Виникнення і розвиток марксистської теорії

Марксизм виник у 40-х р.р XIX ст. як напрям класичної політекономії, як вчення про суспільно-економічні формації та їх зміну.

Причому зміна формацій визнавалася основою періодизації всесвітнього історичного процесу розвитку людства.

Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками і свідками утвердження капіталістичних відносин.

У формуванні економічних передумов марксизму головну роль відіграв промисловий переворот в Англії та інших капіталістичних країнах.

Фабрична система викликала небувалий розвиток продуктивних сил і показала прогресивність капіталізму.

Але соціальні наслідки промислових переворотів були невтішними: масове розорення дрібних власників, зубожіння основної маси населення, зростання експлуатації найманих працівників та безробіття – реальна картина першої половини XIX ст.

Політичні передумови генезису марксизму були створені антифеодальними революціями епохи виникнення капіталізму.

Соціальною базою марксизму стало формування пролетаріату як класу, позбавленого засобів виробництва, і виникнення й посилення робітничого руху.

Ідейними передумовами теорії марксизму були німецька класична філософія, класична буржуазна політична економія та утопічний соціалізм.

Діалектика Г.Гегеля та матеріалізм Л.Фейєрбаха дали К.Марксу змогу висунути свої визначальні принципи діалектичного та історичного матеріалізму.

В економічному вченні К.Маркс розвинув трудову теорію вартості, яка започаткована А.Смітом і Д.Рікардо, ідею об’єктивності економічних законів і провідної ролі виробництва.

Важливим елементом поглядів К.Маркса було критичне ставлення до попередніх теорій і концепцій.

Певний вплив на формування ідей марксизму мала також дрібнобуржуазна критика капіталізму.

Дослідження К.Марксом товару, вартості й додаткової вартості та модифікація ним трудової теорії класичної школи.

Перші економічні дослідження Карла Маркса (1818-1883) і Фрідріха Енгельса (1820-1895), серед яких слід відзначити “Економіко-філософські рукописи 1844 року” та “Маніфест Комуністичної партії” (1848 р.), належать до 40-х років XIX ст.

Молодий К.Маркс ще не аналізував товар, не бачив відмінностей між класичною та вульгарною політичною економією, не сприймав трудову теорію вартості як єдино можливу.

Після європейської революції 1848 р. К.Маркс провів фундаментальні економічні дослідження, які завершилися підготовкою “Капіталу” та публікацією в 1867 р. його першого тому.

У центрі економічних досліджень К.Маркса опинився англійський, найбільш зрілий капіталізм середини XIX ст., в економіці якого простежувалися загальні закономірності й суперечності буржуазного способу виробництва.

У книзі “До критики політичної економії” (1859) представлено нову теорію вартості та додаткової вартості, яка ознаменувала остаточне й принципове відмежування К.Маркса від своїх попередників-класиків.

Предмет дослідження в “Капіталі” – капіталістичний спосіб виробництва й відповідні йому відносини виробництва та обміну.

Кінцевою метою проголошувалося відкриття економічного закону руху тодішнього капіталістичного суспільства.

Одним з перших питань, які постають у “Капіталі”, є сутність товару, відмінність між споживною та міновою вартістю та вартістю взагалі, а також форми вартості.

К.Маркс конкретизував своє вчення про подвійний характер праці, що втілена в товарах, розмежовуючи конкретну та абстрактну працю як носіїв відповідно споживної вартості та вартості взагалі.

Товар, за К.Марксом – це продукт праці, який задовольняє людську потребу (споживна вартість) і може обмінюватися на інший товар (мінова вартість).

Конкретною називають працю, яку витрачають у певній формі, що створює споживну вартість (хліб, залізо, стіл тощо).

Абстрактна праця – це частка сукупної суспільної праці, витрата людської енергії взагалі (м’язів, мозку, нервів тощо) безвідносно до конкретних форм, що формує вартість.

Вартість, на думку К.Маркса, не є властивістю речі, це вираження виробничих відносин товаровиробників.

В основу системи категорій і законів капіталістичного способу виробництва К.Маркс поклав розвиток суперечностей між споживною вартістю й вартістю, конкретною й абстрактною працею, приватним і суспільним характером праці.

Дослідження форм вартості (простої, одиничної або випадкової; повної, або розгорнутої; загальної та грошової) дало змогу глибше охарактеризувати ціну, виявити причини її кількісної та якісної розбіжності з величиною вартості та показати дію основного закону товарного виробництва – закону вартості – через характеристику функцій грошей.

До функцій грошей К.Маркс відніс такі:

1) міра вартості – грошова ціна є виразом внутрішньої вартості товару;

2) засіб обігу – гроші є посередником у процесі обігу товарів (Т-Г-Т);

3) засіб платежу – за допомогою грошей оплачується придбання товарів;

4) засіб утворення скарбів – збереження певного грошового запасу;

5) світові гроші – гроші як всезагальний купівельний і платіжний засіб у сфері міжнародних відносин.

