Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Опорний конспект лекцій 5 страница




Трудова діяльність має соціально-психологічну структуру, та складається з таких основних елементів.

 

 

 


Рис.1. Соціально-психологічна структура трудової діяльності

▓ Трудовий колектив - це чітко організована форма діяльності та добровільна спільність однодумців, місце, де відбувається поєднання та зіткнення інтересів. У трудовому колективі існує формальна й неформальна система відносин.

Формальна - адміністративно правова структура; неформаль­на - структура малих груп та їхніх міжособистісних зв'язків.

Суспільний процес праці завжди колективний, суб'єктом його є великі соціально-професійні групи. Між людьми, що створюють ці групи, утворюються особливі взаємини, пов'язані зі специфічними завданнями та функціями. Ці взаємини формують трудові колективи, які ви­конують виробничо-економічну та соціальну функції.

 

2. ПОНЯТТЯ ПРО СОЦІОЛОГІЮ УПРАВЛІННЯ, ЇЇ ОБ’ЄКТ ТА ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ

 

▓ Соціологія управління – це галузь соціології, яка вивчає закономірності та методи цілеспрямованого впливу на соціальні структури і процеси, які мають місце в організаціях і суспільстві, а також соціальні відносини, які виникають в процесі управління.

ОБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ

Системи управління:

- організація управління;

- методи управління;

- технічні засоби управління.

ПРЕДМЕТ СОЦІОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ

Процес управління:

- інформація;

- ситуація;

- прийняття рішень.

Закони та закономірності управління:

- Єдність керуючої і керованої підсистеми об’єкта управління;

- Поєднання централізації і децентралізації функцій управління;

- Поєднання державних, колективних і особистих інтересів.

- Ефективність;

- Інтенсивність;

- Продуктивність;

- Науковість.

Таблиця 2.

Функції соціології управління

Функції Зміст функції
Інформаційна  
Довідкова  
Планова  
Прогнозна  
Регулятивна  
Контрольна  

Основні теорії управління

Американець Ф. Тейлор започаткував вивчення праці окремого робітника, функціонування та організацію промислового колективу. За допомогою систематичних спостережень, експериментів він встановив, що промислові робітники – це соціальна група, якій властиві стримування своїх трудових зусиль та обмеження норм виробітку (рестрикціонізм – «праця з прохолодою»).

Е. Мейо – американський соціолог. В 20 – 30-х роках ХХ ст. створив теорію людських стосунків. Мета – визначити, як впливає на підвищення ефективності виробництва поліпшення соціально-психологічних взаємин між працівниками у трудовому колективі.

Дослідження Мейо виявили, що норма виробітку працівника залежить не так від його фізичних зусиль, як від тиску на нього робітничої групи, яка задає певний темп праці та правила поведінки.

1950 р. – Ф. Херцберг розробив теорію збагачення праці.

За теорією існує дві системи чинників, які по-різному впливають на поведінку людей.

1) гігієнічні чинники:

нормальні умови праці: відсутність шуму, загазованості, вібрації;

умови побуту: роздягальні, душові, кімнати відпочинку, їдальня;

організація праці: сировина, інструменти, забезпечення завданням;

режим роботи: розумна тривалість робочого дня, перерви.

2) мотиватори задовольняють «внутрішні» потреби людини, які полягають у визнанні досягнутих успіхів у роботі, інтересі до її змісту, відповідальності, самостійності та інше.

 

3. СОЦІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМ КОЛЕКТИВОМ (МЕНЕДЖМЕНТ, ЙОГО СФЕРА, МЕТОДИ І ЗАСОБИ)

 

▓ Соціальне управління – сукупність цілей, функцій, принципів та методів, взаємодія яких забезпечує ефективне функціонування соціальної системи.

Соціальне управління покликане планувати, організовувати, координувати, стимулювати та контролювати діяльність колективів і окремих людей, спрямовану на досягнення поставлених цілей.

Напрями соціального управління виробничим колективом:

1) Формування і оптимізація соціальної організації колективу.

2) Створення умов для здійснення працівниками своїх соціальних і політичних прав, на задоволення їх потенціальних і духовних потреб.

3) Виховання і розвиток соціально значущих якостей працівника.

4) Дослідження стану соціально-трудових відносин.

