Діяльність, психологічна структура діяльності

План

ТЕМА 7. Діяльність як форма активності особистості

Активність і діяльність. Потреби як джерело активності. Види потреб. Особливості людської діяльності. Психологічна структура діяльності. Мотиваційний підхід до аналізу діяльності. Операційний підхід до аналізу діяльності. Освоєння діяльності. Прийоми діяльності. Процес оволодіння дією. Навичка. Уміння. Основні види діяльності. Гра. Навчання. Праця.

1. Дяльність, психологічна структура діяльності.

2. Основні види діяльності.

3. Гра.

4. Навчання.

5. Праця.

Діяльність - одна з основних категорій психологічної науки. Предметом психології є саме цілісна діяльність суб'єкта в різних формах та видах, у її філогенетичному, історичному та онтогенетичному розвитку.

Сутність діяльності

Сутність діяльності стає зрозумілою, якщо її розглядати як найвищий етап розвитку активності.

Активність і діяльність. Активність є атрибутом живої матерії, що забезпечує її життєво важливі зв'язки з навколишнім світом. Постійна мінливість зовнішніх умов ще на ранніх стадіях філогенезу зумовила виникнення активних психічних форм, що управляють практичною взаємодією живого організму з навколишнім предметним середовищем. Уже прості одноклітинні організми, щоб жити, повинні здійснювати обмін речовин із середовищем. Джерелом їх активності є потреби, що спонукають до дій у певному напрямі.

Активність тварини є біологічно заданою і обмеженою біологічними об'єктами. У вроджених програмах її поведінки закладено форми активності й ніби наперед визначено коло речей, що можуть стати об'єктом її потреб. Тому поведінка тварини має біологічно доцільний, пристосувальний характер.

Іншою є людська активність. Предмети природи перестають бути для людини засобами безпосереднього задоволення потреб — для цього за допомогою знарядь праці вона видозмінює їх. Отже, у людини задоволення потреб є активним цілеспрямованим процесом оволодіння певною формою діяльності, зумовленою суспільним розвитком.

Характерною особливістю активності є її належність людині, без якої активність існувати не може. Відмінність активності від діяльності полягає в тому, що активність витікає з потреби в діяльності, а діяльність — з потреби в певному об'єкті. Активність починає виявлятися вже на етапі підготовки до діяльності й існує в діяльності, надаючи їй якісної своєрідності. Тому діяльність часто тлумачать як активність живого організму, спрямовану на задоволення його потреб.

Основною, генетичне вихідною є зовнішня, предметна діяльність, яка породжує всі види внутрішньої психологічної діяльності.

Складовими діяльності є дії та операції, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями.

Головними процесами діяльності виступають інтеріоризація її зовнішньої форми та екстеріоризація внутрішньої; перша веде до створення образу дійсності, друга - до упредметнення образу.

Інтеріоризація (від лат. interior - внутрішній) - процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні, ідеальні.

Екстеріоризація (від лат. ехіегіог - зовнішній) - перехід внутрішніх актів у зовнішній план, у конкретні зовнішні реакції, в дії людини.

Саме предметність є конституціональною характеристикою діяльності: спочатку діяльність визначається предметом, потім вона опосередковується та регулюється його образом як суб'єктивним продуктом.

Загальну психологічну структуру діяльності характеризують також, крім названих вище складових цілей, засоби діяльності. В ній можна вирізнити:

• суб'єкт діяльності;

• процес діяльності;

• предмет діяльності;

• умови діяльності;

• продукт діяльності.

Потреба - необхідність у чомусь, їх розрізняють як реальні та ілюзорні.

Потреба — стан живого організму, який виражає його залежність
від об'єктивних умов існування та розвитку і спонукає до активності відносно цих умов.

Види потреб. Людські потреби, що є джерелом активності, дуже різноманітні. У процесі їх задоволення вони постійно змінюються, їх кількість зростає. Причиною цього є незавершеність форм продуктів людської діяльності, що постійно вдосконалюються. Це спричинює зміну потреб, які породжують нові форми активності.

Потреби людини мають і особистий, і суспільний характер. Навіть у задоволенні суто особистої потреби внаслідок суспільного поділу праці опосередковано бере участь багато людей. Так, при задоволенні потреби в їжі хліб виступає як уречевлена праця агрономів, трактористів, комбайнерів, мельників, пекарів та ін.

Усю різноманітність людських потреб класифікують за походженням і за характером предмета.

За своїм походженням потреби бувають природні й культурні.

До природних потреб відносять ті, що є життєво необхідними для людини, незадоволення яких протягом тривалого часу може призвести до загибелі організму. Так, усім людям властиві природні потреби в їжі, сні, одязі, житлі, особі протилежної статі тощо. Хоча перелік природних потреб людини залишається сталим протягом усього періоду її історичного розвитку, за своєю психологічною суттю вони докорінно відрізняються від природних потреб.

