Тема 7. Капітал і виробничі фонди

Ключові поняття:

Капітал, основний і оборотний капітал, виробничі фонди, знос, амортизація, фондовіддача

1. Статутний капітал як основна частина власного капіталу. Виробничі фонди підприємства

Капітал – це вартісна оцінка всього майна підприємства.

Авансований капітал – це грошові кошти, вкладені власником у придбання засобів виробництва і наймання робочої сили з метою одержання прибутку.

основний капітал – вартість майна підприємства, термін використання якого більше 1 року.

оборотний капітал - частина авансованого капіталу, що витрачається на придбання предметів праці й оплату праці робочої сили.

За джерелом формування капітал підприємства поділяється на

ü власний капітал, що створюється за рахунок коштів власників підприємства;

ü позиковий капітал – це залучені для фінансового розвитку підприємства на зворотній основі кошти або інші матеріальні цінності.

Статутний капітал (фонд) – це зафіксована у вартісному вираженні сума матеріальних і нематеріальних цінностей, які були передані підприємству у постійне використання власниками цих кошів. Розмір статутного капіталу залежить від організаційно - правової форми підприємства, масштабу й галузі діяльності.

Збільшення статутного капіталу відбувається за рахунок:

§ приєднання додаткових вкладів;

§ випуску акцій;

§ прибутку підприємства.

Зменшення статутного капіталу відбувається внаслідок:

§ фізичного спрацювання майна підприємства;

§ вилучення капіталу внаслідок зниження попиту на продукцію;

§ зменшення кількості власників;

§ великих некомпенсаційних витрат.

Для оцінки ефективності використання статутного капіталу використовують такі показники:

Рівень доходності капіталу:

Р_д = Д/СК,

де Д – доход, отриманий на підприємстві за певний період часу, тис. грн.;

СК – середньорічна величина статутного капіталу, тис. грн.

Рівень прибутковості капіталу

Р_п = П/СК,

де П – прибуток, отриманий на підприємстві за певний період часу, тис.грн.

Виготовлення продукції здійснюється у процесі взаємодії праці людини й певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, всю сукупність яких поділяють на основні й оборотні.

Основні виробничі фонди – це частина виробничих фондів у вигляді засобів праці, що функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживаній формі і свою вартість переносять на вартість продукції, що виробляється, частинами в міру спрацювання.

		Засоби праці		Основні виробничі фонди
Засоби виробництва						Виробничі фонди
		Предмети праці		Оборотні виробничі фонди

Оборотні виробничі фонди - це частина виробничих фондів у вигляді предметів праці, елементи яких повністю споживаються у кожному виробничому циклі, втрачають натуральну форму і переносять свою вартість на вартість продукції.

2. Оцінка, класифікація і структура основних фондів.

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, розрахунку економічних показників господарської діяльності за певний період.

Розрізняють такі види оцінки основних фондів:

Первісна вартість – фактична вартість основних фондів на момент введення їх в дію або придбання. Первісна вартість включає ціну придбання (або вартість виготовлення) конкретного засобу праці, витрати на його транспортування, монтаж і налагодження.

Переоцінена (відновлена) вартість – вартість діючих основних фондів за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі види витрат, що й первісна вартість, але за сучасними цінами.

Повна вартість (ПВ) – вартість основних фондів у новому, не зношеному стані (первісна або переоцінена вартість).

Залишкова вартість (ЗВ) – вартість основних фондів, ще не перенесена на вартість виготовленої продукції. Визначається як різниця між первісною (переоцінененою) вартістю і сумою спрацювання основних фондів на момент обчислення.

Ліквідаційна вартість (ЛВ) – залишкова вартість основних фондів на момент їхнього вибуття внаслідок спрацювання. Розраховується як сума грошових коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації основних фондів після закінчення терміну використання за мінусом витрат на реалізацію.

Середньорічна вартість (ОФ^с.р.) - середньозважена повна вартість основних фондів за рік.

