Методичні рекомендації до самостійної роботи. 1 страница. 17. Жернаков В. Міжнародний аспект правового регулювання соціально-трудових відносин // Право України

Тема 2.4: МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ.

Додаткова

17. Жернаков В. Міжнародний аспект правового регулювання соціально-трудових відносин // Право України. - 2001. - № 4.

18. Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і цивільного права // Право України. - 2000. - № 7. - С. 49.

19. Лилак Д. Колізії наукових поглядів на поняття "законодавство" і практичну необхідність його нормативної легалізації // Право України. - 2001. - № 8.

20. Неумивайченко Н. Припинення трудових правовідносин з державними службовцями // Право України. - 2001. - № 4.

21. Пересушко В. Класифікація юридичних гарантій трудових прав громадян // Право України. - 2000. - № 2.

22. Реус О. Особливості припинення трудових правовідносин з неповнолітніми // Право України. - 2001. - № 8.

23. Суд. Зразки документів (Заяви, позовні заяви, скарги, клопотання): Практ. посіб. /Упоряд. - І. А. Куян. - К., 1998.

24. Чернадчук В. До питання про поняття моральної шкоди // Право України. -2001. -№ 2.

25. Ярошенко О. Щодо основних прав та обов’язків роботодавців // Право України. - 2000. - № 4.

Вивчення теми почніть з розгляду питання щодо поняття, загальних підстав та умов матеріальної відповідальності та визначення про те, що матеріальна відповідальність є інститутом трудового права та одним з видів відповідальності за трудовим правом, а також вид юридичної відповідальності сторін трудового договору. Сторона трудового договору зобов’язана відшкодувати заподіяну іншій стороні трудового договору шкоду відповідно до законодавства.

Поняття “матеріальна відповідальність” слід засвоювати як обов’язок сторони трудового договору відшкодувати іншій стороні заподіяну шкоду в установленому законом порядку та розмірі.

Необхідно враховувати, що матеріальна відповідальність має такі ознаки:

- властиві всім видам юридичної відповідальності;

- властиві тільки видам відповідальності, що мають характер відшкодування шкоди;

- властиві тільки виду юридичної відповідальності за трудовим законодавством.

Вивчаючи це питання, усвідомлюйте, яким чином матеріальна відповідальність сторін трудового договору відрізняється від передбаченої нормами цивільного права майнової відповідальності:

1) матеріальна відповідальність передбачається за шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов’язків працівника;

2) встановлено відповідальність тільки за пряму дійсну шкоду (не отримані доходи або упущена вигода, на відміну від цивільного права, відшкодуванню не підлягають);

3) межі матеріальної відповідальності та порядок покриття шкоди, заподіяної працівником, встановлені законодавством;

4) допускається добровільне покриття шкоди повністю або частково;

5) роботодавець зобов’язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи й забезпечення повного збереження дорученого їм майна;

6) суб’єктами матеріальної відповідальності є працівник і роботодавець;

7) матеріальна відповідальність працівника може застосовуватися разом з іншими видами юридичної відповідальності або самостійно.

Матеріальна відповідальність (на відміну від дисциплінарної) має двосторонній, взаємний характер, оскільки відповідальність несуть не тільки працівники перед роботодавцем, а й роботодавець несе відповідальність перед працівником за заподіяння йому шкоди.

Опанувавши вищезазначений матеріал, Ви повинні визначитися з тим, що порушення покладених на сторони трудового договору обов’язків, якщо внаслідок цього заподіяно шкоду, викликає трудове майнове правопорушення.

Колективний договір і трудовий договір (контракт) можуть конкретизувати матеріальну відповідальність працівника та роботодавця, але слід врахувати, що договірна відповідальність роботодавця не повинна бути нижчою, а працівника - вищою, ніж це передбачено чинним трудовим законодавством України.

Залежно від того, хто заподіяв шкоду, необхідно розрізняти два види матеріальної відповідальності:

1). Матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну роботодавцеві.

2). Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові.

Зазначені види матеріальної відповідальності відрізняються один від одного нормативними актами, що їх регулюють, межею матеріальної відповідальності та порядком покриття шкоди.

Матеріальна відповідальність полягає у встановленому законом обов’язку однієї із сторін трудового договору (працівника або роботодавця) покрити (відшкодувати) у встановлених законом межах і порядкові шкоду, заподіяну другій стороні внаслідок винного, протиправного порушення покладених на них обов’язків.

Матеріальна відповідальність працівників є самостійним видом юридичної відповідальності, яка може бути застосована незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 130 КЗпП).

Цей вид відповідальності врегульований главою IX КЗпП “Гарантії при покладанні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації”, іншими нормами КЗпП, а також іншими нормативно-правовими актами.

Важливе значення для практики застосування чинного законодавства про матеріальну відповідальність працівників мають постанови Пленуму Верховного Суду України.

Чинне трудове законодавство при застосуванні матеріальної відповідальності до працівників має на меті:

- забезпечити права і законні інтереси працівників, встановивши гарантії при застосуванні до них матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну організації;

- відшкодувати повністю або частково шкоду, заподіяну майну роботодавця;

- виховати у працівників бережливе, дбайливе ставлення до майна роботодавця.

Особливості матеріальної відповідальності працівників за трудовим правом зумовлюються певними факторами:

1). Суб’єктом заподіяння шкоди.

2). Межею матеріальної відповідальності.

3). Загальними підставами та умовами матеріальної відповідальності.

4). Визначенням розміру шкоди та порядком покриття шкоди, заподіяної працівником.

Суб’єктами відповідальності у трудовому праві можуть бути:

- працівники, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем і заподіяли його майну шкоду внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків;

- роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа, майну якого працівник заподіяв шкоду, або з вини якого шкоду заподіяно працівникові.

Суб’єктом майнової відповідальності за цивільним правом є громадянин чи юридична особа, що заподіяла шкоду.

Неповнолітні, що уклали трудовий договір, теж несуть матеріальну відповідальність за нормами трудового права (ст. 187 КЗпП).

У ст. 130 КЗпП визначено загальні підстави й умови матеріальної відповідальності працівників, які пропонується розглядати у такій послідовності:

Загальні підстави й умови матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну роботодавцеві

1). Підстави матеріальної відповідальності:

- трудове майнове правопорушення;

- порушення працівником трудових обов’язків;

- наявність заподіяної працівником прямої шкоди майну роботодавця.

2). Умови матеріальної відповідальності:

- протиправна дія (бездіяльність) працівника;

- вина працівника (умисно чи з необережності);

- причинний зв’язок між протиправними діями (бездіяльністю) працівника та їх наслідком – шкодою.

Підставами матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну майну роботодавця, є проступки працівників - порушення покладених на них трудових обов’язків (дисциплінарне правопорушення), внаслідок чого завдано прямої шкоди (трудове майнове правопорушення).

Обов’язки працівників щодо збереження майна роботодавця визначені у ст. 131 КЗпП. Так, працівники повинні дбайливо ставитися до майна роботодавця, а роботодавець - створити працівникам умови, які забезпечують повне збереження дорученого їм майна. Порушення покладених на працівників обов’язків, якщо внаслідок цього заподіяно шкоду майну, і утворює трудове майнове правопорушення, що є також підставою застосування матеріальної відповідальності до працівників.

Засвоєння вищезазначеного матеріалу допоможе Вам зробити висновок про те, що матеріальна відповідальність працівників - це відповідальність за трудове майнове правопорушення - заподіяння прямої дійсної шкоди майну роботодавця внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.

Підставами матеріальної відповідальності можуть бути порушення працівником трудових обов’язків та наявність заподіяної працівником прямої дійсної шкоди майну роботодавця.

Не притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не свідчить про відсутність порушення працівником покладених на нього трудових обов’язків і підстав для матеріальної відповідальності.