У структурі соціального управління соціально-трудовими процесами і відносинами слід вирізняти такі складові:

– вироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень;

– використання різноманітної інформації у процесі управління;

– цілеспрямоване використання певних методів і формування відповідних стилей керівництва;

– розвиток самоврядування й виробничої демократії;

– планування соціального розвитку об’єктів управління.

Система американського інженера Ф.Тейлора заклала основи наукової організації праці, вимагала нової організації управління, нових обов’язків управляючих - менеджерів.

▓ Менеджмент (від. англ. “ management” – управління, керування)– це специфічний соціальний і економічний інститут, який впливає на підприємницьку діяльність і породжує специфічний спосіб життя у ринковому суспільстві; сукупність осіб, зайнятих управлінською працею у сферах приватного та суспільного бізнесу, тобто своєрідний клас управляючих; наукова дисципліна, що вивчає проблеми управління суспільним виробництвом.

Як вважають українські вчені А. Хоронжий і Ю. Пачковський, менеджмент поєднує в собі різні підходи керування виробництвом. Існує така думка, що вживання терміну “менеджмент” пов’язане насамперед з ефективним управлінням. Як стверджує відома українська соціолог Н. Черниш, менеджмент виробляє і застосовує на практиці найефективніші моделі, технології, засоби, методи управління виробництвом.

ДВА РІВНІ МЕНЕДЖМЕНТУ

Загальні теорії Прикладні теорії

соціального управління організації й управління

 

Принципи соціального управління – це основні положення, які відображають пізнані та засвоєні людиною об’єктивні закони та закономірності, якими органи управління керуються у процесі створення і функціонування соціальних систем управління.

Основні принципи системи управління за Ф. Тейлором:

1) Запровадження наукової організації праці.

2) Звільнення робітників, які працюють не на повну потужність.

3) Співробітництво адміністрації з робітниками в розв’язанні виробничих завдань.

4) Однакова відповідальність за справи на виробництві як адміністрації, так і робітників.

Соціолог Анрі Файоль сформував 13 принципів управління:

1) розподіл праці;

2) влада;

3) дисципліна;

4) єдність командування;

5) єдність керівництва;

6) підпорядковування індивідуальних інтересів загальним;

7) нагородження;

8) централізація;

9) лінія влади;

10) порядок;

11) рівність;

12) ініціатива;

13) корпоративний дух.

До загальних належать такі принципи управління:

- Принцип науковості

- Принцип законності.

- Принцип гласності

- Принцип гуманізму.

- Принцип розподілу влади.

- Принцип системності

- Принцип плановості.

- Принцип конкретності.

Спеціальні принципи управління поділяють на 2 підгрупи:

- До першої підгрупи (принципи побудови, системи управління) належать наступні принципи:

- Принцип ієрархічності

- Функціональний

- Територіально-галузевий

- Принцип норми керованості

Друга підгрупа спеціальних принципів – принципи, що визначають здійснення процесу управління:

- Цілеспрямованість.

- Принцип головної ланки.

- Принцип відповідності

- Принцип поєднання єдиноначальності та колегіальності.

- Принцип відповідальності.

- Принцип раціонального співвідношення цілей та способів їх досягнення з ресурсним забезпеченням.

Питання для самоконтролю

1.Що вивчає соціологія праці й управління?

2.Назвіть об’єкти соціального управління.

3.Схарактеризуйте основні етапи розвитку соціології праці й управління.

4.З’ясуйте сутність основоположних теорій соціології праці й управління.

5.Схарактеризуйте функції, які має виконувати соціологія праці й управ­ління.

6.Розкрийте зміст завдань, які має вирішувати соціологія праці й управління в період становлення ринку праці.

7.Обґрунтуйте необхідність зростання ролі соціології праці й управління в умовах переходу до ринку.

8.Назвіть складові системи соціального управління.

9.У чому сутність праці як базового соціального процесу?

10. Розкрийте сутність соціологічних категорій “зміст праці” і “характер праці”, порівняйте їх.

11. Розкрийте особливості соціологічного вивчення трудового колективу.

12. Які соціальні функції виконує трудовий колектив?

13. Що є основною соціологічною характеристикою трудового колективу?

