Навчання

Гра

Основні види діяльності

Свідома активність людини формується і виявляється в діяльності, яка відбувається в певній системі відносин з іншими людьми. Результати діяльності впливають на світ, що оточує людину, долі інших людей. Діяльність формує особистість людини, яка виражається знову ж таки в діяльності. Життя людини — це постійна зміна різних видів її діяльності. З усієї їх різноманітності три види мають найбільший вплив на розвиток особистості. Це гра, навчання і праця. Генетичне змінюючи одна одну, вони співіснують протягом усього життя людини

Прийнято розрізняти три основні види людської діяльності: гру, навчання та працю. Кожен із цих видів визначається своїми мотивами, цілями й засобами.

У грі дитину приваблює сам її процес, домінуюче значення має «виконання» певних ігрових ролей.

Головна мета навчання - засвоєння знань, навичок і вмінь, підготовка до трудової діяльності.

Праця пов'язана зі свідомою діяльністю людини, спрямованою на створення матеріальних і духовних цінностей. У всіх цих видах діяльності важливу роль відіграє спілкування.

Методи психологічного аналізу діяльності спрямовані на з'ясування її конкретно-історичної природи, структури, предметного змісту і співвідношення різних її форм, їхніх взаємозв'язків.

Cловник:

Філогенез – історія розвитку різних родів і видів організму (як сукупності). Філогенез у психології означає зміни психіки людини, що сталися під час її біологічної еволюції під впливом умов життя.

Онтогенез – індивідуальний розвиток будь-якого організму від зародження і до кінця життя.

Ігрова поведінка тварин

Відомо, що ігрова поведінка спостерігається і в молодих тварин. Це - вовтуження, імітація бійок, бігання і подібне. У деяких тварин спостерігаються ігри з речами. Так, кицька підстерігає рухомий клубок, кидається на нього, кусає і дряпає; песик тягає по підлозі та роздирає ганчірку.

Поведінку молодих тварин у процесі гри можна розглядати на самперед як реалізацію потреби організму в активності, розрядці накопиченої енергії.

Свідченням цього є те, що гра у них гальмується в разі голодування чи обмеженого харчування, дії високої температури середовища чи хімічних речовин, які підвищують температуру тіла або пригнічують діяльність мозку. Якщо тварину залишити на деякий час без партнерів для гри, то її збуджуваність та ігрова активність різко підвищуються, відбувається начебто накопичування відповідної енергії. Це явище називають «ігровим голодом».

Звідки виникає спонукання до гри? Спостереження показують, що деякі форми гри належать до вроджених мисливських інстинктів, наприклад у кошеняти.

Інші виникають від наслідування поведінки дорослих тварин і навіть людей (наприклад шимпанзе).

Ще інші винаходять самі тварини у процесі адаптації до навколишнього середовища.

У дорослих тварин ці дії служать для добування їжі, порятунку від небезпеки тощо.

У дітлахів вони відбуваються заради самої «діяльності», тобто відірвані від реальних біологічних цілей. Це і є специфікою ігрової поведінки.

Розвиток ігрової діяльності у дітей, дорослі ігри

Дослідження показують, що у дитини гра є формою реалізації її активності, формою життєдіяльності. Як така вона пов'язана з функціональним задоволенням, її спонукає потреба в активності, джерелом є наслідування і досвід. Інстинкти також, але ті, які притаманні людям. Наприклад, гра в «тата-маму», «дослідження» статевих органів іншої статі, яке інколи маскується під гру «в лікаря» (щоб поставити укол і т.д.). Спонуканням до ігрової діяльності в цих випадках є все-таки інстинкт продовження роду. Хоча деякі вітчизняні підручники ці факти замовчують.

Ігрові дії дітей розвиваються на базі людських форм практичної поведінки, що засвоюються у спілкуванні з дорослими і під керівництвом дорослих.

Паралельно з предметами-знаряддями дитина стикається у своїй практиці з іграшками. Дорослі вчать дітей, як користуватись іграшками (возити машинку, перемотувати ляльку тощо).

Але само ставлення до іграшки як до зображення «справжньої» речі з'являється у дитини завдяки введенню в ігрову діяльність слова.

До середини третього року у дитини виникає протиставлення своїх дій чужим, вирізняється «Я».

Виникають рольові ігри. У рольовій грі дитина відтворює спостережені нею суспільні функції дорослих, поведінку дорослих як особистостей. Здебільшого це сюжети на побутові теми («мама», «вихователька», «водій», «пілот»). Потім виникають сюжети на громадсько-політичні теми («війна», «парламент»).