Не є порушенням покладених на працівників трудових обов’язків дії, які схожі на порушення покладених на працівників трудових обов’язком щодо збереження майна, але не визнаються такими внаслідок обставин, за яких були вчинені.

На працівників не може покладатися матеріальна відповідальність у таких випадках:

1). За шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

2). За не отримані організацією прибутки.

3). За шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

Матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності прямої дійсної шкоди - елементу, який характеризує об’єктивну сторону складу правопорушення, вчиненого працівником.

Під прямою дійсною шкодою слід розуміти шкоду, заподіяну наявному, реальному майну. Пленум Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 надав роз’яснення, що під прямою дійсною шкодою, слід розуміти:

- втрату, погіршення або зниження цінності майна;

- необхідність витрат на відновлення, придбання майна чи інших цінностей;

- необхідність здійснити зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати;

- при самовільному використанні працівником техніки пряма дійсна шкода може охоплювати: амортизацію техніки, витрати електроенергії чи пального, необхідність оренди аналогічної техніки тощо.

За наявності прямої дійсної шкоди для настання матеріальної відповідальності до працівників згідно з ч. 2 ст. 130 КЗпП необхідно ще три умови притягнення працівників до матеріальної відповідальності:

1). Протиправні дії (бездіяльність) працівників

2). Причинний зв’язок між протиправними діями (бездіяльністю) працівників та їх наслідками у вигляді шкоди, що настала

3). Вина працівників, що заподіяли шкоду, як умисел чи з необережності.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівників від обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Обов’язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП).

Протиправна дія (бездіяльність) виявляється у поведінці працівника, який не виконує або неналежно виконує трудові обов’язки, встановлені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, трудовим договором, посадовими інструкціями, наказами (розпорядженнями) роботодавця.

При вирішенні питання про покладення на працівника матеріальної відповідальності слід з’ясувати:

- якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов’язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди;

- чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними;

- у якій конкретно обстановці, за яких обставин заподіяно шкоду.

Якщо шкоду заподіяли кілька працівників, потрібно визначити, які конкретно порушення трудових обов’язків допустив кожен працівник, ступінь вини кожного та пропорційну їй частину від загальної шкоди, за яку до того чи іншого працівника може бути застосовано певний вид та визначено межу матеріальної відповідальності.

Причинний зв’язок між протиправним порушенням покладених на працівників трудових обов’язків і шкодою є також умовою для того, щоб працівники несли матеріальну відповідальність. Суть цієї умови полягає в тому, що враховується лише такий зв’язок, за якого заподіяна шкода - наслідок невиконання чи неналежного виконання працівником своїх трудових обов’язків.

Зауважимо, що у випадках, зазначених у п. 2 ст. 133 КЗпП, дії (бездіяльність) посадових осіб є лише умовою в розвитку причинно-наслідкового зв’язку, і покласти на них матеріальну відповідальність можна лише тоді, коли шкода не була відшкодована у повному розмірі працівниками, що безпосередньо її заподіяли. Якщо шкода була відшкодована повністю, до зазначених посадових осіб можна застосувати дисциплінарну відповідальність.

Вина виражає психічне ставлення працівника до вчиненого протиправного діяння (бездіяльності) та його наслідку - заподіяння шкоди.

Винним визнається протиправне діяння, вчинене працівником умисно чи з необережності.

Умисел може бути прямим і побічним, необережність виражається у недбалості й самовпевненості.

Залежно від форми вини встановлено два основні види матеріальної відповідальності: обмежену та повну.

Суд, визначаючи розмір шкоди, що підлягає покриттю, враховує ступінь вини працівника (ч. 1 ст. 137 КЗпП). При умисній формі вини працівника настає відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної працівником, або, відповідно до ст. 135 КЗпП, - підвищена матеріальна відповідальність.

