Розгляд справ про визнання боржника банкрутом

Особливу категорію справ, розглянутих в особливому порядку, що відрізняється від проваджень по справах, розглянутих у позовному порядку, є справи про визнання боржника банкрутом.

Основним законодавчим актом, який регулює процедуру банкрутства суб'єктів підприємницької діяльності, є Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом». Провадження у справах про банкрутство регулюється Законом «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнанні його банкрутом», Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Законодавство про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Положення Закону«Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права державної власності і не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об'єктів.

Справи про банкрутство гірських підприємств (шахти, рудники, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), створених у процесі приватизації і корпоратизації, яким надається державна підтримка, в статутних фондах яких частка держави складає не менш 25 відсотків і продаж акцій яких почата, можуть бути порушені не раніше, ніж через один рік з початку виконання плану приватизації (розміщення акцій).

Положення Закону «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнанні його банкрутом» не застосовуються до юридичних осіб — казенних підприємств. Положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб — підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо щодо них винятково на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті відповідні рішення.

Провадження у справах про банкрутство при участі кредиторів-нерезидентів регулюється Законом «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнанні його банкрутом», якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 1 вищевказаного Закону під банкрутством розуміє визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Неплатоспроможність полягає в неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого терміну їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі щодо заробітної плати, а також виконати зобов'язання по сплаті податків і зборів.

Кредитором у розумінні Закону є юридична чи фізична особа, що має документально підтверджені у встановленому порядку вимоги по грошовому зобов'язанню до боржника, по виплаті заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби й інші державні органи, що здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю стягнення податків і зборів.

Боржником визнається суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання встановленого терміну їхньої сплати.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безперечні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менш трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, що не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення терміну.

Безперечними вимогами кредиторів вважаються вимоги, визнані боржником, інші вимоги, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Відповідно до п. 5 ст. 11 Закону суддя в підготовчому засіданні виносить постанову, якою зобов'язує заявника за його рахунок опублікувати в офіційних друкованих органах у десятиденний термін оголошення про порушення справи про банкрутство.

Відповідно до Закону у відношенні боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

розпорядження майном боржника — система заходів для спостереження і контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження й ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового стану;

мирова угода — домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку і (чи) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за згодою сторін (звільнення від боргів);

санація (поновлення платоспроможності) боржника — система заходів, здійснюваних під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі чи частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу і (чи) зміна організаційно-правової і виробничої структури боржника;

ліквідація банкрута — припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Постійне збільшення кількості збиткових підприємств обумовило нагромадження в господарських судах справ про банкрутство. Особливість і складність процесуального режиму проведення у справах цієї категорії, соціальні проблеми і наслідки, пов'язані з застосуванням правового інституту банкрутства, не мають аналогів за всю історію існування господарських судів. Тільки за період з 1997 по 2002 рр. визнано банкрутами 22,1 тис. підприємств; 14,7 тис. справ цієї категорії закінчено провадженням із затвердженням ліквідаційного балансу. Проте жодна з наведених цифр не може передати тієї соціальної напруги, яку тягне банкрутство і ліквідація підприємства.

Дата добавления: 2014-12-07