ОФ^с.р. = ПВ^п.р. +ПВ^н.*к/12 – ПВ^в.*(12-к)/12,

де ПВ^п.р. – повна вартість основних фондів на початок року;

ПВ^н. – повна вартість основних фондів, що надійшли в розрахунковому році;

ПВ^в. – повна вартість основних фондів, що вибули з експлуатації в розрахунковому році.

Класифікація основних фондів

ü За ознакою подібності функціонального призначення і натурально-речовим складом розрізняють:

§ будівлі;

§ споруди;

§ передавальні пристрої;

§ машини та устаткування;

§ транспортні засоби;

§ виробничий і господарський інструмент та інвентар;

§ багаторічні насадження;

інші основні фонди.

Співвідношення видів основних фондів (видова структура) відбиває галузеві особливості окремих підприємств.

ü За сферою використання основні фонди поділяють на:

§ виробничі, що належать до сфери матеріального виробництва;

§ невиробничі, що належать до нематеріальної сфери, задовольняють соціально-побутові потреби персоналу підприємства (житлові будинки, їдальні, заклади охорони здоров’я тощо);

ü За ступенем участі в процесі виробництва розрізняють такі виробничі основні фонди:

§ активні, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі, забезпечують належний обсяг та якість продукції;

§ пасивні, що створюють умови для здійснення процесу виробництва.

Співвідношення цих частин основних виробничих фондів відбиває технологічну структуру, яка є прогресивнішою та ефективнішою, якщо питома вага активної частини більша, ніж пасивної, і має тенденцію до збільшення.

3. Знос основних фондів

Знос – це втрата основними фондами початкових техніко-експлуатаційних якостей (споживчої вартості) і реальної вартості.

Розрізняють дві форми зносу:

§ фізичний;

§ моральний (функціональний, технологічний, соціальний, екологічний).

Фізичний знос – втрата основними фондами початкових якостей внаслідок експлуатації та /або впливу природно-кліматичних умов.

Величина фізичного зносу визначається як сума амортизаційних відрахувань за весь період експлуатації основних фондів.

Моральний знос – знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного зносу під впливом науково-технічного прогресу.

Функціональний знос – знецінення основних фондів внаслідок появи більш продуктивних засобів праці за тією самою повною вартістю. Величину функціонального зносу можна визначити таким чином:

ЗМ^ф = ПВ^д – (ПВ^д/Т^д*П^д – ПВ^н/Т^н*П^н)* Т_з^д*П^д,

де ПВ^д, ПВ^н – повна вартість діючого й нового засобу праці;

Т^д, Т^н – нормативний термін використання діючого й нового засобу праці;

П^д, П^н – продуктивність діючого й нового засобу праці;

Т_з^д –термін використання діючого засобу праці, що залишився.

Технологічний знос – знецінення основних фондів внаслідок появи більш дешевих аналогічних засобів праці. Величину технологічного зносу встановлюють за формулою

ЗМ^т = ПВ – ВВ,

де ПВ – первісна вартість діючих основних фондів;

ВВ – відновлена вартість діючих основних фондів.

Соціальний знос - втрата споживчих якостей основних фондів внаслідок невідповідності вимогам безпеки праці або ергономіки.

Екологічний знос - втрата споживчих якостей основних фондів внаслідок невідповідності щодо вимог екологічної безпеки.

Усунення наслідків фізичного зносу відбувається за рахунок:

§ проведення поточного і капітального ремонту;

§ забезпечення нормативних умов експлуатації;

§ зменшення позапланових простоїв обладнання;

§ скорочення часу перебування засобів праці на складі.

Для запобігання моральному зносу практикують:

§ проведення модернізації і реконструкції засобів праці;

§ підвищення інтенсивності використання основних фондів;

§ встановлення більш короткого порівняно з фізичним строком використання періоду амортизації.

Рівень технічного стану основних фондів визначається такими показниками:

ü коефіцієнт зносу, що характеризує ступінь фізичного зносу основних фондів:

К_з = З/ПВ,

де З – величина зносу основних фондів на момент розрахунку, тис. грн.;

ПВ – повна (первісна) вартість основних фондів на момент розрахунку, тис. грн.