На відміну від цивільно-правової відповідальності, яка встановлює випадки майнової відповідальності без вини, матеріальна відповідальність на працівників не може бути покладена без їхньої вини.

Працівники за заподіяну з їх вини шкоду при виконанні трудових обов’язків, як правило, несуть обмежену матеріальну відповідальність - у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (ст. 132, 133 КЗпП).

Відповідно до законодавства працівники несуть і матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їхньої вини роботодавцеві (ст. 134 КЗпП).

Межі підвищеної матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану роботодавцеві розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, встановлюються законодавством (ст. 135 КЗпП).

Розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, залежить від:

- виду матеріальної відповідальності працівників (обмежена, повна, підвищена);

- характеру правопорушення, яким заподіяно шкоду (зайві грошові виплати, неправильна постановка обліку й зберіганням матеріальних або грошових цінностей та ін.);

- форми вини працівника (умисел чи з необережності);

- способу заподіяння шкоди (зіпсуття, знищення, розкрадання);

- виду майна, якому завдано шкоду (матеріали, вироби, інструменти, спеціальний одяг, дорогоцінні метали тощо).

Завершуючи вивчення першого питання, зверніть увагу на те, що матеріальна відповідальність працівників є обов’язком працівників відшкодувати роботодавцеві, з яким вони перебувають у трудових відносинах, пряму дійсну шкоду, заподіяну внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків, винними протиправними діями (бездіяльністю) у межах, розмірі та порядку, визначених чинним законодавством.

Наступним Вашим кроком повинно бути вивчення питання щодо матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю

Розгляд видів матеріальної відповідальності працівників, колективної (бригадної) матеріальної відповідальності працівників почніть з диференціації меж матеріальної відповідальності працівників у трудовому праві, яка залежить від:

1). Форми вини працівника.

2). Виду майна, якому заподіяно шкоду.

3). Характеру порушення обов’язку.

4). Трудової функції працівника.

5). Виду робіт, що виконуються працівниками.

Трудове законодавство залежно від форми вини розрізняє два види матеріальної відповідальності:

- обмежена матеріальна відповідальність;

- повна матеріальна відповідальність.

У зв’язку з тим, що в процесі виконання трудових обов’язків працівник, використовуючи засоби й предмети праці, ризикує заподіяти майну роботодавця шкоду з необережності, основним видом матеріальної відповідальності працівників є обмежена матеріальна відповідальність, яка застосовується, якщо інше не передбачено законодавством (ст. 132 КЗпП).

Повна матеріальна відповідальність залежно від характеру трудової функції, видів робіт, що виконуються працівниками, поділяється на індивідуальну та колективну (бригадну) матеріальну відповідальність (ст. 135-2 КЗпП).

З метою охорони окремих видів майна (дорогоцінних металів, алмазів, золота, корунду, платини та інших цінностей), а також коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, спеціальними нормативними актами встановлено підвищену, кратну матеріальну відповідальність працівників.

Кожен з видів матеріальної відповідальності працівників (обмежена, повна, підвищена, індивідуальна чи колективна) застосовується у випадках, визначених законодавством України про працю.

Обмежена матеріальна відповідальність у трудових відносинах застосовується як загальне правило.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, визначених законодавством (ст. 132 КЗпП). Цей вид матеріальної відповідальності полягає в обов’язку працівника, з вини якого при виконанні трудових обов’язків було заподіяно шкоду, покрити (відшкодувати) її роботодавцеві у встановлених законом межах - у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

При обмеженій матеріальній відповідальності заподіяна шкода, що перевищує встановлену законом межу, не може бути покладена на працівника. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток працівника допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві (ч. 2 ст. 132 КЗпП).

Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників визначені у ст. 133 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ст. 133 КЗпП, обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники:

- за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні;

- за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові для користування.

Важливо врахувати, що п. 1 ст. 133 КЗпП та п. 5 ст. 134 КЗпП передбачають матеріальну відповідальність за незабезпечення цілості одних і тих самих видів майна. Відмінність полягає лише у формі вини.

