Розглянемо деякі з них. Моделювання—метод створення і дослідження знов створеної або матеріально реалізованої системи, яка адекватно відображує предмет дослідження і здатна замінити

Моделювання—метод створення і дослідження знов створеної або матеріально реалізованої системи, яка адекватно відображує предмет дослідження і здатна замінити його настільки, що вивчення моделі дозволить отримати інформацію про цей предмет.

Соціометрія— метод вивчення групової диференціації, який дозволяє аналізувати внутрішньоколективні взаємини. Головне його достоїнство в тому, що створюється можливість представити структуру групи в наочній формі: за допомогою матриць, соціограм, а також кількісної обробки результатів.

Математичні методи, зокрема статистичні, використовуються для кількісного аналізу результатів дослідження. До них відносяться реєстрація — визначення якостей в процесах — і підрахунок їх кількості (наприклад, кількість оцінок "5", "4", "3" і так далі за контроль­ну роботу).

Ранжировка—це розміщення даних в певній послідовності (наприклад, перелік професій, які хочуть вибрати вы­пускники, і ін.).

Питання 5. Завдання педагогіки на сучасному етапі розвитку суспільства. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХI століття).

У 1993 р. в Україні прийнята Державна національна про­грамма "Освіта" (Україна XXI століття) [3]. Програма розрахована була на перебудову освіти до 2000 р. і в перспективі на початок XXI ст. Мета програмы—створити життєздатну систему безперервного навчання і виховання, забезпечити можливості постійного ду­ховного самовдосконалення особистості, сформувати інтеллек­туальний і культурний потенціал як найвищу цінність нації.

У програмі визначені стратегічні завдання реформи освіти в Україні: відродження і перебудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Ук­раїни, формування освіченої творчої особистості; виведення освіти в Україні на рівень світових стандартів шляхом корінного реформування його концептуальних, структурних і організаційних систем. Передбачалося створення на рівноправних принципах недержавних учбово-виховних установ, а також глибока демократизація традиційних учбово-виховних закладів.

Визначені також пріоритетні напрями, основні шляхи і принципи реформування освіти, у тому числі і середньої ланки освіти, а саме трудової і спеціальної підготовки в коллед­жах, технікумах, національного виховання як дітей, так і дорослих, головною метою якого є придбання молодим поколінням соціального досвіду, формування високої мовноїі духовної куль­тури, опанування української мови.

Окремі розділи програми присвячені питанням післядипломного навчання—аспірантурі, докторантурі, підвищенню кваліфікації, перепідготовці кадрів (курсовій перепідготовці і перенавчанню на іншу спеціальність).

Таким чином, була закладена нова, фундаментальна основа пере­будови освіти України, і перед педагогікою встало питання про рішення нових проблем, а саме:

- вивчення суті і закономірностей розвитку і формування особистості в умовах спеціально організованого учебно-виховного процесу;

- розробки наукових основ національної освіти в сучасних умовах;

- вивчення умов і шляхів взаємозв'язку всіх компонентів системи виховання;

- вивчення підготовки вчителів з врахуванням тривалої перспективи;

- вивчення і поширення передового педагогічного досвіду.

Питання 6. Роль і місце педагогіки в системі підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації сучасних фахівців.

На сучасному етапі розвитку суспільства темпи оновлення педа­гогічних технологій значно випереджають знання активно працюючих людей. У зв'язку з цим сьогодні будь-якому фахівцеві, і ті, що особливо працюють з людьми, необхідно постійно підвищувати і вдосконалювати свої знання і тим самим підтримувати на належному рівні здатність виконувати свої функції.

Велика роль педагогіки як науки у вирішенні багатьох проблем безпереовної освіти, і в період післядипломної освіти. Даний предмет допомагає реалізувати системний підхід управління діяльністю як управлінського апарату, так і працівників. Це дозволить удосконалювати уміння і тим, і іншим, класифікувати і групувати різні частини трудових процесів, використовувати раціональні методики, оптимальні технології планування, виконання роботи, а також здійснювати контроль за її якістю.

Педагогіка допомагає підвищувати підготовку педагогічних кадрів регіону, розкриваючи форми, методи, нові технології переорієнтування фахівців на сучасне бачення учбово-виховного процесу, а також сприяє створенню нових експериментальних шкіл, ліцеїв, коледжів. Як предмет вона є невід'ємною час­тиною процесу навчання в інститутах по підвищенню кваліфікації або перепідготовці кадрів. Педагогіка розглядає підготовку і пере­підготовку фахівців як єдине ціле, розкриває закономірності, принципи, цілі, знайомить слухачів з формами і прийомами співробітництва педагогів з тими, що навчаються, розкриває можливості для удосконалення діяльності педагогів і поступового досягнення більш високого рівня роботи і вдосконалення її стилю. Розглядаючі питання демократизації, гуманізації, гуманітаризації учбово-виховного процесу, педагогіка сприяє виробленню нових підходів до системи безперервної освіти.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Що є предметом педагогіки? Поясните, чому виховання є явище об'єктивне, соціальне? Як ви розумієте слова Д.. Ушинського: "педагогика—не наука, а мистецтво, найбільш широке, складне, найвище і найнеобхідніше зі всіх мистецтв"?

