Соціалізм та його напрямки

Соціалізм (або комунізм) – певна ідеологія, практика здійснення цієї ідеології, а також визначення двох фаз нової формації і двох варіантів цієї ідеології, де соціалізм – більш м’який варіант (або непослідовний комунізм). Соціалістична ідея не пов’язана тільки з марксизмом, як така вона розроблялась починаючи з Платона (утопічний соціалізм), а соціалістична практика була представлена у стародавніх деспотіях Сходу, державах інків та єзуїтів у Південній Америці, низці християнських єресей. Звичайно, найбільш повно – у соціалістичних державах ХХ ст., з яких на сьогодні продовжують дотримуватись цієї системи лише Китай, Північна Корея та Куба.

Починаючи з 40-х років ХІХ ст. соціалістична ідея взята на озброєння марксизмом, який перетворив її в ідеологію конкретного класу – пролетаріату. Марксизм відрізняється достатньо грунтовними теоретичними розробками цієї ідеї, що, однак, не позбавило її утопізму. Втім, марксистський соціалізм не є однорідним. З початку ХХ ст. він поділяється на два напрямки – комуністичний (В.Ленін) та соціал-демократичний (Е.Бернштейн, К.Каутський). Пізніше в окремі напрямки сформувались також троцькізм, маоїзм та деякі національні різновиди.

Соціалістична ідея включає низку основних загальних положень, які лише модифікуються різними напрямками.

1. Відкидання приватної власності. В залежності від різновиду вчення, її пропонується замінити або спільною, або державною власністю. В практиці соціалістичних держав під гаслом загальнонародної власності сформувалась фактично найрозвинутіша система державної власності, яка підкорялась численній армії державних чиновників. В такому господарстві держава регулює відносини виробництва, обміну, розподілу і навіть споживання, тобто ідеальним варіантом є прямий (безгрошовий) продуктообмін і картковий розподіл (“військовий комунізм”). Втім, сучасні напрямки соціалістів та навіть комуністів схиляються переважно до різних форм багатоукладності, але обов’язково з пріоритетом державної власності.

2. Рівність. Ця ідея може трактуватись по різному – як рівність прав і можливостей (лібералізм), як рівність людської гідності при багатоманітності її проявів (християнство). Натомість соціалізм віддає перевагу не рівності у множинності, а рівності у тотожності. Це, перш за все, відкидання ідей рангу та ієрархії у суспільстві (егалітаризм). Особистість розглядається як сукупність суспільних відносин, що перетворює рівність у правах на рівність у безправ’ї.

3. Колективізм – надання переваги суспільному (суспільним інтересам, цінностям, цілям, завданням) перед індивідуальним. Індивідуалізм дорівнюється егоїзму і розглядається як суспільне зло. Визначальна ідея соціалістичної ідеології як ідеології колективістської – відкидання індивідуальності. Дощо екзотичним, але логічним проявом цього боку соціалістичного світогляду стали ідеї знищення сім’ї. В чистій формі ця ідея зустрічалась у деяких домарксистських теоріях (Платон, Кампанелла). Марксизм начебто відкидає ідею спільності дружин, але обгрунтовує ідею знищення буржуазної сім’ї. На практиці такі форми як суспільне виховання дітей, спільне проживання кількох сімей (гуртожитки, комунальні квартири), спільне годування (їдальні) приводило якщо не до прямого, то до опосередкованого нищення сім’ї. Додамо також політичні розколи у сім’ях часів громадянської війни та сталінських репресій.

4. Знищення релігії. Соціалізм забороняє релігію, оскільки намагається її замістити, спирається на ті ж самі механізми людської віри, що й церква. Але не можна соціалізм порівнювати з релігією, оскільки: релігія встановлює зв’язок людини з дійсним Абсолютом, соціалізм – з вигаданим; релігія апелює до духовного начала в людині, соціалім – до матеріального; релігія (зокрема, християнство) будується перш за все на любові, соціалізм – на класовій ненависті.

Соціалістична ідеологія та практика не завжди співпадають. Але розмови про “деформації” та “відступи” від “чистої ідеї” в колишніх соціалістичних країнах та порівняння їх з “шведським”, “австрійським” та іншими західними “соціалізмами” потребує уточнення. Справа в тому, що ці моделі відображають на практиці два різних напрямка, фактично дві різних доктрини, що сформувались на грунті марксизму у ХХ ст. – комунізм та соціал-демократизм. Ось головні відмінності цих доктрин:

питання	комунізм	соціал-демократизм
шлях перетворень	соціалістична революція, насильницький шлях	соціальні реформи, мирний шлях
рухлива сила	пролетаріат міста та села	різні прошарки трудівників
форми боротьби	пріоритет політичних форм боротьби	пріоритет економічних форм боротьби
форма держави	диктатура пролетаріату	парламентська демократія
тип партії	авангардна партія	партії парламентського типу
тип ідеології	монопольна ідеологія марксистського типу	плюралізм та ревізіонізм в ідеології
економічна політика	монополія державної власності	багатоукладність із міцним державним сектором
соціальна політика	рівні для всіх безкоштовні соціальні гарантії держави	розширення соціальних програм держави

Якщо комуністична модель в переважній більшості країн зазнала краху, а її подальший розвиток в Китаї пов’язаний з певною лібералізацією цієї системи, то соціал-демократична ідея активно використовується на Заході як альтернатива ліберально-консервативній моделі влади, і відбувається постійне черегування цих моделей. Зараз соціалісти та ліві знаходяться при владі в Іспанії, Італії, Норвегії, Швеції, Португалії та деяких інших країнах. Близько 150 соціалістичних партій з приблизно 100 країн об’єднані у Соціалістичний Інтернаціонал.

Дата добавления: 2014-12-07