Головні досягнення політичної думки Середньовіччя, Відродження та Нового часу

У Середньовіччі провідними політичними ідеями були концепції верховенства влади Божої та її земного втілення – влади церковної – над владою держави та окремою людиною. Так, Августин Блаженний (ІV-V ст.) у своїй праці “Про град Божий” називав державу “великою шахрайською організацією” і відстоював тезу про її підкорення церкві, називаючи це пануванням “світла над царством темряви”. Інший християнський мислитель Фома Аквінський (XІІІ ст.) визнавав необхідність та божествений характер держави, але підкреслював її вторинність у відношенні до церкви. Віддаючи перевагу монархії як найкращій формі правління, він ототожнював демократію з тиранією, хоча й визнавав право народу на повалення тирана (але тільки під проводом церкви). Взагалі в межах теологічного розуміння політики у названих мислителів все ж таки набували розвитку християнські ідеї рівності людей перед Богом, які втілились пізніше в концепцію природних прав людини.

Біля витоків політичної думки Нового часу стоїть італійський мислитель Відродження Н.Макіавеллі (XV-ХVІ ст.). Він уперше виділив політику як автономну, самостійну галузь людської діяльності та дослідження, зробив вирішальний крок до вивільнення політики від релігії. Наразі це означало і остаточне відокремлення політики від етики (відтоді нерозбірлива у засобах політика навіть отримала назву “ макіавеллізм ”). У відомій праці “Государ” він дає поради правителю як захопити та утримувати владу, використовуючи при цьому реальні засоби, а не відсторонені моральні принципи. Правитель має, звичайно, намагатись бути порядною людиною, але “він завжди має бути готовим до того, щоб по можливості не віддалятись від добра, але при необхідності не чуратись і зла”. Держава, на думку Макіавеллі, – це вищий вияв людського духу, а служіння державі – це зміст, мета і щастя життя людини.

Вивільнення політики від релігії поставило під сумнів тезу про божественне походження держави. Замість неї в Новий час з’являється теорія суспільного договору, яку розробляли Т.Гоббс та Дж.Локк (Англія, XVІІ ст.), Ж.-Ж.Руссо (Франція, XVІІІ ст.). Так, Гоббс виходив з твердження про природний стан людства як “війни усіх проти усіх”, з якого суспільство виходить шляхом створення держави. Згідно цієї концепції держава розглядається не як господар, а як слуга суспільства, що не обмежує, а реалізує суверенітет народу. Втім, якщо Гоббс визнавав за народом одноразове право суверенітету, яке потім переходить до абсолютної монархії, то Локк вже розглядав цей суверенітет як перманентне право, в тому числі і право скинути уряд, який порушує свої обов’язки згідно суспільного договору (серед яких найголовніші – захист суспільства та власності). А вже Ж.-Ж.Руссо розвинув на цій підставі концепцію народовладдя, тобто безпосереднього здійснення народом владних функцій та його права на революцію.

Серед основних досягнень політичної думки Нового часу поряд з теорією суспільного договору найважливішою є теорія природних прав людини, яку розвивали у ХVІІ-XVІІІ ст. Г.Гроцій (Голландія), Дж.Локк, Т.Пейн та Т.Джефферсон (США). Згідно з цією концепцією всі люди з’являються на світ рівними і мають від природи (точніше – від Бога) невід’ємні права на життя і прагнення до щастя, на власність і свободу та ін. Якщо теорія суспільного договору ставила суспільство над державою, то теорія природних прав ставила особу над суспільством та державою. Ця теорія тісно пов’язана з християнською ідеєю рівності людей перед Богом, а ще – з протестантськими ідеями свободи віросповідання та свободи віруючого від церкви. На ній грунтується сучасний лібералізм та сучасні ліберально-демократичні режими.

Ш.Монтеск’є (Франція, ХVІІІ ст.) розвинув теорію поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову як підстави свободи та безпеки громадян. Так була закладена ідея одного з головних механізмів сучасної демократії і правової держави. Теорію правової держави і взаємовідносин держави з громадянським суспільством розробляли німецькі філософи кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. І.Кант і Г.В.Гегель. Зокрема, Гегель розглядав громадянське суспільство як сферу реалізації особливих, приватних цілей та інтересів особистості, а державу тлумачив у дусі християнської ідеї свободи, особистої незалежності і рівності всіх перед законом. Правова держава – це механізм насильства і апарат політичного панування, що опосередкований і приборканий правом, введений у правове русло. Втім, якщо Кант будував свою теорію правової держави на ліберальних принципах, то Гегель фактично відкидав ліберальну концепцію автономії особистості, віддаючи перевагу конституційній монархії в її конкретному – пруському – обличчі.

В першій половині ХІХ ст. в Європі були розвинуті політико-філософські вчення утилітаризму (Є.Бентам), лібералізму (Б.Констан), демократії (Ш.А.де Токвіль), консерватизму (Ж. де Местр) та ін.

В середині ХІХ ст. на грунті ідей утопічного комунізму XVІ – поч. XІX ст. (скасування приватної власності, зрівняльного розподілу, засудження багатства і експлуатації людини людиною) виникає політична доктрина марксизму, яка базується на визнанні визначального впливу економічних умов і матеріальних інтересів на політичну сферу (еконо­мічному детермінізмі). К.Маркс і Ф.Енгельс розвинули вчення про державу – її походження, роль як знаряддя класового протиборства, та її відмирання. Вони досить різко поставили проблему відчуження людини від політичної влади, але шукали шляхи подолання цього відчуження у боротьбі “загального класу-визволителя” – пролетаріату. Історична місія пролетаріату полягала, на їх думку, у знищенні капіталістичного суспільного устрою, здійсненні соціалістичної революції і створенні держави нового типу – диктатури пролетаріату. Марксизм розглядає класову боротьбу взагалі як рушійну силу історії, а революції – як її локомотиви; ним були висунуті гасла пролетарського інтернаціоналізму та створення пролетарської партії. Марксизм відкриває закономірності деяких особливих форм політичної діяльності, перш за все пов’язаних з класовою боротьбою та певним етапом розвитку капіталістичного суспільства, але не може розглядатись як всеохоплююча політична теорія.

Дата добавления: 2014-12-07