Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Господарство провідних країн світу в міжвоєнний період 1919-1939 рр. Друга світова війна. Реалізація плану Маршалла




СУСПІЛЬСТВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

ДЕРЖАВНОГО МОНОПОЛІСТИЧНОГО РОЗВИТКУ

Тема 9. ГОСПОДАРСТВО ТА ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В ПЕРІОД

Внесок в економічну теорію М.Туган-Барановського.

 

Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919) – український вчений зі світовим ім’ям, який зробив величезний внесок у розвиток багатьох теоретичних проблем економіки.

Спираючись на теоретичні настанови А.Сміта і Д.Рікардо, теорію К.Маркса, досягнення інших шкіл політекономії, він першим серед українських економістів виступив за об’єднання трудової теорії вартості з теорією граничної корисності.

Ще в 1890 р. Туган-Барановський писав, що вчення про граничну корисність благ не тільки не заперечує теорії Д.Рікардо і К.Маркса, а навпаки, у правильному розумінні підтверджує її.

Стверджуючи, що теорія граничної корисності лише суб’єктивна, а трудова теорія лише об’єктивна, він робив висновок про їх взаємодоповнюваність.

Пізніше він обґрунтував закон, згідно з яким граничні корисності вільно відтворюваних господарських благ пропорційні їх трудовим вартостям.

Ця політекономічна формула стала основою багатьох досліджень російських, українських, а потім радянських економістів-математиків. Її сприйняли й зарубіжні вчені.

Великий вплив на сучасну політекономію справила теорія економічних циклів і криз М.Туган-Барановського, яка стала панівною на початку XX ст. в Росії.

Він першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів, відповідно до якого фази промислового циклу визначаються активністю інвестування.

(перша половина ХХ ст.)

 

1. Господарство провідних країн світу в міжвоєнний період 1919-1939 рр. Друга світова війна. Реалізація плану Маршалла.

2. Кейнсіанство та його особливості в різних країнах.

3. Еволюція неокласичних ідей у ХХ ст.

4. Школи неолібералізму та неокласичний синтез.

5. Монетаризм.

6. Інституціоналізм.

7. Економічні концепції західноєвропейської соціал-демократії.

8. Розвиток радянської економічної думки.

 

 

Міжвоєнне двадцятиріччя (1919-1939 рр.) можна назвати найбільш нестабільним періодом світової історії з погляду як економічного, так і соціально-політичного.

Умовно його можна поділити на кілька етапів: 1919-1921 рр. – етап повоєнного кризового стану; 1922-1928 рр. – етап відносно стабільного економічного розвитку; 1929-1933 рр. – світова економічна криза; 1934-1939 рр. – етап поступової ліквідації наслідків економічної кризи та поліпшення економічної кон’юнктури.

Перший етап міжвоєнного періоду (1919-1921) характеризувався вкрай нестабільними показниками економічного стану країн, ще й поглибленого дією повоєнної кризи; він триває до 1922 р. Криза охопила всі країни і серед багатьох її причин слід назвати і якісні зміни, які відбулися в економіці країн світу під впливом НТР кінця ХІХ – початку ХХ ст., а особливо воєнної економіки, коли на перший план вийшли галузі важкої індустрії, підсилились процеси монополізації економіки.

Більшість положень Версальської угоди надзвичайно негативно відбилися на економіці Німеччини: значні територіальні втрати, у тому числі й залізорудних басейнів Ельзасу та Лотарингії, зменшення можливостей використання Саарського вугільного басейну, який був на 15 років переданий у користування Франції, різко звузили сировинну базу важкої індустрії країни. Але найвразливішим виявилося положення щодо демілітаризації.

Водночас певні умови Версальської угоди надзвичайно сприятливо вплинули на економіку Франції, на посилення її економічного потенціалу, сировинної бази та матеріального потенціалу важкої індустрії, що дало їй змогу першій серед країн, що воювали, подолати наслідки війни та вийти на довоєнний рівень (1925 р.).

Англія, яка була надзвичайно виснажена у війні, отримала більшу частину німецьких колоній. Величезні воєнні видатки, різке зростання державного боргу (до 6,6 млрд. ф.ст. у 1919 р.), втрата фінансової переваги, переміщення фінансового центру з Лондона до Нью-Йорка надзвичайно негативно вплинули на економічне становище Англії. Болючою для економіки Англії була втрата більшості торговельного флоту.

