатель (ремітент).

Вексельне зобов'язання є безумовним, тобто не обумовленим ніякими обставинами. Включення у вексель будь-якої умови, що ставить під сумнів абстрактність і безумовність векселя, тягне за собою його недійсність.

Під протестом векселя слід розуміти офіційно посвідчену вимогу платежу і його неодержання. Протест векселя це нотаріальна дія, яка офіційно підтверджує факти, з якими пов'язано виникнення певних правових наслідків. Така дія оформляється актом протесту.

Актом протесту може бути оформлено відмову платника від оплати векселя — протест векселя про несплату; відмову платника від акцепту — протест векселя про неакцепт; відмову акцептанта проставити дату акцепта — протест векселя про недатування акцепту.

Протест векселя про несплату вчиняється як щодо простого, так і щодо переказного векселя. Протест векселя про неакцепт і протест векселя про недатування акцепту можливі лише стосовно переказного векселя.

Положення про переказний та простий вексель (п. 78) передбачає ще одне найменування опротестування векселя — відмову векселедавця простого векселя протягом певного терміну від пред'явлення проставити на векселі датовану відмітку, з якої починався б період відрахування строку платежу. Але, зважаючи на відсутність подальшого регулювання вчинення цього протесту і посилання у згаданому пункті на положення, які регулюють вчинення протесту про неакцепт і не поширюються на простий вексель, нотаріус все ж таки вчиняє протест про несплату простого векселя і в цьому випадку.

Насамперед нотаріусові потрібно визначити, чи є поданий документ векселем, тобто визначити його зовнішні ознаки, що відрізняють його від усіх цінних паперів і документів.

Приймаючи вексель для опротестування, нотаріус має перевірити реквізити виданого векселя.

Простий вексель має такі сталі реквізити:

— найменування — вексель;

— просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

— зазначення строку платежу;

— зазначення місця, в якому належить здійснити платіж;

— найменування того, кому чи за наказом кого слід здійснити платіж;

— дату та місце складання векселя;

— підпис того, хто видає документ (векселедавця). Переказний вексель має такі обов'язкові реквізити:

— найменування — вексель;

— зазначення строку платежу;

— зазначення місця, в якому належить здійснити платіж;

— дату та місце складання векселя;

— підпис того, хто видає документ (векселедавця); — просту та нічим не обумовлену пропозицію сплатити визначену суму;

— найменування того, хто повинен платити (платника).

Додання до векселя умов, що ставлять під сумнів його абстрактність і безумовність, вимагає визнання його недійсним.

Слід мати на увазі, що у разі, якщо нотаріусу пред'явлено документ, у якому відсутні будь-які названі вище реквізити і обов'язкові для простого та переказного векселів, то вказані векселі не мають сили простого чи переказного векселів, крім випадків, що чітко визначені законодавством.

До них відносяться такі випадки:

— якщо у векселі не вказано строк платежу, то вексель розглядається як такий, що підлягає оплаті за вимогою;

— якщо відсутнє повне визначене місце платежу, то місце, зазначене поряд з найменуванням платника (в переказ-ному), чи місце складення документа (в простому векселі) вважається місцем платежу, а водночас і місцем знаходження платника векселедавця для простого векселя;

— вексель, в якому не вказано місце його складання, вважається складеним у місці, зазначеному поруч із найменуванням векселедавця.

Наступною умовою вчинення протесту векселів є встановлення суб'єктів вексельного обігу. Це необхідно для того, щоб визначитися, хто має право звернутися до нотаріуса за опротестуванням векселя, який саме протест має право вчинити нотаріус і проти кого конкретний вексель протестується.

Векселі можуть бути видані лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного банку та комерційних банків України.

Таким чином, законодавством передбачено, що використовувати векселі, виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами та авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які визнаються такими відповідно до чинного законодавства. Отже нотаріус має перевірити факт, щоб у вексельному обігу щодо поданого йому векселя беруть участь лише юридичні особи.

Найпростішим вексельним обігом буде обіг простого векселя за умови, якщо у ньому беруть участь лише дві особи. Вони іменуються векселедавець і векселедержатель.

Векселедавець — особа, яка видала вексель.

Векселедержатель (ремітент) — особа, на чиє ім'я видано вексель і за наказом якої слід сплатити обумовлену суму грошей за цим векселем.

Із настанням строку платежу, якщо платіж не буде вчинено, на прохання векселедержателя нотаріус протестує простий вексель у неплатежі.

Індосамент — передавальний напис на векселі, за яким право вимоги та інші права, що випливають із векселя, переходять від векселедержателя до іншої особи. Індосамент можна визначити як наказ "сплатити замість мене". Право вчиняти його на векселі має векселедержатель. Векселедержатель, який вчинив передавальний напис (індосував вексель), є індосант. Особа, на яку він індосує (передає) права щодо векселя, називається індосатом.

Серед осіб, які можуть бути за конкретним векселем зобов'язаними особами, є авалісти. Аваліст — це особа, яка здійснила поручительство за векселем, тобто забезпечила за когось із учасників вексельного обігу виконання зобов'язання у повному обсязі або частини вексельної суми.

Аваль — це вексельне поручительство.

Авалем забезпечується повністю або частково платіж за векселем. Аваль проставляється на векселі з посиланням на місце його видачі, виражається словами "вважати за аваль" чи іншим рівнозначним виразом і підписується тим, хто його видає. Для авалю досить самого лише підпису, проставленого авалістом (особою, яка дає забезпечення) на лицьовому боці векселя.

В авалі проставляється, за чий рахунок його видано. Якщо конкретний напис відсутній, аваль уважається виданим за векселедавця.

Аваліст відповідає так само, як і той, за кого він дав аваль. Авалістом може бути третя особа, чи навіть одна з осіб, яка підписала вексель.

У такому разі сторонами за векселем вважаються: векселедавець (особа, яка видала вексель), аваліст (особа, яка здійснила вексельне поручительство за будь-кого з учасників вексельного обігу), векселедержатель (власник векселя, якому повинен бути вчинений платіж).

На випадок несплати векселя векселедержатель вправі звернутися до нотаріуса за опротестуванням векселя у неплатежі як проти векселедавця, так і проти аваліста.

Пропозиція векселедержателя платникові прийняти до платежу переказний вексель у разі згоди останнього виражається акцептом.

Акцепт — прийняття до платежу переказного векселя, виражене письмово на лицьовому боці векселя найчастіше за текстом словами "акцептований" чи "прийнятий до платежу" із зазначенням підпису особи, яка прийняла вексель. Платник, який прийняв вексель до платежу, тобто акцептував його, стає акцептантом.

Дата добавления: 2014-12-07