14. Які процедури містять соціально-психологічні методи управління трудовим колективом?

15. Чим відрізняється соціальне прогнозування від планування?

16. Які специфічні методи використовує соціальне прогнозування?

17. У чому сутність соціального проектування?

18. Які наукові методи використовує соціальне проектування?

19. У чому сутність соціального планування?

20. Яку роль відіграють соціальні технології в управлінні соціальними процесами?

 

Рекомендована література:

1. Піча В. М. Соціологія: Підручник / В. М. Піча. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – с. 137-149

2. Практикум з соціології: Навч. Посібник для студентів вищих закладів освіти/ За редакцією В.М. Пічі. – Львів: „Новий Світ - 2000”, „Магнолія плюс”, 2004. – с. 281-309

3. Соціологія: Навч. посібник для самост. вивч. дисципліни/ І.Г.Мухіна; Харківська філія УДУЕФ. – Х.: ХФУДУЕФ, 207. – с. 100 -105

4. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред.. В.Г.Городяненка. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2006. – с. 268-290

 

ЛЕКЦІЯ 16 (17 – для спеціальності «Облік і аудит»)

Тема 10. Соціологія культури

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: СОЦІОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ

1. Поняття культури, її форми та функції.

2. Предмет та об’єкт соціології культури, її структура і функції.

3. Методологічні підходи до соціологічного аналізу культури.

Мета: формувати знання щодо ключових понять соціології культури, співвідношення понять „культура” і „суспільство”, основних складових культури, її видів (форм). Розвивати вміння розрізняти поняття „культура” і „цивілізація”, аналізувати наявні в Україні субкультури.

Ключові поняття та терміни

 

Культура, субкультура, елітарна культура, матеріальна, духовна культура, художня культура, нормативна культура, культурна дифузія, культурна соціалізація, цінності культури, цивілізація, культура суспільства, етнокультурна, культурна революція, контркультура, відродження, модернізм, негритюд, соціодинаміка культури.

 

Зміст лекції

1. ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРИ, ЇЇ ФОРМИ ТА ФУНКЦІЇ

 

Англійський етнограф Е. Тейлор дав таке визначення „ Культура – те деяке складне ціле, що містить у собі знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї й інші здібності і звички, які здобуваються і досягаються людиною як членом суспільства ”.

У широкому контексті синонімом слова „культура” є „цивілізація”. У вузькому розумінні слова під цим терміном розуміється художня, духовна культура. У соціологічному контексті характерний для даного суспільства, людини спосіб життя, думки, дії, система норм і цінностей. Культура – це мири, що об’єднують людей у цілісність, у суспільство. Японець, європеєць, представник малих народів Півночі – вони розрізняються між собою, насамперед, визначеним типом культури.

Культура як феномен свідомості є і способом, методом ціннісного освоєння дійсності. Активна діяльність людини, суспільства із задоволення своїх потреб вимагає визначеної позиції. Це визначена позиція людини, співтовариства, що відслідковується у відношенні до світу, в оцінці реальних явищ, виражається в ментальному менталітеті.

Як показує аналіз даних соціологічних досліджень, у сучасному українському суспільстві склалося кілька основних менталітетів:

· радянсько-соціалістичний менталітет;

· прозахідно-капіталістичний менталітет;

· релігійно-конфесійний менталітет

· кримінально-мафіозний менталітет;

· мозаїчно-прагматичний псевдо менталітет.

Термін “культура” вживався французькими просвітниками XVIII ст. – Вольтером, Жаном Кондорсе, Й. Гердером – для них культура – це те, що створено людством в процесі його історії, передусім, матеріальна культура.

Культура – рівень оволодіння людиною чи суспільством досягнутими цивілізаційними цінностями, їх наявність та створення нових цінностей; ступінь людського в людині.

Цивілізація – стадія розвитку людства, яка слідує після дикості і варварства (Л.Морган); це такий рівень і стан суспільства, якому притаманні високий злет культури та її ефективне функціонування в усіх його сферах.

Головні ознаки цивілізації (за О. Шпенглером)

1. Високий рівень розвитку науки і техніки;

2. Скупчення людей у гігантських містах;

3. Деградація культури;

4. Моральний занепад суспільства;

5. Поширення „масової культури”;

6. Стирання індивідуальних людських особливостей.

