Рівень стандарту 1 страница

Й клас

Клас

Клас

Й КЛАС

Основна школа

(122 год., 3,5 год на тиждень)

(10 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія

№ п\п	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Відомості про мовлення Загальне уявлення про спілкування і мовлення; види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо); адресат мета спілкування і мета адресат мовленняспілкування; мовлення монологічне і діалогічне, усне й писемне; основні правила спілкування (бути ввічливими, привітними і доброзичливими, уважно, не перебиваючи, слухати співрозмовника, заохочувати його висловити свою думку, зацікавлено й доброзичливо вислуховувати її, уміти висловити незгоду з позицією співрозмовника так, щоб не образити його; не розмовляти без потреби голосно, не вживати грубих слів, говорити про те, що цікаво адресатові мовлення та ін.) (практично). Тема й основна думка висловлювання; тема і мікротема. Ознайомлення з вимогами до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність). Помилки в змісті і побудові висловлювання (практично). Усна і письмова форми тексту (висловлювання). Простий план готового тексту. Належність висловлювання до певного стилю: розмовного, наукового, художнього, публіцистичного, офіційно-ділового (загальне ознайомлення). Ознайомлення із розмовним, науковим і художнім стилями, сферою їх використання. Типи мовлення (різновиди текстів): розповідь, опис, роздум. Особливості побудови розповіді на основі власного досвіду, опису окремих предметів і тварин, елементарного роздуму. Жанри мовлення: оповідання, відгук, замітка, лист, особливості їх побудови.	Учень: розрізняє такі поняття, як мовлення і спілкування,, види мовленнєвої діяльно-сті, монолог, діалог, адресат мовленняспілкування; усну та письмову, монологічну та діалогічну форми; тему та основну думку, тему й мікротему висловлювання; мовні засоби зв’язку речень у тексті; стилі мовлення, сферу їх використання,типи і жанри мовлення, особливості їх побудови; вимоги до мовлення; визначає тему, основну думку висловлювання; стилі (розмовний, художній і науковий) мовлення, сферу їх використання, типи (розповідь, опис предметів і тварин, роздум) і жанри мовлення (оповідання, відгук, замітка, лист); адресата мовлення і мету спілкування; вимоги до мовлення; знаходить взаємозумовлені змістові частини тексту – підтеми й мікротеми, засоби їх зв’язку між собою, зв’язку окремих речень у тексті; ділить текст на абзаци.
		Види робіт Сприймання чужого мовлення: Аудіювання (с лухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до стилів: розмовного, художнього, наукового; типів: розповідь, опис (в т.ч. опис окремих предметів, тварин), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, казка, легенда, переказ, пісня, вірш, загадка; прислів’я, приказки (об’єднані певною темою). Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів: розмовного, художнього, наукового; типів: розповідь, опис (у т.ч. опис окремих предметів, тварин), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, казка, легенда, переказ, пісня, вірш, загадка; прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).	Учень: розуміє висловлювання інших людей або звукозаписи з одного прослухову-вання (тривалість звучання незнайо-мих текстів розмовного і художнього стилів 4-5 хв., наукового – 3-4 хв.); складає первинне уявлення про зміст почутого (що, коли, в якій послідовності відбувається); уміє прогнозувати загальний характер змісту повідомлюваного на основі формулювання теми, основної думки; визначає адресата і мету спілкування, причинно-наслідкові зв’язки, зображу-вально-виражальні особливості тексту; читає мовчки відповідно до його віку незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення зі швидкістю 100-150 слів за хв.; виділяє і запам'ятовує у прочитаному головне, тему і основну думку тексту, деталі; добирає заголовки до його частин (простий план); ставитьзапитання до прочитаного, відповідає на них; переглядає текст швидко і знаходить у ньому вказані елементи (цифри, слова у лапках, слова із зносками, слова, написані з великої літери тощо); оцінює прочитаний текст з погляду новизни, змісту, виразності мовного оформлення, задуму тощо.
		Відтворення готового тексту: Виразне читання вголосхудожніх, науково-популярних текстів різних типів мовлення, що належать до таких жанрів, як оповідання, замітка, стаття, легенда, переказ, казка, прислів’я, приказки, пісня, вірш, байка (вивчення деяких з них напам’ять або близько до тексту). Перекази (навчальні і контрольні) за простим планом.	Учень: виразно читає вголос знайомі тексти різних стилів (розмовного, наукового і художнього), типів, жанрів мовлення із достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм; оцінює прочитаний вголос текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
		Говоріння: Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису тварин, роздуму. Докладний переказ тексту наукового стилю. Письмо: Докладні перекази художнього тексту розповідного характеру з елементами опису предметів, тварин.	Учень: переказує докладно (усно й письмово) почуті і прочитані тексти художнього і наукового стилів мовлення (обсягом 100-150 слів) зазначених у програмі видів за самостійно складеним простим планом, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з урахуванням комунікативного завдання, дотриманням компози-ції, мовних, стильових особливос-тей та авторського задуму; помічає і виправляє недоліки в своєму мовленні; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення.
	Створення власних висловлювань Діалогічне мовлення Діалог, його розігруваннявідповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної із життєвим досвідом учнів (діалоги етикетного характеру, діалог-розпитування), за поданим початком, малюнками. Монологічне мовлення Твори ( навчальні і контрольні ) без плану. Говоріння: Твори-описи окремих предметів, тварин (у тому числі за картиною) у художньому стилі. Відповідь на уроках української мови та інших предметів (за даним планом або таблицею) в науковому стилі. Відгук про висловлювання товариша. Твір-оповідання про випадок із життя. Письмо: Твір-розповідь на основі власного досвіду в художньому стилі. Твори-описи окремих предметів, тварин у художньому і науковому стилях. Твір-роздум на тему, пов’язану з життєвим досвідом учнів у художньому стилі. Замітка в газету (із шкільного життя) інформаційного характеру.	Учень: складає, розігрує діалоги певного обсягу (орієнтовно 6-7 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, зразку, за поданим початком, опорними словами, малюнком, досягаючи комунікативної мети (тривалість діалогу 3-5 хв.); дотримується теми висловлювання, норм української літературної мови; використовує репліки для стимулювання, підтримання діалогу, формули мовленнєвого етикету; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення; складає усні та письмові твори (вказаних у програмі видів) з урахуванням мети й адресата мовлення, типу і стилю мовлення; підпорядковує висловлювання темі та основній думці; використовує вивчені мовні засоби зв'язку між реченнями в тексті; вибирає відповідно до умов спілкування стиль мовлення (розмовний, науковий, художній); додержує вимог до мовлення та основних правил спілкування; знаходитьі виправляє недоліки та помилки в змісті, побудові і мовному оформленні власних висловлювань; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовногооформлення.
	Ділові папери. Лист рідним, друзям. Адреса.
Міжпредметні зв'язки. Художній твір і його частини: тема та ідейний зміст художнього твору; розповідь і опис предметів, тварин у вивчених творах; роздуми про вчинки героїв (література); усний опис змісту і художніх засобів у творах живопису, що зображують предмети, тварин; усна розповідь за змістом жанрової картини про дітей; спостереження за окремими предметами при малюванні з натури (образотворче мистецтво).