2. Доведіть закономірність появи і розвитку окремих галузей педа­гогічної науки.

3. Педагогіка—учбовий предмет, педагогіка—наука; у чому відмінність цих
категорій?

4. Охарактеризуйте основні поняття педагогіки.

5. З якими науками пов'язана педагогіка і в чому виявляються ці зв'язки, яке
вони мають значення?

6. У чому відмінність між об'єктом і предметом педагогіки, як воно відображається у визначеннях основних категоріях?

7. На основі аналізу понять "виховання", "навчання", "розвиток" виділіть
категоріальні ознаки кожного з понять.

8. Вставте пропущені слова в приведені визначення категорій:

а) навчання — це... двосторонній процес... вчителів і навчаючихся, в ході якого відбувається...;

б) развиток—цео... послідовних..., що відбуваються з... людиною від
момента... і до..., і характеризують... її від нижніх до вищих рівней життєдіяльності;

в) освіта—це... і... засвоєння людиною... формування на цій
основі..., розвиток творчих сил і здібностей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЩО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ

1. Введение в научное исследование по педагогике / Под ред. В. И. Журавле­
ва. — М.: Просвещение, 1988. —С. 17-33.

2. Галузинсъкий В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. —К.: Вища
шк., 1995. — С. 4-16.

3. Державна нащональна програма "Освіта" (Україна XXI століття) // Освіта. —1993.—-№ 44-46.

4. Закон України "Про освіту" // Право України. —1996.—№ 7. — С. 68-84.

5. Касъяненко М. Д. Педагогіка співробітництва.— К.: Вища шк., 1993.—
С. 7-8.

6. Скалова Я. Методология и методы педагогического исследования. — М.,
1989.

7. Стельмахович М. Г. Народна педагопка. — К.: Рад. шк., 1985. — С. 11-34.

8. Сухомлинский В. А. Избр. произведения: В 5 т. — К.: Рад. шк., 1977. —
Т. 1.—686 с.

9. Ушинский К. Д. Собрание сочинений: В 11 т. — М.; Л.: Изд-во Акад. пед.
наук РСФСР, 1950. —Т. 8. — С. 23.

10. Ушинский К. Д. Человек как предмет воспитания // Избр. произведения:
В 2 т. — М.: Просвещение, 1968. — Т. 1. — С. 205.

11. Фіцула М. М. Педагогіка: Поаб. — К.: Академія, 2000. — С. 29-44.

Лекція 7. Теорія освіти і навчання.

Вивчивши дану тему, ви повинні уміти:

• пояснити, що вивчає дидактика;

• виділити і обгрунтувати основні поняття дидактики;

• визначити категорії відбору змісту освіти;

• дати характеристику системи побудови освіти в Україні на основі Закону України "Про освіту";

• перерахувати і охарактеризувати типив учбових закладів, їх акредитацію, документи про освіту;

• охарактеризувати нормативну і учбово-матеріальну бази освіти (технічні засоби навчання, допоміжне обладнання).

План лекції.

1. Предмет дидактики, її основні категорії.

2. Зміст освіти. Принципи побудови освіти. Рівні освіти.

3. Основні типи учбових закладів, їх характеристика. Акредитація учбових закладів. Документи про освіту.

4. Нормативна і учбово-матеріальна база освіти.

Питання 1. Предмет дидактики, її основні категорії.

Галузь науки, що вивчає проблеми навчання і освіти, назы­вається дидактикою. Це відносно самостійна наука, яка вивчає загальні закономірності навчання, його принципи і организаційні форми.

Термін "дидактика" запозичений з грецької термінології {didaktkos—повчальний). Вперше цей термін був введений в педагогіку в XVII ст німецьким вченим С. Ратке, який під дидактикою розумів наукову дисципліну, що займається вивченням теорії навчання. Фун­даментальною працею, що розкриває основи дидактики як науки, стала "Велика дидактика" чеського вченого-педагога Я. Коменського, що розглядав дидактику як "загальне мистецтво всіх учити всьому" [5].