Рис 1. Види культури

Рівні культури:

- Елітарна (висока) культура

- Народна (фольклорна) культура

- Масова (популярна) культура.

Різновиди культури

( з огляду на особливості окремих соціальних груп )

- Домінуюча культура

- Субкультура

Види субкультур:

- молодіжні

- людей похилого віку;

- конфесій, що відображають особливості різних віросповідань

- професійні, які охоплюють людей різних професій

- кримінальна

- контркультура.

▓ Культурні універсалії – загальні поняття, ідеї, ознаки, обов’язкові для кожної культури.

▓ Культурна дифузія – розповсюдження особливостей, ознак однієї культури на інші.

Функції культури

генетична

ціннісно-нормативна (виховна);

інтегративна;

регулятивна;

творча;

світоглядна;

комунікативна.

 

2. ПРЕДМЕТ ТА ОБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЇ КУЛЬТУРИ, ЇЇ СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ

 

▓ Соціологія культури – галузь соціології, яка вивчає культуру як соціальний феномен, її місце і роль у взаємодії з іншими системами суспільства, а також взаємодію особистості, спільності й суспільства.

Основні проблеми, котрі вивчає соціологія культури:

· визначення категорійного апарату цієї галузевої соціології;

· виділення структурних елементів культури;

· функції культури;

· різновиди культури;

· культура й особистість;

· культурна взаємодія та взаємовплив культур;

· глобалізація та універсалізація культури в сучасних умовах;

· етноцентризм і культурний релятивізм.

Об’єктом соціології культури є культура суспільства як соціальне явище, її виникнення, розвиток, тенденції та суперечності, вплив на різні суспільні групи та її місце у духовному житті суспільства.

Предметом соціології культури є соціальний механізм розвитку культурної сфери, поведінка соціальних суб’єктів у культурній сфері.

Категорії соціології культури та функції культури

До основних категорій соціології культури відносять “норми”, “цінності”, “ціннісні орієнтації”, “зразки поведінки”, “менталітет”, “інтереси ” та ін.

Основні елементи соціології культури

- Поняття і уявлення;

- Зразки поведінки;

- Норми і цінності;

- Мова, ідеологія та ін.

 

 

▓ Цінності – це матеріальні предмети, ідеї чи якості, щодо яких індивід або група займуть оцінювальну позицію, приписуючи їм особливу роль у житті, відчуваючи необхідність у них, намагаючись оволодіти ними.

Вони бувають декларовані та реальні. Система цінностей обумовлює вибір засобів задоволення потреб й інтересів.

Соціокультурні зразки поведінки закріплені в обрядах, звичаях і традиціях (неписані правила).

Соціокультурні уявлення – це регулятори, що формуються на особистісному рівні на основі повсякденного досвіду; це первинні орієнтації в просторі культури суспільства, соціальної спільноти або групи. Кожне суспільство має свої специфічні уявлення про те, що є корисним, дозволеним, важливим, а що – шкідливим, забороненим і неважливим. Поняття створюються на базі уявлень і містяться передусім у мові; завдяки ним стає можливим впорядкувати досвід людей. Поняття – це думки, ідеї, знання, Що відображають в узагальненій формі предмети і явища дійсності через фіксацію їх умов. Мова – це форма накопичення, збереження і передавання людського досвіду, система понять, наділених певним значенням.

4. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО СОЦІОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ КУЛЬТУРИ

В ХІХ ст. певного поширення набув соціокультурний підхід. Російський філософ і соціолог М. Данилевський (1822 – 1885) виділив 13 культурно-історичних типів, серед них і “слов’янський”. У ХХ ст. німецький філософ О. Шпенглер (1880 – 1936) вважав, що культурно-історичні типи (вісім) – це замкнуті організми, які протистоять один одному.

Відомо декілька методологічних підходів до соціологічного аналізу культури.

Функціональний підхід – основним елементом культури вважає цінності. Конфліктний підхід розглядає культуру як динамічну систему, яка є ареною конфліктів, породжених соціальною нерівністю (К. Маркс, Дарендорф).