Іноді потреба відразу спонукає людину до діяльності, тобто породжує мотив — те, що спонукає до діяльності й надає їй специфічних рис у виборі засобів і способів досягнення мети.

Мотив - спонукальна причина дій і вчинків людини (те, що штовхає до дії). Основою мотивів є потреби. Цілі й мотиви не тотожні, хоч інколи збігаються. (Скажімо, учень розв'язує задачу, бо хоче оволодіти певними навичками і вміннями).

Мотивами можуть бути потреби, інтереси, емоції, переконання та ідеали. Найчастіше роль мотиву відіграє активний аспект мети. Різноманітність діяльності породжує різноманітність мотивів. Як і мета, вони бувають близькими і далекими, особистими і суспільними. Залежно від наявних мотивів люди по-різному ставляться до діяльності.

Мета - ідеальне уявлення результату, що його належить досягти завдяки діяльності. Мета одночасно є:

• наперед визначеним ідеалом;

• внутрішнім спонукальним мотивом діяльності;

Освоєння діяльності відбувається через освоєння дій, за допомогою яких вона реалізується. У кожній дії виділяють моторні (рухові), сенсорні (чуттєві) і центральні компоненти, що відповідно здійснюють її виконання, контроль і регулювання.

Дія - основний елемент у структурі діяльності. Суб'єкта спонукає до дії певний мотив (або сукупність мотивів). Кожна дія спрямована на досягнення певної мети суб'єкта.

Предмет дії - може бути не лише матеріальним, а й ідеальним, зокрема в пізнавальних або в комунікативних діях, орієнтованих на передавання інформації іншому суб'єктові, як-от: написати на дошці формулу, переставити стілець, перейти в іншу аудиторію, закріпити деталь у токарному верстаті і т.д.

Операція (від лат. operatio - дія) - елемент функціонування активної системи, елемент діяльності; сукупність дій, спрямованих на розв'язання завдання. Наприклад, щоб переставити стілець, треба: підняти його, перейти з ним в інше місце, опустити.

Способи виконання, контролю і регулювання дій, які використовує людина в процесі діяльності, називають прийомами діяльності. Залежно від поставленої мети і рівня оволодіння діяльністю кожну з цих функцій людина усвідомлює неоднаково.

Для характеристики рівня автоматизації і усвідомлення окремих рухів, які входять до складу дій, використовують термін «навичка», а дії, які виконуються в умовах, що постійно змінюються і характеризуються високим рівнем усвідомлення, позначають терміном «уміння». Навичка є складовою уміння.

Навичка. Оволодіння дією може відбуватися по-різному. Залежно від мети в одних випадках людина сама конструює необхідну дію шляхом «сліпого» поєднання різних рухів, в інших — вона ніби «присвоює» її, наслідуючи зразки її виконання іншими людьми.

Перший шлях складний і довгий, пов'язаний зі значними труднощами і можливістю неуспіху. Другий приводить до мети швидше. Тут освоєння дії розпочинається зі сприймання зразка її виконання. Спостерігаючи за виконанням дії й слухаючи словесні настанови, людина намагається виділити її основні моменти, опорні орієнтири, запам'ятати її етапи і особливості. В неї створюється рухове уявлення дії. При цьому в головному мозку формується її своєрідна нервова модель. Щоб виконати цю дію, людині потрібно сприйнятий образ і словесні настанови перекласти мовою моторики (сукупністю рухів).

Навичка — часткова автоматизація виконання і регулювання доцільних рухів.

Основою для формування навичок є стереотипність умов, у яких відбувається вправляння. Навички виробляють і у тварин шляхом дресирування. Але якщо навички тварини є несвідомими умовними рефлексами, то у людини це свідомо автоматизована дія, у якій свідомість звільняється від контролювання за виконанням прийомів дії, переключається на ціль і умову дії.

Психологічні дослідження нейродинаміки мозкових процесів, що відбуваються під час формування навичок, показали, що при виконанні людиною вправ в умовах, які стереотипно повторюються, в корі головного мозку утворюється динамічний стереотип (впорядкована система умовних реакцій). Функціонування навичок ґрунтується переважно на першосигнальних динамічних стереотипах, що працюють за мінімального контролю з боку другої сигнальної системи.

У процесі формування навички в її структурі відбуваються певні зміни, пов'язані з процесом автоматизації. Змінюються передусім прийоми:

1) виконання дії — зайві рухи, які в процесі вправляння не отримують позитивного підкріплення, відсіюються; дія згортається, виконується легше, вправніше і швидше;

2) сенсорного контролю за процесом виконання - поступово сфера зорового контролю звужується, його функції передаються м'язовому контролю;

3) центральної регуляції дії - увага переміщується з процесу виконання дії на його результат; внаслідок цього значно зменшується кількість помилок.