Мовна змістова лінія

№ п\п	Кіль- кість годин	Зміст навчального матеріалу	Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
		Вступ. Значення мови в житті суспільства. Українська мова — державна мова України.	Учень: розумієзначення мови в житті суспільства, роль української мови як державної в Україні.
		Повторення вивченого в початкових класах. Частини мови; основні способи їх розпізнавання. Іменник. Прикметник. Числівник. Займенник. Дієслово. Прислівник. Прийменник. Сполучник. Правопис. Велика буква і лапки в іменниках. Голосні у відмінкових закінченнях іменників, прикметників, дієслів. Не з діє­словами. Правопис -шся, -ться у кінці дієслів. Написання прийменників із іншими частинами мови. Правопис вивчених прислівників. Апостроф. М’який знак. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Уживання вивчених частин мови як синонімів і антонімів, у прямому і переносному значенні. Граматика. Рольвивчених частин мови в побудові речення і висловленні думки. Уживання прийменників та сполучників і, та, й, а, аледля зв'язку слів у реченні. Культура мовлення. Розрізнення літера­турної лексичної норми та ненормативної лексики (вульга­ризмів), слів української і російської мов з метою уникнення суржика. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати й поліпшувати висловлювання на основі використання власного досвіду.	Учень: розпізнає вивчені в початкових класах частини мови, визначаючи їх істотні ознаки; розрізняєнормативну та ненормативну лексику; правильно пишеслова з вивченимиорфограмами; розставляєрозділові знаки в кінці речення, при звертанні, однорідних членах речення; пояснюєвивчені орфограми і пунктограми; знаходить і виправляє орфографічні та пунктуаційні помилки на вивчені правила; вміє ко­ристуватися орфографі-чним і тлумачним словниками; будуєречення із вивченими частинами мови, використовую-чи їх у прямому, переносному значенні, як синоніми та антоніми; оцінюєвипадки вдалого і невдалого їх використання; складаєусні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему з використанням власного життєвого досвіду відповідно до визначеної комунікативної мети.
	7 год	Поняття про текст Текст і його ознаки: тема і основна думка, задум, наявність двох і більше речень, зв’язність, завершеність. Поділ тексту на мікротеми й абзаци, а речення в тексті – на відоме і нове. Тематичне речення в мікротемі. Мовні засоби зв'язку речень у тексті. Тексти різних типів ­­­­­­– розповідь, опис, роздум (повторення). Поняття про розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий та публіцистичний стилі мовлення (повторення і поглиблення). Стилістична помилка (практично). Недоліки в тексті(практично). Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських), прислів’їв, крилатих висловів. Граматика.Сполучники, прислівники, займенники; синоніми, спільнокореневі слова, повтори як засоби зв’язку речень у тексті.Виділення тематичних речень у мікротемі. Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання.	Учень: називаєістотніознаки тексту; визначаєтему й основну думку, задум, належність до певного типу (розповіді, опису, роздуму) і стилю мовлення (художнього, наукового, розмовного, офіційно-ділового, публіцистичного); виділяєв тексті абзаци, мікротеми, тематичні речення; мовні засоби зв’язку речень, відоме і нове в реченнях тексту; знаходить і виправляєнедоліки в тексті; складаєдіалогічні й монологічні тексти певного типу і стилю мовлення відповідно до навчальної і комунікативної мети, висловлююючи своє ставленнядо предмета мовлення; аналізує й оцінюєтекст з погляду йогозмісту, будови,задумуй мовного оформлення.
		Відомості з синтаксису і пунктуації Словосполучення. Відмінність словосполучення від слова, його форми і речення. Головне та залежне слово у словосполученні. Словосполучення лексичні та фразеологічні (практично). Граматична помилка та її умовне позначення (практично). Речення, його граматична основа (підмет і присудок). Речення з одним головним членом (загальне ознайомлення). Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні (повторення). Окличні речення (повторення). Правопис. Розділові знаки в кінці речень (повторення). Пунктуаційна помилка та її умовне позначення (практично). Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Спостереження за використанням вивчених частин мови в ролі головного і залежного слова. Культура мовлення і стилістика. Практичне засвоєння словосполучень, у яких допускаються помилки у формі залежного слова; синоніміка словосполучень різної будови. Інтонування розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних речень. Використання розповідних, питальних, спону­кальних, а також окличних речень у вивчених сти­лях мовлення. Синоніміка простих речень різних видів. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь лаконічно формулювати теми усних і письмових висловлювань, переказувати своїми словами сприйняту інформацію, використовуючи у висновку прислів’я і приказки, давати визначення понять. Міжпредметні зв’язки.Прислів’я, приказки, співвідносні із словосполученням і реченнями (література).	Учень: називає,що вивчає синтаксис і пунктуація; відрізняє словосполучення від слова (форми слова) і речення; розпізнає види речень за метою висловлювання, окличні речення; межі речень у тексті, частини складного речення, що мають будову простих; словосполучен-ня, граматичну основу речення, головне і залежне слово у словосполученні; правильно інтонуєречення різних видів; ставить та обґрунтовуєрозділові знаки в кінці речення; знаходить і виправляє граматичні й пунктуаційні помилки; добирає синонімічні словосполучення і речення різні за будовою, у тому числі фразеологізми; формулюєтеми текстів у формі словосполучень і речень; переказуєсвоїми словамипочуте і прочитане,вживаючи прислів’я і приказки; використовує у мовленні виразні й доцільні словосполу-чення з ряду синонімічних, різні за будовою і метою висловлю-вання речення, у тому числі прислів’я, крилаті вислови; виступаєз повідомленнями на вивчену лінгвістичну тему, добираючи приклади на підтвердження висловлених суджень.
		Другорядні члени речення: додаток, означення, обставина. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Способи вираження означення, додатка й обставини різними частинами мови. Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь поширювати думку з допомогою другорядних членів речення, давати поширені визначення понять, будувати висловлювання типу роздуму, розповідати короткі історії. Міжпредметні зв’язки. Відомості про епітет, порівняння, пейзаж, літературний портрет, їх зображувально-виражальну роль (література).	Учень: розрізняєдодатки, означення, обставини; виділяєдругорядні члениумовними позначками; будує речення, поширюючи їх додатками, означеннями, обста-винами, у тому числі із засвоєними словами в ролі другорядних членів речення; переказуєневеликі художні тексти з елементами опису; складає висловлювання про прочитане, почуте, випадки з власного життя, виражаючи особисте ставлення до навколишнього.
		Речення з однорідними членами (без сполучників і зі сполучниками а, але,і). Узагальнююче слово при однорідних членах речення. Звертання. Ознайомлення з найбільш уживанимивставними словами(практично). Складні реченняіз безсполучниковим і сполучни­ковим зв'язком. Правопис. Кома між однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальню­ючих словах у реченнях з однорідними членами. Розділові знаки при звертанні (повторення). Виділення вставних слів на письмі комами. Кома між частинами складного речення, що мають будову простих речень, входять у складне і з’єднані безсполучниковим зв’язком та сполучниками. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Засвоєння нових слів(у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення. Додержання правильної інто­нації в реченнях з однорідними членами, із звертаннями і вставними слова­ми, у складних реченнях. Використання звертань і вставних слів у розмов­ному і художньому стилях мовлення. Синоніміка складних речень, складних і простих речень. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати висловлювання типу опису і розповіді, а також діалоги, застосовуючи риторичні засоби для привернення уваги до адресата повідомлення.	Учень: розрізняєоднорідні члени речення, узагальнюючі слова при них, звертання, вставні слова в реченні, складні речення; правильно інтонує речення з однорідними членами, звертаннями і вставними словами, складні речення; розставляє розділові знаки між однорідними членами, при звертаннях і вставних словах, у складному реченні, обґрунтовує їхза допомогою вивчених правил; знаходить і виправляєпунктуаційні помилки на вивчені правила; будуєречення з однорідними членами, звертаннями і вставними словами, складні речення; оцінюєроль однорідних членів, звертань і вставних слів у реченні, а також складних речень у тексті; бере участьу діалогах на визначені теми та відповідно до запропонованої ситуації; складає висловлювання типу розповіді та опису з урахуванням адресата мовлення, використову-ючи різні за будовою прості та складні речення.