Діяльний підхід – у 80-ті роки ХХ ст. увага зосереджувалася не тільки на оволодінні досвідом минулих поколінь задля втілення його у виробництво та суспільне життя, а й на тому, якими засобами це робити.

Технологічний підхід. У радянській філософській та соціологічній літературі до середини 60-х років під культурою розуміли сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством.

Динамічнішим стало дослідження культури на початку 90-х років. Саме в цей період утвердилося у вжитку західноєвропейське поняття «менталітет», яким активно послуговуються задля глибинної характеристики культури. Це поняття охоплює систему цінностей, культурні традиції, специфіку відображення, стереотипи поведінки, притаманні різним соціальним групам у різних соціальних умовах.

Питання для самоконтролю

2. Що таке культура? Які існують інтерпретації цього поняття?

3. Чи можливий феномен “відставання культур”?

4. Що більш впливає на поведінку соціальних груп – культура суспільства чи групові ціннісно нормативні структури?

5. Чому культуру називають формою суспільної свідомості, а не ототожнюють культуру з нею?

6. Як ви розумієте твердження: “Культура є одним із найважливіших критеріїв економічного, політичного та духовного життя суспільства. Вона служить характеристикою соціальної зрілості суспільної системи, її різних спільностей, а також надихає творчі можливості людини”? Як можна тлумачити це твердження з точки зору соціології?

7. Дайте визначення поняття «цивілізація».

8. Поясніть роль менталітету у сприйнятті навколишнього світу.

9. Визначте основні види (форми) культури та схарактеризуйте їх.

10. Які існують рівні культури?

11. Традиційну культуру іноді ототожнюють з народною завдяки тому, що традиційна вона за змістом, але народна – за суб’єктом. Що у них є спільним та чим вони відрізняються?

12. Чи можна назвати культуру системою, яка самоорганізується, самовідновлюється та самозберігається, тобто – самодостатньою?

13. Масова культура уніфікує, стандартизує ціннісно-нормативні структури суспільної свідомості. Деякі впливові соціологи об’єдналися під гаслом “Назад до культури!” (Франкфуртська школа). Як ви до цього ставитеся? Можливо, є інші засоби та шляхи регуляції масової культури? Чи можливо це взагалі?

14. Що є об’єктом і предметом дослідження соціології культури?

15. Визначте основні методологічні підходи до соціологічного аналізу культури

 

Рекомендована література:

1. Піча В. М. Соціологія: Підручник / В. М. Піча. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – с. 165- 178

2. Практикум з соціології: Навч. Посібник для студентів вищих закладів освіти/ За редакцією В.М. Пічі. – Львів: „Новий Світ - 2000”, „Магнолія плюс”, 2004. – с. 152-158

3. Соціологія: Навч. посібник для самост. вивч. дисципліни/ І.Г.Мухіна; Харківська філія УДУЕФ. – Х.: ХФУДУЕФ, 207. – с. 105 -111

4. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред.. В.Г.Городяненка. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2006. – с. 231- 239

5. Черниш Н. О. Соціологія: Курс лекцій / Н. О. Черниш. – Львів: Кальварія, 1996. – Вип. 5

6. Юрій М. Ф. Соціологія / М. Ф. Юрій. – К.: Дакор, 2005. – с. 432- 445

ЛЕКЦІЯ 17 (18 – для спеціальності «Облік і аудит»)

Тема 11. Соціологія релігії

ТЕМА ЛЕКЦІЇ: СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

1. Поняття соціології релігії, предмет та об’єкт дослідження, становлення та місце серед інших наук (Е. Кант, О. Конт, М. Вебер, Е. Дюркгейм).

2. Релігійні відносини в суспільстві, релігія як соціальний інститут.

3. Види релігій та форми релігійних організацій.

 

Мета: формувати знаннящодо базових понять соціології релігії, релігії як соціального явища та регулятора життєдіяльності людини, видів релігії, форм релігійних організацій. Розвивати уміння критично осмислювати соціологічні теорії релігії, самостійно аналізувати результати соціологічних досліджень з проблем соціології релігії.

Ключові поняття та терміни

Релігія, соціологія релігії, теологія, богослов’я, філософія релігії, релігієзнавство, церква, секта, деномінація, культ релігійний, конфесії, релігійність, релігійна діяльність, рівень релігійності, релігійна поведінка, сакральне і профанне, методи соціології релігії, функції соціології релігії, релігійна поведінка, релігійна свідомість.

