Маржиналізм

Маржиналізм (від marginal – граничний), відомий під назвою граничної корисності та граничної продуктивності, перетворився на самостійну течію буржуазної політекономії в другій половині XIX ст.

.

Піонерами у формуванні категорії “граничної корисності” були німецькі дослідники Герман Госсен (1810-1858) і Йоган фон Тюнен (1783-1850), французи Жюль Дюпюї та Огюстен Курно (1801-1877), а також англієць Стенлі Джевонс (1835-1882).

Йоган фон Тюнен – один із перших сформулював закони граничного аналізу в “економічній системі з метою досягнення максимуму значень функції з багатьма змінними.”

Герман Госсен, хоча і не був за фахом економістом, але дуже цікавився суспільними проблемами і в 1854 р. видав книжку під назвою “Розвиток законів суспільного життя і правил людської діяльності, що з них випливають”, в якій сформулював ряд важливих теоретичних положень, котрі увійшли в економічну науку під назвою першого і другого законів Госсена.

Перший закон стверджує, що із збільшенням кількості даного блага гранична корисність його зменшується, а за умови повного задоволення потреб споживача вона дорівнюватиме нулю. (Це принцип спадної корисності).

Згідно з другим законом Госсена, оптимальна структура споживання (попиту) досягається за умов однакових граничних корисностей усіх благ, що споживаються.

Кожний суб’єкт максимізує сумарну корисність для себе, якщо розподіляє ресурси між різними благами так, що від останньої одиниці ресурсу, витраченої на кожне благо, досягається однакове задоволення.

Іншими словами, другий закон Г.Госсена формулюється так: максимальну насолоду суб’єкту принесе така комбінація благ, коли граничні корисності будь-якого з благ збігатимуться (в умовах обмеженого грошового доходу).

В праці “Теорія політичної економії” С.Джевонс сформулював теорему, суть якої полягає в тім, що за раціонального споживання міри корисності придбаних товарів пропорційні їхнім цінам.

С.Джевонс увів також в економічну науку поняття “економікс” (економічна теорія), яке стали відтоді використовувати на Заході замість поняття “політична економія.

Австрійська школа граничної корисності.

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналізма зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст.

Видатними представниками цієї школи були Карл Менгер, Фрідріх Візер, Йоген фон Бем-Баверк.

Її теоретичними принципами були суб’єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності.

Під граничною корисністю вони розуміли суб’єктивну оцінку корисності останньої одиниці запасу певного споживчого блага.

Головні принципи теорії граничної корисності сформулював засновник цієї суб’єктивно-психологічної школи К.Менгер, у праці “Основи політичної економії” (1871).

Дещо іншу концепцію ціноутворення висунув найвідоміший теоретик австрійської школи Й.Бем-Баверк.

Граничні корисності, на його думку, визначають ціни не опосередковано (через попит), а прямо, встановлюючи межі їх коливань.

Верхня, максимальна межа зміни ринкової ціни будь-якого товару залежить від суб’єктивної оцінки його корисності покупцем.

Нижня, мінімальна межа ціни зумовлюється суб’єктивною оцінкою корисності вказаного товару, яка є в продавця.

Кембріджська школа маржиналізму та поява

неокласичного аналізу.

В 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалась так звана кембріджська школа, засновником якої був відомий економіст Альфред Маршалл

(1842-1924), основи теорії якого викладені в книзі “Принципи економіки”.

Він подолав обмеженість маржиналістських концепцій австрійської школи, об’єднавши їх з деякими положеннями пострікардіанської англійської політекономії й додавши певну кількість математичного аналізу.

Це дає змогу вважати А.Маршалла засновником нового напрямку економічної науки – неокласичного аналізу, який означає компромісне поєднання різних теоретичних концепцій.

А.Маршалл і представники кембріджської школи зробили розгорнутий опис системи вільного підприємництва та розробили підходи до вирішення проблем, з якими стикаються на ринку виробники та споживачі.

У центрі уваги економістів кембріджської школи був механізм ринкового формування цін.

А.Маршалл визнавав лише функціональний аналіз, тому всі три параметри ринку (ціну, попит, пропозицію) він розглядав разом, у взаємодії.

А.Маршалл провів реформу всередині маржиналізму – граничні характеристики почали застосовуватися не тільки для попиту і споживання, а й для пропозиції та виробництва.

З ім’ям А.Маршалла пов’язана розробка неокласичної теорії грошей, викладеної в його праці “Гроші, кредит і торгівля” (1923).

А.Маршалл (слідом за Джевонсом) запропонував замість поняття “політична економія” поняття “економікс” і дав власне визначення цієї науки: політична економія, або економікс, - це наука, що вивчає людство в його повсякденному житті; вона розглядає ту частину індивідуальних або суспільних дій, котра “якнайтісніше зв’язана з придбанням і споживанням матеріальних атрибутів добробуту”.

Американська школа маржиналізму й

теорія граничної продуктивності.

Наприкінці XIX ст. з’являється своєрідний американський варіант теорії граничної корисності, засновником якого був Джон Бейтс Кларк (1847-1938).

Дж.Б.Кларк вніс нові моменти в методологію маржиналізму, передусім ідею про статику і динаміку господарської системи.

Під статикою Дж.Б.Кларк розумів певні умови, необхідні й достатні для встановлення рівноваги ринкової системи.

Динаміку вчений уявляв як повільний, безкризовий перехід від одного стану рівноваги до іншого.

Таким чином, принципи статики й динаміки, що застосовуються у фізичних дослідженнях, було перенесено на вивчення економічних явищ, які багато в чому є породженням суспільних відносин.

Економісти американської школи стверджували, що в кожній виробничій одиниці статичної економіки можливе встановлення оптимального співвідношення витрат виробництва, яке забезпечує максимізацію випуску продукції.

Це співвідношення встановлюється тоді, коли гранична продуктивність праці та гранична продуктивність капіталу дорівнюватимуть відповідно ринковим значенням заробітної плати та відсотка.

Дата добавления: 2014-12-07