		Пряма мова. Діалог. Правопис. Розділові знаки при прямій мові. Тире при діалозі. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських), прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення і стилістика. Додержання правильної інто­нації в реченнях із прямою мовою і в діалогах. Синоніміка речень із прямою і непрямою мовою. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати повідомлення, що містять висловлювання відомих людей, крилаті вислови в ролі аргументів, брати участь у процесі обговорення певних проблем, у диспутах. Міжпредметні зв'язки. Звертання, діало­ги в художніх творах (література).	Учень: розрізняєслова автора і пряму мову в реченні з прямою мовою; правильно інтонує речення з прямою мовою; ставить та обґрунтовуєрозділові знаки при прямій мові та діалозі; знаходить і виправляєпунктуаційні помилки на вивчені правила; оцінюєроль звертань і діалогів у художніх творах; складає висловлювання, використовуючи речення з прямою мовою та діалогом, із засвоєними словами і виразами для докладної, точної та виразної передачі почутого і прочитаного.
		Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія. Звуки мови і звуки мовлення. Голосні та приголосні звуки. Приголосні тверді та м'які, дзвінкі й глухі; вимова звуків, що позначаються буквами ґ і г. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї. Склад. Наголос. Орфоепічний словник і словник наголосів. Вимова наголошених і ненаголошених голосних. Ненаголошені голосні [ е ], [ и ], [ о ] в коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом. Орфоепічна помилка (практично). Правопис. Орфограма (практично). Основні правила переносу.Позначення на письмі ненаголошених голосних [е], [и] у коренях слів. Орфо­графічний словник. Орфографічна помилка (практично), її умовне позначення. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення. Правильна вимова наголоше­них і ненаголошених голосних. Використання логічного наголосу для виділення у вимові смислового навантаження. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння правильної вимови голосних і приголосних у процесі виступів з доповідями, повідомленнями і творами на певну соціокультурну тему. Використання інтонації як риторико-мелодійної сторони мовлення (логічний наголос, пауза, темп, мелодика, тембр голосу). Міжпредметні зв’язки. Особливості звукової організації художнього тексту (література).	Учень: визначає, що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія; розрізняє в словах тверді і м'які, дзвінкі та глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні; визначаєосновні випадкичергування голосних і приголосних звуків; звукове значення букв у слові; вимовляє звуки в словах відповідно до орфоепічних норм; користується орфографічним словником; правильно пише і обґрунтовуєслова з вивченими орфограмами; знаходить і виправляє орфоепічні та орфографічні помилки на вивчені правила; використовує логічний наголос для виділення слів із смисловим навантаженням; орфоепічний словник і словник наголосів для самоконтролю власної вимови; складаєповідомлення на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи засвоєні слова, фразе-ологізми, афоризми, дотримую-чись інтонації як риторико-мелодійної сторони мовлення, засобів милозвучності, елементів звукової організації тексту, мовних норм.
		Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків (практично). Чергування [о] —[а], [е] —[і], [е] —[и]; [о],[е] з [і]; [е]—[о] після [ж],[ч], [ш]; [и], [і] після [ж], [ч],[ш], [шч] та [г], [к], [х] у коренях слів; [г], [к], [х] – [ж], [ч], [ш] – [з′], [ц′], [с′]. Основні випадки чергування у — в, і — й. Орфоепія.Вимова префіксів з- (зі-, с-), роз-, без-. Правопис. Позначення м’якості приголосних на письмі бук­вами ь, і, є, ю, я. Сполучення ьо, йо. Правила вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Правильна вимова та написання слів з апострофом. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків. Написання слів іншомовного походження: и, іу словах іншомовного походження; правопис м’якого знака та апострофа; подвоєння букв у словах іншомовного походження. Словник іншомовних слів Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення і стилістика. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь висловлювати власні думки і почуття, виражати особисту позицію щодо світу.	Учень: розпізнаєу словах і словоспо-лученняхявища уподібнення, спрощення, чергування; вимовляє приголосні звуки відповідно до орфоепічних норм; правильно пише слова з вивченими орфограмами й обґрунтовує їх; користується словником іншомовних слів; знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила; складаєречення і мікротексти із засвоєними новими словами, фразеологізмами, афоризмами; виступаєіз усним чи письмовим повідомленням на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні засоби мови для висловлення емоційно-ціннісного ставлення до світу.