 

Зміст лекції

1. ПОНЯТТЯ СОЦІОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ, ПРЕДМЕТ ТА ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ, СТАНОВЛЕННЯ ТА МІСЦЕ СЕРЕД ІНШИХ НАУК (Е. КАНТ, О. КОНТ, М. ВЕБЕР, Е. ДЮРКГЕЙМ)

 

Соціологія релігії – галузь соціології, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, її вплив на соціальну поведінку соціальних спільнот та індивідів.

Головні завдання соціолога – розглянути релігійні вірування з точки зору впливу їх на поведінку людей, виявити мотивацію людських дій.

Об’єктом соціології релігії є релігія як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце в духовному житті суспільства.

Предметом соціології релігії може бути релігія в цілому, так і окремі її елементи: релігійні групи і організації, релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійна психологія, громадська думка про релігію і церкву; церковно-громадські рухи, конфесійно орієнтовані політичні партії, вплив релігії на поведінку людей в різних сферах суспільного життя, міжконфесійні конфлікти і т. д. як сукупність структур, процесів, пов’язаних із функціонуванням суспільства на різних рівнях, та система контролювання соціальної поведінки.

Як наукова дисципліна соціологія релігії починає формуватися в середині ХХ ст. ЇЇ виникнення і розвиток пов’язані передусім з іменами Е. Дюркгейма і М. Вебера.

У сучасній соціології релігії виділяють два рівні релігійних феноменів:

· Теоретичний, який розглядає релігію як цілісну підсистему і виявляє її взаємодію з іншими соціальними структурами, визначає її соціальну природу, місце і роль у суспільстві, „соціальні функції” і її внутрішню структуру;

· Емпіричний, який досліджує релігійність соціальних і демографічних груп, окремих особистостей, норми і цінності різноманітних релігійних спільностей, їхніх організацій, вплив тієї чи іншої конфесії на життєві позиції і спосіб життя людей, процеси сакралізації і секуляризації тощо.

Сакралізація – процес протилежний секуляризації. Підкорення соціальних інститутів і людини релігійному впливу.

У межах теоретичної соціології релігії існує декілька течій.

До 70-х років ХХ ст. панувала функціональна школа (Т.О. Діа, Л. Шнайдер, М. Йінгер та ін.).

Наприкінці 60-х на початку 70-х років більш помітні позиції в соціології релігії стали займати представники феноменологічного напрямку П. Бергер, Т. Лукман.

Соціологія релігії в радянський період не розвивалася, якщо не брати до уваги деякі емпіричні соціологічні дослідження, які мали підтвердити марксистсько-ленінську ідею про об’єктивну необхідність так званої соціальної атеїзації радянського народу та праці з історії релігії в дусі наукового атеїзму. Лише з початку 1990-х р.р. українські соціологи посилюють увагу до проблем соціології релігії.

Релігія є об’єктом дослідження цілого ряду суспільних наук: соціальної філософії, історії, релігієзнавства, культурології, естетики, мистецтвознавства в т.д. Соціологію релігія цікавить як соціальне явище, як важливий структурний компонент суспільства в найрізноманітніших його соціальних проявах і на різних рівнях, тобто як соціальний інститут.

Функції соціології релігії

- теоретико-пізнавальна;

- прогностична;

- виховна;

- управлінська;

- інструментальна;

- критична;

- регулятивна.

 

 

2. РЕЛІГІЙНІ ВІДНОСИНИ В СУСПІЛЬСТВІ, РЕЛІГІЯ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

 

Релігія – система вірувань і ритуалів, на підставі яких група людей пояснює те, що вважає надприродним і священним.

Можна виділити п’ять основних елементів, які допомагають зрозуміти чи є релігією система вірувань:

v наявність групи віруючих (релігійні групи);

v інтерес до явищ, які вважаються священними і надприродними;

v віросповідання або специфічна система вірувань;

v уявлення про „праведний” спосіб життя (наприклад, десять християнських заповідей);

v ритуали, або зразки поведінки стосовно священних і надприродних сил.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-07; Просмотров: 906; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.161 сек.