Значний внесок у розвиток і розробку дидактики внесли І. Песталоцці, К. Ушинський, О. Остроградський, Н. Корф і ін. Так, К. Ушинський в своїх педагогічних працях, що відрізняються глибиною і оригінальністю, розглядав навчання як найважливіший засіб виховання. Він вважав, що навчання повинно будуватися на основі урахування вікових і педагогічних особливостей розвитку дітей. К. Ушинський виділяв такі найважливіші принципи навчання, як посильність, послідовність, наочність, свідомість, міцність, повторе­ння, системність. Велику увагу вчений приділяв уроку і методам навчання. Критикуючи рутину в проведенні уроків і враховуючи швидку стомлюваність дітей, К. Ушинський рекомендував зміну занять і різноманітність методів навчання.

Дидактичні ідеї К. Ушинського розвивали такі його послідовники, як П. Коптерєв, С. Бехтерєв, Ст Водовозов, Н. Льовіцький, Герд, X. Алчевськая. Вони створили методичну систему первинного навчання, рівною якої не було в світовій педагогіці.

В Україні А. Духновіч написав такі чудові дидактичні праці, як "Книжечка читальна для початківців", "Короткий землепис для молодих русинів", "Народна педагогія" і ін. Автором ряду підручників був Б. Грінченко, серед яких найбільш відомий—"Українська граматика до науки читання і писання".

У другій половині XIX ст. в Західній Європі були відомі роботи по дидактиці німецького педагога, громадського діяча Ф. Дістервега. Він, як і К. Ушинський, висував прогресивні дидактичні ідеї і виступав за народну школу.

На початку XX ст. світова дидактика розвивалася на основі прагматиз­ма. Американський філософ, психолог і педагог Дж. Дьюї створив педа­гогічну теорію педоцентризма (керівництво практичним досвідом на основі дитячої і вчительської самодіяльності). Його називають так­ож засновником деятельностного підходу у навчанні.

Гідний внесок у розвиток дидактики в 50-60-х роках вніс С.Сухомлинський. У своїх працях він показав зразки дидактичного підходу до навчання. Особливу увагу він приділяв ідеї розумового розвитку дітей, а також індивідуальному підходу як в ході навчання, так і в прак­тической діяльності.

У 50-80-х роках в дидактику внесли свій вклад такі відомі теоретики, як М. Ськаткін, М. Данілов, Ю. Бабанський, Л. Занков, в Україні — С. Чавдаров, С. Памагайба, А. Алексюк, С. Оніщук, І. Федоренко і ін.

Велике значення для розробки проблем дидактики має практи­ческая діяльність вчителів-новаторів, учасників руху "педа­гогики співпраці", таких як І. Вовков, Е. Ільін, С. Лисенкова, С. Шаталов, Н. Гузік і ін.

Сучасна дидактика прагне вийти на світові позиції. Вона вивчає нові технології, форми і методи навчання.

Як і кожна наука, дидактика складається з понять, серед яких виділяють такі основні, як "навчання", "пізнавальна діяльність", "навчання", "викладання" і ін.

Навчання— шлях здобуття знань, процес опанування знань, передачі і засвоєння знань, умінь і навиків, а також способів пізнавальній діяльності. В процесі навчання реалізуються цілі освіти. Це процес двосторонній, здійснюваний викладачем і тими, що навчаються в їх взаємодії. Навчання завжди носить виховуючий характер, оскільки в його процесі формується світогляд, розвиваються пізнавальні здібності, мислення, пам'ять, творчість, ініціатива, самостійність і ін.

Навчання — система пізнавальних дій навчаючогося, спрямована на вирішення учбово-виховних завдань. Це складний процес опанування знань, умінь і навиків.

Викладання — діяльність педагога по управлінню учбовою (пізнавальною) діяльністю тих, що навчаються, направлена на засвоєння ними учбового матеріалу.

Активна пізнавальна діяльність—характерна риса учбової діяльності. У ній виражається інтелектуально-емоційний відгук на процес пізнання, жива участь тих, хто вчиться в процесі навчання, у виконанні індивідуальних і загальних завдань, їх інтерес до діяльності викладача і однокурсників. Активність в пізнавальній діяльності веде до формування важливих особистісних якостей, які сприяють розвитку особистості в цілому.

Зміст освіти — один з компонентів процесу навчання. Це система наукових знань, умінь і навиків, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових здібностей навчаючихся, формування світогляду, моральних якостей і поведінки, усвідомлення свого боргу і відповідальності, підготовку до трудової діяльності.

Знання—це цілісна система наукових понять про закони розвитку природи, суспільства і мислення, накопичених людством в про­цессе активної перетворюючої діяльності, направленої на подальше пізнання і зміну об'єктивного світу.

Навики—це способи виконання дій, що зміцнілися, доведені до автоматизму. У дидактиці розглядають навики інтелектуальні (аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування), практичні (трудові) і учбові (робота з комп'ютером, кресленнями, вимірювальними приладами, довідковою літературою і ін.).