Так, п. 1 ст. 133 КЗпП передбачає матеріальну відповідальність працівників через недбалість, а п. 5 ст. 134 КЗпП - у разі умисного знищення або умисного зіпсуття майна та інших матеріальних цінностей.

Матеріальна відповідальність для окремих категорій працівників та її підстави встановлені п. 2 ст. 133 КЗпП.

Так, обмежену матеріальну відповідальність несуть керівники підприємств, установ, організацій та їхні заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їхні заступники, якщо шкоду заподіяно:

- зайвими грошовими виплатами;

- неправильною постановкою обліку та зберігання матеріальних або грошових цінностей;

- невжиттям необхідних заходів, щодо запобігання простоїв, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню та пошкодженню матеріальних або грошових цінностей.

Середня заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат протягом останніх двох календарних місяців роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а коли працівник останні два місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві.

Повну матеріальну відповідальність засвоюйте як вид матеріальної відповідальності, який полягає в обов’язку працівника відшкодувати заподіяну з його вини роботодавцеві пряму дійсну шкоду у повному розмірі, без обмеження певною величиною.

Випадки повної матеріальної відповідальності працівників встановлені ст. 134 КЗпП.

Повна матеріальна відповідальність відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП настає за наявності таких умов:

- досягнення працівником вісімнадцятирічного віку;

- зайняття посади або виконання роботи, безпосередньо пов’язаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва, які зазначені у Переліку таких посад і робіт;

- передача працівникові для зберігання чи з іншою метою майна та цінностей;

- наявність (відповідно до ст. 135-1 КЗпП) письмового договору між працівником і роботодавцем про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей.

Договори про повну матеріальну відповідальність з прибиральницями, сторожами, бухгалтерами складів, а також іншими працівниками, яким матеріальні цінності безпосередньо не передаються, правового значення не мають.

Матеріальна відповідальність за п. 2 ст. 134 КЗпП настає, якщо майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Майно та інші цінності за разовими документами можуть отримувати працівники тільки за їхньої згоди, а також ті працівники, для яких обслуговування матеріальних цінностей не є основною трудовою функцією і їхні посади не зазначені в Переліку затвердженому Держкомпрацею СРСР і Секретаріатом ВЦРПС 28 грудня 1977 р. Цей Перелік посад і робіт та Типовий договір про матеріальну відповідальність діють в Україні.

У таких випадках власник повинен ознайомити працівника, якому видано разову довіреність, з порядком приймання, транспортування, збереження майна та інших цінностей.

Разове доручення на отримання майна та інших цінностей не може видаватися головному бухгалтеру організації, особам, яким за вироком суду заборонено займати матеріально відповідальні посади протягом певного часу, особам, що мають судимість за розкрадання, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знята й не погашена. Під “іншими разовими” документами слід розуміти накладні та інші документи.

Матеріальна відповідальність за п. 3 ст. 134 КЗпП настає за умови, що вчинення працівником такого діяння встановлено судом у порядку кримінального судочинства. До позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі, заподіяну діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, повинні додаватися докази, що підтверджують здійснення працівником таких діянь, встановлені у порядку кримінального судочинства.

Якщо працівника звільнено від кримінальної відповідальності, то це не виключає застосування до працівника матеріальної відповідальності.

У разі оголошення виправдувального вироку, припинення кримінальної справи через відсутність складу або події скоєння злочину працівник не притягується до матеріальної відповідальності за п. 3 ст. 134 КЗпП, але може бути притягнутий до матеріальної відповідальності за іншими випадками ст. 134 КЗпП.

Матеріальна відповідальність за п. 4 ст. 134 КЗпП настає, якщо шкоду заподіяно працівником, який був у нетверезому стані й незалежно від того, умисно чи з необережності заподіяна ця шкода.