На наступному етапі - ігор за правилами - риси поведінки дітей отримують свій подальший розвиток. Дії дітей регулюються правилами, вимогами, заборонами і т.ін.

На цьому етапі гра за психологічною структурою наближається до праці (метою вже є результат) і до учіння (метою є освоєння правил гри).

Ігрова діяльність для дітей є процесом соціалізації індивіда, підготовки його до майбутнього дорослого життя, входження у соціальні ролі, оволодіння соціальним досвідом людства.

Часто у ділових іграх беруть участь дорослі, відшліфовуючи певні вміння і навички, скажімо в технологічному чи організаційному управлінні. Багато спортивних змагань відбувається у вигляді групових ігор (футбол, хокей, волейбол тощо).

Для фахівців такі ігри можуть бути водночас і професійною діяльністю, і виступати як аматорство.

Процес навчання розглядається як спеціальна форма передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду. Це діяльність, яка криє в собі два протилежні (хтось віддає, а хтось приймає), але єдині та внутрішньо зв'язані моменти навчання – викладання та учіння.

Викладання та учіння являють собою два аспекти того самого процесу і нерозривно пов'язані між собою. Це означає, що процес навчання фактично роздвоюється, розпадається на дві діяльності, які аж ніяк не є фазами, які змінюють одна одну, чи ступенями навчання, - вони є одночасно діючими актами, аспектами чи моментами його.

Викладання - цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу.

Упродовж кожного уроку вчитель дає учням дозовану частку певної науково-практичної інформації в педагогічне опрацьованій формі.

Зміст викладання зумовлюється рівнем розвитку наук і соціального досвіду людства, методи і форми - віковими та індивідуальними відмінностями учнів, потребами суспільства і школи передати своїм вихованням максимум знань і вмінь із мінімальними затратами і в історично короткі строки.

Викладання є активним процесом, бо в його здійсненні намагаються не лише передати учневі (студентові) певні знання, а й розвивати у нього прагнення і вміння самостійно, без учителя, набувати нових знань, досвіду.

Уміння - цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті.

Учіння є однією зі складових педагогічного процесу, що охоплює діяльність учня (студента) під керівництвом учителя (викладача).

Учіння зумовлюється станом розвитку науки, навчальними програмами, підручниками і посібниками, а методи і форми - специфіковою матеріалу, що його засвоює студент (учень), науковою скерованістю його матеріалу тощо.

Конкретноучіння виступаєу формі інтелектуальних дій учня (читання літератури, слухання і засвоєння того, що викладає вчитель, власні спостереження та експеримент, розв'язання різних навчальних задач тощо), а також у формі фізичних дій (уроки праці, робота в майстернях, на пришкільній ділянці, посильна праця в промисловості чи сільському господарстві).

Кінцевою метою учіння є міцне засвоєння знань, вироблення практичних умінь, доведення навичок до автоматизму їх виконання.

Психолого-педагогічна тріада: знання, уміння, навички.

Знання - категорія, що відображає істотні моменти зв'язку між пізнавальною діяльністю і практичними діями людини.

Знання фіксують результати істинної пізнавальної діяльності.

Знання виражаються у поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях.

Знання матеріалізуються у певні технічні пристрої, технологічні процеси тощо.

Знання перетворюються на переконання і є керівництвом для практичної дії (наприклад, моральні знання).

Знання бувають емпіричні й теоретичні.

Уміння - використання суб'єктом наявних знань і навичок для вибору і здійснення способу дій відповідно до поставленої мети.

Сутністю вміння як психологічного новоутворенння є готовність до продуктивного виконання значною мірою нових завдань.

Сформоване вміння може стати властивістю особистості та умовою набуття нових знань, умінь і навичок, тобто показником інтелектуального розвитку особистості.

Узагальненість умінь виявляється у способах діяльності (навчальної, трудової, професійної) та визначається перенесенням способів дій під час виконання подібних чи різних видів діяльності.

Навичка - психічне новоутворенння, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психічної енергії.

Навичка - призвичаєність до певної дії, яка завдяки цьому виконується автоматично, без істотної участі свідомості в її регулюванні.

На етапі вироблення навички свідомість включається, а під час засвоєння функціонування відбувається вже без істотної її участі.

Навички виробляються на основі застосування знань про відповідний спосіб дії, завдяки цілеспрямованим планомірним вправлянням, а відтак - утворюються необхідні стимульно-реактивні зв'язки.

Розрізняють рухові, сенсорні, перцептивні, мовні навички, навички мислення.

Навички є необхідним компонентом уміння.

Дата добавления: 2014-12-07