Уміння—це можливість успішного усвідомленого виконання дій на основі придбаних знань і навиків для вирішення постав­ленных завдань відповідно до заданих умов. До умінь відносять, наприклад, трудові уміння, уміння вирішувати математичні завдання, будувати креслення, а також логічні і інші уміння.

Питання 2. Зміст освіти. Принципи побудови освіти. Рівні освіти.

Правильний відбір змісту освіти визначає якість навчання і його вплив на особистість. В процесі засвоєння змісту освіти здійснюється всебічний розвиток розумових і фізичних сил, формується активна життєва позиція, яка допомагає майбутньому фахівцеві освоїти сукупність наук, техніки, мистецтва, культури суспільного життя.

На різних етапах розвитку суспільства зміст освіти постійно змінюється залежно від різних чинників. Він залежить від соціально-економічних умов, рівня розвитку виробництва, науки, техніки і культури, розвитку в країні освіти і педагогічної теорії, від тих цілей і актуальних завдань, які ставить суспільство перед учбово-виховними установами різного типу, а також від перс­пективи розвитку самого суспільства.

У 1991 р. Україна стала незалежною державою. Зміни в со­ціально-економічному розвитку країни висунули нові вимоги і підходи до змісту освіти, які знайшли своє віддзеркалення в Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI століття) [2].

Саме:

- виробітку державних стандартів і відповідних систем знань, умінь і навиків, творчої діяльності і інших якостей особистості на різних рівнях розвитку;

- вибір структур учбово-виховного матеріалу на основі диференціації, інтеграції, гуманітаризації;

- забезпечення альтернативних можливостей для здобування освіти відповідно до індивідуальних особливостей;

- вивчення української мови у всіх учбово-виховних установах;

- оптимальне поєднання гуманітарних і природничо-ма­тематичних дисциплін, теорії і практики.

В даний час зміст освіти обумовлений необхідністю формування гуманітарного мислення, оволодіння рідною і іноземними мовами, знання літератури, етичної, естетичної культури, вивчення природничо-математичних дисциплін, удосконалення трудової підготовки, ознайомлення з професіями, ринковою економікою.

Крім того, зміст освіти передбачає раз­виток:

- системи загальнонаукових, політехнічних і деяких професійних знань;

- системи умінь і навиків пізнавальної, трудової, ігрової, суспільної діяльності, необхідної для збереження досягнень науки і техніки;

- досвіду творчої діяльності;

- досвіду емо­ційно-ціннісного відношення до навколишньої дійсності, до самої себе;

- якостей особистості (моральних, духовних).

У Законі України "Про освіту" від 23 березня 1996 р. наголошується, що система освіти в Україні є основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Вона складається з установ освіти, научно-методи­чних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і регіональних (місцевих) органів, а також са­моуправління в області освіти.

Головною метою освіти є всебічний розвиток особистості як найвищіої цінності суспільства, розвиток її розумових і фізичних здібностей, таланту, виховання високих етичних якостей, формування активного громадянина, здатного до свідомого суспільному вибору, і збагачення на цій основі інтелек­туального і культурного потенціалу народу, підвищення його освітнього рівня, забезпечення народного господарства кваліфікованими кадрами.

Освіта в Україні будується на основі гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповазі.

Виділяють наступні прин­ципи побудови освіти:

• науковий і світський характер системи освіти;

• доступність для кожного громадянина всіх форм і типів образова­тельных послуг, що надаються державою;

• рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

• гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

• незалежність освіти від політичних партій, сузагальних і релігійних організацій;

• органічний зв'язок зі світовою і національною культурою, традиціями;

• взаємозв'язок з освітою інших країн;

• інтеграція з наукою і виробництвом;

• гнучкість, прогностичність, єдність і безперервність, різномаїтність освіти;

• об'єднання державного управління і самоврядності в освіті;

• пріоритетність безкоштовної освіти в Україні;

• обов'язковість повної загальної середньої освіти.

Структура освіти;

- дошкільна освіта;

- загальна середня освіта;

- позашкільна;

- професійно-технічна;

- вища;

- післядипломна освіта;

- аспірантура;

- докторантура;

- самоосвіта.

Освітні рівні:

- початкова загальна освіта;

- базова загальна середня освіта;

- повна загальна середня освіта;

- професійно-технічна освіта;

- базова вища освіта;

- повна вища освіта.

Освітньо-кваліфікаційні рівні:

- кваліфікований робітник;

- молодший фахівець;

- бакалавр;

- фахівець;

- магістр.

Питання 3. Основні типи учбових закладів, їх характеристика. Акредитація учбових закладів. Документи про освіту.

Основним типом середньої установи освіти є середня загальноосвітня школа трьох рівнів: I — початкова; II — основна, забезпечуюча базову освіту; III — старша школа, що забезпечує повну середню освіту.

Дата добавления: 2014-12-07