Доказами нетверезого стану працівника може бути медичний висновок, акти, свідчення свідків, пояснення працівника й третіх осіб тощо. При вирішенні питання про притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності ці докази оцінюються судом.

Зменшення розміру відшкодування за шкоду, заподіяну в нетверезому стані, як правило, не допускається.

Матеріальна відповідальність за п. 5 ст. 134 КЗпП настає за шкоду, заподіяну недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі й під час їх виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові для користування підприємством, установою, організацією.

Зазначений перелік збігається з переліком, передбаченим п. 1 ст. 133 КЗпП, що передбачає відповідальність у межах середнього місячного заробітку, а відмінність полягає у формі вини працівника.

Повна матеріальна відповідальність настає за умисне заподіяння такої шкоди. Якщо недостача, псування або знищення зазначеного майна сталися з необережності (недбалості), настає матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність за п. 6 ст. 134 КЗпП настає відповідно до спеціальних нормативно-правових актів. Така відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну: перевитратою пального на автомобільному транспорті; отриманням посадовою особою премій внаслідок допущених з його вини викривлень даних про виконання робіт; розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей.

Зверніть увагу на те, що матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну не під час виконання трудових обов’язків законодавчо врегульована п. 7 ст. 134 КЗпП). Наголосимо, що в такому разі шкоду підприємству заподіює не будь-яка особа, а саме працівник, який перебуває з таким підприємством у трудових відносинах на підставі трудового договору. Шкода не при виконанні трудових обов’язків може бути заподіяна як у робочий час, так і після його закінчення або до початку роботи.

Типовим прикладом спричинення такої шкоди є використання майна роботодавця для особистих цілей, при виконанні на обладнанні (приладах, автотранспорті) організації роботи, що не належить до трудової функції працівника.

Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п. 8 ст. 134 КЗпП), несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди. Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП, потрібно мати на увазі, що цим пунктом покладається обов’язок відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою незаконно звільненому або переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи винними посадовими особами, за наказом (розпорядженням) яких звільнення або переведення здійснено з порушенням закону або які затримали виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідальність у таких випадках покладається на службову особу незалежно від форми вини.

Підвищена матеріальна відповідальність регулюється ст. 135 КЗпП.

Підвищена матеріальна відповідальність працівників - це обов’язок працівників покрити заподіяну майну роботодавця шкоду у встановленому законом розмірі й у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Законом України від 6 червня 1995 р. “Про визначення розмірів збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей” визначено:

- суб’єкти підвищеної матеріальної відповідальності;

- перелік окремих видів майна та інших цінностей;

- умови, за яких настає підвищена матеріальна відповідальність;

- порядок визначення розміру шкоди.

До суб’єктів підвищеної матеріальної відповідальності належать:

- працівники, які виконують операції, пов’язані із закупівлею, продажем, обміном, перевезенням, доставкою, пересиланням, зберіганням, сортуванням, пакуванням, обробкою або використанням у процесі виробництва дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, виготовлених з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, а також валютні операції, і які є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або наднормативних їх втратах (крім втрат у зв’язку з непередбаченими порушеннями технологічного процесу);

- особи, безпосередньо не пов’язані з виконанням операцій, зазначених у ст. 1 згаданого Закону, але визнані винними в розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або втраті дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, валютних цінностей.

До цінностей належать:

- дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, ювелірні, побутові й промислові вироби та матеріали, виготовлені з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні метали й дорогоцінне каміння;

- валютні цінності.

До випадків, у яких настає підвищена матеріальна відповідальність, належать:

- недбалості у роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій;

- визнання винними в розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або втраті дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, валютних цінностей.

Необхідно враховувати, що розмір заподіяної шкоди залежить від виду майна та цінностей.

Колективну (бригадну) матеріальну відповідальність працівників розглядайте виходячи з того, що поряд з договорами про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівників чинне трудове законодавство передбачає можливість укладення письмового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

Дата добавления: 2014-12-07