За рахунок воєнних поставок у Європу, економіка США зайняла лідируючі позиції у світовому н/г комплексі, її промислове виробництво зросло втричі, а експорт – у 3,5 рази.

ідею припинення інфляції та стабілізації валюти. Це дало змогу досить швидко впорядкувати бюджет та протягом 1924 р. навіть досягти певного перевищення надходжень над видатками.

Другий етап міжвоєнного періоду (1922-1928 рр.) характеризувався досить стійкими темпами економічного розвитку в інших провідних країнах світу, що дало змогу їм не лише “вилікувати” воєнні рани, а й зробити значний крок на шляху структурної модернізації виробництва.

Однак, хоча більшість економістів і вважали, що настала епоха “вічного” процвітання, поза увагою залишалось те, що поряд з прискореним розвитком нових галузей у ряді старих – вугільній, текстильній, суднобудуванні, сільському господарстві – спостерігався справжній застій. Не зверталася також увага на відносну вузькість внутрішнього ринку та недостатню інвестиційну активність населення, яка була обумовлена вкрай нерівномірним розподілом доходів.

 

Світова економічна криза 1929-1933 рр.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. відома в історії як “Велика депресія”, охопила майже всі країни світу та відкинула їх економіку на кілька десятиріч назад, іноді до рівня межі ХІХ-ХХ ст., хоча вплив її на окремі країни був різним. Найбільше постраждали від кризи Сполучені Штати, але й в інших країнах вона мала надзвичайно жорсткий та нищівний характер.

Причиною кризи стало перевиробництво, або, як говорять деякі вчені – “перегрів” економіки, викликаний тим, що швидкі темпи зростання, притаманні світовій економіці в попередні роки, створювали численні диспропорції, які повинні були бути ліквідовані.

Криза розпочинається наприкінці жовтня 1929 р. з краху на Нью-Йоркській фондовій біржі. До 1933 р. промислове виробництво в США скоротилося порівняно з 1929 р. на 46%, при цьому виробництво сталі впало на 76%, автомобілів – на 81%, криза боляче вдарила й по аграрному сектору (збір пшениці впав на 36%, кукурудзи – на 45%).

Збанкротували десятки тисяч підприємств, понад 5 тис. банків, близько 1 млн. фермерських господарств. Різко впав рівень заробітної плати, за показниками економічного розвитку країну було відкинуто до рівня 1911 р.

Але найстрашнішим наслідком кризи стало зростаюче безробіття: у пік кризи без роботи залишилась четверта частина працездатного населення.

Не менш складно криза проходила в Німеччині, викликавши надзвичайно гостру реакцію та підготувавши ґрунт для приходу до влади фашистів. До середини 1932 р. (пік кризи) промислове виробництво в Німеччині скоротилося більше ніж на 40%, причому у суднобудуванні – у п’ять разів. Залишилось без роботи майже половина всіх найманих робітників, майже вдвічі скоротилося ремісниче виробництво та дрібна торгівля.

Світовий характер кризи потяг за собою скорочення кредитування промисловості міжнародними фондами, що також погіршило становище в країні.

В Англії та Франції криза розпочалася дещо пізніше, та й рівень падіння обсягів виробництва не був таким значним: у Франції – на 30,9%, в Англії – на 16,2%. Криза охопила всі сфери господарства: світова торгівля впала майже на дві третини; дуже постраждав аграрний сектор економіки, який так і не зміг відновити виробництво на початку Другої світової війни; 56 країн девальвували свою валюту тощо. Величезного розмаху набуло безробіття: за офіційними даними в 32 країнах за роки кризи (1929-1933 рр.) кількість безробітних зросла з 5,9 млн. до 26,4 млн. осіб. Відбувалося масове розорення фермерів.

 

Етап поступової ліквідації наслідків економічної кризи.

Боротьба з кризою, пошуки нових методів та форм протидії їй визначали генеральну лінію політики урядів усіх країн. З початком 30-х років головним напрямком економічної політики стає посилення державного втручання в економічне життя в поєднанні з посиленням регулювання соціальних відносин. При цьому можна виділити два основні варіанти цього процесу. Свій найяскравіший вираз вони знайшли в антикризовій політиці “Нового курсу” президента Ф.Д.Рузвельта в США та в системі заходів, спрямованих на оздоровлення економіки у фашистській Німеччині.

Теоретичною базою реформ президента Ф.Д.Рузвельта стало вчення англійця Джона Кейнса про необхідність втручання держави в економіку з метою стимулювання інвестицій та пом’якшення криз.