Кількість грошей, необхідних для обігу (ГО), К.Маркс визначив так:

, де

Р – сума цін товарів, що реалізуються;

К – сума цін товарів, проданих у кредит;

П – сума цін товарів, строки платежу за якими вже настали;

ВП – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів;

Ш – швидкість обігу грошей (середня кількість обертів грошової одиниці).

Останній продукт товарного обігу – гроші – є першою формою прояву капіталу.

Кругообіг грошей як капіталу Г-Т-Г', у ході якого здійснюється процес самозростання капітальної вартості, є загальною формулою капіталу, яка безпосередньо проявляється у сфері обігу.

Формула руху капіталу Г-Т-Г', на перший погляд, суперечить закону вартості, а обмін виглядає нееквівалентним.

Вирішення суперечності загальної формули капіталу на базі закону вартості К.Маркс пов’язує з виникненням робітника, по-перше, вільного як особа і, по-друге, вільного від засобів виробництва і засобів існування, тобто появою товару “робоча сила”.

Капіталіст купує на ринку (у сфері обігу) робочу силу – специфічний товар, споживання якого (у сфері виробництва) дає йому змогу не тільки зберегти, а й збільшити вартість капіталу, виробивши додаткову вартість.

Аналіз додаткової вартості в К.Маркса складається з досліджень абсолютної й відносної додаткової вартості та їх взаємодії.

На думку К.Маркса, норма додаткової вартості – це точний вираз ступеня експлуатації робочої сили капіталом.

Абсолютною називається додаткова вартість, яка отримується внаслідок абсолютного продовження робочого дня, а відносною – та, що отримується скороченням необхідного робочого часу та збільшенням додаткового шляхом підвищення продуктивності праці.

Капітал, зайнятий у виробництві, К.Маркс поділив на постійний – той, що перетворюється на засоби виробництва і в процесі праці не змінює своєї величини (С – constant, постійний), та змінний, що авансується на робочу силу й у процесі виробництва змінює свою вартість, тобто відтворює свій вартісний еквівалент і створює додаткову вартість (V – variable, змінний).

Формула вартості товару (W) має такий вигляд:

,

де М – додаткова вартість.

Норма додаткової вартості – це відношення маси додаткової вартості до змінного капіталу, виражена у відсотках, тобто

Вчення К.Маркса про капітал і відтворення.

На відміну від інших дослідників, процес капіталістичного нагромадження К.Маркс зв’язує з безперервністю процесу виробництва (відтворення) і зростанням додаткової вартості.

Виокремлюючи два типи відтворення за капіталізму – просте і розширене, він показує, що основою розширеного відтворення є додаткова вартість, за рахунок якої капіталіст збільшує кількість засобів виробництва і робочої сили з метою продовження процесу виробництва, але вже на розширеній основі.

Капіталізація частини додаткової вартості, тобто перетворення її на капітал, є процесом капіталістичного нагромадження, який здійснюється під впливом конкурентної боротьби з метою збільшення обсягів виробництва і прибутку.

Аналіз розширеного виробництва дав можливість К.Марксу зробити висновок, що характерною рисою капіталізму є перетворення законів капіталістичного нагромадження на закони привласнення, адже розширене відтворення означає постійне відтворення на новій основі права власності капіталіста на додаткову вартість, що зростає завдяки зростанню обсягів виробництва.

Аналізуючи сутність і основні форми заробітної плати та перетворення додаткової вартості на капітал, К.Маркс показав, що ірраціональність заробітної плати полягає в тому, що будучи формою оплати лише необхідного робочого часу, вона вважається “ціною праці”, тобто оплатою всього робочого часу.

Для дальшого аналізу Маркс запроваджує поняття органічної побудови капіталу.

Розглядаючи просте і розширене відтворення, К.Маркс з’ясував, що зростання органічної побудови капіталу (у вартісному виразі це відношення постійного капіталу – засобів виробництва до змінного – робочої сили, тобто C/V) є причиною створення відносного перенаселення, або промислової резервної армії праці.

Він формулює загальний закон капіталістичного нагромадження, який установлює пряму залежність між зростанням суспільного багатства й функціонуючого капіталу, з одного боку, та збільшенням злиденності робітничого класу, поширенням безробіття – з іншого.

Як відомо, буржуазна політекономія розглядала обіг капіталу лише в особливих, конкретних формах торгового чи позичкового капіталу.

К.Маркс уперше здійснив спробу розглянути оборот капіталу взагалі.

Учений поставив перед собою ряд проблем, які були вирішені на базі трудової теорії вартості: роль сфери обігу в самозростанні капіталу, вплив часу обороту на норму додаткової вартості, відтворення й оборот усього суспільного капіталу та реалізація сукупного суспільного продукту.

На початку ІІ тому “Капіталу” К.Маркс дослідив рух індивідуального капіталу, який виражається формулою:

Дата добавления: 2014-12-07