		Лексикологія. Фразеологія. Лексичне значення слова. Однозначні і багато­значні слова (повторення). Уживання багатозначних слів у пря­мому і переносному значеннях (повторення). Лексична помилка (практично). Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова. Ознайомлення з тлумачним і перекладним словниками. Групи слів за значенням: синоніми, антоніми, омоніми. Ознайомлення із словниками антонімів, синонімів. Фразеологізми.Поняття про фразеологізм, його лексичне значення. Джерела україн­ських фразеологізмів. Прислів'я, приказки, крилаті вирази, афоризми як різновиди фразеологізмів. Фразеологіз­ми в ролі членів речення. Ознайомлення із фразеологічним словником. Походження (етимологія) слова. Етимологічний словник української мови. Внутрішньопредметні зв’язки. Культура мовлення і стилістика. Уживання слів відповідно до їх значення. Доречне використання слів із перенос­ним значенням, стилістично забарвлених слів, лексичних повторів і синонімів як засобу зв'язку речень у тексті, а також синонімів для уникнення невиправданих повторів слів. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Розвиток вмінь увиразнювати мовне оформлення висловлювання з допомогою лексико-фразеологічних засобів. Міжпредметні зв'язки. Епітети, порів­няння, синоніми, характерні для усної народної творчості, фразеологізми (література).	Учень: знає,що вивчає лексикологія і фразеологія; визначаєналежність слів до певної лексичної категорії: (однозначні й багатозначні, загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова, групи слів за значенням, фразеологізми), а також їх роль у тексті; пояснює(у нескладних випадках) значення відомих слів, їх походження, значення фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів; ко­ристуєтьсятлумачним і перекладним, етимологічним, фразеологічним словниками, словниками синонімів, антонімів; добирає з-поміж синонімів антонімів, фразеологізмів найбільш відповідні контексту; редагуєтексти з лексичними помилками; використовуєвивчені лексичні мовні засоби, у тому числі слова в переносному значенні, синоніми й антоніми, епітети й порівняння у стандартних і нестандартних мовленнєвих ситуаціях, удосконалюючи мовне оформлення висловлювання.
		Будова слова. Орфографія. Корінь, суфікс, префікс і закінчення — значущі частини слова(повторення і поглиблення відомостей). Орфоепія.Вимова префіксів пре-, при-, прі -. Правопис. Вивчені орфограм в значущих частинах слова (повторення). Написання префіксів пре-, при-, прі-. Внутрішньопредметні зв’язки. Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Особливості будови вивчених частин мови. Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні слів із суфіксами і префіксами, що надають емоційного забарвлення і виразності тексту. Спільнокореневі слова як за­сіб зв'язку речень у тексті. Уникнення помилок, пов'язаних з невиправданим ужи­ванням спільнокореневих слів. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь знаходити інформацію до обраної теми, аналізувати її, виділяти головне і другорядне, добирати ключові слова для висловлювання, розташовувати в логічній послідовності відповідно до задуму.	Учень: виділяєу слові закінчення, корінь, префікс та суфікс та основу; розрізняє форми слова і спільнокореневі слова; правильно пише й обґрунтовує слова з вивченими орфограмами; знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила, а також лексичні помилки; складаєречення і мікротексти з використанням слів із суфіксами і префіксами, що надають емоційного забарвлення і виразності тексту; створюєвисловлювання відповідно до задуму, упорядковуючи дібрані відомості в логічній послідовності, використовуючи ключові словаі речення,надаючи виразності мовному оформленню.
		Повторення й узагальнення у кінці року. Синтаксис і пунктуація. Лексикологія, фразеологія. Будова слова і орфографія. Фонетика і графіка. Орфоепія й орфографія.	Учень: повторюєвивчені відомості; класифікує й систематизуєїх; узагальнюєпоняття, закономір-ності, правила та винятки з них.

Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу	Орієнтовні вимоги до вмінь
Cфери відношень	Тематика текстів	Теми висловлювань учнів
Я й українська мова і література. Я і Батьківщина (її природа, історія; рідне село чи місто).     Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взає-мин, українська пісня).   Я і мистецтво (традиційне і професійне). Я й освіта, наука. Я і ти (члени родини, друзі, товариші).   Я і ми (класний колектив, народ, людство) Я як особистість	Українська мова – найбільша духовна цінність українського народу. Краса і багатство рідного краю. Неповторність і краса рідної природи кожної пори року. Давнє минуле України. Історія мого міста, села. Українське козацтво та його роль у відродженні української державності. Національна символіка. Відомості про звичаї і традиції рідного краю; народні свята в Україні; про народну символіку; рослини в народній уяві; народні обереги. Традиційна повага до старших в Україні.   Відомості про народне українське мистецтво.Народні митці України.   Роль науки та освіти в житті людини і в суспільстві. Родина, члени родини, їхні професії, улюблені заняття, історія мого роду. Родинні свята (дні народження членів родини). Домашні обов’язки. Мої друзі і товариші. Дозвілля. Моя школа, мій клас. Український народ. Європейська спільнота. Покликання людини. Видатні українці.	“Мова –найцінніший скарб народу”. “Україна-мати”, “Чар-зілля”, “Заквітчаймо свою Україну”. “Квіти – очі природи”.     “Не хлібом єдиним живе людина”, “Народна пісня – душа народу”.   “Краса врятує світ”     “Знання – сила”.   “Ой роде наш красний”, “Вірний приятель – то найбільший скарб”. “Шкільна родина”, “Велика родина”     “Я – українець (українка)”	Учень: сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті відомості і добирає й викори-стовує ті з них, які необхідні для досягне- ння певної комуніка-тивної мети

Дата добавления: 2014-12-07