У лютому 1933 р. було проголошення надзвичайного стану та закриття всіх банків до 9 березня 1933 р., коли був прийнятий “Надзвичайний закон про банки”. Через 2 тижні 4/5 банків – членів Федеральної резервної системи були відкриті. У червні було прийнято закон про розподіл банків на інвестиційні та депозитні та створено федеральну корпорацію, яка страхувала більші за 5 тис. дол. вклади у банки. А ще в квітні було прийнято закон про припинення вивозу за кордон золота.

Також були прийняті: “Закон про відбудову національної економіки”, “Закон про регулювання сільського господарства”.

Узимку 1933-1934 рр. було створено Адміністрацію громадських робіт, яка забезпечила роботою більше 4 млн. осіб, а в травні 1934 р. приймається “Закон про федеральну надзвичайну допомогу”.

Фермерам було надано кредити на 100 тис. дол. Унаслідок цього припинився продаж розорених господарств, однак близько 10% все ж не зуміли стати на ноги. В 1936 р. економіка США вийшла з кризи.

Інша картина спостерігалася в країнах, де застосовували політику, близьку до політики нацистів у Німеччині. Прийшовши до влади в 1933 р., нацисти обрали шляхом виходу з кризи тотальну мобілізацію ресурсів та воєнний реванш. Різко зростають воєнні видатки (з 1933 по 1939 рр. вони збільшилися в 10 разів і становили ¾ всіх державних інвестицій).

У 1936 р. приймається чотирирічний план мобілізації ресурсів. Вивіз валюти був фактично заборонений. Поступово збільшується тривалість робочого дня, який досягає 10-14 годин.

У результаті такої політики вже через рік у Німеччині ліквідовано безробіття, особливо у воєнному виробництві. Але така модель виходу з кризи давала моментальний позитивний ефект, не розв’язувала проблеми відбудови оптимальних господарських пропорцій. І розв’язання зовнішньої агресії – єдине, що могло відтягнути економічну катастрофу.

Саме тому починаючи вже з 1935 р. Німеччина все більше втягується у воєнні конфлікти і починає наймасштабнішу війну за всю історію людства.

У другу світову війну було втягнуто понад 60 держав і більше ніж 4/5 населення планети. Людські жертви перевищили 50 млн. осіб; було знищено національне багатство на 316 млрд.дол. Майже всі країни-учасниці вийшли з війни економічно виснаженими. Руйнування зачепили Європу, Північну Африку, Далекий Схід та Південно-Східну Азію.

Реалізація плану Маршалла.

У червні 1947 року держсекретар США генерал Дж.Маршалл, виступаючи у Гарварді, запропонував план допомоги європейським державам, до якого входили заходи щодо подолання розрухи, стабілізації фінансів, зниження напруженості у політичній сфері.

У квітні 1948 р. Конгрес прийняв закон про допомогу іноземним державам, що й стало початком виконання плану Маршалла.

На перший план виходить програма співробітництва, яка повинна була базуватися на таких критеріях:

− більша самоокупність економічного відродження Європи;

− підвищення віддачі від американської допомоги;

− відповідність до чергового оновлення технологічної бази, яке розпочалося наприкінці 40-х років у США.

За чотири роки реалізації плану Маршалла (1948-1951 рр.), 16 європейських країн отримали від США допомогу у розмірі 17 млрд.дол. Понад 2/3 цієї суми одержали ФРН, Великобританія, Франція та Італія. Досить цікавою була структура поставок: 70% становили продовольство, паливо та добрива. Поставки предметів життєвої необхідності (продукти харчування, паливо, одяг) являли собою дотації, а не позички. А місцева валюта, отримана від продажу продукції, що ввозилася, використовувалася урядом європейських країн для скорочення дефіциту бюджету, а отже, і темпів інфляції.

Що ж до поставок промислового обладнання, то вони фінансувалися за рахунок позичок міжнародного банку, тоді як поставки сировини, сільськогосподарських машин, промислових товарів, запасних частин тощо – під гарантії американського уряду через спеціально створене об’єднання експортно-імпортного банку США.

Водночас умови отримання допомоги за планом Маршалла були досить жорстокими: відмова від націоналізації промисловості, свобода підприємництва, зниження митних тарифів. Пізніше до них додали обмеження у торгівлі із соцтабором та надання територій для розміщення американських воєнних баз.

План Маршалла на сьогодні є однією з найбільш успішних економічних програм в історії.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-07; Просмотров: 1200; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.