ü коефіцієнт придатності, що характеризує ступінь придатності до експлуатації основних фондів:

К_п = ЗВ/ПВ=(ПВ-З)/ПВ,

де ЗВ – залишкова вартість основних фондів, тис. грн.

4. Методи й способи амортизації основних фондів

Амортизація – це процес перенесення авансованої раніше вартості основних фондів на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Амортизаційні відрахування – частина вартості основних фондів у грошовому вираженні, що включається до собівартості продукції.

У загальному вигляді величина амортизаційних відрахувань визначається як добуток вартості основних фондів (В_оф) і норми амортизаційних відрахувань (Ν_а):

АВ=В_оф*Ν_а/100

Норма амортизаційних відрахувань – частина вартості основних фондів у відсотковому вираженні, що підлягає перенесенню на собівартість продукції.

Методи, якими може здійснюватися розрахунок амортизаційних відрахувань, поділяються на рівномірні й нерівномірні.

Рівномірний метод передбачає процес рівномірного зносу основних фондів протягом терміну використання. Величина амортизаційних відрахувань визначається як добуток повної вартості основних фондів і норми амортизаційних відрахувань:

АВ=ПВ*Ν_а/100,

Ν_а=100/Т,

де Т – нормативний строк функціонування основних фондів у роках.

Рівномірний метод простий і зручний у використанні. Недолік його полягає в тому, що він не враховує моральний знос основних фондів, який зменшує споживчу вартість засобів праці.

Метод зменшення залишкової вартості.

АВ=ЗВ*Ν_а/100,

Ν_а=100/Т

Метод прискореного зменшення залишкової вартості передбачає розрахунок амортизаційних відрахувань на підставі залишкової вартості та подвоєної норми амортизаційних відрахувань, обчисленої за рівномірним методом:

Кумулятивний метод передбачає розрахунок амортизаційних відрахувань на підставі повної вартості й норми амортизаційних відрахувань, обчисленої як відношення кількості років, що залишаються до кінця строку використання, до суми чисел років строку використання:

АВ=ПВ*Ккум/100,

Ккум=(Т-i+1)*100/ΣТ,

де Т – нормативний термін використання основних фондів у роках.

i - порядковий номер року строку використання, на момент якого здійснюється розрахунок.

Виробничий метод враховує повну вартість основних фондів і норму амортизаційних відрахувань, що обчислюється як відношення річного обсягу виробництва продукції (у натуральному вираженні) до загального обсягу продукції, яку передбачається виробити за весь період використання основних фондів:

АВ=ПВ*Ν_а/100,

Ν_а=Q_i*100/ΣQ_i,

де Q_i - річний обсяг виробництва продукції;

i - порядковий номер року строку використання, на момент якого здійснюється розрахунок.

Для цілей економічного аналізу і прогнозування величина амортизаційних відрахувань може визначатися:

ü способом прямого розрахунку;

ü аналітичним способом.

5. Показники стану, руху й ефективності використання основних фондів

Для оцінки використання основних фондів на підприємстві використовують такі групи показників:

Показники технічного стану:

§ Коефіцієнт зносу: К_з= ,

де З – залишкова вартість основних фондів;

ПВ – повна вартість основних фондів.

§ Коефіцієнт придатності: К_пр= = ,

де ЗВ – залишкова вартість основних фондів.

Показники руху:

§ Коефіцієнт надходження: К_н= ,

де В^н – вартість фондів, що надійшли за певний період часу на підприємство;

ОФ_к.р. – вартість основних фондів (повна) на кінець року.

§ Коефіцієнт вибуття: К_в = ,

де В^в - вартість фондів, що вибули з підприємства за певний період часу;

ОФ_п.р. – вартість основних фондів (повна) на початок року.

Показники ефективності використання основних засобів:

§ Фондовіддача Ф_в= ,

де Q – річний обсяг виробленої продукції(у вартісних або натуральних вимірниках);

ОФ^ср – середньорічна вартість основних фондів.

§ Фондомісткість Ф_м=

§ Рентабельність основних фондів Р_оф== ,

де Пр – прибуток підприємства за рік.

Дата добавления: 2014-12-07