Формування кожної навички не є самостійним ізольованим процесом — воно відбувається в системі навичок, якими вже володіє людина. Одні з них полегшують формування нової навички, інші заважають, деякі його видозмінюють. Це явище називають взаємодією навичок.

Загальна особливість вироблення навички полягає в тому, що людина кожне нове завдання намагається виконувати вже відомим способом, використовуючи сформовані прийоми діяльності. Успішність такого перенесення способів діяльності залежить від ступеня схожості проблем з точки зору способів їх вирішення.

Якщо об'єкти або умови двох дій людина сприймає як схожі, в той час як насправді вони різні за прийомами виконання, контролем і регуляцією, то використання раніше засвоєних прийомів діяльності є неефективним. Щоб виявити їх помилковість і замінити іншими, потрібні час і зусилля — тоді формування нової навички затримується й ускладнюється. Негативний вплив існуючої навички на формування нової називається інтерференцією навичок (негативним перенесенням). Так, перехід у деяких країнах з лівостороннього руху автомобілів на правосторонній тривалий час супроводжувався автомобільними аваріями, оскільки навичка лівосторонньої їзди негативно впливала на формування навички правостороннього руху.

Якщо об'єкти або умови обох дій різні, в той час як дії схожі за прийомами виконання, контролем і регулюванням, то формування нової навички полегшується і прискорюється. Позитивний вплив навички, що сформувалася раніше, на формування нової називається індукцією навичок (позитивним перенесенням).

Проблема перенесення має не тільки велике практичне значення — вона є фундаментальною психологічною проблемою. Це стосується перенесення і навичок, і умінь.

Перші спроби виконання дії, тобто практичної реалізації нервової моделі, важкі: затрачується багато часу і зусиль, допускається багато помилок, найчастіше вони й завершуються безрезультатно. Як влучно стверджується в народному прислів'ї - «перший млинець завжди глевкий». Пробуючи повторно виконати дію, свідомо зауважуючи і виправляючи помилки, людина починає підмічати її рухові особливості, в неї з'являються рухові відчуття, необхідні для регуляції дії. Щоб закріпити дію, людина виконує її багато разів, тобто вправляється.

Вправляння — багаторазове виконання певних дій чи видів діяльності з метою їх освоєння, яке ґрунтується на розумінні й супроводжується свідомим контролем і коригуванням.

У процесі вправляння відбуваються зміни в прийомах виконання дії: зменшується кількість помилок, поступово відсіюються зайві рухи. При цьому дія ніби згортається, прискорюється, полегшується її виконання, рухи стандартизуються, зростає їх автоматизація, отже, формується навичка.

Для успішної діяльності потрібні не тільки навички як частково автоматизовані дії, що лише контролюються свідомістю, а й цілком усвідомлені дії, які спираються на знання. Такі дії прийнято називати уміннями.

Уміння — зумовлена знаннями і навичками готовність людини успішно досягати свідомо поставленої мети діяльності в мінливих умовах її протікання.

У зарубіжній науці не існує чіткого розмежування між умінням та навичкою. Вітчизняні психологи вважають, що прикметною ознакою вміння є використання правильних прийомів і способів діяльності в нових чи радикально змінених умовах шляхом свідомого і цілеспрямованого застосування відповідних знань у процесі виконання завдань.

Фізіологічною основою вміння є структура умовних зв'язків, яка складається зі зв'язків другої сигнальної системи, в якій представлено знання людини, і міжсистемних зв'язків, завдяки яким комплекси збуджень, викликані словом, можуть динамічно передаватись у першу сигнальну систему.

Якщо в навичках знання використовуються лише на етапі формування, а потім дія виконується на основі стереотипу, то для вмінь характерним є застосування знань і на етапі функціонування.

Уміє той, хто знає, як виконувати певну діяльність, і володіє відповідними технічними прийомами (навичками). Формування вміння може відбуватися двома шляхами. У першому випадку людині дають певну систему знань і ставлять перед нею завдання. Вона повинна сама знайти шляхи його виконання. Вдаючись до різних спроб і допускаючи помилки, людина шукає необхідні орієнтири, способи опрацювання інформації, прийоми діяльності. Такий підхід здебільшого реалізується в умовах шкільного навчання, хоча він є недостатньо ефективним. Другий шлях полягає в тому, що наставник (учитель) дає учню певне завдання і керує його психічною діяльністю так, щоб він самостійно здобував і застосовував наявні знання. Такий шлях називається проблемним навчанням.

Отже, залежно від поставленої мети основні засоби діяльності (навички і вміння) формуються по-різному. Виробляють і закріплюють навички шляхом повторення в незмінних умовах діяльності, а для формування вмінь умови діяльності слід увесь час змінювати.

Дата добавления: 2014-12-07